Дві історії "перехресного запилення", або Чому варто брати на роботу людей 50+

2019 рік став роком змін у житті 64-річної Людмили та 58-річної Тетяни – кожна з них знайшла роботу, про яку мріють їхні ровесники.

Хоч писати вік у вакансіях заборонено, проблема ейджизму в Україні стоїть ще досить гостро.

Роботодавцям складно запрошувати до себе людей за 50 через стереотипи про цей вік: старшим людям нібито складніше навчитися новому, влитися у новий колектив та вільно спілкуватися зі значно молодшими колегами, вони можуть мати проблеми зі здоров’ям, які впливають на продуктивність.

Утім, історії цих двох жінок доводять: бажання розвиватися і вчитися не залежать від віку, а присутність людей різного віку у колективі не обтяжує, а збагачує.

Хранителька офісу

На рецепції піар-агенції Gres & Todorchuk PR гостей зустрічає усміхнена жінка з короткою зачіскою і жвавою мімікою.

У компанії, де всі працівники майже ровесники і спілкуються на "ти", її кличуть "Людмилою Вікторівною".

– А я вас по телевізору бачив, – звертається до жінки один із гостей.

– Коли? Вранці? – перепитує вона. – Боже, я думала, ніхто так рано телевізор не дивиться!

Людмила Вікторівна Дубовенко – нова працівниця, яка вже стала героїнею ранкового випуску "Сніданок 1+1". У вересні 2019 року вона влаштувалась на роботу після 8 років пенсії.

Людмила Вікторівна Дубовенко, співробітниця Gres & Todorchuk PR

Понад рік Людмила Вікторівна відвідує заходи фонду "Життєлюб", про який дізналась випадково у розмові в автобусі.

Цей благодійний фонд існує з 2013 року. Його заснували Гарік Корогодський та Тіна Михайловська, щоб люди пенсійного віку відчували себе потрібними.

Співробітники фонду не тільки готують гарячі обіди і купують ліки тим, хто не може собі цього дозволити, а й влаштовують кіноперегляди, тренінги, обговорення, спортивні змагання та концерти для людей поважного віку.

Тут Людмила Вікторівна знайшла подруг та можливості, як провести час, не нудьгуючи вдома: відвідує театр, займається гавайськими танцями, є моделлю на показах мод.

– У "Життєлюбі" були заняття, які називались "Мода і стиль", на які я ходила, – розказує жінка. – Ми з жінками придумали проект "Стильные бабочки", адже більшість з нас вже стали бабусями.

Ми створюємо власноруч різні образи і у них виступаємо.

Людмила Вікторівна тягнеться за телефоном, щоб показати фото.

– Ми всі зустріли Новий рік у карнавальних костюмах, а потім організовували фотосесії у стилі 20-х і 50-х.

[BANNER1]

Фонд також влаштовує тренінги, які допомагають людям за 50 створити резюме і знайти роботу. На сторінці "Трудолюба" регулярно з’являються вакансії для людей "третього віку", а також анонси заходів, які допоможуть працевлаштуватися.

Саме до фонду "Життєлюб" звернулася співзасновниця піар-агенції Gres&Todorchuk PR Ярослава Гресь у пошуках стажера.

Якось, під час екскурсії у музеї в Гаазі, вона помітила, що всі екскурсоводи є пенсіонерами. Запитала, чому так, і з’ясувала, що в рамках програми соціалізації літніх людей тут працюють лише люди за 65 років.

У 2014 році Гаага долучилась до мережі міст дружніх до людей літнього віку. Це проект Всесвітньої організації охорони здоров’я, створений, аби люди "старішали активно", тобто щоб люди 60+ не були ізольовані від суспільства, а залучались у різні активності, могли розвивати свої навички, працювати, мати доступ до якісного лікування та зручного громадського простору.

Надихнувшись досвідом Нідерландів, Ярослава захотіла, щоб і у власній компанії з’явився старший співробітник.

Наприкінці літа в агенцію почали шукати жінку 65+, яка б працювала на рецепції один-два дні на тиждень.

Саме у цьому конкурсі взяла участь Людмила Вікторівна.

Людмила Вікторівна працює на рецепції один-два дні на тиждень

Усі кандидати мали виконати тестове завдання.

– Я дуже серйозно до нього поставилась. Це була така маленька дисертація, як я кажу, – пригадує Людмила Вікторівна.

Треба було вибрати великі квіти для офісу, які дають напівтінь, але не викликають алергію у працівників.

Мені стало самій цікаво, що це за рослини такі. Я от не знала, що папороть, коли цвіте, теж стає алергеном. Багато нового дізналась, коли це завдання виконувала. Навіть відповідь надрукувала з кольоровими малюнками!

У самої Людмили Вікторівни троє синів: молодшому 29, найстаршому 38 років.

– Тож я знаю молодь і залюбки би тут працювала! – так жінка почала своє представлення на співбесіді.

Один із синів жартував, що вона не отримає цієї роботи, бо виглядає молодшою за свій вік. Тож коли Ярослава Гресь запитала кандидатку, скільки їй, та чесно відповіла: "Я трошки не вписуюся в формат, бо мені 64,5". Цей факт не завадив їй перемогти серед 30 інших кандидаток.

Відтак два дні на тиждень, зазвичай щопонеділка і щочетверга, Людмила Вікторівна опікується офісом агенції.

Приходить першою, о 9 годині. Наводить лад в офісі й ставить чайник, аби колеги могли одразу зробити собі гарячого чаю.

– Вони ж, буває, затримуються допізна взагалі й вже не мають сил ту чашку помити, я все це розумію, – пояснює вона.

[BANNER2]

Далі офіс заповнюється голосами і рухом: хтось комунікує у соцмережах, хтось пише тексти, десь відбувається стратегування, вирішують питання з підрядниками, укладають угоди. Піар-агенція фокусується на культурних, освітніх і соціальних проектах.

– Навіть не уявляла, що буде така "двіжуха", як кажуть у цьому офісі!

Мені ще сподобалось, що там є як це називається, "опенспейс", що дівчатка і хлопчики не тільки за столом працюють, а можуть і на дивані, як їм зручно, присісти, прилягти навіть.

Дійсно, така напружена робота вимагає, щоб тіло було розслаблене, я кажу подрузі: "Я, мабуть, і сама б там умостилась, але трохи незручно! Прийшла тільки, на другий тиждень вже вляглася!" – жартує Людмила Вікторівна.

Протягом дня вона слідкує за атмосферою в офісі, виконує завдання, веде листування і допомагає з бухгалтерією, замовляє подарунки чи квіти, купує смаколики, щоб колегам було чим підкріпитися під час роботи, готує чай та каву для гостей.

Працювати з комп’ютером їй не складно, адже за освітою Людмила Вікторівна інженер-програміст, а 10 років до пенсії працювала у Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, частину з яких завідувачкою сектору.

На пенсію вийшла у 56.

Перші роки на пенсії були психологічно важкими: тяжко захворіла мама Людмили Вікторівни, вона доглядала її.

Відволікалась у кількох подорожах за кордон, на той час знаходила мамі доглядальницю.

Чотири роки тому мами не стало. Після її смерті Людмила Вікторівна особливо гостро відчула самотність.

Від депресії ховалась, знайшовши неофіційну роботу – півтора роки працювала у кадровому відділі однієї фірми.

На пенсії почала малювати. Намалювала Ейфелеву вежу, бо мріє колись потрапити в Париж.

Кілька років тому почала вчити англійську, пішла на розмовні курси.

Людмила Вікторівна зі співробітницями Gres & Todorchuk PR

Робота у піар-агенції дарує Людмилі Вікторівні новий досвід. У листопаді у будівлі залізничного вокзалу в Києві почала працювати інтерактивна виставка Ukraine WOW. Одна з інсталяцій – подушки, до яких відвідувачі можуть притулити вухо і почути мрії українців. Одна з них належить Людмилі Вікторівні. Для цього вона вперше була у студії звукозапису, де записала свою мрію.

– Я мрію, щоб іноземці марили тим, щоб побувати у Києві, – ділиться жінка. – Щоб у нас в країні все змінилося на краще і мешканці інших країн мріяли приїхати сюди і познайомитися з дивовижними людьми і місцями.

У перший час на новій роботі вдома творився розгардіяш, згадує Людмила Вікторівна, адже треба було звикати до графіку. Вона багато чого не встигала, але пристосувалась.

Колеги не здивувались новій працівниці, бо заздалегідь знали про цю ідею. Коли Гресь вирішила представити Людмилу Вікторівну співробітникам, та вивчала техніку безпеки і план евакуації з офісу.

– Це наша нова працівниця, Людмила Вікторівна, і у свій другий день роботи вона опікується найціннішим, що у нас є, нашим життям! Вона вивчає, як евакуюватися при пожежі! – з цих слів Ярослави для Людмили Вікторівни почався новий етап.

[BANNER3]

Якщо Людмила Вікторівна не розуміє чогось у програмному забезпеченні, колеги їй допомагають. Самі молоді люди звертаються до неї за порадою, що би вона, зважаючи на свій життєвий досвід, зробила в тій чи іншій ситуації.

Слухаючи, як колеги спілкуються між собою, Людмила Вікторівна помічає незрозумілі слова, записує їх і перевіряє значення в онлайн-словниках. Їй хочеться знаходитися в контексті.

– Гарно, коли пенсіонерам дають можливість працювати. П’ять днів складнувато, бо ми швидко втомлюємося, але ці 1-2 дні на тиждень – настільки драйвово.

Відчуваєш себе потрібною, молодшою. Мені здається, що і наш досвід, і знання можуть бути у нагоді. Такі теплі стосунки потрібні і взаємовигідні.

Молодь дивиться на нас по-іншому, ми не сидимо на лавочках під під'їздами, когось обговорюємо, а корисно час проводимо.

А для мене відкриття, що настільки багато талановитих людей навколо. Знаєте, дає надію, що все буде добре, – розмірковує жінка.

Важливість розмаїття у офісі

– Бачиш, у нас тут такі ніби купе: 2 купе і ще напівкупе на наш відділ, – Таня показує, де саме в опенсейсі офісу її робоче місце. – Дівчата, познайомтесь, у нас гостя!

У великій кімнаті десятки столів організовані у зони, які схожі на імпровізовані купе поїзда: чотири столи створюють свій невеликий простір. На стінах нагадування, фотографії команд, сімейні фото.

Колеги Тані зосереджено переглядають таблиці та графіки на моніторах своїх комп’ютерів. Найвиразніший звук у кімнаті – пальці стукають по клавіатурах десятків ноутбуків.

– Ходімо у переговорку, щоб нікому не заважати, – каже Таня.

Тетяні Глушак – 58 років, з травня 2019 року вона працює молодшою фахівчинею відділу турботи до споживачів міжнародної компанії Kimberly-Clark, яка виробляє товари для дитячої та жіночої особистої гігієни.

Та тут ніхто не звертається до неї по-батькові, здебільшого спілкуються на "ти", а її називають Таня.

Тетяні Глушак – молодша фахівчиня відділу турботи до споживачів міжнародної компанії Kimberly-Clark. Фото Володимир Нєізвєстний

Ідею взяти на роботу стажера за 50 запропонувала логістично-операційна менеджерка Kimberly-Clark Ліна Гуріна.

Декілька років тому Ліна подивилась фільм "Стажер", який став відправною точкою для її ініціативи.

Вона порадилась з гендиректором компанії та заручилась його підтримкою, адже у компанії цінують розмаїття у різних його проявах.

Ліні – 30 років і вона наймолодша управлінець у компанії. Вона взяла на себе роль поборювачки стереотипів, до яких зараховує не тільки ейджизм, а й поняття "скляної стелі" – коли жінки не можуть пройти на найвищі управлінські позиції через упередження. Мовляв, вони не здатні повністю сконцентруватись на роботі, маючи родину та дітей.

Сама Ліна виховує дворічну доньку. Вона не брала декретної відпустки не від страху втратити роботу, а тому, що хотіла залишатися у процесі, бути частиною команди.

Це рішення одразу викликало негативну реакцію у частини оточення Ліни. Перший час Ліна працювала з дому, зараз дитина залишається з нянею.

– Протягом співбесід з багатьма студентами і випускниками я зрозуміла, що зараз є сталий тренд серед молоді бути надто амбіційними. Їхні цінності мало співвідносяться з моїми, хоча я ніби теж до молоді належу.

Тобто молодь хоче велику зарплату, але нічого не робити, бути фрілансерами, а через півроку стати керівником. Це якісь дитячі міркування. Тому я вирішила шукати зрілість, – пояснює Ліна.

Команда по-різному відреагувала на ініціативу: хтось зрадів, а хтось скептично запитав: "Ой, що ж це буде?" через стереотип, що старші люди повільніше сприймають інформацію, не розуміються у нових технологіях, від чого результат їхньої роботи є низьким.

Ліна вважає, що це залежить не від віку, а від характеру людини.

– Можна і в 30, і в 58 років активно долучатися до роботи у команді та позитивно мислити, – каже вона.

За словами Ліни, інвестувати в освіту всіх співробітників та перетворити компанію на мінілабораторію виховання спеціалістів цікавіше, ніж брати на роботу випускника профільної спеціальності.

Якщо у колективі будуть люди різного віку, це сприятиме їхньому професійному і особистісному розвитку.

– Стереотипи треба ламати! З появою смартфонів наш світ змінився, ми пережили технологічний бум. Люди, яким буде 50 через п’ять-десять років, будуть іншими, ніж ті, кому було 50 десять років тому, – пояснює Ліна.

У лютому в Facebook Ліна натрапила на пост, де проект "Трудолюб" пропонував людям пенсійного віку податися на різні вакансії.

Вона запропонувала знайти для компанії стажера пенсійного чи передпенсійного віку. Фільм та пост познайомили Ліну з Тетяною Глушак.

[BANNER4]

Таня мріяла працювати у міжнародній компанії, однак її знайомі ставилися до такого бажання скептично.

– Ти взагалі не забуваєш, скільки тобі років? Нехай візьмуть хоч куди-небудь! – витверезвлювала її колишня співробітниця.

Такий погляд притаманний багатьом ровесникам Тані.

Більшість людей старшого віку шукають будь-яку роботу, незважаючи на свої зацікавлення, помічає Юлія Дрожжина, керівник експертно-аналітичного центру кадрового порталу HeadHunter.

Однак такий підхід не влаштовує HR у компаніях, тому експертка радить визначитися у своїх інтересах та розвивати навички у напрямках, які подобаються.

– Хоч моя мрія така хистка, коли натовпи людей пенсійного віку не можуть знайти роботу, я можу дозволити собі помріяти, – думала тоді Таня.

А зараз згадує ту колегу і каже собі: "Мене взяли не куди-небудь. Я хотіла працювати у міжнародній компанії і ось я! У мене ніби крила виросли!"

Таня пригадує, як була студенткою у Воронежі, і приїхала після четвертого курсу до Києва на практику.

За два місяці вона так полюбила Київ, що, гуляючи, казала собі: "Які щасливі люди, що живуть тут. От би мені жити у Києві!".

Дівчина яскраво описувала рідним, яке це красиве місто. І в цей же час практику на тому ж підприємстві у Києві проходив її майбутній чоловік – українець з Одеси.

Вони жили в одному гуртожитку, ходили тими ж вулицями, а так і не зустрілись!

Тетяні Глушак – 58 років й у неї нова робота. Фото Володимир Нєізвєстний

Таня закінчила інститут, по розподілу потрапила у Смоленську область, куди відправили і Олександра. Там вони познайомилися, закохалися і з’ясували, що були одночасно в одному місці.

Через декілька років Олександр, уже чоловік Тані, вирішив зайнятися наукою і вступив на аспірантуру до Києва.

– Відтак я вже понад двадцять років живу в місті своєї мрії!

Таня має дві вищі освіти: технологічну і економічну. До 2014 року вона сім років займалася медичним страхуванням у міжнародній компанії.

Однак через війну страхування в Україні скоротили і Таня залишилась без роботи.

Рік провела на біржі праці, але це не допомогло знайти роботу. Вона хотіла йти на курси кухарів, коли колишня колега запропонувала їй влаштуватися клієнт-менеджером у компанію, яка проводить тренінги з емоційного інтелекту, командотворення та soft skills для корпоративного сектору. Там Таня працювала три з половиною роки.

Якось вночі, гортаючи Facebook, жінка побачила оголошення "Трудолюба" про пошук стажерів за 50. Так вона потрапила на стажування по СММ, а потім на навчання по маркетингу в соцмережах.

– Я непогано пишу, хоч і соромлюся публікуватися, може, це мене розкриє, – пригадує вона.

Співробітники "Життєлюба" запропонували Тані піти на співбесіду у Kimberly-Clark.

Співбесідувала Таню 26-річна Надя, яка згодом стала її керівницею. Надя розказала про роботу компанії в Україні та пояснила: їм потрібна людина, яка зможе підхоплювати проміжні завдання колег, які займаються більш глобальними процесами.

Така допомога звільнила б їх від менш значимого навантаження.

– У мене не було досвіду співбесід, але я інтуїтивно відчула, що Таня нам підходить, – розповідає Надя, яка працює у компанії 2 роки. – Вона одразу запитала, які у нас правила в компанії, і була готова підлаштуватися під них. Тож це перша людина, яку я взяла на роботу!

– У мене розгорнуте резюме, на дві сторінки. Я для нього ще спеціально фотографувалась. Це фото у мене в Facebook на аватарці тепер, я вирішила, що воно щасливе! – сміється Таня.

На відміну від Тані, у людей, які працювали 20-30 років, часто взагалі немає резюме. Про це розповідає Юлія Дрожжина.

Вона проводить тренінги для людей 50+, які шукають роботу. Під час занять Юлія пояснює слухачам, що не потрібно ставити на собі хрест через вік.

У силах цих людей довести, що вони можуть і хочуть навчитися новому.

"Знання треба постійно оновлювати", – нагадує вона слухачам з 30-річним стажем, які впевнені у тому, що знають все. Сьогодні є багато можливостей вчитися, зокрема, онлайн і отримати за це сертифікати.

– Якщо людина повна сил, веде активний спосіб життя, вона може написати це у резюме у відділі "хобі" та додати, що ставить собі ціль пробігти 10 км, наприклад, – пояснює Юлія.

Ліна пригадує, що резюме, які вони отримали від старших кандидатів, відрізнялися своєю нестандартністю від резюме випускників вишів.

Якщо молодь навчилась підлаштовувати резюме під вакансії, то тут люди писали про все, що їм цікаво.

– Одна кандидатка у розділі "хобі" написала, що займається танцями, я вже не пригадаю якими. Коли ми загуглили, це виявились досить відверті танці. Я б і не подумала згадувати про них у резюме. Але ця відкритість людини радує, – каже Ліна.

Перший місяць роботи для Тані був найважчим. Декілька разів Надя навіть помічала її сльози і одразу викликала поговорити.

Жінка засмучувалась, що деякі функції комп’ютерної програми розуміє надто повільно і може підвести команду.

– Ви собі не дорікайте. Людина так влаштована, що нове зустрічає зі спротивом, – пояснювала Надя. – Треба час, щоб заглибитися у тему, а далі зрозумієте, що справу можна зробити на раз-два.

Таня довірилась цим словам і за три місяці випробувального терміну відчула себе набагато впевненіше.

Колеги допомагали їй вчитися та показували, як зручніше використовувати функції у комп’ютерних програмах.

– Я відразу відчула, що ніхто на мене не дивиться, як на динозавра, мене сприймають рівноцінно, – ділиться жінка. – Тут така добра атмосфера у колективі, мені завжди щастило з колегами.

Таня переконана, що людям її віку потрібно дозволити собі відкритися новим знанням та бути як чистий листок.

На її погляд, у старшому віці найскладніше знайти роботу тим, хто десятки років працював на одному місці, адже вони мають вантаж досвіду і "знають, як краще".

Тетяна Глушак з колегами з компанії Kimberly-Clark. Фото Володимир Нєізвєстний

– У тренерській спільноті кажуть: "Нехай об мене повчаться". Коли я шукала роботу, я думала, що в "об мене" теж можна повчитися, а я в "об цих людей". Таке "перехресне запилення".

Мене на початку роботи додали у телеграм-чат. Я не знала, що він тільки для робочих питань, і стала туди всякі корисні посилання скидати!

Мені іноді колишні співробітники дають почитати статті по коучінгу чи розвитку м’яких навичок, то я зроблю конспект і ділюся зі своїми колегами. Я з радістю готова віддавати те, що сама знаю, – пояснює Таня.

Вираз "перехресне запилення" сподобався Ліні, вона також стала використовувати його, говорячи про взаємну користь між людьми різного віку.

Таня вирішила допомогти Ліні в ініціативі створити для молодих мам у офісі можливість хоча б раз на тиждень брати на роботу дітей.

Вони переоблаштували одну з кімнат для перемовин: принесли туди м’яких іграшок, наклеїли яскраві малюнки на стіни, запросили професійних нянь.

У листопаді 2019 року діти співробітників вперше побували в імпровізованій дитячій зоні, поки їхні батьки працювали. Няні познайомили їх між собою, влаштовували різні ігри.

– Ніхто не побився і всі пішли додому задоволені, – розказує Таня.

Ліна та Таня планують запропонувати керівництву бізнес-центру зробити стаціонарну дитячу зону, щоб мами з різних компаній могли нею користуватися.

– Сьогодні Всесвітня організація охорони здоров'я посунула межі молодості, старість настає набагато пізніше, а люди у 60-65 років ще дуже активні,– запевняє Таня.

Мені допомогла робота у тренінговій компанії: розумію, що потрібно вміти швидко вчитися і перевчатися. Прокидаюсь з великим бажанням йти на роботу, мене не лякають складнощі.

У нас не має бути країна покинутих людей, всі мають заробляти на себе, використовуючи свої вміння і опановуючи нові знання.

Для цього важливо вміти спілкуватися, пишатися, що ми, старші люди, можемо поділитися чимось, що може бути корисним для молодих людей, і навчатися від них. Зараз я відчуваю себе щасливою.

Ельзара Галімова, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Робота в 50: що з нею в Україні, чи працюють гірше люди у віці та як змінити професію

Чому не працював? Як батька в декреті і професора біології заледве взяли на роботу

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.