Що робити з промзонами в Києві. Відповідають урбаніст, еколог та активіст

16 червня 2020

У січні 2020 року стало відомо, що в новому Генплані Києва передбачено перепрофілювання майже 1,7 тис. гектарів територій промзон у "багатофункціональні райони".

Представники КО "Інститут Генерального плану міста Києва" зазначили, що такий крок, зокрема, дозволить скоротити так звані маятникові міграції в робочі дні та покращить екологічну ситуацію в місті.

Поспілкувались з урбаністом, екологом та активістом і дізналися, чому в Києві є так багато занедбаних промзон, що з ними потрібно робити і як це вплине на місто.

Настя Пономарьова, архітекторка, урбаністка, співзасновниця агенції "Урбан Куратори"

На початку ХХ століття, у дореволюційні часи, Київ як місто не мав повного контролю над власним розвитком.

Будівлі тут з’являлися переважно хаотично, а якщо ми беремо до уваги саме виробництво, то підприємці просто шукали більш вигідні умови.

Наприклад, на території сучасного Подолу були менші податки, бо сама місцевість вважалася ризикованою через повені — тому й мала попит у промисловості.

У радянські часи vісцева влада отримала контроль над містом і тепер вирішувала всі адміністративні питання: як регулювати розвиток, як перерозподіляти гроші, де будувати промислові райони тощо.

З другої половини 1920-х почалася активна фаза індустріалізації, місто розвивалося навколо ідеї заводів. Під них виділялися найкращі землі, зокрема біля води.

Частково через це зараз на березі Дніпра багато покинутих виробництв — сто років тому річка була важливим активом для промисловості.

Після розпаду СРСР багато заводів почали занепадати. Нині ми бачимо наслідки: у Києві є багато великих, але неактивних промзон.

Зараз вони розбиті на маленькі частини й належать різним приватним власникам. Але такі зони створювалися цілісно, і розвивати їх потрібно теж разом — а це неможливо зробити, не об’єднавши власників.

Тут має зіграти роль місто, зокрема знайти баланс між приватним сектором та власними інтересами.

 Творче містечко Telliskivi у Таллінні, побудоване на місці колишньої промислової зони. Джерело

Києву як місту набагато більше років, ніж ідеї індустріалізації. Багато дослідників зазначають, що 1400 років він розвивався як такий собі європейський, діловий, крафтовий центр.

А радянська влада чомусь вирішила зробити Київ індустріальним — і ми отримали постіндустріальну спадщину, яка не притаманна столиці з історичної точки зору.

Наразі функція Києва є більшою, ніж просто розвиток виробництва та промисловості.

Тому із занедбаними промзонами треба працювати й перетворювати на об’єкти, що будуть допомагати сучасному місту.

За останні роки набула поширення течія культурної реновації. Це круто, але сама концепція ревіталізації — тобто повернення будівель до життя — передбачає не тільки культурний замінник.

Ми так само можемо трансформувати занедбані промислові райони в нове виробництво, яке буде відповідати екологічним нормам та створювати робочі місця.

Чи не легше винести виробництво за місто, а замість невикористовуваних промзон побудувати щось інше?

Відповідь: ні, тому що це не стійка — sustainable — ідея. Ми не знаємо, де буде Київ завтра, тому не можемо прогнозувати, що в майбутньому буде вважатися "за межами міста".

Будувати виробництво в межах міста, зокрема на місці занедбаних промзон — більш sustainable підхід.

В урбаністиці є такий інструмент rightsizing, який можна використати: залишити промисловість, але зменшити розміри за допомогою, знову ж таки, інноваційності виробництва.

 Простір Fabrika у Тбілісі, що з’явився на території покинутої швацької фабрики. Джерело

Окремою темою є промзони біля води. Якщо дивитися на набережну правого берега, то тут залишилося кілька виробництв.

Наприклад, поблизу гавані є Київська районна електростанція, яка живить чверть міста.

Тому навряд чи вона кудись подінеться найближчим часом. Але переважна більшість промзон є занедбаними.

І тут у Києва є шанс відкрити для мешканців набережну, яка довгий час була закритою.

Звісно, перед цим потрібно буде вирішити екологічні питання того ж Дніпра, бо сто років ця його частина використовувалася виключно під потреби виробництва.

У Києва багата історія, і її треба цінувати. Це стосується і промзон, які можна частково адаптувати, зберегти, щоб не цуратися історії — бо це важливо.

Тобто зробити мікс старого і нового — щоб Київ був прикладом для інших, а не навпаки. 

Максим Сорока, еколог, науково-технічний експерт проекту Clean Air for Ukraine, PhD

Промисловість має два типи впливу на навколишнє середовище — активний і пасивний.

Активний — це забруднення безпосередньо в реальному часі, ті клуби диму й пилу, які ми можемо бачити.

Пасивний вплив часто не є очевидним та пов'язаний із вторинним забрудненням. Іншими словами, це забруднення, яке спричиняє сама територія.

Саме тому закриття підприємства (припинення діяльності й активного впливу) не завжди вирішує "екологічну проблему" території.

Пил разом із токсичними сполуками може підніматися вітром і розноситися по навколишній місцевості або змиватися дощовими водами до найближчої водойми.

Навіть якщо підприємство припинило виробничу діяльність і не утворює стічні води, не можна забувати про ґрунтові та зливні.

Це особливо актуально для Києва, де великі промислові зони зосереджені у Придніпровській та Подільській низинах із високим рівнем ґрунтових вод і складними гідрогеологічними умовами.

У роботі з "колишніми промисловими зонами" базовою процедурою є рекультивація — екологічне відновлення земель, яке зводить нанівець пасивний вплив на навколишнє середовище.

У багатьох країнах світу рекультивація є закріпленою в законодавстві та суворо контролюється.

Процедура передбачає оцінювання шкоди для стану навколишнього середовища та проведення відновлювальних робіт, наприклад, термічного або хімічного оброблення ґрунту, висаджування рослин, створення водойм і фільтрувальних каналів тощо.

На жаль, через відсутність відповідного контролю в Україні колишні території промисловості не рекультивують.

Ми повинні зрозуміти, що проїхатися бульдозером територією "колишнього" заводу й розрівняти майданчик під нове цивільне будівництво — це не рекультивація.

Є досвід чеського міста Острава, де близько 20 років тому вирішили глобально рекультивувати територію старого металургійного заводу.

Автори проєкту повністю вивезли ґрунт із території та провели його детоксикацію, здійснили санітарне очищення територій від пилу й відкладень, які містили важкі метали, і де було необхідно — засипали новий ґрунт.

Ключовий момент "екологічної рекультивації" промислових територій полягає в тому, що вона передбачає не повне руйнування будівлі, а максимально корисне використання старих конструкцій.

Так забезпечується ефект ресурсозбереження та циклічної економіки.

В Остраві постаралися зберегти загальні конструкції заводу, а урбаністи разом з архітекторами інтегрували їх уже в нові споруди.

Якщо ми говоримо про екологічну безпеку водойм і зокрема Дніпра, то тут слід виділити дві найбільш важливі проблеми. Перша — стічні води.

Офіційна статистика показує, що, наприклад, за 2017 рік приблизно половина скинутих стічних вод була недостатньою мірою очищена.

Ми повинні активно працювати з Київводоканалом, який є основним джерелом "офіційних" скидів стічних вод, поліпшувати технології очищення та посилювати контроль за підприємствами.

 Острава, Долні Вітковіце

Фото: Борис Реннер, CC BY-SA 3.0, Джерело

Острава, Долні Вітковіце

Фото: Лібор Кукал, Чеське радіо, Джерело

Друга проблема — ліквідація несанкціонованих скидів забруднювальних речовин в акваторію, особливо в системі зливної каналізації міста.

Статистика приголомшує щодо маси скинутих забруднювальних речовин: фосфатів, нітратів, нафтопродуктів.

Необхідно терміново провести моніторинг саме в міських системах зливної каналізації.

Коли ми розглядаємо реновацію промзон — біля Дніпра чи загалом — то перше, що повинні зробити, — це забезпечити максимально відкритий і прозорий діалог усіх зацікавлених сторін.

У розвинених країнах для цього застосовують принципи Орхуської конвенції, яка гарантує доступ громадськості до інформації про навколишнє середовище.

Україна ратифікувала цю конвенцію ще в минулому столітті.

Процес екологічної реновації територій обов'язково повинен бути прозорим, безпечним для населення й навколишнього середовища та максимально творчим.

Юрій Грановський, керівник відділу досліджень та співзасновник "Агентів змін"

Я поки не зустрічав єдиного документа, який би визначав стратегію роботи з неактивними промзонами.

Промзони згадують у генпланах — новому та Генплані-2025, який ще не ухвалили — але я переконаний, що це все не системна робота.

Тому ми можемо говорити, що чіткої стратегії щодо роботи з промзонами у Києва немає.

Одна з головних проблем промзон — це нашарування юридичного статусу об'єктів.

Раніше це були якісь заводи в комунальній власності, потім щось від них "відпилювали", віддавали у приватні руки, щось переходило до третіх осіб і так далі.

Загалом, повна плутанина.

І зараз ми отримуємо фрагментованість цих територій, через що системні зміни вводити вкрай важко.

Є ризик, що в разі спроби наслідувати певну стратегію, навіть якщо вона буде розроблена, ми будемо потрапляти в історію, як із Подільсько-Воскресенським мостом, який упирається просто в приватну власність.

Тому, крім стратегії роботи безпосередньо з територіями, ще потрібно продумати окремо роботу з юридичними статусами цих територій.

Або їх буде скуповувати місто, щоб повернути контроль, або будуть якісь домовленості.

 Київська промзона, Фото: особисті архіви спікерів

У будь-якому разі це буде основним викликом у процесі роботи з промисловими зонами.

Важливо, щоб у питанні активно брала участь адміністрація Києва й виконувала функцію регулятора: визначала цілі та правила, перетворила все це на зрозумілу систему.

Влада повинна спочатку зрозуміти, до чого ми хочемо прийти. Зараз мету не задекларовано.

Тому перш за все органи влади повинні визначити бажаний результат, а потім — визначити стратегію щодо його досягнення.

У цьому питанні може допомогти й соціально відповідальний бізнес.

Ми бачимо позитивні прецеденти — Арт-завод "Платформа", izone, "Міський ринок їжі" — які перетворюють середовище, і добре, що ці ініціативи не померли дорогою.

Добре, коли бізнес будує комплекси, в рамках яких місто отримує відкриту набережну та правильно спроектовану територію, на зразок "Нового Подолу" або ЖК "Рибальський".

Але водночас є інший бізнес з іншими принципами й рішеннями.

Без єдиної стратегії та зрозумілих правил гри багато компаній більше шкодять, ніж приносять користь.

 Київська промзона, Фото: особисті архіви спікерів

Через промзони Київ став розірваним, випадають цілі гектари територій. Мешканці, зокрема, не мають повного доступу до Дніпра.

А вода — найбільш цінний ресурс для городян і різноманітності їхнього міського життя та проведення дозвілля.

Та й загалом промзони — це величезний потенціал для поліпшення міста: для створення більш безбар'єрного середовища з кращою мобільністю, з різноманітністю публічних просторів, пішохідними маршрутами тощо.

Автор Дмитро Демченко

powered by lun.ua