Чого чекати від Ткаченка на посаді міністра: культура, мова, російські серіали та інформаційна політика

8715
1 липня 2020

4 червня, у день призначення Олександра Ткаченка міністром культури та інформаційної політики, "Українська правда. Життя" домовилася про інтерв’ю з ним.

Зустріч переносили тричі.

Коли нарешті узгодили час і дату, команда міністра попросила приблизний список тем і запитань для ознайомлення.

Це поширена практика, тому ми надіслали нехай міністр орієнтується в темах розмови.

Опісля редакції відповіли, що "такі блоки, як серіали та фільми, мова, криза і культура, діалог, закон про медіа, Суспільне міністр уже встиг прокоментувати".

"Відповіді є, позиція заявлена", сказали у Ткаченка.

Інші питання, як-от культурну спадщину, бібліотеки та релігію міністр був готовий коментувати. 

Також Ткаченко хотів розповісти, кому саме продав свою частину акцій Одеської кіностудії. 

Ми відмовилися від варіанту говорити лише на визначені теми і натомість вирішили проаналізували його останні інтерв’ю та виступи, щоб зрозуміти, чи справді українському суспільству вже відома позиція міністра з ключових питань.

У темі нам допомогли розібратися: 

  • гендиректор Центру Довженка Іван Козленко,
  • кандидатка психологічних наук Ірина Брунова-Калісецька,
  • арт-директорка мистецької агенції Wiz-Art та кінофестивалю LISFF Ольга Райтер,
  • мовний активіст Святослав Літинський,
  • виконавча директорка ГО "Український інститут медіа та комунікації" Діана Дуцик.

"Українська правда. Життя" чекає на готовність Олександра Ткаченка говорити без погоджень тем, запитань і тексту інтерв’ю.

 "Окрім відновлення і посилення фінансування культури, у пріоритетах Ткаченка було завершити реструктуризацію міністерства та провести аудит", - Олександр Ткаченко. Фото із його сторінки у Facebook

Культура

Цей напрямок у Ткаченка виглядає найбільш пропрацьованим. Хоча це може здивувати, особливо тих, у кого виникали питання "де Ткаченко, а де культура".

Тут він взявся вирішувати кризові фінансові питання, які з’явилися внаслідок пандемії коронавірусу та карантину. Навіть називав це одним із пріоритетних напрямків. 

Уже прийняли законопроєкт про креативні індустрії, яким передбачено

  • зменшення орендної плати для закладів культури, які не можуть використовуватися через карантин тощо;
  • зміни до закону про рекламу, які передбачають додаткові можливості для роботи радіо;
  • забезпечується діяльність Українського культурного фонду, виконання покладених на фонд функцій та повноважень у межах кошторису.

Також Ткаченко попросив у Кабміну повернути 1,8 млрд гривень на підтримку сфери. 

Мінкульт подав документи до Мінфіну на виділення коштів у повному обсязі для Центру Довженка, який у цьому році лишився без фінансування.

"Як тільки отримаємо гроші, перейдемо до визначення поетапної стратегії виходу центру з фінансової кризи", йдеться у Facebook Ткаченка.

Міністр також долучався до акції на підтримку директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда, у якого триває конфлікт з обласною радою.  

Вдалося повернути до сфери управління міністерства декілька архітектурних пам’яток: Підгорецький, Олеський, Золочівський замки, П’ятничанську вежу, монастир капуцинів та костел Св. Антонія в селищі Олесько, а також костел Воздвиження та Св. Йосифа в Підгірцях Львівської області.

Окрім відновлення і посилення фінансування культури, у пріоритетах Ткаченка було завершити реструктуризацію міністерства та провести аудит.

Більше своїх планів міністр поки не озвучував.

На думку гендиректора "Довженко-центру" Івана Козленка, нагальної роботи в очільника Мінкульту більше, зокрема:

💼  Надважливим питанням є створення нового закону про культуру, який врахував би динамічні культурні зміни останнього десятиліття та сприяв розвитку креативного потенціалу української культури. 

Теперішній закон порожня декларація, яка не має нічого спільного з реальним станом справ у культурі.

💼  Важлива господарська автономія та дерегуляція державних закладів культури, розвиток котрих паралізовано жорсткими та абсурдними бюджетними обмеженнями. 

Потрібна інвентаризація державних культурних інституцій частина з них десятиліттями веде паразитарний спосіб існування, не створюючи суспільного блага. 

💼  Нагально необхідно прийняти спеціальне законодавство із захисту культурної спадщини, яка на очах руйнується. 

Створити реєстр спадщини, включивши в нього мистецтво останніх 50 років, зокрема, наприклад, український архітектурний модернізм, який в останні роки потерпає від тотального вандального знищення.

💼  Започаткувати Музей сучасного мистецтва та повернути суб’єктність держави в питанні комеморації трагедії Бабиного Яру. 

💼  Як новітній політичній нації нам також потрібно подбати про збереження кримськотатарської культури та мови, зокрема, можливо, й через створення окремого музею національного значення.

 "Ще один тривожний дзвіночок від Ткаченка – критика мовної політики експрезидента Петра Порошенка", - Олександр Ткаченко. Фото із його сторінки у Facebook

Мовна та інформаційна політика

Олександр Ткаченко стверджує, що українська мова потребує захисту і промоції, оскільки "довгі роки перебувала в гнітючому становищі в цьому суспільстві".

"Я дуже обережно ставлюся до таких сенситивних базових речей як історія, культура, мова, релігія", зазначає міністр.

Але є тривожні дзвіночки, які вказуть на те, що за міністра Ткаченка української мови в Україні може стати менше.

Дзвіночок №1

Чи не найчастіше повторювані слова, щодо мовного питання та історії, у Ткаченка "діалог" і "компроміс".

Міністр уточнює, що закон про мову прийняли під час виборчої кампанії і "широкого публічного обговорення не було".

Він має намір ініціювати діалог і круглі столи щодо мовного питання і закону про мову з вченими, імен яких поки не називає. Хоче знайти "ті больові точки, які викликають побоювання інших людей, які мають інше ставлення до цього закону".

Ексзаступниця міністра культури Ірина Подоляк, яка приймала участь у створенні закону про мову, розповідає, що таких круглих столів було понад 60, і цей діалог уже відбувся. 

Святослав Літинський, мовний активіст та один із кандидатів у мовні омбудсмени, зазначає, що закон про мову дуже компромісний:

"Такий діалог вже відбувся і не раз, зокрема, з мовним законом, він понад 1,5 роки був у Верховній раді до того, як його почали розглядати депутати. 

Було подано більше 2 тисяч правок до закону.

І якщо щороку щось змінювати, воно не запрацює. На мою думку, треба хоча би років 5 або 10 дати закону попрацювати. Тоді можна його переглядати".

До питання мовного омбудсмена Ткаченко має намір повернутися "найближчим часом, так щоб ця установа запрацювала повною мірою".

А поки уточнює, що діалог потрібний між вченими насамперед тому, що "вони можуть напрацювати і цікаві наративи, і ставлення до тих чи інших питань, які нас роз’єднують, з іншої точки зору. 

І розроблять моделі, які сприятимуть тому, щоб цей діалог і в суспільстві також відбувався".

Проте поки що з його слів не зрозуміло, чи враховує він можливий вплив Росії на результат цього діалогу.

Дзвіночок №2

Ще один тривожний дзвіночок від Ткаченка критика мовної політики експрезидента Петра Порошенка.

Ось що міністр сказав в одному з інтерв’ю:

"Те, що я ніколи йому не пробачу, це розчарування від можливостей, які він мав і до чого привів, і тих зерен ненависті, які він посіяв у суспільстві. 

Тобто саме при ньому стала можлива ситуація, коли замість діалогу є точка зору правильна, а всі інші вороги. На жаль, ці зерна ненависті особливо нікуди не зникають, вони продовжують проростати. 

І це в багатьох випадках те, що заважає вести нормальний, природний і цивілізований діалог всередині суспільства.  

Тому що як тільки ти намагаєшся організувати діалог, одразу з’являються прибічники "Русского мира", з іншого боку ненависники всього того, що має іншу точку зору, і ти перебуваєш між ними і повинен відповідати не по суті, а по формі пред'явлених претензій".

На уточнення, які найкритичніші питання Порошенко витягнув і почав на них розгортати платформу, політизувати і роздмухувати, Ткаченко відповів, що це "мова, війна, історія. Все те, що було на прапорах його передвиборчої кампанії". 

Тобто, за словами Ткаченка, мовна політика часів Порошенка була одним з інструментів, за допомогою якого президент сіяв зерна ненависті у суспільстві. 

Кандидатка психологічних наук Ірина Брунова-Калісецька пояснює, що мовну політику 2014-2019 років потрібно враховувати в усьому комплексі державних інституцій та гілок влади, а не тільки Порошенка. 

"Мовна політика 5-ти постмайданних років була спрямована на підтримку та посилення позицій державної мови. 

Можна вважати закон про мову недосконалим, спірним та таким, що потребує доопрацювання, але це не відповідальність одного Порошенка, якщо йдеться про морально-політичну відповідальність, і не повноваження президента. 

Наприклад, закон про державну мову ухвалений 278 голосами з усіх партій та фракцій, крім Оппозиційного блоку.

Закон про освіту прийнятий із 255 голосами "за", зазначає експертка.

На думку Ірини Брунової-Калісецької, мовна тема досі залишається "іграшкою" для політичних маніпуляцій, часто без розуміння наслідків тими, хто хайпує на цій темі. 

А "зерна ненависті", які, на думку Ткаченка, викликав Порошенко своєю політикою стосовно мови та історії, можуть мати інші витоки.

"Сама по собі війна впливає на суспільство так, що воно починає поляризуватися. 

Тому для багатьох людей ставлення до російськомовного контенту, тим більше, якщо його походження російське, визначається не мовною політикою періоду 2014-2019 років, а саме реакцією на агресію РФ та бажанням захиститись від її інформаційного впливу", пояснює експертка

За її словами, у цей час російська мова сприймається як така, яка несе російські наративи.

"Але тут важливо розділяти. Російські наративи насправді можуть просуватися і українською мовою, але далеко не всі люди можуть відділити мову від контенту, меседжів, наративів, які тою чи іншою мовою вимовляються. 

В ситуації відчуття небезпеки психіка людини шукає простих та швидких способів визначити, де загроза", додає Брунова-Калісецька.

То як варто вести діалог, про який говорить Ткаченко?

За словами експертки, діалог сьогодні ускладнений, насамперед, війною.

"Важко вести діалог, коли немає базового відчуття безпеки. 

Дуже важко прислухатися до інших людей, їхніх інтересів, бачень, якщо ці інтереси та бачення виражаються через пропагандистські наративи (будь-якої пропаганди). 

Важко слухати інших, якщо на тебе війна вплинула дуже безпосередньо, а інші можуть не мати того досвіду чи не відчувати цей вплив", розповідає Ірина Брунова-Калісецька.

За її словами, зараз відчуття загрози не тільки щодо фізичного стану, а й загрози для існування країни, її незалежності, мови і цінностей. 

"Але це також і відчуття загрози у тих, хто сприймає політику підтримки державної мови як скорочення простору для власної мови, якщо вона від державної відрізняється", додає експертка.

Ткаченко розповідає, що діалогу без компромісу не буває. Але з конфліктологічної точки зору навряд чи це зараз можливо, стверджує Брунова-Калісецька.

"Діалог в конфліктологічному розумінні це не про компроміси, оскільки компроміс це ситуація, коли кожен щось отримує, і щось втрачає. 

Якщо йдеться про діалог як конфліктологічний термін, то він більше про розуміння, що стоїть за позиціями, баченнями інших людей, що вони мають на увазі і чому", зазначає експертка. 

За її словами, діалог це про прояснення і глибше розуміння складних тем, про можливість побачити живу людину за позицією.

"Якщо говорити про суспільний діалог, то це про можливість публікувати такі різні бачення, аргументи, висновки щодо складних питань так, щоб люди могли для себе щось зрозуміти і визначитися самостійно із власною позицією", додає експертка. 

Проте цьому заважає надмірна емоційність та спрощеність нашого публічного діалогу. 

"Що знову ж таки, скоріше ознака наслідків війни, ніж чиєїсь політики. У нас також небагато майданчиків для таких розмов. 

У нас небагато навиків прояснення, що саме людина має на увазі. Але емоційна реакція у нас дуже швидка", пояснює Ірина Брунова-Калісецька. 

Досі не зрозуміло, які червоні лінії у Ткаченка у питанні мови.

Так, попри неодноразові вислови Зеленського про те, що мовні квоти необхідно переглянути, у Ткаченка інша думка.

Він вважає, що квоти потрібно залишити, але запропонувати рішення, яке "дозволить зберегти відсотки, але і дозволить знімати серіали в Україні російською мовою".

Єдине, що зрозуміло щодо позиції Ткаченка по мові, тотальної русифікації та законів Ківалова-Колесніченка поки чекати не варто.

 Ткаченко розповідає, що діалогу без компромісу не буває.  Фото Олександра Ткаченка із його сторінки у Facebook

Виробництво серіалів та російські актори

Ткаченко каже: "Я вірю в те, що український культурний продукт має бути насампернд українською мовою. 

Тому що це можливсть говорити про ті теми та наративи, які притаманні нам. 

І я буду робити все, щоб дедалі більше продукту з’являлося: і книг, і вистав, і кіно українською мовою".

Міністр стверджує, що він, як продюсер серіалів, перестав співпрацювати з Росією:

"Я був продюсером серіалів і, напевно, один з небагатьох, хто припинив співпрацю з росіянами після 2014 року. Але це мій особистий вибір як приватного підприємця.

Якщо йдеться про державні кошти, то кладати державні кошти в спільне виробництво з росіянами не можна, допоки в нас є держава-аресор". 

Але водночас Ткаченко каже, що якщо це приватна ініціатива, то чому б і не створювати продукт російською, це ж економіка: 

"Стосовно приватних ініціатив це економіка. Очевидно, що якщо цей серіал продається в Росію, це дозволяє взяти більше коштів для зйомок, що важливо, в Україні, з українськими акторами, режисерами і сервісами. 

Ці кошти залишаються в Україні". 

Ольга Райтер, арт-директорка мистецької агенції Wiz-Art та кінофестивалю LISFF, вважає, що окрім економічного питання, Ткаченко не враховує інше, не менш важливе:

"Коли хтось говорить, що зйомка російськомовних серіалів в Україні це просто бізнес, мені це вказує, що міністр не знає чи не хоче знати історію України, не розуміє своєї ролі і не готовий творити її незалежне культурне майбутнє. 

Він мислить виключно постоколоніально/бізнесово і на коротку, а не стратегічну перспективу. 

Ткаченко в цій заяві не врахував, що таким чином виробники не просто заробляють гроші, але й стають учасниками творення "русского міра", бо зазвичай цей контент поширюється і на українському телебачення з формальними субтитрами". 

Виробництво серіалів для Ткаченка може бути не лише питанням економіки, а й частиною його інтересів. 

У декларації на посаду Ткаченко вказав, що є кінцевим бенефіціаром і володіє 99% акціями двох підприємств "СІНЕМА ЛАВ ЛТД" та "КІНОЛАВ", які займаються виробництвом кіно- та відеофільмів, телевізійних програм. 

1% в обох компаніях володіє його дружина Ганна.

Свою частку акцій "СІНЕМА ЛАВ ЛТД" Ткаченко продав, оскільки їй належить ТОВ "Нова кіностудія", що володіє зазначеним пакетом акцій Одеської кіностудії.

А Одеську кіностудію міністр був вимушений продати через конфлікт інтересів: держава володіє 50% + 1 акцією Одеської кіностудії, які знаходяться в управлінні Мінкульту.

"КІНОЛАВ" він також передав в корпоративне управління. Але це не відміняє того факту, що прибутки від цього підприємства Ткаченко буде отримувати. 

Також дружина Ткаченка Ганна працює в 1+1 медіа на посаді директора зі стратегії та розвитку групи і директора діджитал-напрямку з жовтня 2016 року. 

З 19 серпня 2019 входить до складу членів правління 1+1 медіа.

Відповідно, Ткаченко може бути зацікавленим у найменших перепонах для створення продукту, який приноситиме хороший дохід.

У цьому питанні в Ткаченка риторика подібна до тієї, яку озвучують люди, що вважають: без російської мови українські креативні індустрії розвиватися не можуть.

"Я не знаюся на серіальному виробництві, але кіновиробництво, як на мене, прекрасно розвивається українською, розповідає гендиректор "Довженко-центру" Іван Козленко. 

Також Ткаченко говорить про те, що українським фільмам і серіалам важко потрапити на європейський ринок, тому логічно, що їх можуть робити російською.

Ольга Райтер підтверджує, що це завдання не з легких, оскільки цей ринок набагато заповненіший, ніж російський, тому якість має бути кращою, а з ними й сенси.

Але, на її думку, це цілком реально.

"Фестивальний успіх багатьох фільмів та музикантів доводить можливість. Dakha Brakha, Dakh Daughters, фільми режисерів Васяновича, Слабошпицького, Нікітюк, Лукіча… ця культура цікава не лише нам.  

Мовний бар’єр є, але англійська мова не мала би бути проблемою, крім того європейці звикли читати субтитри", розповідає арт-директорка.

За її словами, в авторів українського продукту, виконаного за державний кошт, також є можливість потрапити на європейський ринок, але є велика перепона.

"Через забюрократизовану систему українські фільми дуже важко дати в театральну дистрибуцію чи продати на VOD-платформу.

Коли держава фінансує фільм, то Держкіно належать права, а щоб продати фільм на VOD-платформу, треба взяти в них права, іноземці не звикли, що це настільки складно. А зараз Держкіно по суті дуже зле функціонує", пояснює Райтер.

Тобто у випадку з продуктом із держфінансуванням у міністерстві мали би спростити і напрацювати ці процедури, які дозволили б максимально поширити фільм. 

"Завджи варіант виставити фільм в Youtube на канал Держкіно, але чи це є ефективно?" додає експертка.

Ткаченко також не вбачає великої зарози від використання аудіовізуальних творів російських артистів, яким заборонено в’їзд в Україну.

"Лише той факт, що комусь заборонено в'їзд, не може слугувати одночасно підставою для того, щоб стрічки, в яких брали участь ці люди, були заборонені", зазначає Ткаченко.

Він вважає, що "одна справа, коли є порушена кримінальна справа проти когось, на приклад, Охлобистіна чи Пореченкова". Тоді, за його словами, вже може йтися про так звані "чорні списки".

"Інша справа, коли автоматом всі ці люди заносяться у чорні списки, і сотні годин аудіовізуального продукту, зокрема фільмів Романа Балаяна, відкладаються на полицю", каже Ткаченко.

Він вважає, що внесення у "чорні списки" має бути прозорим і зрозумілим.

Проте наскільки підхід Ткаченка буде "прозорим і зрозумілим" цьому питанні та як це вплине на український інформаційний простір, поки не відомо.

 Виробництво серіалів для Ткаченка може бути не лише питанням економіки, а й частиною його інтересів. Олександр Ткаченко. Фото із його сторінки у Facebook

Чи варто ЗМІ боятися Ткаченка?

У листопаді 2019 року Ткаченко ще на посаді голови парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики представив концепцію закону "Про медіа".

Закон мав врегульовувати:

  • види та вимоги до кожного виду суб’єктів медійної діяльності;
  • критерії належності суб’єктів до юрисдикції України;
  • прозорість структури власності та контролю;
  • порядок звітування про структуру власності;
  • ліцензування та реєстрацію;
  • контент (квоти європейського та національного продукту, мова, захист неповнолітніх тощо);
  • порядок розгляду справ про порушення законодавства у сфері медіа;
  • санкції за порушення законодавства у сфері медіа (штрафи, анулювання ліцензії, скасування реєстрації, заборона розповсюдження);
  • обмеження, пов’язані зі збройною агресією, воєнним та надзвичайним станом;
  • правовий статус журналістів, їхні права і обов’язки.

Ось що Ткаченко говорив про законопроєкт: 

"Наголошу, що в законі головний камертон для нас – якщо стоїть питання між регуляцією і свободою слова, ми обираємо свободу слова. І наше основне прагнення – встановлення саморегулювання на ринку медіа". 

Але після реєстрації законопроєкту у Верховній Раді до авторів проєкту посипалося чимало правок і пропозицій.

Його критикували за:

  • принцип формування Нацради з питань телебачення і радіомовлення та розширення її повноважень на інтернет-медіа та сервіси, які надають аудіовізуальні послуги;
  • можливість блокувати YouTube та Instagram-канали та сторінки у Facebook;
  • можливості політизувати Нацраду;
  • недостатньо ефективні запобіжники поширення неправдивої інформації;
  • нерівні умови захисту інтересів медіа і регулятора у системі судочинства тощо.

29 травня Верховна Рада відправила проєкт закону на доопрацювання.

"Детектор медіа" опублікував нову версію законопроєкту. 

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО "Український інститут медіа та комунікації", проаналізувала її для "Української правди.Життя".

Після того, як закон відправили на повторне перше читання, профільний комітет, який на той час очолював Ткаченко, проводив тематичні зустрічі з представниками індустрії, а також із представниками медіаорганізацій, розповідає експертка.

"Була велика дискусія щодо цього закону, організована Радою Європи. Відтак зібралася велика кількість зауважень. Ось робоча група їх і опрацьовувала. 

Тепер оприлюднені напрацювання робочої групи, і це не означає, що з ними погодиться парламент", пояснює Дуцик.

Сам факт того, як відбувалася робота над законом, експертка оцінює позитивно, оскільки, за її словами, це було досить прозоро і з залученням багатьох зацікавлених сторін. 

Водночаc Діана Дуцик зазначає, що у законі залишились дискусійні моменти, які обговорювалися і раніше, зокрема щодо:

  • незалежності національного регулятора, 
  • реєстрації онлайн-ЗМІ, 
  • статусу журналіста (згідно з новим законопроєктом, статус журналіста матимуть лише співробітники офіційно зареєстрованих суб’єктів у сфері медіа) тощо. 

"Для мене, очевидно, найважливішим залишається питання незалежності національного регулятора, сфера дії якого, у разі прийняття закону, поширюватиметься ще й на онлайн-ЗМІ", додає експертка. 

Дуцик вважає, що ні стара, ні нова версія не вирішують питання деполітизації Нацради  з питань телебачення і радіомовлення та його незалежності від різних впливів як з боку влади, так і з боку індустрії. 

"Але давайте будемо справедливими, жоден закон не може досягти цього результату без внесення змін у Конституцію, адже спосіб формування складу Нацради конституційна норма", додає Дуцик.

Хоча й законопроєкт – це перша спроба регуляції онлайн-ЗМІ, але він, за словами експертки, не вирішує "проблему Шарія".

"Так само він не вирішує проблему зливних бачків в різних соцмережах, зокрема й в Телеграм. 

Питання відповідальності таких блогерів як Анатолій Шарій, лежить трошки в іншій площині, по-перше, в здатності правоохоронних органів реагувати на інформаційні виклики в рамках наявного законодавства.

По-друге, в незалежності нашої судової системи і в розумінні суддями складного медійного та інформаційного процесу", пояснює Дуцик. 

За її словами, уже в доопрацьованому робочою групою законопроекті є одна пастка. 

"В ідеальних умовах її б і не було, але в умовах нашого далеко недосконалого ринку та такої ж політичної системи ця пастка є. 

Закон передбачає створення органу спільного регулювання, який матиме певні функції. Але спосіб створення цього органу викликає питання, бо йдеться про створення за ініціативою одного чи декількох суб’єктів у сфері медіа, що є ліцензіатами чи реєстрантами. 

Відтак я уже бачу ситуацію, що сформувати консенсусний орган співрегулювання, який би влаштував всіх без винятку гравців ринку, неможливо в силу політичної розрізненості нашого медіаполя", – пояснює Дуцик. 

Тому існує зароза, що у цій ситуації першу скрипку гратимуть олігархічні ЗМІ, а незалежні можуть залишитись десь на маргінесі цього процесу. 

Проте, за словами експертки, позитив у цьому законопроєкті таки є.

"Закон визначає порядок маркування політичної реклами в передвиборчий період для онлайн-медіа. Контролювати виконання закону в цій частині має Нацрада. 

Минулого року в рамках проектів Ради Європи ми здійснювали медіамоніторинг під час парламентської та президентської виборчої кампаній, ми фіксували величезну кількість джинси та порушень виборчого законодавства саме в інтернет-ЗМІ, і ніхто не ніс за це відповідальність. 

Я не маю ілюзій щодо того, що джинса зникне взагалі, але принаймні сподіваюся, що за якійсь найбільш кричущі випадки наступить передбачена законом відповідальність", зазначає експертка. 

Навряд чи Ткаченко ризикне цензурувати медіа.

Він неодноразово говорив про те, що знає, що наступ на свободу слова погано закінчується для влади.

Попередники Ткаченка подавали законопроєкт "Про дезінформацію", який передбачав кримінальну та адміністративну відповідальність за поширення неправдивої інформації.

Але під натиском критики його заховали у шухляду. Критикував цей законопроект і Ткаченко, і його комітет. 

І, вірогідно, на цей законопроєкт міністр опиратися не буде.

На думку Ткаченка, щоб боротися з фейками, потрібно починати з підвищення медіарамотності, хоча цей процес триває вже не один рік.

"Наприклад, в школах зараз є різні експериментальні програми з медіаграмотності.

Велику справу в цьому напрямку роблять міжнародні та громадські організації. Якщо ще й міністерство в якийсь спосіб цьому сприятиме, не бачу в цьому нічого поганого", – додає Дуцик.

Проте Ткаченко говорив, що закон про медіа це перший крок, щоб регулювати те, що сьогодні ніяк не регулюється. Що він планує далі невідомо.

Катерина Хорощак, УП.Життя

Вас також може зацікавити:

"Тримайтеся до кінця, і ми вас розцілуємо". Чому варто рятувати Довженко-Центр

Вірус забуття. Час знову рятувати українську культуру

Майбутнє українського кіно: 5 найкращих проєктів конкурсу дебютів Держкіно

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua