Що ще можна зробити? Як "Агенти змін" допомагають підліткам втілювати круті ініціативи

1966
25 серпня 2020

П’ятнадцятилітня Аня з Шепетівки мріяла про зручне та чисте місце для занять спортом і згуртувала містян для відновлення стадіону.

Книголюб Степан у свої 13 розмістив на автобусних зупинках Сокалю Q-коди на електронні та авдіо-книги, а ще – мурали про радість читання.

У Новомиргороді, де немає традиції міських святкувань, шістнадцятирічний Сергій наважився започаткувати День Зоряних Війн, тож організував масштабний фестиваль за мотивами улюбленого фільму.

Чотирнадцятирічна Настя вигадала символ свого містечка – баранчика Варашика, якому набридло одноманітне і розмірене життя міста Вараш, "і він почав шукати пригод на свою кучеряву голову" – написала Настя на сторінці Варашика в Інстаґрам, і намалювала його на стінах бібліотеки, школи, садочку.

Анастасія та її баранчик Варашик змінили одноманітне і розмірене життя міста Вараш

За п’ять років існування Школи неформальної освіти "Агенти змін" Малої академії наук України 400 підлітків зробили свої міста та села трішки кращими, а самі стали сміливішими та впевненішими.

Розповідаємо про що ця школа та її програма і як саме працюють з підлітками.

***

Засновниця школи Катерина Клюзко у студентські роки допомагала дітям з обмеженими можливостям та сиротам як волонтерка, а у 2009 році 21-річна Катя заснувала благодійний фонд з допомоги дітям "Серце в долоньках".

Ідея школи для підлітків з’явилася у неї ще за шість років. Після того, як вона побувала на школі громадянської участі підлітків у США.

Агенти змін – це 10-15% населення, які охочі й готові вкладати свої сили задля суспільних змін.​

І починати можна і варто вже у шкільному віці – втіливши маленьку зміну у своїй громаді.

Аня з Шепетівки згуртувала містян для відновлення стадіону

Коли у 2018 році "Агенти змін" подалися на масштабний конкурс Фонду Демократії ООН, у заявці вказали ціль – 60 втілених проектів із 125 учасників.

Грантодавці були шоковані: "Як? І ви зовсім не даєте дітям грошей?".

У країнах, які донори сприймають на рівні з Україною, на проекти дають фінансування, і то не факт, що вони будуть реалізовані.

А тут ані копійки – і підлітки самостійно шукають команду, партнерів, придумують і втілюють власні ідеї. 

З 2015 року школа випрацювала власну методологію. У групу відбирають 25 учасників, оцінюючи написані дітьми есе.

У листопаді-грудні обрані приїжджають на триденний семінар про мрії та цінності.

До другої зустрічі у лютому-березні продумують концепції проектів, які обговорюють та вдосконалюють протягом трьох днів.

Навесні підлітки втілюють ідеї у своїх громадах. Ті, кому це вдається, стають агентами змін.

До 2018 року школа діяла лише в Києві. Завдяки гранту ООН "Агенти змін" розширилися до ще трьох навчальних груп – у Львові, Полтаві та Вінниці. У кожне місто відібрали команди із трьох тренерів. 

***

Який шлях проходить підліток з часу подання на школу у вересні до втілення своєї ідеї навесні – в історії львів’янки та десятикласниці Лариси. 

Вересень 2018 року, Київ. У кімнаті стіл завалений роздруківками з-пів сотні есе, які надіслали підлітки. Цьогорічна​ тема​ – "2048 рік: мій вплив на хід історії – місто/громада, про яку знає вся країна".

За столом Іра Колотило, менеджерка "Агентів змін", та Сергій Корнилюк, який теж у школі із перших днів. 

– Дивись, знову вчителька писала. 

Іра бере в Сергія листок і читає: "Я глибоко переконана, що наша країна процвітатиме, як калиновий цвіт, стане нездоланною та переможною. "Якщо є ціль, немає перешкод", як сказав…".

Зітхає:

– Ага… Скоро знову телефонуватимуть обурені мами, чого ж їхню дитину не відібрали. Але є багато чесних.

Менеджери "Агентів змін" відбирають листи

Іра передає листки, які позначила плюсиками. Деякі речення підкреслила:

"Це не місто, де 60% площі займають дороги, де не можна спуститися в підземний перехід, піднятися по сходах, якщо ти з каляскою чи у інвалідному візку. Це те місце, де тобі хочеться гуляти, а не сидіти вдома, бо надворі страшно, брудно... Місце, де тобі просто комфортно жити".

"Зараз в Україні майже не видобувають рідкісноземельні метали і технологія їх отримання є застарілою і недосконалою. До 2048 будучи вченим, я винайшов перспективну технологію переробки відходів вугільної промисловості, з попутнім видобутком з пустих порід рідкоземельних металів".

"Я ненавиджу слухати розмови старших про те, що наша країна жахлива, що тут безпорядок, корупція та неефективна влада. Перш ніж говорити, задай собі питання: А що зробив(ла) особисто я, щоб щось змінити? У мене немає великої влади, я не зміню систему власноруч (хоча вірю, що все можливо). Через 30 років я впевнена, що все зміниться. Та починаю зі змін на рівні школи…".

– Та, те, що треба.

Один з реалізованих проектів підлітків – букросинг в школі

Жовтень​ 2018 року, селище Козьова на Львівщині. Під час уроку дев’ятикласниця Лариса помічає дзвінок з невідомого номеру.

Дівчина здригається. Два тижні вона кілька разів на день перевіряє сторінку "Агентів змін" на Facebook.

Серце б’ється швидко, поки вона виходить із класу. І чує довгоочікувану новину.

***

Вечір 20 грудня​ 2018 року. У конференц-кімнаті готелю під Львовом перший етап школи "Агенти змін" розпочався для 25 підлітків з усієї України.

– Три наступні дні ми починатимемо і закінчуватимемо спільним колом, – тренерка Марія тримає маленький дзвіночок. – Дзвонимо, кажемо своє ім’я і звідки ми, і відповідаємо на три питання: як я себе почуваю? що від себе очікую? що я дізналася?

Багато підлітків чули про фестивалі, реновації та інші ініціативи "агентів" минулих років. Тому одразу розповідають про свої ідеї.

– Забудьте про них, каже після всіх тренерка Марія. – Про це поговоримо у березні. Ці три дні – про вас.

Вечір 21 грудня 2018 року

– Якби ви могли здійснити одну мрію, якби все могло статися так, як ви хочете, щоб це було? Яка вона – ваша мрія?

Питання засновниці школи Катерини Клюзко зависло у сутінках кімнати, пронизало тиху музику. Очі дітей заплющені. У деяких – сльози, на устах інших – усмішка.

Лише місяць тому на підготовчому семінарі нові тренери Орися, Марія та Олександр випробували усі вправи на собі. Орися знає, що відчуває дитина, коли так сидить. Спостерігає за дітьми із найдальшого кутка кімнати. Щемко. Радісно. 

За чверть години Катя киває до тренерів. Повільними кроками вони розходяться кімнатою.

– Не бійся. Це я, Орися, – шепоче тренерка Ларисі. – Я проведу тебе в іншу кімнату. Скажи, коли будеш готова.

Світло великого білого аркуша вдаряє в очі, ніби літнє проміння. Перед Ларисою фарби та олівці. За столами поруч малюють інші діти.

– Намалюй свою мрію, – каже тренерка і вертається провести інших дітей.

Підлітки малюють свою мрію

Тепер на стіні конференц-кімнати малюнки, а у повітрі – довіра.

– На "Агентах змін" нормально плакати і сміятися, каже Катя тим, хто соромиться сліз. 

Вона відкриває вечірнє коло. Дзелень.

– Таня, Рівне. Я ніколи не замислювалася, про що мрію. Ця вправа була, ніби магія. Дякую… У школі нам розказують, як треба робити, а тут ми тільки робимо вправи, а я замислююся про те, про що раніше ніколи би і не думала.

Дзелень.

– Таня, Кропивницький. Я завжди робила те, що казали мені батьки і вчителі. І навіть не задумувалась, чого я хочу… Кароче, треба приїхати додому і подумати, як з цим всім жити.

– Мар’яна, зі славного міста Жмеринка. Ну, та от шо я можу сказати! От ведуть мене і я думаю – куди, чого. Ніііі-чого непонятно!

– Скажи? погоджується її сусідка, сміються, а тоді помічають Катине "шш-ш". Згадують складені ними ж у перший день правила, одне з яких: говорить той, у кого в руках предмет говоріння – м’ячик чи дзвіночок. 

Без жартів Мар’яна беззахисна. 

– Ця вправа… каже тихо. Трохи мовчить, а потім передає дзвінок.

22 грудня 2018 року.​ Кожна дитина отримує чотири паперові палички різної довжини і людинку з паперу. З цього треба зобразити своє місце у світі. Потім – поставити аплікацію на середину кола.

Підлітки зображають своє місце у світі

Мар’яна виносить свою: людинка йде по прямій лінії. Що це означає – здогадується група.

– Це людина, яка має чіткий шлях, пробує вгадати Володя. 

– А я думаю, це про людину, яка готова йти до своєї цілі попри все, навіть по головах. 

Мар’яна хмурнішає. 

– Я мала на увазі те, що казав Володя!

23 грудня 2018 року.​ Позаду – з десяток вправ про цінності та саморозуміння, основи проектного менеджменту, написання есе, персональне лідерство, а ще сміх, тепло, щем. До від’їзду лише дві години. 

– Що ще можна зробити? – запитує тренерка, дописуючи на флаєрі "Про–вес–ти ве–ло–фест".

– Намалювати в місті мурал! Про коворкінг вже казали… але ще можна оживити бібліотеку і проводити книжкові клуби.

– Клас! під номерами 40 і 41 Орися записує ідеї останнього учасника. – А тепер до домашнього завдання. Вдома так само, як ми це робили зараз, набрейншторміть ще 10 ідей. Але вже суто своїх.

Не треба одразу прописувати щось одне – перетравіть все, що ви тут прожили. Лист з наступними інструкціями вам прийде за місяць.

– Я ще не хочу їхати, каже Софія. Її обнімає Мар’яна, обіймаються ще кілька інших учасників.

– Чекайте-чекайте, – перериває тренер Сергій, – Все це потім. Чим завершуємо день?

Орися відсуває фліпчарт, замикає своїм кріслом коло і передає дзвіночок учасниці.

***

Ті-дінь. Лариса відкриває пошту. Воно – наступні інструкції від агентів. Написати концепцію свого проекту.

Щовечора Лариса думає та пише про свою ідею коворкінг-простору у школі. Його вона хоче створити на місці занедбаної класної кімнати. Стирає і набирає знову. Проект їй здається неоригінальним. Мабуть, багато у кого буде такий. Закриває файл.

По дорозі зі школи додому вона думає, чи не варто піти з "Агентів". Дівчина вагається. "Навряд чи в мене щось вийде". 

Вдома вона знову відкриває файл із своєю ідеєю.

***

3 березня 2019 року.​ Готель під Львовом.

– І що зміниться? коментує Сергій проект уроків в школі, який учасниця щойно спрезентувала, і проводить на дошці стрілку від точки А до точки Б. – Є багато визначень проекту. Найпростіше – це зміна. З точки, в якій ви зараз, в якусь нову точку Б. Якщо зміни не відбулося – це не проект.

Після презентацій учасники напружені й замислені.

– Дивіться, післязавтра ви ще раз спрезентуєте свої проекти. Завтра ввечері можна буде їх допрацювати, а до того часу – забудьте про них. У вас буде лекційний день і візьміть з нього все, що можете.

– Запрошені лектори зі свого досвіду розкажуть про публічні фінанси, бізнес та громадянське суспільство. Вступна лекція про це буде зараз, – пояснює Орися, перевертає фліпчарт на листок "Трисекторна модель суспільства" й усміхається. – На наступну годину в нас дуже амбітне завдання. Спробуємо розібратися, як працює світ. На одній моделі.

Підлітки намагаються розібратися, як працює світ

За вечерею Сергій питає в інших тренерів, як їм ідеї. 

– Та класні в них проекти, – каже Марія.

– От і я так думаю. А як допрацюють – взагалі буде чудово.

***

4 березня 2019 року. Зазвичай Мирослав Сімка координує та аналізує публічні закупівлі. У цю суботу​ його "бюджет" – цукерки. Він висипає їх на підлогу і починає розділяти на нерівні купки. 

На вечірньому колі учасники діляться думками про три лекції:

– Мене ніколи не цікавила політика. Я не замислювалася, як працює місто, а тим паче про політику як щось хороше… Як служіння, як казав пан Мирослав. Я тепер навіть вагаюся, чи би не зайнятися політикою в майбутньому...

– Лекція про бізнес була найкраща. Михайло Лемак такий молодий, а вже і кількома бізнесами займався, і ГО керував, і онлайн-журнал створив.

– Я зрозуміла, що хочу допомагати іншим людям в благодійній організації.

Після вечірнього кола ніхто не встає. 

– Дивіться. Офіційно день завершився, – перериває коротку мовчанку Сергій. – Завтра ви ще раз спрезентуєте свої проекти.

Хто хоче – може залишитися допрацювати презентації. Я і вся команда тренерів тут будемо, можна буде з нами консультуватися.

Можете доробляти в холі або в кімнатах. Кому своя презентація ок, може йти відпочивати. 

Ніхто не виходить. 

Підлітки до четвертої ранку доробляють свої проекти

– Ну дивіться, у мене є слайдіки про те, як робити добру презентацію. Розказати?

Крісла заскрипіли, діти підняли блокноти. 

Сергій підходить до фліпчарта і малює стовбур дерева. 

– Я колись придумав таку штуку з ялиночкою. Про то, як добре презентувати проект. Стовбур – головна ідея проекту. А далі вона ділиться на три частини.

– Покажіть, як ваша ідея виглядатиме, коли буде втілена. Не треба розказувати загальних фраз. Ось в Оленки фестиваль батьків та дітей. 

Оленка зосереджується.

– Так і розкажи: в перший день така і така програма. Це от буде в парку, на цій галявині з 13 до 17 будуть лекції психологів, а тут з 11 до 15 аніматори гратимуться з дітьми.

Далі пояснити, як це все працює. Значить, привеземо інвентар, запросимо волонтерів.

Ну і поясни, яку це цінність приносить для людей. Якщо відремонтували сільський клуб, то не клуб цінність, а те, яку зміну це внесло в життя жителів.

Сергій зупиняється і якусь мить дивиться на ялинку:

– Ну але якась вона неінтєрєсна, обертається до учасників. – Чого тут бракує?

– Іграшок? усміхається Мар’яна.

– Точно! Треба хоча би п’ятнадцять фішечок. Без них ялинка не прикольна. А нащо вам цей проект, якщо самим вам він не прикольний?

За північ. Добра половина учасників досі в конференц-кімнаті, яка тепер хаб. Оленка радиться із Сергієм про свою презентацію.

– Текст видаляй. На слайдіках мають бути картинки. Розказувати будеш усно. 

Біля підвіконня з перекусом тренери зустрічаються.

– А вони взагалі свіжі будуть після цього? – питає Орися.

– Якби ми до етапу надіслали їм інструкції, як має виглядати ідеальна презентація, вони би не побачили, як швидко можуть досягнути прогресу. Вони самі це мають пережити, пояснює тренер.

Пів четвертої тренери нарешті залишаються в аудиторії самі. Обговорюють. Коли кімната готова до завтрашніх презентацій та ранкової руханки, йдуть спати.

Кожен підліток мав 5 хвилин, щоб презентувати свою ідею

Ранок 5 березня 2019 року.

– Це що, на презентації лише дві години? – дивується учасниця, розглядаючи програму на день.

– Та не встигнемо! Передвчора за шість годин ледве встигли.

Коли всі зайняли місця, Сергій розпочинає:

– На ранковому колі ви розповідали, як хвилюєтеся. Регламент у вас той самий – 5 хвилин, але критики від тренерів та обговорення не буде. Все, що було потрібно, ми вже сказали. Виступіть так, щоб вам самим було в кайф. Це ж ваші проекти… 

Прощаючись, учасники сподіваються знову побачитися за три місяці. Їм важко уявити, що на третій етап відберуть лише кращі проекти з чотирьох міст. Від зараз у кожного з них – три місяці, щоб втілити свої ідеї. 

***

7 березня​ 2019 року, селище Козьова на Львівщині. Лариса дивиться на 3D-моделювання коворкінг-кімнати, яке щойно зробила.

– Це все можливо… 

Вона вирішила діяти швидко, поки вогник, яким її запалив другий етап, не зблід. Відкриває свої нотатки, вони вже не здаються марними. "Навіщо це? У школі надто сіро, одноманітно і стресово. Хочу світлого та затишного місця, де приємно спілкуватися і разом щось вигадувати". 

З цієї кімнати Лариса захотіла зробити коворкінг-кімнату у школі

Вечорами дівчина робить SWOT-аналіз всіх ймовірних сторін і загроз, аналіз ресурсів та бюджету.

Розрахунки показали, що на фарбу, матеріали та меблі треба 25 тисяч гривень. Лариса пише обґрунтування проекту і йде у сільську раду. Там погоджуються виділити кошти.

Минув місяць. Новою звичкою Лариси стало ходити після школи у сільраду – питати, чи гроші прийшли. 

Через півтора місяці Лариса неохоче відповідає на черговий дзвінок від своєї менторки Наді.

– Я не встигаю зробити проект, зітхає. – Є художник, є команда, план. Все є, але кажуть, що гроші будуть лише через рік. Я мушу відкласти проект… Чи можу я потрапити ще раз на "Агенти" наступного року?.. Та ні, я вже все спробувала.

Після розмови Лариса ще раз дивиться на план кімнати і список матеріалів для закупівлі. Наступного дня вона піде у сільську раду ще раз. 

За тиждень Лариса телефонує Наді: ці всі ходіння таки були немарні. Кошти прийшли!

Місяць до третього етапу. Після чотирьох днів восьмигодинної праці Лариса і п’ятеро друзів з її команди відкладають пензлики. Лариса дивиться на помальовані стіни і відчуває щастя.

За два тижні приїжджають меблі і поки їх заносять, вона усміхається. 

Чотири дні по тому вона зустрічає гостей на офіційному відкритті.

Лариса і п’ятеро друзів з її команди самі зробили цей ремонт

За тиждень два фото – шкільної кімнати до і після реновації – показує на третьому етапі у Києві.

Тридцять пар очей – тепер уже агентів змін – спільно святкують свої перші перемоги.

Орися Грудка, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Уже не діти, ще не дорослі: 7 кращих книжок для підлітків

Секс, підлітки, Telegram: в Україні запустили освітній бот для тінейджерів

Агресія в підлітків: які причини та що з цим робити? 5 порад для батьків

Пригоди кличуть! П’ять книжок для підлітків

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua