Парамедик Оленка Янішевська: Робила корисну для України справу на передовій, і продовжую робити це в тилу

6464
27 січня 2021

Парамедик батальйону "Госпітальєри" Оленка Янішевська відбула кілька ротацій в Авдіївці та на приазовському напрямку.

Перебування у зоні проведення АТО/ООС змінило її життя та світогляд, навчило працювати в команді, брати на себе відповідальність і якісно виконувати свою роботу.

Ці знання та навички Оленка перенесла на "гражданку". Зараз вона працює фронтенд-розробником в DataOcean – платформі-провайдері доступу до державних реєстрів та інших структурованих даних. Це компанія, яка, зокрема, працевлаштовує ветеранів та переселенців.

Працевлаштування ветеранів дуже складна і важлива тема для українського суспільства, яку варто обговорювати назагал, тому "Українська правда. Життя" поговорила з дівчиною про її службу, волонтерство, роботу та їхню користь для суспільства.

Щоб розкрити тему глибше, ми також поговорили з ветераном, військовим психологом, психотерапевтом, CETA-консультантом Валерієм Ільчуком та експерткою з працевлаштування ветеранів, виконавчою директоркою ГО "Центр зайнятості вільних людей", засновницею проєкту "Воїну – гідна праця" Оксаною Філоненко.

Оленка Янішевська, експарамедик батальйону "Госпітальєри", фронтенд-розробник в DataOcean

Я рвалася на передову, але мене переконали, що я можу більше зробити на "гражданці". Тому почала активно волонтерити.

Ми збирали кошти, плели маскувальні сітки, ходити у шпиталь до поранених бійців.

Спочатку – долучилась до плетіння маскувальних сіток на Канатній, потім познайомилась із дівчатами, які збирали на автомобіль для полку "Дніпро-1" і стала допомагати їм в організації щотижневих благодійних ярмарків та відвідувати разом поранених в одеському шпиталі.

Остаточно мене змінили події лютого 2015 року.

Тоді у боях за Широкине загинуло три бійці-одесити з позивними Акела, Кутуз і Козак. Останній був дуже яскравий і харизматичний, на одеському Майдані біля Дюка він завжди стояв попереду.

Хоча я не була з ним знайома особисто, але відчувала його потужну енергетику, я відчувала, що він – "свій".

Про "Госпітальєрів" я вперше почула у 2016 році. Оскільки багато волонтерила, то вже мала зв’язки у цій тусівці.

Так я познайомилася з режисером Євгеном Титаренком, досить відомим в Одесі. Він зняв фільм про "Госпітальєрів", який називається "Війна за мир".

Мене вразила історія про людей, які не маючи медичної освіти, могли поїхати на "лінію зіткнення" і надавати там першу допомогу.

Почала відстежувати сторінки "Госпітальєрів" у соціальних мережах, цікавилась вишколами.

До останнього сподівалася якось втиснути вишколи між парами в університеті й канікулами, але було дуже складно. Навіть були думки взяти академвідпустку, але потім я відкинула цю ідею.

Оленка з "Госпітальєрами" та очільницею їхньої медичної служби,
нині народною депутаткою Яною Зіневич (у центрі)

Вперше на вишкіл я потрапила у лютому 2019 року.

Хотіла поїхати ще у 2017-2018  році, але тоді отримала роботу в Центрі патріотичного виховання в Одесі. Допомагала в організації дитячих таборів військового спрямування.

Там вперше на практиці познайомилася з інструкторами з тактичної медицини.

Коли на початку 2019 року нарешті потрапила на вишкіл, то не думала, що після нього поїду на передову. Вважала, що отримаю знання, яким застосування буде лише під час наступної активізації збройного конфлікту. А я вже буду підготовленою.

Свою роль відіграло знайомство з Яною Зіневич. Вона мене запитала, чи хочу на передову, чи залишитись в резерві. На той момент я не знала, що відповісти. Але коли дізналась, що на передовій завжди потрібні вільні руки, вирішила їхати на ротацію до Авдіївки. 

Тоді я думала, що добровольців на "лінії зіткнення" вже немає. Всі мої знайомі-добровольці вже відслужили за контрактом або збирались його продовжувати.

Для мене стало відкриттям, що набутим навичкам має місце і практичне застосування.

У березні 2019 року опинилась в Авдіївці. Провела там півтора місяці. Пощастило навчати інших військовослужбовців такмеду.

Якраз у цей час на ротації були відомі лікарі, в яких я дуже багато всього навчилась.

Наприклад, лікар-травматолог Дмитро Чорний, який тоді очолював військовий мобільний шпиталь, був очільником групи у стабілізаційному пункті, та Юрій Віорелович, анестезіолог і людина з чималим військовим досвідом в Авдіївці за спиною.

Ці люди навчали не за книжками, а ставили питання та давали відповіді на мої, яких з’являлось все більше.

Я пам’ятаю свого першого пораненого, якому надавала допомогу. У нього була якась незначна травма, але всі дуже активізувались, щойно його привезли.

Цей момент у мене ніби в тумані, я боялась не помилитись уперше, глибоко дихала й підключилась допомагати лише у той момент, коли була команда від досвідчених медиків.

Однак під керівництвом лікарів усе пройшло добре. Чим довше працюєш з певною бригадою лікарів, тим краще тобі довіряють і ти отримуєш все більше практичних навичок.

Всього у мене було кілька ротацій в Авдіївці і на Приазов’ї, поблизу Маріуполя. У серпні 2019 році я вже робила всі необхідні маніпуляції без нагляду лікарів.

Парамедик батальйону "Госпітальєри" Оленка Янішевська відбула кілька ротацій в Авдіївці
та на приазовському напрямку

Влітку 2020 року думала підписати контракт і допомагати армії вже як військовослужбовець, стати санінструктором у бойовій бригаді.

Однак мої плани змінилися, коли під час ротації в Авдіївку приїхали екснардеп та ІТшник Єгор Соболєв, письменник та фронтмен кількох музичних колективів Сергій Жадан та режисер та політв’язень Олег Сенцов.

Від Єгора вперше почула про IT-проєкт DataOcean й відразу загорілась бажанням до нього долучитись. Відчувала, що це "свої".

Зі сторінки засновниці проєкту Veteranius я прочитала про новий ІТ-проєкт з ветеранами, а на цій зустрічі дізналась, що й Єгор у цій команді.

Спершу мені просто стало цікаво, чи це якась державна ініціатива чи ні. Розпочали розмову з цього питання, а закінчили тим, що мене зкоординують із project manager проєкту і я відправлю своє резюме.

Це було в червні, а вже всередині липня мене запросили до київського офісу DataOcean на роботу.

Перші кілька місяців у мене пішли на пошуки того, чим хочу займатися. Зараз я працюю junior frontend developer. Зараз на мені лендінг нашого продукту, додаю розділи, візуальну частину та функціонал.

Повертаючись назад, я розумію, що мій досвід у "Госпітальєрах" допоміг краще зрозуміти себе у тому числі.

Для мене дуже важливе середовище і люди, з якими я працюю. У DataOcean я зрозуміла, що потрапила в правильну компанію.

Крім мене, в компанії працює ще п’ятеро ветеранів та переселенців. Це дуже важливо, адже в нас власний сленг і гумор, який розуміємо лише ми.

В армії є такий принцип "з тобою в розвідку піду, з тобою не піду".

На передовій є загострене почуття довіри. Воно дуже допомагає мені в мирному житті: так я можу відсіяти людей, яким я можу довіряти, а яким ні.

Адже коли ти в розвідці, то від твого партнера, від того, наскільки ти довіряєш йому чи їй, дуже часто залежить твоє життя. Я відчуваю, що змогла би піти в розвідку зі своїми колегами.

Цей досвід навчає, що на тебе покладаються і ти маєш якісно виконувати свою роботу, адже ти так само покладаєшся на інших, на їхню відповідальність та віддачу. Що у розвідці, що у створенні певного ІТ-продукту.

Раніше я спробувала отримати роботу ще в одній одеській IT-компанії. Їх дивувало, чому ніде не працювала після закінчення університету і чому розмовляю українською мовою. От з цими людьми я би не пішла в розвідку ні за яких умов.

Під час ротацій на "лінії зіткнення" я зрозуміла, що роботу потрібно робити якісно. Коли ти на "передку", банально від того, як ти перев’яжеш рану, залежить чиєсь життя чи здоров’я.

На передовій у мене були ментори серед лікарів та побратимів. На роботі я також працюю з менторами, а також і сама є менторкою для своїх співробітників.

Наприклад, на прохання Люби Шипович, читала для учасників АТО/ООС лекцію про те, як правильно розставляти пріоритети та не розпорошувати увагу на безліч завдань. Потім дізналась – це багатьом "зайшло".

Перебування в зоні проведення АТО/ООС вчить легше ставитись до злетів і падінь. І звертатись по допомогу.

Одна справа поставити катетер під час вишколу, коли всі умови ідеальні для цього.

Зовсім інша – зробити це в польових умовах, коли немає всіх необхідних компонентів, коли немає нормального освітлення, а рахунок йде на секунди.

Адреналін, освітлення та час грають не завжди на твою користь. Я намагалась все робити ідеально, однак це не завжди виходило. Дуже злилась на себе, але потім стала до цього дещо по-іншому ставитись.

В DataOcean теж так було спершу, я могла кілька годин сидіти над завданням, яке потребувало 10-15 хвилин. Це помітив мій керівник Євген Поремчук. Він сказав мені, що не треба боятись просити про допомогу й ідеально з першого разу майже ні в кого не виходить, потрібно лишень багато вчитись.

Оленка Янішевська: У DataOcean я зрозуміла, що потрапила в правильну компанію

Військовий досвід та Майдан навчили мене, що твоя діяльність має бути корисною для суспільства.

Під час ротацій я рятувала життя бійців та вчила їх надавати першу допомогу собі та побратимам. Для мене це було дуже важливо, розуміла, що роблю корисну для України справу.

У DataOcean ми розробляємо платформу, яка забезпечує доступ до державних реєстрів. Це має сприяти зменшенню корупції. Відчуваю, що роблю соціально важливу справу і це мене мотивує працювати більше і якісніше.

У мене є багато знайомих серед програмістів, які займаються іграми та комерційними проєктами. Вони дуже якісно роблять свою роботу, однак вони не можуть пояснити, яку користь для суспільства приносять їхні продукти.

Не знаю, що чекає мене в майбутньому, але зараз мені дуже подобається проєкт і його антикорупційна складова.

ВАЛЕРІЙ ІЛЬЧУК

ветеран, військовий психолог, психотерапевт, CETA-консультант

Валерій Ільчук, ветеран, військовий психолог, психотерапевт, CETA-консультант

– У ветеранів переоцінка цінностей, відбувається через те, що на передовій вони потрапляють в умови, де загроза життю не щось далеке, а те, що ходить поряд.

Для людини, яка виросла в мирних умовах, усвідомлення цього сильно коригує цінності.

Солдата на "лінії зіткнення" може спіткати смерть, поранення, контузія, каліцтво, втрата близьких людей, побратимів. Це завжди спричиняє сильні переживання, часто травматичні, які виснажують нервову систему, яка потім потребує відновлення.

Людська психіка не завжди може впоратись з цим і вона робить найбільш прийнятний, в тих умовах, для людини варіант – заморожує або витісняє їх зі свідомості. Проте ці переживання нікуди не діваються, бо їх треба прожити.

Коли ці витіснені переживання в нас живуть, то вони як невидима незагоєна рана – спричиняють біль. Вони не мають терміну давності. За таких умов організм постійно знаходиться в режимі виживання, в якому він був на "лінії зіткнення".

В мирному житті не потрібно виживати, тут потрібно навчитись жити. Як перемкнутись з одного світу на інший?

Це питання, з яким можна працювати і зі спеціалістами й самостійно. Вчитись заново помічати напівтони і кольори. Розуміти, що робота є надзвичайно важливим фактором у соціалізації й реабілітації екскомбатантів. Стабільний дохід дає відчуття безпеки, знижує тривожність.

ОКСАНА ФІЛОНЕНКО

виконавча директорка ГО "Центр зайнятості вільних людей", засновниця проєкту "Воїну – гідна праця", експертка з працевлаштування ветеранів

Оксана Філоненко, виконавча директорка ГО "Центр зайнятості вільних людей",
засновниця проєкту "Воїну – гідна праця"

– Шість років ми займаємося реінтеграцією ветеранів у суспільство через навчання, працевлаштування, перекваліфікацію та розвиток підприємництва.

Ми підтримали понад 5000 людей.

І це більше, ніж допомога у пошуку роботи чи гранти на навчання. Це про прийняття прожитого досвіду, його переосмислення, інтеграцію та пошук нових сенсів, усвідомлення та реалізацію нових потреб в цивільному житті.

У свої програми ми включаємо психологічний компонент та тренінги "Цінності особистості та громад", щоб дати відчуття опори для подальшого життя.

Для повернення потрібен час та зусилля. Через переоцінку цінностей, отримані психологічні та фізичні травми, часто, екскомбатанти не хочуть або не можуть працювати на попередньому місці роботи, а ким саме хочуть бути – не знають.

У такому разі ми пропонуємо профорієнтацію, індивідуальні психологічні консультації, роботу в групах з кар’єрними консультантами та зустрічі з тими ветеранами, які вже пройшли успішний шлях до нової професії. Так колишні військові вибудовують нові напрямки професійного розвитку.

Переоцінка цінностей у ветеранів також проявляється у потребі бути причетними до більшого – розвитку країни, суспільства, підтримки інших.

Тому робота у громадському, державному секторі, соціально відповідальному бізнесі спрацьовує добре. Це може бути тимчасовий, перехідний для адаптації період. Інколи  людина знаходить себе у цій діяльності й залишається надовго.

Іншим впливовим чинником є коло своїх – середовище підтримки. Тому ветеранські бізнеси, компанії, де топ-менеджери або значна кількість працівників колишні військові – це практично ідеальний варіант для професійної інтеграції.

Інтеграція жінок-ветеранок ускладнюється ще й гендерними стереотипами. Жінки мають менше розуміння та підтримки близьких та соціуму.

Якщо щодо чоловіків існують як дискримінація, так і героїзація, тобто чоловік який пішов на передову – автоматично герой, бо справжній чоловік тільки так і вчинив би.

А от чого жінка туди пішла – часто не зрозуміло навіть близькому оточенню та тим, хто позитивно ставиться до військового досвіду. Бо жінка продовжує сприйматися суспільством як берегиня, мати, та, хто забезпечує надійний тил.

Зараз ми реалізовуємо проєкт "Військовий імунітет у цивільному житті" у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру, за підтримки уряду Королівства Нідерландів.

Тут ми пішли далі, і говоримо не лише про прийняття та інтеграцію військового досвіду, а й про його переваги для цивільного працевлаштування.

78% екскомбатантів, які до нас звертаються, не сприймають військову службу як частину свого професійного шляху.

Однак уміння працювати в команді на спільний результат, працювати в умовах невизначеності, наявні стресостійкість, адаптивність, відповідальність та багато інших цінних та актуальних навичок активуються саме під час військової служби.

Це важливо знати та застосовувати, й екскомбатантам і роботодавцям. І хоча самі ветерани не говорять про спеціальні програми чи пільги під час працевлаштування, а хочуть, щоб в них бачили в першу чергу їх людські та професійні якості, на мою думку, роботодавці та суспільство мають брати відповідальність і на себе, підтримуючи людей, які зробили вибір відстоювати незалежність та мир в Україні.

Наталія Міняйло, спеціально для УП.Життя

Всі світлини надані Оленкою Янішевською

Вас також може зацікавити:

Про ветеранський бізнес – не популярно, але предметно

Досвід ветерана: Євген Михайлюк – від IT-спеціаліста, через війну, до власника СТО

Досвід ветерана: Андрій Мельник – з вчителя історії, через війну, до директора школи

Досвід ветерана: Майя Москвич – від стрільця на війні до засновниці стрілецького клубу

Армії треба навчитись відпускати, або Хто і як має влаштувати подальше життя ветеранів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua