Чому українські військові йдуть з армії. Інтерв’ю з морпіхом, керівником фонду "Повернись живим" Тарасом Чмутом

26819
27 травня 2021

За останні декілька тижнів ми багато чули, що біля кордонів України накопичуються угруповання російських військ.

Саме тому питання про те, що відбувається з українським військом, є надто важливим.

Понад рік аналітичний відділ волонтерського фонду "Повернись живим", який вже протягом семи років допомагає українській армії, досліджував питання: Чому військові звільняються?

Було проведено анонімне анкетування 2065 військовослужбовців солдатського, сержантського та старшинського і молодшого офіцерського складу з 15 бригад Сухопутних військ. Саме щодо цих категорії військових найбільша кадрова нестача.

Дослідження здійснено не лише кількісне, а й якісне. Крім анонімного анкетування відбулось понад 40 глибинних інтерв’ю з військовими з бойових частин Сухопутних військ і Генерального штабу.

Тарас Чмут, морпіх і військовий експерт, керівник фонду "Повернись живим", який він очолив минулого року, розповідає про висновки дослідження.

Тарас Чмут, морпіх і військовий експерт, керівник фонду "Повернись живим"

– Чому фонд ініціював дослідження? Наша армія не має аналітики?

– В армії є аналітика, як і в будь-якій державній структурі.

Є свої військові соціологи – заступники командирів по роботі з особовим складом, так звані замполіти, які також проводять анкетування, опитування, надсилають доповіді керівництву.

Але державна "вертикаль" така, що кадрові соціологи готують не те, що є насправді, а те, що керівництво очікує почути.

Навіть на завершальних етапах роботи з нашим дослідженням дехто з полковників, з якими ми працювали, м'яко натякав: "А давайте узгодимо ваші результати з нашими, щоб не було питань, чому у вас одне, а в нас інше".

– Що ви дізналися з цього звіту й про що ми можемо говорити публічно?

– Цей звіт створено на замовлення Руслана Хомчака, на той час начальника Генерального штабу, а нині головнокомандувача.

Він озвучив запит на тему плинності кадрів у армії: чому люди звільняються.

Після призначення його на посаду ми доповіли про можливість проведення подібного дослідження аналітичним відділом фонду.

Дослідження має дві складові: кількісну й якісну. В якісній ми визначали фактори, які призводять до звільнення, а в кількісній – їх вагу щодо інших чинників.

У звіті багато непублічної, закритої інформації, проте є дещо, що ми можемо обговорювати із суспільством.

Про проблеми армії знають умовно всі, хтось десь щось чув. Вони зазвичай типові й існують протягом усієї історії незалежності.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Трамплін у нову реальність. Психологічна підтримка і бізнес як інструменти реінтеграції ветеранів

Втім які ж з них впливають на звільнення?

Скажімо, те, що в армії погана техніка, не подобається військовим, але через це вони не звільняються. Так, погана техніка, і форма не дуже, але звільняються вони через інше.

Є проблеми, з якими військові можуть миритися, а є й такі, з якими не готові. Ми шукали, що саме є головним фактором прийняття остаточного рішення про звільнення.

Виявлені ознаки можна ранжувати за різними рівнями: важливості для військових, а також незадоволеності серед тих, хто не має наміру продовжувати контракт.  

Якщо розглядатимемо за рівнем важливості для військових, то перше – це якість менеджменту та лідерства, так званий фактор командира.

А за рівнем незадоволеності серед тих, хто має намір звільнитися, трішки інакше.

Соціологічне дослідження ми проводили спільно з групою "Рейтинг", яка формувала питання, анкети, частково опрацьовувала результати, а ми безпосередньо це реалізовували.

Ми провели анонімне анкетування 2065 військовослужбовців – солдатів, сержантів, старшин, молодшого офіцерського складу, зокрема командирів рот і офіцерів управління батальйонів (до капітанів включно). Чому саме серед цих груп? Тому що в них найвищий відсоток некомплекту і найбільший дефіцит людей.

Чому сухопутні війська? Тому що це найчисельніший вид Збройних сил.

В інших видах і родах військ можуть бути й інші специфічні проблеми, які посилюють чи послаблюють виявлені нами фактори. Втім проблеми, про які ми говоримо, стовідсотково характерні для всієї армії.

Тарас Чмут під час служби

– Ви вивчали причини, чому вони йдуть, а не залишаються. З якою метою?

– Для того щоб виправити це і зменшити відтік кадрів.

Люди завжди йтимуть. У всіх арміях світу, крім, напевно, тоталітарних і авторитарних держав, військові звільняються.

У США теж є велика кадрова нестача. З їхнім бюджетом, соціальним забезпеченням та іншими "плюшками" люди все одно звільняються, і в них така сама проблема – залучити адекватні кадри до армії.

Україна – не США, проте ми країна, яка воює і відстоює свою незалежність. Це те, що притягує людей в армію.

Власне, щоб розібратися, чому люди йдуть з армії, слід зрозуміти, чому вони туди приходять. Один із розділів нашого дослідження – мотиви підписання контрактів.

Ми виділили професійні, емоційні та матеріальні мотиви.

Професійні – це стосовно так званих спадкових воєнних, тих, для кого стати військовим – мрія дитинства, життя. Вони прагнуть бути професіоналами, і їм це подобається.

До того ж нам говорили, що все у світі змінюється, а армія була, є і буде. Такі люди є основою здорової армійської структури. 

Емоційні – стосуються тих, хто прийшов в армію, щоб захищати батьківщину, незалежність. Вони кажуть: "Попав, затягнуло, не відпускає. Звільнився, три місяці побув удома, повернувся до своїх, бо тягне назад".

Величезна кількість людей, що звільнились, через відсутність ефективної реабілітації та реінтеграції потім повертаються.

Завдання держави – формувати такі умови в армії, коли якісні та мотивовані спеціалісти не хотітимуть звільнитися.

Матеріальна мотивація: все ж таки армія дає непогане грошове забезпечення, яке десь у селі чи райцентрі просто не заробити.

Якщо рахувати в межах країни, то в армії досить високе грошове забезпечення, мінімум – близько 11 тис. грн, усе залежить від багатьох чинників: звання, посади, років вислуги.

В ООС може бути надбавка до 20 тис. грн. І це, умовно кажучи, 18-річна людина, без освіти, без навичок, без знань, після школи, яку ще й годують, одягають і забезпечують тимчасовим житлом.

Так звані заробітчани. Ти не знаєш, як себе реалізувати у цивільному житті, йдеш в армію, там, умовно, нічого не робиш, не створюєш проблем – ти вже молодець – і отримуєш непогану зарплату.

ДЛЯ РОЗУМІННЯ: "Не героїзувати і не втомлювати". Психологи про нове місце ветерана АТО в родині та на роботі

– Отже, держава весь час вкладає кошти у військових, а вони навчаються і йдуть. Тобто не відбувається професіоналізації армії?

– Можна й так сказати.

Наразі цей процес циклічний. Приходить нова людина, ви готуєте з неї професійного солдата: навчальний центр, кілька ротацій в ООС, де набувається бойовий досвід, його готують натовські інструктори, з нього роблять спеціаліста. І коли ви пробуєте просувати його на сержанта, він звільняється після закінчення контракту.

І так по колу. Держава втрачає, тому що не створює професійного ядра в армії, яке залишається, розвивається та передає здобутий досвід чи навички молодому поколінню.

Під час дослідження ми підрахували: за три роки держава вкладає в те, щоб зростити солдата, мінімум 1 млн 615 тис. грн.

Ми рахували у цінах/зарплатах/видатках на момент проведення дослідження.

Реально це ще більше, десь 2,5–3 млн грн. Позаяк солдат кудись ще поїде, лікуватиметься або потрапить на міжнародні навчання, тоді вже зовсім інші витрати.

Або потрапить в ООС не на шість місяців, а на дев’ять, а це знову-таки більші витрати.

Також солдат може стати вузькопрофільним спеціалістом, наприклад, оператором ПТРК Javelin, або поїхати до США у складі екіпажу катера Island.

Тобто матрос відбув 10 тижнів на навчанні у США, став спеціалістом, повернувся додому, прослужив пів року і звільнився. І це системне явище. І це наша проблема.

Тарас Чмут: За три роки держава вкладає в те, щоб зростити солдата, мінімум 1 млн 615 тис. грн

– Що вам вдалось дізнатися з цього дослідження? Ваш особистий головний інсайт.

– Це про те, чому люди йдуть. Раніше була просто якась теорія, міф, що варто лише дати високі зарплати – і все буде добре.

При Порошенку постійно говорили: "Ми підняли грошове забезпечення".

Інші експерти теж все зводили до банальних зарплат. Але за рівнем важливості з дев’яти факторів грошове забезпечення на сьомому місці.

А за рівнем незадоволення – на шостому!

– Що ж тоді є головним фактором?

– Якщо виходити з рівня незадоволеності серед тих, хто звільняється, то на першому місці – житлове забезпечення.

На другому – баланс особистого та робочого часу.

На третьому – незадоволення армійськими процесами та процедурами. Це про папери, бюрократію, так звану показуху, а не роботу на результат.

Під час інтерв’ю респонденти назвали три головні проблеми у сфері менеджменту: зверхнє ставлення до підлеглих і невміння з ними комунікувати; нездатність правильно мотивувати військовослужбовців; неготовність командирів допомагати.

Приклад читаю зі звіту: "Командир постійно підвищує голос. Це людина з істерикою, яка не тримає себе в руках, але до крику звикають і вже ніяк на нього не реагують".

Або: "Постійне приниження. Командир поводить себе, як бидло. Він має погони, але не дотримується елементарної етики".

Виявилось, що військовим важливіше те, як до них ставляться командири й армійська система, ніж те, скільки вони заробляють.

Шоком для нас став рівень лояльності, який показує критичний стан у Збройних силах. Це означає, що ми маємо негайно щось із цим робити, оскільки зараз ми йдемо в мінус.

Попри непоганий заробіток і пільги військові не готові радити Збройні сили як роботодавця.

– Тобто люди приходять в армію мотивованими, а йдуть з неї не лояльними.

– Понад те, повертаючись до цивільного життя, вони розповідають друзям, колегам, як в армії погано і чому туди не варто йти.

Коли вимірювали лояльність, ми поставили відкрите питання, щоб військові могли надати описову відповідь, чому вони обрали той чи інший результат.

З 2065 опитаних військовослужбовців добровільно розгорнуто написали близько 250. З цих відповідей 106 стосувалося командування.

Мова йде не про президента, міністра оборони чи начальника Генерального штабу. Йдеться про безпосередніх командирів на місцях – командира відділення, взводу, роти, батальйону, начальника штабу, командира бригади – про тих командирів, з якими військовий стикається безпосередньо кожного дня.

106 з 250 – про ставлення командування.

68 – про бюрократію, 44 – про побут, житло та їжу.

34 – про грошове забезпечення або інші види виплат, і 29 ми умовно об’єднали в "дотримання умов контракту".

Також багато незадоволення тим, що в Збройні сили повертаються старі кадри, так звані пенсіонери, які під час активних бойових дій (2014-2015 рр.) були десь на пенсії й не бажали повертатись до армії.

А зараз вони вертаються й повертають в армію так званий Совок. Їхня служба під час незалежності зводилася до паперів і стройових оглядів, а зараз вони бойових офіцерів намагаються навчати воювати.

Люди приходять в армію мотивованими, а йдуть з неї не лояльними. 
Фото zabelin/Depositphotos

– У мене до вас особисте запитання як до колишнього морпіха й людини, яка має безпосереднє відношення до армії.

Що могло б вас повернути в армію? Чи ви для себе розглядали колись такий варіант?

– Колись наприкінці служби я планував продовжити контракт, але під час бригадного злагодження на Рівненському полігоні влітку 2017 року я остаточно розчарувався.

Особисто для мене точкою неповернення стала підробка, коли я як командир окремого взводу сидів у наметі з 26 мішенями і ручкою мусив робити там дірки, ніби ми по них стріляли.

Потім на кожній знаходив СТП – середню точку потрапляння, на кожну одиницю зброї взводу робив такий маленький паспорт, де писав, як вона нібито стріляє по цій нібито мішені.

Це імітація процесів, а не робота на результат. І так усюди в армії.

– Тобто вас особисто розчарувала імітація?

– Так, абсолютна імітація, попри те, що наша зброя ще за тиждень була готова і ми реально стріляли.

Однак потім для вищого керівництва треба було оформити оці правильні паспорти з правильною формою підпису мішені, правильно оформлені, які ні на що не впливають і нічому не допомагають.

Наш підрозділ – фактично один з найкращих у батальйоні на навчаннях – мав ще й імітувати щось таке, що відповідало б очікуванням вищого керівництва, що ніяк не корелюється ані з бойовою підготовкою, ані з війною, ані з підготовкою загалом.

– Яка реакція була на звіт "Чому військові йдуть з армії"? І яку ви б хотіли отримати?

– Цей звіт презентували кілька разів. У Генеральному штабі, в РНБО, в Офісі президента.

Потрібно системно підходити до вирішення виявлених проблем і досліджувати цю історію комплексно.

Варто розглянути можливість створення робочих груп по кожному з напрямів із залученням зовнішніх спеціалістів і почати змінювати ситуацію.

9 факторів – 9 робочих груп. Із залученням цивільних спеціалістів. З готовністю армії визнавати те, що є проблеми, що вона не здатна їх вирішити і що не всі ці проблеми пов’язані з банальним "дайте більше грошей".

США щодо розвитку своїх збройних сил великою мірою спирається на цивільні аналітичні центри та структури (той самий Rend Corporation), які дають зовнішній незалежний і неупереджений аналіз того, що є насправді.

Армія США – один з найкращих прикладів того, як цивільні впливають – через демократичний контроль, аналітику, певний лобізм – на те, якою армія стане в майбутньому.

Rend постійно продукує матеріали, на основі яких трансформується безпекове середовище США.

Нині американці проводять найбільше за останні десятиліття реформування корпусу морської піхоти. Вони цілком відмовляються від танків, суттєво переглядають артилерію, штати, переходять до іншої тактики застосування сил.

І це питання не на рівні простих закупівель чи оновлення техніки. Це зміна концепції застосування виду військ, що за розміром становить майже Збройні сили України.

І це реформування відбувається, зокрема, на основі цивільної аналітики. Тому ми вважаємо аналітичний напрям роботи дуже перспективним.

"Система" не може сама себе змінити, вона "не бачить" своїх проблем.

Тому ми аналізуємо, що саме потрібно змінити, і творимо суспільний запит на ці зміни, допомагаємо "Системі" трансформуватися, використовуючи всі наявні у фонду "Повернись живим" інструменти та можливості.

Анастасія Рінгіс, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина HayDmitriy/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Армії треба навчитись відпускати, або Хто і як має влаштувати подальше життя ветеранів

Про ветеранський бізнес – не популярно, але предметно

"Ніхто не каже ветеранам АТО, як бути ветераном". Адаптація бійців очима військових психологів

Як попередити й подолати домашнє насильство в родинах військових

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua