Борис Давиденко: Журналістом все ж бути цікавіше, ніж сидіти на нарадах і вести таблички в Excel

2877
5 травня 2021

Головний редактор Liga.net Борис Давиденко – один із фіналістів Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 року.

Вона заснована 2019-го року Українським ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників kmbs, Києво-Могилянською Бізнес-Школою та виданням "Українська правда".

Премію вручають щороку 21 травня, у день народження Ґонґадзе; відзначають незалежних журналістів, які змінюють медіасередовище.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася зі всіма цьогорічними фіналіст(к)ами Премії імені Георгія Ґонґадзе.

Не пропустіть також історії телеведучої Мирослави Барчук та співзасновниці проекту The Ukrainians Media Марічки Паплаускайте.

Борис Давиденко, головний редактор Liga.net,
один із фіналістів Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 року

Борис Давиденко працює у журналістиці з 2007 року.

Він бачив, як в Україні з’являлись і гинули незалежні медіа, розвивалась і падала економіка, а тих, хто пройшов перешкоди – ледь не скосила пандемія COVID-19, що забрала у онлайн-видань доходи від реклами.

Сьогодні він сподівається побудувати якісну журналістику за іншою логікою, зробивши її залежною від бажань читачів, а не олігархів чи мінливих зовнішніх обставин.

Помилка у газеті

Перша робота Бориса Давиденка була далекою від журналістики. У 20 років, навчаючись на інженера-фізика у Київській політехніці, він почав працювати круп’є у казино.

Там платили хороші гроші, що було головним для студента, який не міг розраховувати на підтримку літніх батьків.

Як каже Борис сьогодні, вони "зірвали джекпот від розпаду СРСР". Свого часу його тато був військовим льотчиком, потім старшим електриком на заводі, а після ліквідації радянських банків, будучи вже у віці, за один день втратив усі заощадження.

Після закінчення університету Борис не став працювати за фахом. Його спеціальність називалась "системи неруйнівного контролю", і потенційних місць для роботи було небагато. А на одному з основних, заводі імені Антонова, щомісячна зарплата була лише на рівні $40.

Бажання покинути казино мотивувало хлопця піти на другу освіту – в Інститут розвитку фондового ринку від КНЕУ, після чого і розпочати пошуки роботи.

ПЕРШИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ГЕОРГІЯ ҐОНҐАДЗЕ 2019 РОКУ Вахтанг Кіпіані: Усе, що хотів би зробити у професії, я роблю

Знайти щось виявилось непросто, та врешті-решт Борис натрапив у журналі "Інвестгазета" на вакансію "помічника фінансового аналітика".

"На співбесіді я чекав питань по роботі, – пригадує Борис. – Але мене чомусь почали питати, яку пресу я читаю, і чи писав коли-небудь статті.

Через півгодини я не витримав і запитав, що відбувається та кого тут узагалі шукають. "Ну як, журналіста у фінансовий відділ".

Здивований, Борис ще раз подивився у журнал, де знайшов оголошення, і все зрозумів.

Сторінки були зверстані недбало, телефон однієї вакансії вилазив на іншу, і хлопець набрав не той номер. Так він потрапив у редакцію газети "Дело", яка нещодавно відкрилась.

"Але раз я вже прийшов, то мені вирішили провести екскурсію та познайомити з журналістами", пригадує Борис.

Побачене його заворожило. Редакція виглядала точно так само, як показують у фільмах. Багато столів, що стоять один біля одного. Навколо бігають заклопотані люди, хтось дзвонить по телефону.

"Фондовий ринок валиться!", почув хлопець із уривків чужих розмов.

Його посадили за стіл, попросили знайти собі заняття, і так він знайшов роботу свого життя.

Категоричні правила

Зарплата, звісно ж, залишала бажати кращого. Як журналісту Борису платити в чотири рази менше, ніж на його першій роботі круп’є. Але економіка стрімко розвивалась і все змінювалось.

"Коли ринок іде догори, то виграють усі, – каже він. – Це був вдалий час, аби щось починати, а фінансових журналістів бракувало.

Розібратись в українському фондовому ринку ж було нескладно – це не американський, який вивчають десятиліттями. 

Я вмів потроху всього, що потрібно діловій журналістиці – писати, рахувати, а згодом навчився і дзвонити директорам компаній та аналітикам із усякими питаннями.

За перші півтора року мене за більші гроші почали переманювати до себе "Коммерсант", "Економические известия" та інші медіа. Я розповідав про це начальству, і оскільки мене не хотіли втрачати, то моя зарплата постійно зростала".

Борис Давиденко: Коли твоя щоденна робота показує в рази більший результат –
це зовсім інші відчуття

Першими редакторами журналіста, з якими він згодом став добрими друзями, були Володимир Верб'яний, який зараз пише для Bloomberg, та Олександр Рубан, який вже пішов із професії та нині очолює ІТ-компанію.

Борис каже, що саме ці люди прищепили йому категоричні професійні правила: не викривляти інформацію, перевіряти факти, та не підігрувати тим, про кого пишеш, навіть якщо ті люди тобі чимось подобаються.

"Це очевидні речі, які знають усі медіа, але майже ніхто не дотримується, – говорить Борис.

Ті ж двоє дотримувались, відрізнялись принциповістю, навіть безкомпромісністю. Вони один раз сказали мені, чого робити ніколи не можна, я запам’ятав і ніколи не робив".

Потрапити у Forbes

У ті роки українських ділових видань на ринку вистачало, але еталоном для більшості журналістів залишився російський Forbes.

Борис обожнював цей журнал – статті там писали доступно та зрозуміло, а журналістам вдавалось діставати ексклюзивні цифри та факти.

Коли у 2010 році він дізнався, що в Україні теж почнуть видавати власний Forbes, то почав писати усім, кому тільки міг, із проханням узяти його на роботу.

Писав навіть Борису Ложкіну, чия компанія UMH group і купила ліцензію на відкриття філії цього престижного американського журналу в Україні.

Зрештою, напросився на зустріч до головного редактора Володимира Федоріна.

"На першу замітку, моє тестове завдання, він не реагував три-чотири тижні. Я вже подумав, що мрії кінець.

А потім набрався хоробрості, передзвонив Федоріну. Виявилось, що він забувся про текст, а коли глянув, сказав щось на кшталт: "Хороша замітка, перепиши її повністю та приходь", – сміючись, пригадує Борис.

Борис Давиденко з колегами видання Forbes

Очікування його не обманули. Серед 26 видань, які виходили у світі за ліцензією бренду Forbes, український журнал невдовзі потрапив у першу п’ятірку найбільш успішних за всіма можливими показниками.

"Працювати доводилось багато, – пригадує журналіст.

Але на відміну від газети "Дело", що після 2008 року, коли власником холдингу став Віктор Пінчук, переживала не найкращі часи, Forbes просто летів.

Коли твоя щоденна робота показує в рази більший результат – це зовсім інші відчуття".

Кар’єра швидко ішла вгору – через рік Борис уже не лише писав, а і редагував тексти колег. А ще за кілька місяців став заступником головного редактора.

Та у 2013 році все різко змінилось.

Ті, про кого не можна писати

Володимир Федорін дізнався, що новим власником компанії UMH group, що володіла ліцензією на Forbes, стане молодий олігарх Сергій Курченко, наближений до оточення тодішнього президента Віктора Януковича.

За рік до того журнал випустив розслідування про оборудки Курченка, назвавши його "газовим королем усієї України", і Федорін зрозумів, що зміна власності стане кінцем українського Forbes у його тодішньому вигляді.

"Я певен, що покупець переслідує одну з трьох цілей (або усі відразу): заткнути рота журналістам перед президентськими виборами, відбілити власну репутацію, використати видання для вирішення питань, що не мають нічого спільного з медіабізнесом", – заявив тоді головний редактор і звільнився.

Тоді на чолі Forbes поставили Михайла Котова з Москви, а шеф-редактором друкованого журналу став Борис Давиденко.

Було незрозуміло, що буде далі: Федорін пішов у серпні, коли олігарх заключив попередню угоду.

До березня 2014 року, поки Курченко не заплатить усієї суми, операційний контроль мав залишатись за Ложкіним, але угоду завершили вже у жовтні 2013-го, й до редакції прийшли працювати менеджери від Курченка.

ПЕРЕМОЖЕЦЬ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ГЕОРГІЯ ҐОНҐАДЗЕ 2020 РОКУ Павло Казарін: Українським журналістам більше нічому повчитися у росіян

Борис на той час встиг випустити один номер журналу, готував інший, і в його роботу не втручались.

Натомість на сайті, де працювала окрема редакція, яку очолював Олександр Рубан, стався інцидент. Журналісти саме готували текст про радників регіонала Сергія Арбузова, колишнього голову Національного банку України, який у 2012 році став першим віце-прем’єр-міністром.

"І ось цей текст не виходив на сайті день, не виходив другий, і менеджери Курченка почали розмови про те, що варто всім разом скласти перелік осіб, про яких не будемо писати", – пригадує Борис.

Редакції повідомили, що текст про Арбузова на сайті не вийде, і у відповідь на це 14 працівників Forbes, разом із шеф-редактором, подали заяви на звільнення.

Борис пригадує, як колектив іще намагались вмовити, пропонуючи величезні зарплати. Лунали фрази на кшталт "свобода слова стискається і треба дивитись в обличчя новим реаліям".

"Це складно назвати погрозами, – говорить Борис.

Коли менеджери казали, що невдовзі інші медіа теж стануть їхніми, і в результаті ми не знайдемо роботи ніде, то ми усвідомлювали, що це реалістичний сценарій.

Але через місяць почався Майдан, і в нас з’явились зовсім інші клопоти".

Нові перспективи

У березні 2014-го, коли для країни починались нові часи, Борис Давиденко очолив відділ "Бізнес" сайту Liga.net. Він працював там два роки, аж поки не відчув, що розвиватись стало нікуди.

"Завжди існує така річ, як дух часу, – пояснює Борис, як обирав своє наступне місце роботи.

У 2016-17 роках мені дуже бракувало в Україні економічної експертизи – академічних знань світового рівня, "перекладених" на практичні українські рейки. А платформа Vox Ukraine, яку мене запросили очолити, хотіла займатись саме цим".

Борис Давиденко з колегами Vox Ukraine

За три роки роботи Vox Ukraine, якому вдалось залучити до співпраці сотні українських та іноземних економістів, перетворився на потужний експертний майданчик. Постало питання, ким бути далі – ставати аналітичним центром, чи все ж залишатись медіа.

Ця дискусія все ніяк не закінчувалась, і саме тоді Бориса покликали назад у Liga.net – на цей раз головним редактором.

"Liga завжди була хорошим новинним виданням із сильними журналістами, – говорить Борис.

Проте в цілому залишалось незрозумілим, чим їхній сайт відрізнявся від інших. У мене було бажання зробити його цікавішим і сучаснішим, тому я погодився на ту посаду".

До того ж, на попередньому досвіді журналіст переконався, що власники видання, сім’я підприємців Бондаренків, розуміють цінність незалежності медіа, а тому в роботу редакції не втручатимуться.

Крихкий, але цікавий бізнес

Відтоді Борис Давиденко працює головним редактором Liga.net. За його словами, ще не все із запланованого вдалося вділити.

За два роки у виданні з’явились нові підрозділи, куди прийшли працювати сильні молоді журналісти: Андрій Бродецький, Ірина Андрейців та інші.

Найбільшим викликом стала пандемія, коли на початку 2020 року рекламних доходів поменшало настільки, що медіа попросило підтримки в читачів.

Люди надсилали перекази від 10 до 50 тисяч гривень, говорить Борис. Близько тисячі з них досі підтримують Liga.net щомісячними донейтами. Це дозволяє покривати чверть зарплат журналістам.

Борис Давиденко з колегами Liga.net

У майбутньому видання планує ще більше залежати від своїх читачів, а тому вже зараз робить для тих, хто платить, ексклюзивний контент.

"Можливо, нам чи іншим виданням вдасться зробити модель підписки, і тоді зарплати журналістів будуть співставні з суміжними професіями, ось як піар чи комунікації, які сьогодні забирають багато кадрів", – говорить головний редактор.

Історія його кар’єри доводить, що журналістика – це про нестабільність та крихкий бізнес. Не всі колеги, які пішли разом із Борисом із Forbes, залишились у професії. Хтось звернув у ІТ, бізнес чи держслужбу.

Журналіст допускає, що і він колись піде – писатиме книжки чи сценарії у своє задоволення чи, навпаки, у медіаменеджери, де можна заробляти більше.

"Але журналістом все ж бути цікавіше, ніж сидіти на нарадах і вести таблички в Excel", – підсумовує з усмішкою Борис Давиденко. 

Ілона Громлюк, журналістка, спеціально для УП.Життя

Всі світлини надані героєм публікації

Вас також може зацікавити:

Я – грузин, але готовий померти за Україну

Таких, як ти, втрачати не можна, Гія

Вперше вручили премію імені Георгія Ґонґадзе. Кому і за що. ФОТО

Колонка ВАХТАНГА КІПІАНІ "Пробач, Гіє! Сьогодні ми могли б святкувати 50-тиріччя журналіста Георгія Гонгадзе" на "Історичній правді"

Телеведуча Мирослава Барчук: Вірю, що все ще можу позитивно впливати на суспільство через телебачення

Співзасновниця The Ukrainians Media Марічка Паплаускайте: Ми піднімаємо теми, які лишаються "не на часі" для інших медіа

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua