Як допомагає "БратуБрат": історія ветерана з Житомирщини, який піклується про побратимів

2081
14 жовтня 2021

Військовий конфлікт на сході України триває уже 7 років. За цей час сотні українських військових отримали статус ветеранів. 

За словами заступника Міністра у справах ветеранів Ігоря Безкаравайного, у 2020 році в Україні налічувалося понад 400 тисяч учасників бойових дій. 

Деякі з них після повернення додому потребують реабілітації, психологічної підтримки або юридичного захисту. 

Пристосуватися до звичного життя ветеранам часто допомагають волонтери та громадські організації. Одна із них працює нині на Житомирщині.

Організацію "БратуБрат" заснував ветеран Олександр Швецов разом із однодумцями. 

Формально вона працює уже три роки, але піклуватися про побратимів Олександр почав значно раніше. 

Допомогу від учасників "БратуБрат" уже отримали кілька тисяч бійців.

Про те, з якими проблемами звертаються нині ветерани і як побратими підтримують один одного, Олександр розповів "Українській правді. Життя".

Далі – пряма мова. 

"Раніше робили все те ж саме"

Свої поранення я отримав у 2014 році, лежав у київському шпиталі. 

На той час в нас було чимало поранених, а у людей патріотичний стан. 

Багато з них приходили до шпиталю. 

І завдяки всім тим людям, які приїжджали зі всієї країни, можливо, я й викараскався так швидко. Бо мене з того депресивного стану витягували всіма способами.

З 2015 року й по нинішній день, розумію, що уже нема такого патріотичного піднесення. Хоч хлопці лежать у шпиталях не з меншими пораненнями, до них майже ніхто не приходить.

А мені здається, що саме підтримка потрібна для того, щоб людина швидше прийшла до себе. Тому ми з побратимами стараємося якимось чином витягувати наших братів.

 Олександр Швецов з побратимами

Створили її формально з Юрієм Чечком, щоб мати право вступити у ветеранські спілки, бо там голоси мають лише юридичні особи. Крім того, тепер ми можемо посилати різні інформаційні запити. Тому в чомусь так легше працювати, ніж фізичній особі.  

Але ми і без організації один одному допомагаємо. До того, як її створили, робили все те ж саме, що робимо зараз. Це не залежить від того, чи є юридично організація, чи – ні. Просто стан душі – коли побратиму потрібно обов'язково допомогти. 

Найчастіше до нас звертаються, якщо у когось якась хвороба чи хворіє дитина, тоді стараємося зібрати кошти та допомогти з лікуванням. Також багато звертаються щодо питань із земельними ділянками. 

Але загалом щодня у нас трапляється щось нове – у кожного своя проблема, чи виникає якась ідея. Ні разу за всі роки не було такого, щоб повторювалися однакові ситуації. 

За допомогою людина може просто звернутися індивідуально, різні випадки бувають, дивимося по ситуації.

У нас є група у Facebook, де близько 4 тисячі людей, ще є чат в Telegram і Viber. 

До нас не потрібно подавати офіційну заяву про вступ. Будь-хто може просто звернутися і долучитися з допомогою. 

 

Часто збираємося на якісь свята, події, або просто проводимо зустрічі раз в пів року  великою Асоціацією ветеранів Житомирщини, до якої входимо. Співпрацюємо з усіма її організаціями і не розділяємося.

Голова асоціації Володимир Ткач має кафе у центрі Житомира, ми там постійно  збираємося. Можна сказати, що це наш ветеранський хаб, у якому вирішується 99%  всіх питань. 

Я не є меценатом. Просто так вийшло, що мені люди допомагали, тому і в мене зародилося таке бажання.

"В подорожах ми оживаємо"

Все почалося із проекту Вus of heroes, завдяки якому багато побратимів з пораненнями відвідало різні країни.

Я повернувся з війни і трішки присів на чарку. Це тривало десь 1-1,5 роки. А потім в один день кинув і курити, і випивати. 

Потрібно було якось розвіятися. Тоді я просто їхав до Польщі, там пересідав на дешеві лоукости  і подорожував. Помітив, що ці подорожі мене відвертають від депресії та поганих думок.

Коли повертався і показував фотографії своїм побратимам, то розумів, що в них немає тої можливості. Мене це дуже гнітило. І це й було найбільшою мотивацією, щоб їм все те показати, щоб вони відчули те, що відчуваю я під час подорожі.

Перша спільна поїздка відбулась десь у 2018 році.

Написав пост про те, що маю транспорт, і якщо ми назбираємо на паливо, готель і проживання, то міг би повести 20 наших побратимів до Лурду. Там щорічно збираються військові з усього світу, щоб помолитися за мир.

Буквально до вечора пост уже зібрав тисячу перепостів і у нас з'явився спонсор. Плюс до ініціативи долучилась міська влада, яка обіцяла хороший автобус, бо з нами їхало багато людей з інвалідностями.

Тоді проект почав розвиватися, і на цей час понад 500 людей відвідали різні країни світу абсолютно безкоштовно. 

 

Про побратимів скажу, що ми в цих поїздках ми просто оживаємо. Часто ділимося своїм досвідом виходу з якихось ситуацій в цих поїздках. Хоча є змога обрати літаки, ми в основному їдемо автобусом, бо тоді просто перетворюємося на велику сім'ю.

Є люди, які скептично ставляться до користі таких поїздок, мовляв, про яку психологічну реабілітацію йдеться, якщо ми робимо це без лікаря. Але я по собі суджу, знаю, що мені допомогло. І хлопці, які повертаються, кажуть те ж саме. Тому нам не потрібні ніякі підтвердження того, що це діє.  

Мене сильно зачіпають події, які відбуваються під час подорожей. Наприклад, з нами їздив хлопчина, якого снайпер поранив у голову. Він тепер майже не розмовляє, якщо хоче пити, то говорить просто  "чашка" або "вода". 

Тоді ми були в Парижі, і з нами було дуже багато візочників. А те, що Париж чи інші європейські міста обладнані для візочків – то великий міф. Для того, щоб добратися від нашого готелю до Ейфелевої вежі, потрібно було робити дуже багато пересадок автобусами, бо в метро неможливо було доїхати. 

І якось на одній зупинці цей Саня каже: "С ума сойти! Туда-сюда, туда-сюда". І ми всі розуміємо, що хлопчина, який можна сказати не розмовляв, заговорив. 

З нами не завжди їздять лише ветерани, місяць тому люди з інвалідністю побували у Греції, Болгарії, Румунії. 

Вони відпочивали у Греції на спеціалізованому пляжі для людей з інвалідністю на візках, де є спеціальна техніка, яка може завозити і вивозити з води. 95% з цих  людей взагалі ніколи не бачили моря. 

Ще раніше з нами Європою подорожували дружини та діти полеглих побратимів. Возили їх в Діснейленд у Парижі, була група 25 дітей та 20 дружин.

Цьогоріч "БратуБрат" вперше добилася матеріальної допомоги матерям наших загиблих наших братів. На Житомирщині 15 мам отримали по 20 тисяч гривень кожна.

Як побратими допомагають один одному 

Коли до нас людина звертається з конкретною проблемою, то все це подібне на імпровізацію. Одразу потрібно шукати  по своїх знайомих, хто може допомогти в такму випадку. І таким чином знаходимо ключі до тих дверей. 

Багато в кого з побратимів, як і у мене свого часу, була проблема з алкоголем.  Від цього нікуди не дітися, таке трапляється не лише серед ветеранів. 

Є реабілітаційні центри, де працюють наші побратими, які раніше теж були залежними. Ми з ними співпрацюємо. 

Я сам був в такому центрі, правда недовго 3-4 дні, але того не соромлюся. Тому ми своїм досвідом стараємося допомогти іншим.  

У Житомирі є Андрій Забігайло, який старається витягнути наших побратимів із  залежностей. 

Він сам з Кривого Рогу, раніше також потребував допомоги з алкоголем, і я поділився своїм досвідом. Після того він приїхав у Житомир у той же реабілітаційний центр, а зараз в ньому працює.  

Буває, що до нас звертаються рідні або друзі, але це не завжди потрібно самому ветерану.  Він просто до того ще не дійшов, а дуже важливо, щоб людина сама захотіла. 

Тоді стараємося поговорити, але якщо в нас нічого не виходить, то, вважаю, що сили варто кидати на людей, яким ми дійсно потрібні. Не можна сильно розпилюватися. А коли людина дійде то того, що допомога їй потрібна, ми завжди повернемося.  

Щодо реабілітації, то в Україні є санаторії, психологічні курси, тренінги. Все це проводять і в нашій асоціації, але кожен вибирає для себе якийсь індивідуальний підхід.

Наприклад, не всі хочуть їздити у ці санаторії, бо яка може бути психологічна реабілітація там, де немає нормальних туалетів та санітарних умов. 

Багато ветеранів потребують допомоги щодо земельних питань.  

У 2014-2015 році було легше добиватися земельних ділянок для ветеранів,  а тепер потрібно трішки підтиснути.

Бувало, трохи сварилися із місцевими територіальними громадами, щоб вони виділяли землю. 

Наприклад, якщо ділянка в хорошому місці, хлопці чи дівчата подають туди свої заяви, а їм розповідають, що її не можна отримати через якісь уявні проблеми. 

Якось ми знайшли земельну ділянку в центрі міста, яку ОТГ віддала начебто якомусь "ветерану" з Одеси.  Ми розуміємо, що та ділянка дуже багато коштує, тому просто так її б нікому не виділили, тим паче з іншого міста. 

Ми почали розгортати всю цю історію, знімати відео, публікуватися в ЗМІ. Тоді ця територіальна громада вирішила піти нам на зустріч і виділити сотні земельних ділянок нашим побратимам.

З останнього також "вибили" 70 ділянок для будівництва під Житомиром. Крім того, недалеко від центру міста отримали 30 земельних ділянок під гаражі. 

А ще у нас під Житомиром є гуртожиток, де проживають наші побратими, які дотепер їздять на ротації. Той гуртожиток в дуже поганому жилому стані. Ми б хотіли, щоб його поремонтували та привели до нормального стану. 

1,5 місяці тому запросили до себе на зустріч Міністра ветеранів. Нам пообіцяли, що все доведуть до ладу. Побачимо, як далі буде.

На регіональному рівні нам більше допомагає Житомирська міська рада, місцеві  спонсори. 

Але коли звертаються побратими з інших регіонів, то в мене просто совісті не вистачає, щоб їм відмовляти. Бо коли хлопці йшли воювати, то вони йшли не лише за свою область. Ми не казали тоді, що нехай ідуть луганські, чи донецькі – йшла уся Україна.

Ми не маємо поділятися. Тому, якщо звертаються з інших областей, завжди допомагаємо. 

Головне, щоб ветерани не зневірювалися, а допомагали один одному, не думали, що навколо є лише щось погане, а людям – байдуже. 

Світлина про "БратуБрат" – одна із 30, які представлені на фотовиставці "Незалежність – це я. Незалежність – це ми. 30 історій змін до річниці відновлення незалежності", яка демонструватиметься у Києві на пішохідному мосту між Володимирською гіркою та Аркою дружби народів до 18 жовтня 2021.

Фотовиставка стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку в межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України", а також у межах проєкту "Європейський Союз для сталості громадянського суспільства України", що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Дарія Поперечна, УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Фасилітований діалог і арт-терапія. Як переселенці й ветерани знаходять точки порозуміння з громадою

Трамплін у нову реальність. Психологічна підтримка і бізнес як інструменти реінтеграції ветеранів 

Про ветеранський бізнес – не популярно, але предметно

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua