"Назву сина на честь його батька". Історія 11-річної дівчинки, що завагітніла від 46-річного співмешканця матері

110456
21 грудня 2021

11-річна дівчинка Б’янка із Закарпаття, вагітність якої вразила країну у жовтні, народила хлопчика. 

Дівчинка завагітніла від 46-річного співмешканця своєї матері.

Новонароджена дитина поки в лікарні, але, за словами лікарів, із нею все гаразд. 

Малолітню маму незабаром після пологів виписали додому, вона теж почувається добре.

***

Про 11-річну вагітну медики дізналися всередині жовтня, коли мама привела Б’янку у Берегівську міську лікарню. Дівчинка була вже на 8-му місяці (зазвичай вагітні стають на облік у першому триместрі, тобто на 9-12 тижні вагітності).

"Я працюю лікарем-гінекологом із 1992 року, очолюю акушерсько-гінекологічне відділення з 1999 року, і за цей час у нас було багато малолітніх пологів, – розповів Володимир Сагарда, завідувач акушерсько-гінекологічним відділенням лікарні імені Бертолона Ліннера Берегівської міськради. – Однак 11-річну вагітну побачив уперше. У неї не було жодних медичних документів, тому ми допомогли оформили їх самі".

Ретельний огляд показав, що, незважаючи на звужений, несформований таз і незрілість організму, вагітність проходила більш-менш нормально. 

"Дівчинці пояснили, як слід поводитися в таких випадках, і відпустили додому, попередивши, що за необхідності слід одразу їхати до нас. Б’янка перебувала під дистанційним лікарським доглядом, а 16 листопада ми поклали її у відділення. 

18 листопада за допомогою кесарського розтину вона народила хлопчика вагою 2 кг 500 г і зростом 49 см. Стан малюка загалом нормальний, однак, враховуючи його малу вагу й такий екстраординарний випадок, ми направили його в Обласну дитячу лікарню, де цілодобово чергує неонатолог. 

Сама Б’янка перенесла операцію добре, вона перебувала під загальним наркозом. Біля неї постійно була мама, ймовірно, вона заразила доньку коронавірусом, тому після пологів породіллю відправили на лікування в ковідне відділення. Зараз із Б’янкою все гаразд", – додає лікар.

Хлопчик поки перебуває в лікарні в Мукачеві.

"Малюк народився при ускладнених пологах, у нього діагностовані недоношеність і дистрес-синдром, – розповів редакції директор Закарпатської обласної дитячої лікарні Роман Шніцер. Але динаміка його стану позитивна. Хлопчик іще побуде в нас якийсь час, коли випишемо, поки не можу сказати".

У невеликій хаті проживає семеро осіб

Ще до пологів із вагітністю 11-річної дівчинки почала розбиратися поліція. Спершу Б’янка та її мама Рита переконували поліцейських, що під час роботи в Києві дівчинка познайомилася на сміттєзвалищі з якимось 14-річним Керімом, від котрого й завагітніла.

Однак згодом обидві зізналися що насправді батько дитини – співмешканець Рити, 46-річний Олександр із Херсонської області.

"Родина Б’янки живе в селі Гать біля Берегова, – розповідає Олександрія Садварі, начальниця Служби у справах дітей Берегівської ОТГ. – Тут живуть здебільшого угорськомовні мешканці, утім Б’янка досить гарно розмовляє українською". 

 Олександрія Садварі, начальниця Служби у справах дітей Берегівської ОТГ

Вона виросла в цьому селі, і у вересні 2017 року пішла в 1-й клас, але в грудні разом із матір’ю виїхала в Каховський район Херсонської області. Мати жила там із місцевим співмешканцем і працювала, а дівчинка ходила в школу. 

За словами Олександрії Садварі, про це свідчить лист із тамтешнього управління освіти, який вони отримали минулого місяця.

"Зараз Б’янка живе разом зі своєю матір’ю Ритою, котрій 39 років, її нинішнім 46-річним співмешканцем Калманом, старшою сестрою Барбарою, котрій 17, 19-річним братом Даніелем і 80-річною бабусею", – розповідає начальниця Служби у справах дітей Берегівської ОТГ.

У Барбари теж уже є дитина – 1-річний хлопчик, вона народила неповнолітньою.

"Батько хлопчика невідомий, а дитина офіційно не зареєстрована. Як виявилося, в Барбари немає навіть паспорта, через що вона не отримує ніяких дитячих виплат (це аргумент, що в цій родині народжують не заради грошей – авт.). 

Ми вже почали оформляти Барбарі паспорт, щоб вона офіційно зареєструвала сина й змогла отримувати кошти", – додає співрозмовниця.

Ми приїхали в Гать разом із Олександрією Садварі. Хата родини – це квадратна цегляна будівля, поштукатурена і вкрита черепицею, з розчахнутими іржавими воротами і дерев’яною огорожею, в якій бракує штахетин. 

 Хата родини – це квадратна цегляна будівля, поштукатурена і вкрита черепицею

Побачивши машину, виходить Рита і, перекинувшись із Олександрією кількома фразами по-угорськи, запрошує в хату. Через коридор заходимо всередину – в  першу кімнату з яскраво-рожевими стінами й старими, "радянськими" меблями. 

У кімнаті два ліжка, у закутку – саморобна сталева піч, у якій палахкотить вогонь, над нею натягнута шворка для сушіння одягу, бетонна підлога застелена килимами.

У хаті тепло, навіть задушно, але повітря трохи застояне. Посередині кімнати на двох стільцях стоїть жерстяне корито, в якому Рита якраз прала одяг. 

Через дверний отвір видно другу кімнату з яскравими покривалами на ліжках і пластмасовими квітами на стінах. Холодильника в хаті немає, дитячого ліжечка чи коляски теж. У цій невеликій хаті проживає семеро осіб, три з яких – одинокі матері: 39-річна Рита (вона ніколи офіційно не була заміжньою), 17-річна Барбара і 11-річна Б’янка. Як тільки Б’янці віддадуть сина, мешканців хати стане восьмеро.

 Посередині кімнати на двох стільцях стоїть жерстяне корито, в якому Рита якраз прала одяг

На час нашого приїзду вдома немає 80-річної бабусі й Калмана, котрий пішов кудись підзаробити. Одягнута в шерстяну кофту-сукню й теплі візерунчасті штани Б’янка лежить під покривалом у ліжку. 

Олександрія починає вичитувати Риту, чому та не наведе в хаті лад, на що жінка відповідає угорською, що немає грошей. 

"Ви ж кілька років були на заробітках у Херсонській області, то де гроші?" – питає начальниця Служби в справах дітей.

"Де нінч!" (угорською "але нема" – авт.) – розводить та руками у відповідь.

Підходжу до Б’янки й питаю, чи не проти вона трохи поспілкуватися. Дівчинка погоджується й сідає на ліжку. Говорить вона відносно чистою українською, відповідає на питання дуже спокійно. Виглядає розвиненішою за 11 років.

У відповідях іноді відчувається доросла серйозність, а часом видно, що це ще зовсім дитина. 

Лексика і граматика відповідей Б’янки максимально збережені.

"Я назву сина на честь його батька"

– Як почуваєшся, Б’янко?

– Нормально. Після пологів важкувато було, бо кашляла багато. А коли родила, то ставало легше й легше. Ходить уже можу більше. Бо коли народила, то лише трохи ходила і мала відпочивати по 15 – 20 секунд. Господи, скільки я важила тоді? 56 чи 57 кілограмів. А зараз дуже похуділа.

– Як лікарі до тебе ставилися?

– Добре, дуже добре.

– Ти хотіла народжувати, коли дізналася, що вагітна?

– Ні, я боялася – перелякалася, бо чула, як жінки там кричали (дівчинка не зрозуміла питання – авт.). А коли сказали, що кесарити будуть, то заспокоїлася.

– Коли тобі вперше принесли сина?

– Я народила в 11-й, і десь в обід принесли. Я проснулася в кімнаті, було десь 12, побачили, що зі мною все хорошо, і принесли мені сина.

– І як він тобі?

– Сказали, що добре, просто проглотив трохи води. Тому його забрали в Мукачево в обласну лікарню. Я питала, як мій хлопчик, то сказали, що краще. Набирає вагу і скоро випишуть.

 – Скільки він важив, коли народився?

– Два п’ятдесят.

– Два кілограми п’ятдесят грамів? 

– Два кілограми п’ятдесят грам.

– А зріст?

– 45. Ні, не 45, а 75 сантиметрів.

– 75? Це завеликий малюк. Ти впевнена? Може, 45 усе-таки?

– Ні, 75. Я була на рентген, то мама теж казала, що дитина велика.

– А молоко в тебе з’явилося?

 – Ну, канєшно!

– Ти вже вирішила, як назвеш сина?

– Так, Олександром.

– Олександром? На честь його батька?

– Так.

– Спілкуєшся зараз із Олександром?

 – Тепер уже ні.

– А коли востаннє спілкувалася?

– Коли в лікарні лежала, тиждень тому. Я не могла говорити – у мене не було грошей на рахунку, і в мамки не було. Як щось мені треба було (одяг чи їжу), я кидала йому смс, він дзвонив мамі, і вона приходила до мене з телефоном. Тільки так і говорили.

– Він допомагав? 

– Канєшно! Він кинув мені 700 гривень. Хоча вже мав джіпіес на руці (Олександру на Херсонщині обрали запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного браслета з GPS-трекером – авт.). Але все одно продав дві ковря (два килими – авт.) і прислав гроші, щоб я купила своїй дитинці покривалко і те, що треба. Костюмчик я вже не могла купити, бо дорого, тільки покривалко купила. А поки він міг ходити на роботу й торгувати, кидав мені гроші. То 1000 гривень, то 800, то 700 кожну суботу кидав.

Олександрія, що слухає нашу розмову, не витримує й перериває дівчинку: "Б’янко, ти розумієш, що ти ще маленька? Що тобі 11 років? Він мав розум зв’язуватися з тобою?"

– Я розумію, – відповідає дівчинка приречено й опускає очі.

– Як ти зараз оцінюєш його дії? Чи він нормально повівся з тобою? – питаю Б’янку. Тільки щиро скажи.

– Думаю, ні. Але він мене не зґвалтував.

– Не зґвалтував?

– Ні, він мене не бив. Якщо чесно, він мені навіть велік купив.

– Велік?

– Да. Велік. Одяг мені покупав, він мені все покупав.

– І де велік?

– Велік? Я вже повернулася сюди, а дома нічого не було. Велік там залишився, і я сказала, щоб він продав його й перекинув мені гроші. Він так і зробив – продав за 1000 гривень і перекинув мені гроші. Того ж дня.

– Ти хочеш, щоб дитина залишилася з тобою?

– Да, хочу.

– А зможеш її утримувати? На це потрібні гроші. Будуть дитячі виплати, але їх не вистачить…

 – Ну, папа має паспорт. Він сказав, що буде їхати на заробітки. Просто не знає ще коли. Бо вже раз пробував поїхати, то йому виписали штраф. Але пізніше поїде. І папа буде скидувати мамі гроші – кажду суботу, може. А коли я виросту, буду мати 13, 14, 15 років, вже сама буду робити.

– А в школу ходити не плануєш? Підучитися не хочеш?

– Ні. Але коли мій хлопчик підросте, я віддам його і в дитсадок, і в школу. А я вже ні, не планую.

 Б'янка говорить відносно чистою українською, відповідає на питання дуже спокійно

На сусідньому ліжку на руках у Барбари починає вовтузитися 1-річний Еміль. Хлопчик тягнеться до незнайомих, намагається сказати щось по-дитячому, а мама забавляє й заколисує його.

"Коли мамка дізналася, то дуже сильно побила мене й довго не розмовляла…"

– Чим ви займалися на Херсонщині? – питаю Б’янку.

 – Влітку Олександр і мама збирали клубніку, єжевику, голубіку. А взимку в теплицях працювали. Якщо в селі не було роботи, то до складу ходили капусту чистити, цибулю, морковку. Я теж працювала. Якщо хотіла, – додає поспіхом.

– А як гроші витрачала?

– Що хотіла купити, то купувала. Заробляла 300 – 400 гривень за суботу. Я допомагала їм, а вони мені давали гроші. Олександр кожен день давав гроші, купував одяг, велік…

– Ти знаєш, що його можуть засудити до 15 років тюрми за те, що він зробив із тобою?

– Да, я знаю. І він знає. Казав, що буде получати від 10 до 15 років. Він готовий, бо був уже в таких ситуаціях.

– У яких?

– Ну, він уже сидів у тюрмі. Були в нього аварії. Він із 15 років водить машину. А зараз у нього її забрали. Якби я сказала, щоб він продав машину й віддав гроші мені, то він продав би. Тоді ми купили б і вікна, і двері, і все, що для дитини треба. І вже давним давно коляску купили б. Але зараз він не може продати машину.

– Скажи, ти маєш до Олександра якісь почуття? Як до нього ставишся? Ти його любиш?

– Да.

– Олександра, який зробив це з тобою…

– Я розумію.

У  хату заходить Калман, співмешканець Рити. Напевно, повернувся з якоїсь тимчасової роботи. Чоловік мовчки стає біля печі й дослухається до розмови.

– Як мама дізналася про вагітність? – питаю Б’янку.

– Побачила, що живіт росте.

– І ти розказала їй сама?

– Ні, Олександр розказав.

– І як мама зреагувала? Пам’ятаєш?

– Ну, це тоже пам’ятаю. І вона це пам’ятає, і Олександр.

– То як це було?

– Мамка дуже сильно побила і довго не розмовляла…

 – Кого побила?

 – Мене. Ну, є за що, я понімаю. Але я не давала здачі.

– Що-що?

– Ну, мамка мене побила, поругала. Не знаю, скільки місяців було, що вона не розмовляла зі мною... Вона була дуже зла, але здачі я не давала вопще.

 – А до Олександра як поставилася?

– Ой, дуже плохо. Але він їй нічого не здєлав.

 – А мама йому?

– Мамка з ним дуже сварилася. Не знаю скільки. Два місяці чи три місяці. А зі мною не розмовляла, навіть стірати мені не хотіла…

– Коли ти була в сина востаннє?

– І сьогодні була, і вчора. Вчора була нємножко в Мукачеві вечером. А сьогодні ми маршруткою поїхали. Там вийшла жіночка, сказала, щоб я принесла тест від коронавірусу, що я не хвора, і тоді мене пустять до хлопчика. Мені не показали його, але лікарка сказала, що з ним усе хорошо, просто треба його ще полікувати трохи, оглянути добре. Щоб мені віддали здорову дитину. Я дала їм пачку памперсів і серветки.

Повертаюся до Рити й питаю:

– Скажіть, ви зможете виховати ще одну дитину?

– Так. Ось Еміль росте – виховуємо, все нормально, – відповідає жінка сумішшю української й угорської. Ми нікому не віддамо дитину!

– І я не віддам свого ребьонка! – вигукує Б’янка з відчаєм. – Бо я уб’ю себе, якщо від мене заберуть мого ребьонка. Там на місці!

– Ми не забираємо нікого від тебе, – заспокоює її Олександрія. – Ми хочемо, щоб тебе навчили, як дитину слід виховувати. Ти ж іще нічого не знаєш, не розумієш…

Із дозволу Рити фотографую обстановку в хаті.

 У кімнаті два ліжка, у закутку – саморобна сталева піч, у якій палахкотить вогонь

Маленький Еміль тягнеться ручками до Калмана й щось лепече, той із ніжністю в голосі відповідає йому. Тим часом Рита намагається випитати в мене, чи може Олександр продати свою машину й вислати їм гроші, якщо він зараз під домашнім арештом. Каже, що за машину можна отримати 40 тисяч гривень.

Прощаємося й виходимо надвір, Б’янка з Ритою проводять нас на ґанок. 

Підліткова вагітність – причини, ризики і способи поліпшення ситуації

Кримінальний кодекс трактує малолітню вагітність як наслідок зґвалтування, незалежно від згоди дівчинки на статевий акт

В Україні в середньому 24 з 1000 українських породіль – це дівчата-підлітки.

Кримінальний кодекс однозначно трактує малолітню вагітність як наслідок зґвалтування, незалежно від добровільної згоди дівчинки на статевий акт (ч.4 ст.152 Кримінального кодексу України). 

Однак кримінальних проваджень за такими випадками, які дійшли до суду й отримали вирок, практично немає. Потерпілі (малолітні матері чи їхні батьки) рідко звертаються із заявами в поліцію. 

Головне управління Національної поліції в Закарпатській області відкрило кримінальне провадження за фактом зґвалтування малолітньої (ч.4 ст.152 Кримінального кодексу України). Санкція статті передбачає від 10 до 15 років позбавлення волі. Коли з’ясувалося, що батько дитини – мешканець Херсонщини, матеріали провадження передали для розслідування за місцем скоєння злочину. 

Як повідомив т.в.о. начальника Відділу комунікацій ГУНП в Херсонській області Віталій Байдаров, особу ймовірного злочинця встановили, йому вже вручили підозру у зґвалтуванні дитини, а суд обрав як запобіжний захід домашній арешт із носінням електронного браслета.

 "Дитина в такому віці психологічно не готова стати матір’ю, і це несе великі ризики як для неї, так і для новонародженого"

Служба у справах дітей Берегівської ОТГ вже звернулася до суду з позовною заявою про позбавлення Рити материнських прав щодо молодшої доньки. 

Ще до рішення суду Б’янку із сином планують забрати в Обласний центр матері й дитини – установу, в якій молоді матері, що потрапили в скрутні життєві ситуації, можуть знаходитися до досягнення дитиною 1,5-річного віку. 

Тут дівчинка з малюком перебуватимуть на повному утриманні, малолітній мамі нададуть допомогу психологи, а  педагоги й соціальні працівники навчать, як поводитися з дитиною.

Для Б’янки, можливо, також організують дистанційне навчання в школі. Якщо Риту позбавлять материнських прав, можливі два варіанти розвитку подій.

Малюка можуть за рішенням суду забрати від малолітньої матері й віддати в дитячий будинок, а саму матір – у школу-інтернат. 

Утім, можливий і інший варіант – матір і дитину залишать разом. 

Усе залежатиме від того, як підуть справи в Центрі матері й дитини. Однак у тому, що Б’янку необхідно забрати з Гаті й віддати під нагляд психологів і педагогів, ніхто не сумнівається. У Службі в справах дітей побоюються, що в іншому разі дівчинка ще до досягнення неповноліття (тобто до 14 років) знову може завагітніти й народити.

За  словами спеціалістки із сімейної та дитячої психології Олени Кальни-Данилюк, в 11 років дитина психологічно та фізично не готова народжувати. Крім того, малолітній матері чи батьку ще не вдасться забезпечити дитині емоційну стабільність і повноцінний розвиток. 

"Знаєте, як раніше казали, – перед тим, як стати батьком, ти маєш зрозуміти, у що віриш, і хто ти в цьому житті.

 Адже дитині треба буде давати відповіді на ці питання, стати опорою. А 11 років – це тільки початок пубертатного періоду, емоційні гойдалки, гормональний фон і велика кількість фізіологічних процесів, які не дозволяють людині бути емоційно стабільною", – пояснює Олена Кальна-Данилюк.

Якщо говорити про неповнолітні пологи як відносно поширене явище, то, на думку експертки, до уваги потрібно брати не лише психологічні аспекти, але й про соціально-культурне середовище, в якому живуть ці люди.

Для певних верств населення вважається нормальним видавати заміж дівчат у 12 – 13 років, тому й пологи в 11 років для них не є чимось надзвичайним, додає фахівчиня.

"Те, що соціально-культурне середовище певних верств спокійно сприймає такі речі – зовсім інше питання. І тут, як мені здається, ми не можемо просто так прийти в це середовище, усе поламати й нічого не дати взамін. 

Тому важливо почати з певної інформаційної політики – надавати інформацію про виховання дітей, етапи їх розвитку. Такі питання можуть вирішуватися тільки комплексно", – вважає Олена Кальна-Данилюк.

Коли дитина йде в школу, то вже має знати певні речі – як поводитися з незнайомими, що таке особисті межі, емоційні межі тощо, стверджує фахівчиня.

Тому в школах, на думку психотерапевтки, потрібно проводити інформаційні кампанії, щоб "хоча би наступне покоління людей виросло вже в інших умовах і з іншими поняттями про норми поведінки".

Володимир Мартин, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

З'явився нізвідки: жінка, яка не знала про вагітність, народила дитину в літаку по дорозі на Гаваї

Ґвалтував, бив кілька годин, підпалював ноги, проломив череп: 5 моторошних історій домашнього насильства

4% українців стали жертвами зґвалтування у дитинстві. Опитування

Зламане життя штучно зачатої людини: історія Бріззі із Запоріжжя, яку виносила сурогатна матір

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua