Нігерія очима українки: як це – жити в одній з найнебезпечніших країн світу

О шостій ранку, ховаючись у теплий зелений шарф, Алла прямувала до Борисполя.

Ще вчора з подругою вони святкувала Щедрий вечір у Чернігові. А сьогодні, склавши 33 роки життя в один чемодан, полетіла в Нігерію до спекотної Абуджі. Там на неї чекав законний чоловік, з яким не бачилася довгих три роки.

Ексклюзивно для УП.Життя Алла розповіла, як їй, білій жінці, живеться на найгарячішому континенті, та чим вражає одна з найнебезпечніших країн світу.

Кохання на відстані

З майбутнім чоловіком Салісу дівчина познайомилася у 2009 році. Тоді вона вчилася в Києві на соцпрацівника, а він – у Сумах на інженера.

Довго спілкувалися онлайн: він допомагав з англійською, вона – з українською. У 2015-му одружилися. Утім, за три місяці після офіційного шлюбу Салісу полетів до Нігерії. Там він мав пройти NYSC (Національний корпус молодіжної служби – річна урядова програма, на кшталт армії та викладання в сільській школі – авт) та знайти роботу.

Жити молодята планували в Нігерії, бо там Салісу простіше працевлаштуватися. Але замість року минуло три, поки перед очима Алли нарешті постала Африка з квітково-сінним ароматом у повітрі.

Перше фото Алли в Африці

Життя в Кано

Нігерійці спілкуються локальними мовами. У кожної народності вона своя: йоруба, хауса, ігбо, фулані, тіву та ще близько 180.

Офіційною є англійська, втім нею спілкуються не всі. До того ж вона "ламана": багато слів змінені або мають інші наголоси. Але ця мова дає шанс народностям порозумітися між собою та з іноземцями.

Салісу належить до народу хауса – одного з найбільш чисельних та заможних. З аеропорту він відвіз Аллу в своє рідне місто – чотиримільйонне Кано, що є другим за величиною в країні.

Це мусульманське місто, воно вважається безпечним за нігерійськими мірками. Проте всі будинки оточені високими товстими парканами, колючим дротом та гострими шпилями або розбитими пляшками, що вмуровані в стіну.

Мешканці більш-менш заможних маєтків наймають охоронців, які стежать за воротами. Іноді це просто бідніші родини з кочових племен. Вони живуть просто під парканами будинків, за якими наглядають.

"У нас працювала одна така сім’я з племені туарегів – їх називають "люди пустелі". Батько цієї родини завжди носив на поясі закругленого, як місяць, ножа і вірив, що він наповнений жу-жу – магічною силою. З дружиною вартували по черзі – вона вдень, а він вночі. Перед тим пив якийсь спеціальний чай, щоб не спати", – згадує Алла.

Після 22 години місцеві майже не виходять на вулицю. А ось вдень життя кипить: просто на дорогах продають тварин, одяг, меблі, їжу… Там же є столики манікюрниць, де за 70 грн швидко, не надто переймаючись правилами гігієни, вам приведуть нігті до ладу.

За пів року після приїзду в Африку Алла знайшла роботу в індійському супермаркеті. З цим допомогла знайома Марієтта.

В Кано вона тримає піцерію, і це чи не єдине місце, де європейці можуть скуштувати звичних страв. Загалом у Нігерії людей з вулиці на роботу не беруть, бо остерігаються шахрайства. Тому завжди потрібні рекомендації.

Алла з колегами на роботі в супермаркеті

"Я була продавчинею, менеджеркою з персоналу, консультувала покупців. Працювали в режимі сімейного бізнесу, тому чітко визначених обов’язків не було", – каже дівчина.

Українці платили близько 17 тис. грн. Це більше, ніж отримувала б місцева колега, бо білих вважають розумнішими.

Так Алла пропрацювала майже рік, потім народила сина. А після декрету власники запропонували вдвічі меншу платню, бо через локдауни справи в магазині йшли не дуже добре.

Тож довелося звільнитися. Зараз Алла працює менеджеркою рецепціоністів в готелі за ті ж 17 тисяч. Роботу знайшла теж за рекомендаціями знайомих.

Алла із сином Імраном

Гастрономічні особливості Нігерії

Кілька місяців молоде подружжя жило у великому будинку маєтку Салісу. Їм виділили кімнату з окремим входом і ванною.

Кухня була спільна, але готувала мама чоловіка з помічницями. Це можуть бути доньки, племінниці або найняті жінки. Адже на вулицях багато людей, які працюють за їжу.

З матір’ю чоловіка Алла розмовляла мало, бо жінка майже не знала англійської. Але свекруха ставилася до невістки приязно. І навіть готувала звичні для українки страви: смажену та варену картоплю, рис з куркою, овочі. З місцевого меню українці мало чого припало до смаку.

Супів в українському розумінні тут немає. Те, що так називають, більш жирне, густе і пекуче. Тим, хто буде в Нігерії, Алла радить скуштувати егусі (загущений насінням гарбуза суп з молюсків або яловичини) та окро (густий суп з бамією, м’ясом та морепродуктами). Ці страви їдять з місцевим "хлібом" свалоу – уварена до твердого стану манна крупа.

Страви, які готують в Нігерії

З м’яса в Кано споживають баранину та курятину. Свинини немає, але її "контрабандою" можна замовити з немусульманських штатів.

"В Нігерії майже не п’ють кави. Колись хотіла замовити в маленькому кафе. Там в основному продають морозиво. Так продавець зреагував тільки на слово Нескафе. Coffee у нього не викликало жодних асоціацій", – згадує Алла.

В країні багато плантацій з бобами какао, але їх продають за кордон, тому шоколад імпортний і дорогий. Так само з молочкою, хоча вулицями ходять стада корів.

Молоко імпортують з Німеччини, Шотландії та Нідерландів. Пакет коштує майже 80 грн, і це не завжди доступно для більшості населення. Є масло українських виробників, але воно коштує майже 150 грн.

Загалом їжа тут недешева. Наприклад, олія коштує близько 80 грн за літр, яловичина – 200 грн за кілограм, баранина – 265 грн. Кілограм рису – 130 грн.

Яйця тільки темні, білих немає, коштують майже 40 грн за 12 штук. А в супермаркетах їх продають маринованими в банках. Натомість дешеві чай та цукор – від 13 грн, бо їх роблять в Нігерії.

Мариновані яйця на полицях супермаркету

Також в Нігерії передплачують електроенергію: треба придбати код за 60 грн і потім можна десь тиждень користуватися світлом в економ-режимі. Якщо ж є пристрої, на кшталт праски чи міксера, то сума "вигорить" за три дні. В Африці є перебої з постачанням електрики.

Вся справа у зношених мережах та перегріві трансформаторів. Тому люди купують генератори на бензині: він тут коштує лише 11 грн за літр. А більш заможні встановлюють сонячні панелі.

"Мене оглядали, як заморську звіринку"

Перший місяць Салісу знайомив Аллу з численними родичами та друзями. Тут, коли йдуть у гості, дарують пляшку води. До речі, в деяких містах її купують не тільки для приготування їжі, а й для побутових потреб. Для цього вулицями їздять спеціальні цистерни.

"Під час знайомства літні родичі чоловіка оглядали мене, як заморську звіринку. Але це по-доброму, дружньо. Салісу ж купався в компліментах, бо мати білу дружину тут престижно", – сміється Алла.

До білих в Нігерії приязне ставлення: їх вважають розумнішими, платять більшу зарплату. Разом з тим їх частіше викрадають пірати та терористи, щоб потім отримати викуп. Тому на міжміських маршрутах в автобусах часто не хочуть брати білошкірих пасажирів, аби не привертати уваги терористів.

Вражає, як легко тут люди приймають різні культури та фізичні особливості. Якщо людина з ДЦП, без рук чи ніг, з шрамом на обличчі, чи пересувається на візку – їй допомагають, де потрібно. Але не дивляться з підвищеною увагою чи жалістю.

"Я вперше відчула це, коли працювала в супермаркеті. Бувало, люди приходили просто поспілкуватись, впевнитись, що мої очі дійсно блакитного кольору, як вони чули. А один чоловік навіть запитував, як йому зробити такі ж. І чи впливають на колір низькі температури в Україні. Я йому порекомендувала носити кольорові лінзи", – сміється дівчина.

Загалом люди не надто переймаються проблемами і завжди сподіваються на Бога. Може, тому на дорогах водії не дотримуються правил.

Салісу з сином Імраном

Автівок багато, бо вони доступні за ціною: за $500 можна придбати вживану іномарку у гарному стані. Також пересуваються на таксі – триколісних кеке.

За дорожнім рухом мають слідкувати підрозділи Карота – дорожня поліція. Але вона більше зосереджена на заробітку: якщо вас зупинили, простіше відкупитися за 60-70 грн в Кано (в столиці це коштуватиме 300-600 грн), ніж доводити свою правоту.

Попри хаос на дорогах, через загрозу терактів на залізниці суворі правила. Щоб потрапити до вагону, треба пройти три рівні перевірки квитка. Якщо хоча б один пристрій його не зчитає, то пасажира відправлять на станцію з’ясовувати обставини.

Теракти в Нігерії все ж трапляються. У жовтні 2021 року Алла з Салісу та 10-місячним сином Імраном поверталися з Абуджі в Кано електричкою. Коли до міста залишалося пів години, пролунали звуки, схожі на постріли чи вибухи. Військові, що супроводжували потяг, наказали всім лягти на підлогу.

За кілька хвилин дозволили піднятися. Виявилося, це степові бандити намагалися зупинити потяг: підірвали залізну дорогу та стріляли у машиніста. На щастя, скло не пробили, тож машиніст проїхав хвилин п’ять і тільки потім почав зупинятися. Тягача чекали зо дві години.

"Нам дуже пощастило. Якби машиніст зупинився і бандити зайшли у вагон, нас з Імраном забрали б у першу чергу, бо ми білі. Після цього випадку Салісу сказав, що тепер будемо подорожувати лише літаком", – каже Алла.

Авіасполучення в Нігерії розвинуте, але для багатьох воно дороге. Щоб здолати 440 км літаком між Кано та Абуджою, треба заплатити майже 3,5 тис. грн за людину в один бік. У той час як квиток на інтерсіті коштує 190 грн економ класу та 320 грн VIP.

Попри цей випадок Алла не відчуває страху і не має відчуття, що живе в небезпечній країні.

"В Нігерії мені затишніше, ніж в Україні. Це парадокс. Тут наскільки небезпечно, що нормальні нігерійці намагаються оберігати своїх знайомих іноземців від небезпеки. І тут саме їх ставлення до життя – "не нагнітати" – поступово змінює наше – постійно про щось турбуватись та жалітися", – зауважує дівчина.

Автор: Raymond Dasilva

Кортежі багатіїв, діти-жебраки та інші контрасти

Кано вражає різноманіттям. Поруч із заможними будинками, що сховалися за величезними парканами, вздовж вулиць простягаються стічні канави. Просто туди деякі місцеві прилюдно ходять в туалет.

Коли ж починається сезон дощів, місцями ці канави підтоплюються, а нечистоти розносяться вулицями. Це призводить до сплеску інфекційних хвороб.

Вдень і вночі по шосе ганяють кортежі багатіїв, з яких лунає гучна музика. У той же час біля доріг стоять 4-12 річні діти-жебраки. Це алмаджері, що з мови хауса означає "учні". За давньою традицією вони мали пізнавати життя, подорожуючи за вчителем лісами та пустелями, та вивчати Коран.

Харчувалися, "чим Бог пошле". Але в реальності те навчання швидко перетворилось на жебрацтво на користь "вчителів". Серед алмаджері в основному хлопчики. Більшість з них навіть не з Нігерії, а з бідних родин сусідніх країн Малі, Чаду, Нігеру. Діти посміхаються і махають руками абсолютно всім, незалежно від того, пожертвували їм їжу чи ні.

"Я от не можу навіть придумати, що можна купити за 100 найр. А ці діти радіють 5-10 найрам і шматку свалоу. Коли в Україні померла моя мама, я була в Кано і за традицією мала роздати цукерки. Але вони тут дорожезні.

Тому ми купили пакунок маленьких булочок і роздавали їм. Вони так радісно чекали своєї черги, викрикували: "Ворігіда-Ворігіда". Це значить – заможна хазяйка дому", – згадує Алла.

Діти на вулицях

Гендерна рівність в Нігерії розвинена більше, ніж в інших арабських країнах. Жінки отримують освіту, працюють, водять авто, мають право розлучатися та претендувати на дітей.

Утім, є дискримінація за віком та сімейним станом. Чим старша жінка, тим більше в неї привілеїв. Вітатися за руку жінці з чоловіком забороняє шаріат. Але в Нігерії є виняток для заможних поважних дам у віці.

Якщо в Україні багато дівчат засмагають у солярії, то в Нігерії навпаки – відбілюють шкіру та випрямляють волосся. Життя тут виглядає барвистим: багато сонця, квітів, зелені і різнокольорового одягу: африканці такий обожнюють.

Поряд з цим в Нігерії є терористичне угруповання Боко Харам. Воно вважає світську освіту гріхом. Тому у деяких віддалених населених пунктах школярок викрадають, аби потім вимагати викуп.

Для цього ж крадуть заможних мешканців та працівників банків, нафтопідприємств тощо. Часто їх потім знаходять вбитими. Найнебезпечніші штати – Борно та Замфара. Туди не радять їхати туристам, а місцеві у тих регіонах навмисно носять пошарпаний одяг та їздять на старих авто.

Особливості медицини

Дитяче життя в Нігерії не цінують. До материнської смертності також ставляться спокійно. Алла каже, що народжувати в державних клініках небезпечно: немає потрібного обладнання і кваліфікованих лікарів.

Природні пологи у приватній клініці в Кано коштують близько 5 тис. грн, Кесерів розтин – 12 тис. грн. Але сума може бути й більшою.

Коли Алла народжувала сина, їй виставили рахунок на 40 тис. грн. Аби сплатити його, Салісу взяв кредит. Особливого комфорту в приватній палаті не було: літали комарі, що переносять малярію, а під вікнами чулися крики місцевих.

Після виписки з лікарні батьки самі вирішують, як часто показувати дитину лікарю.

Але через тотальну бідність багато людей користуються послугами нетрадиційні медицини: ліки з трав та всілякі замовляння. Щеплення роблять практично такі ж, як і в Україні. Всі вони безкоштовні.

Вакцини від коронавірусу продають по 4 тис. грн

В Нігерії працюють пункти масової вакцинації. Але в приватних клініках щеплення роблять за гроші. Подруга Алли за дві дози заплатила близько 4 тис. грн. Тест на коронавірус коштує 2 тис. грн.

"Через те, що тут зазвичай +40, застуда швидко минає. Загалом 90% медицини спрямовано на лікування малярії. В аптеках люди купують ліки від неї так само, як в Україні від ГРВІ", – каже Алла.

Зараз в Нігерії стало прохолодніше. З жовтня до травня триває харматан, і температура з +40 опускається до +15. Тому місцеві одягають пуховики та в’язані шапки.

А Алла мріє, що одного разу покаже сину справжню зиму в Україні – зі снігом та тріскучими морозами.

Що відвідати в Нігерії

Найчастіше для відпочинку туристи обирають Лагос, бо там багато готелів на узбережжі Атлантичного океану. В інших містах краще подорожувати, тільки якщо знаєте когось з місцевих або мандрівку організовує туроператор.

Салісу радить відвідати в Нігерії такі локації.

Національний контактний заповідник Янкарі в штаті Баучі

На 224,4 тис. га в природних умовах живе понад 50 видів ссавців. Крім того, там можна купатися в теплих джерелах. А ще побачити 600 печей, де в давнину плавили чугун. Або ж відчути енергетику печер Маршала, де люди переховувалися за часів работоргівлі.

Ранчо Обуду – гірська коров’яча ферма в штаті Кросс-Рівер

Окрім мальовничих пейзажів та дикої природи, курорт відомий міжнародними гірськими перегонами. Вони відбуваються щороку наприкінці листопада. Загальний призовий фонд – близько $250 тис.

Водоспад Гурара

Він заввишки 30 м, але довжина – аж 200 м! Знаходиться в штаті Нігер, за 2,5 години їзди від столиці Абуджі. Дорогою є скеля з "людським обличчям" Zuba rock.

Дорога рабів у місті Арочукву, штат Абія

Його ще називають Довгий шлях Джуджу – це тунель у печері, який веде до річки. Там знаходиться святилище і оракул Ібіні Укпабі.

Раніше тунель слугував "чистилищем". Звинувачену у злочині людину там страчували. Коли в країну прийшли англійці, вони забирали людей з печер у рабство і казали, що це так вирішив Ібіні Укпабі.

Майте на увазі, у банках Нігерії майже немає обмінників. Працює "чорний ринок": за долар просять 560 нігерійський найр, у той час як офіційний курс – 414.

Наталія Найдюк, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Як це – працювати бортпровідником. Інтерв’ю тернополянина, стюарда Катарських авіаліній

Кумедні пригоди еквадорця в Україні: плацкарт, маршрутки і "решта"

Простатит у жінок, самодіагностика раку, коронавірус та "дайте шось": як це – працювати аптекаркою

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.