Кумедні пригоди еквадорця в Україні: плацкарт, маршрутки і "решта"

Еквадорець, який 7 років прожив в Україні, розповідає про колоритні українські маршрутки, "культ одруження", український расизм й про те, чи здатна Україна змінити латино-американську ментальність.
***
Вечір. Музика. Сімейна вечірка в стилі latino.
Фабрісіо говорить своє вирішальне, злегка хмільне "Si!", з іспанської "Так!", на неочікувану пропозицію матері.
Того дня він погодився на навчання в Австралії, навіть не підозрюючи, що це заведе його в Україну.
— Фабрісіо, я трошки сплутала. У тій розмові позавчора… Йшлося про Україну.
— Радянський Союз, Чорнобиль… — перебираючи залишкові знання зі школи, Фабрісіо вирішує. — Будь, що буде! Їду в Україну…
ЗНАЙОМСТВО З УКРАЇНОЮ
Фабрісіо має доволі екзотичну зовнішність: чорнявий і від природи смаглявий метис з очима, в яких є щось азійське.
Коли він починає говорити українською, це остаточно збиває з пантелику. Хто він? З першого разу й не визначиш, але за паспортом — 27-літній еквадорець. Еквадор — одна із іспаномовних країн Латинської Америки.
Фабрісіо живе в Україні уже 7 років. Його історія передбачає багато "як?", "чому?" і "навіщо?", на які хлопець має чимало відповідей.
Фабрісіо приїхав в Україну, щоб вивчати журналістику. Він давно планував закордонну освіту, але поїздка до США не вдалась, Австралія виявилась помилкою, а Україна — вчасною пропозицією.
![]() |
І після 7 років життя тут Фабрісіо не жалкує, що опинився саме в Україні. Щойно він приземлився, вона почала його дивувати.
"Я вийшов з аеропорту і перше, що побачив — туман. Подумав: "О, це Україна! Гарно!" Я чекав, що за аеропортом буде якась велика цивілізація: гігантські хмарочоси, машини, що літають, і дивні технології.
Але на мене чекав лиш нецивілізований туман. І тут я зрозумів, що попав. Попав в Україну".
В Еквадорі немає пасажирських поїздів. Фабрісіо шалено зрадів плацкарту, не здогадуючись, що його насправді чекає.
[BANNER1]
"Думав, це якась шафа. Я був впевнений, що покладемо речі на ті полиці й підемо спати на нормальні ліжка. Але ми нікуди не пішли.
Полички для речей виявились ліжками. Цілу ніч одне око заплющене, інше — розплющене, аби не впасти.
А ще туалет — така динамічна штука. Турбулентний туалет. До цього треба звикнути. А коли нарешті приїхав до Львова, зрозумів, що забув спитати, як цей поїзд називається: щоб ніколи його не брати".
Непорозумінь на початку було багато. От хоча б маршрутки.
Фабрісіо тоді ще складно говорив українською, погано вимовляв навіть життєво необхідне "На зупинці, будь ласка", а то й взагалі забував, рятуючись безпорадним "Можна, можна...", яке в маршрутках не працює.
Він соромився робити помилки вголос і на всю маршрутку, тому іноді доводилось їхати, доки водій сам не зупиниться: бувало, і на 4-5 зупинок далі, ніж хотілося б.
![]() |
УКРАЇНЦІ ОЧИМА ЕКВАДОРЦЯ
— Ти вже тут 7 років. Що тобі в українцях найбільше подобається?
— Чесність.
Катаючись на українських маршрутках, Фабрісіо помітив дивну річ: решта.
В Еквадорі всі про неї знають, але ніхто не бачив. Україна й Еквадор — як два полюси.
Тут ти можеш бути в кінці маршрутки, передати гроші, і решта до тебе повернеться. В Еквадорі — це смішно й іронічно водночас, бо еквадорці напрочуд дружні, кажуть "Добрий день", коли заходять, усміхаються.
А тут люди кричать одне на одного, але решта з 500 гривень до них вертається.
В Еквадорі за цим стежить контролер. А в українських маршрутках кожен сам собі контролер.
[BANNER2]
Фабрісіо не одразу полюбив цю рису. Це сталось лиш тоді, коли відчув її на собі. Якось пішов з друзями на вино. І коли вони вже поверталися додому, Фабрісіо зрозумів, що забув десь сумку, в якій було близько тисячі доларів, планшет і документи.
"Я повернувся в ресторан зранку, бо вночі вони вже зачинилися. Спочатку мене спитали, що було в сумці, щоб перевірити, і лиш потім — віддали. Я хотів якось віддячити, але адміністратор відмовився й сказав: "Якщо хочеш, замов каву й лиши офіціанту на чай". Після цього я почав любити цю рису".
І це не поодинокі випадки.
Його друг опинився в схожій ситуації: у нього випала солідна сума з гаманця. І коли той повернувся в ресторан, йому віддала гроші прибиральниця, яка їх знайшла. Сказала: "Нема за що", не прийнявши від нього й 200 гривень.
— У нас в Еквадорі не було б сенсу повертатись… — каже Фабрісіо.
![]() |
В українцях його дратує нетерпимість. Коли вони починають кричати, Фабрісіо мовчить й просто йде геть.
— Тут люди мають сильний характер, тому кричать. Вони так розмовляють.
В Еквадорі теж говорять голосно, але ми веселий народ. Українці ж говорять так, наче сваряться.
Якщо трохи пожити тут, то навчишся розрізняти, коли вони сваряться, а коли просто так говорять. Іноді навіть жартують із серйозним обличчям. Сильні люди.
Фабрісіо довго звикав до українців. У нього був не так культурний, як ментальний шок. Люди здавалися сумними й закритими. Їхні думки й почуття було складно зчитати людині, яка звикла до сильних емоцій.
— Українці для мене холодні. У них домінує пасивна емоція: вони сумні. Це дуже дивна штука. Я не можу пояснити. Це, мабуть, у крові. Просто люди тут багато не усміхаються, і це дивно. Думаю, це соціальне явище.
Хто може усміхатися, якщо не має грошей і працює по 9 годин на день? Країна щаслива, якщо працює по 5-7 годин. Тоді люди хоча б мають час усміхатися.
![]() |
Фабрісіо помітив, що українці завжди кудись біжать. Навіть водії маршруток поспішають.
Якось він закупився в "Ашані" так, що пакунків мав на дві руки.
Щойно поставив один із них на східці маршрутки, водій зачинив двері й поїхав. Метрів 15 він біг паралельно з маршруткою, не відпускаючи пакет:
— Бігаю я, на щастя, швидко, та й останні гроші залишив в магазині: треба було боротись.
Було трохи соромно, коли я все ж зайшов у маршрутку. Потім ще десь 40 хвилин їхав червоний. Але цього не було видно: я ж темний.
У перші роки мені було страшно навіть зайти в автобус, бо люди зранку на зупинках завжди кричать.
Усі хочуть зайти, тому треба боротися, щоб поїхати. У нас теж так, але тут я не мав права боротися, тому пропускав по 3-4 маршрутки, щоб всі люди зайшли, і вічно запізнювався на пари.
— Не мав права?
— Я ж іноземець.
УКРАЇНСЬКИЙ РАСИЗМ
— Які небезпеки існують для тебе в Україні?
— Расизм.
![]() |
Расизм в Україні буває трьох видів: агресивний, примітивний і просто образливий — таку закономірність Фабрісіо вивів з досвіду життя в Україні.
Він не злиться й не ображається. Просто знає, по яких вулицях ввечері не варто ходити й на який тип людей не слід звертати увагу.
— Ми сиділи в ресторані, як раптом п’ятеро високих хлопців напідпитку нелюб’язно поцікавились: "Що ви тут забули?".
Тут — це в Україні, звичайно ж. Пізніше вони пішли, але виявилось, що вони нас підчікували біля ресторану.
Нам тоді добряче дісталось. Ніхто не потрапив до лікарні, але синці й рани ще довго нагадували про той вечір. Це агресивний расизм.
Якось я познайомся з хлопцем у барі. Він казав: "Я взагалі расист, але з тобою якось нормально".
Його більше хвилювало, чи я є фанатом футбольного клубу "Ювентус". Я був, і він сказав: "Тоді нема питань".
Хоча "Реал Мадрид", як на мене, все одно найкращі. Поки ми говорили, йому сім разів дзвонила дружина. На восьмий він відповів і сказав, що сидить з друзями й говорить про футбол. Вона не вірила.
Після чого він сказав: "Ну, якщо не віриш, то візьми й сама спитай у мого китайського друга". І нервово дає мені слухавку. Було неприємно, бо це після трьох годин розмов. Але що поробиш? Це примітивний расизм.
Якось я зайняв чергу до менеджера банку. Після мене прийшов дідо й почав: "От ті китайці… Чому вони не вертаються додому? Що їм у нас, медом намазано? Скільки можна до нас їхати!"
Потім пішла лайка. Люди завжди дивляться на мене як на китайця (хоча ми — еквадорці — зовсім інші). А я страждаю від виявів расизму стосовно них. Отак заплутано й образливо: і мені, і китайцям. Це образливий расизм.
Латино-американська культура — мультиетнічна. Через ці землі пройшло багато народів, тому зовнішність істинного latino — це суміш.
![]() |
У людей сформувалося хибне уявлення про зовнішність людей із Південної Америки.
Їх асоціюють переважно з бразильцями. Але не варто забувати, що через землі Південної Америки свого часу пройшло чимало китайців:
— Насправді багато латино-американців схожі на китайців: через очі, мабуть. Але ми маємо зовсім інший колір шкіри. А ще емоції!
Ми щасливі й відкриті люди. Я маю багато знайомих з Китаю, переважно вони мають доволі закриті характери, — каже Фабрісіо.
ЕКВАДОРСЬКА ЕКЗОТИКА
Згадуючи про Нідерланди, ми думаємо про сир. Якщо це Італія, то про чобіт на карті. Якщо згадати десь Німеччину, то думаємо про Гітлера. В Еквадорі теж є свої фішки.
— Ти змій боїшся?
— Знаю, до чого веде це питання. Але якщо взяти десятьох еквадорців, то лиш двом пощастить натрапити на анаконду.
Для Фабрісіо питання про анаконд та удавів межує із расистськими стереотипами. І водночас йому є що розповісти, бо він один з двох щасливчиків на 10 еквадорців.
Якось вони з друзями зібралися за містом біля джунглів, на річці Напо. Це широка річка — метрів 300.
Погода хороша, вода — прозора. Хлопці стрибали з великого каменю, а біля них пірнали рибалки з підводними рушницями.
![]() |
Фото з домашнього архіву Фабрісіо |
Фабрісіо стрибнув головою у воду й пірнув глибоко. Намагався спуститись якнайнижче, щоб дістати камінчик як доказ того, що доплив до дна. Пірнаючи, побачив, що на самому дні на великому камені спить анаконда.
— Мурашки по цілому тілу. Дивне відчуття, коли всі сили йдуть з тіла через страх. Не пам’ятаю, як виплив, але виплив швидко.
Потім вирішив пожартувати й сказав рибалці, що бачив сома. Рибалка пірнув, а потім хотів дати мені по голові. Казав "Це не жарти" й сміявся. Це було вперше й востаннє. Після цього річки я дуже не люблю.
Фабрісіо часто згадує про ще одну змію. Про неї він говорить з особливим пієтетом, оскільки удав — майже сакральна істота для латино-американців. Це неотруйна змія, хоча це не робить її безпечною: свою жертву вона душить.
[BANNER3]
— Коли удави маленькі, вони дуже милі. Я любив з ними гратися, доки вони не виростали до 4-5 метрів. Тоді вже вони починають грати з тобою.
Якось Фабрісіо пішов у джунглі, де в тітки була хатина. Це щось на кшталт української дачі.
Коли обід був готовий, тітка залізла на купу повалених дерев, якнайвище, щоб докричатися до всіх і покликати до столу.
Коли вона крикнула, то розбудила удава, що спав під трухлявими деревами:
— Я кричав як дівчинка. Мені було 16. Поки я кричав, змія втікала в одну сторону, а тітка — в іншу.
Всі голосно кричали, тільки бідна змія мовчала. Вона втікала так швидко, що навіть забула про дітей…
— Хто? Тітка?
— Ні, змія.
— І лишила їх там?
— Так, десь п’ятнадцятьох дітей.
Тато Фабрісіо знайшов маленького удава на дереві.
Коли сонце світить на цю змію, її шкіра відбиває світло, кольору веселки. Так маленького удава можна відрізнити від інших видів.
![]() |
Фото з домашнього архіву Фабрісіо |
Еквадорці поважають цих тварин. Змія жила з ними вдома місяць, а потім Фабрісіо подарував її директору туристичної бази.
Вони збудували для неї цілу хатину з басейном, деревом, накриттям від сонця й дощу.
Змія жила як принцеса. Її звали Іяріна, що перекладалося як "думка".
ПРОФЕСІЙНЕ МИНУЛЕ В ЕКВАДОРІ
Перед тим, як приїхати в Україну, Фабрісіо був рятувальником, членом Червоного Хреста в Еквадорі.
Тому небезпека — необхідна річ для Фабрісіо. Він працював у екстремальних зонах: гори, річки, джунглі.
![]() |
Фабрісіо працював рятувальником, і це фото з його архіву |
Найбільше спогадів у Фабрісіо з річки. Це був час карнавалу, святкування якого не обмежувалось місцевою площею.
На березі було багато нетверезих. Тоді Фабрісіо врятував близько 25 людей.
Траплялося всяке. Одного разу почувши "Рятуйте!", Фабрісіо одразу ж кинув чоловікові рятувальне коло.
Усе було б ідеально, якби він ненароком не влучив йому в голову. Фабрісіо крикнув "вибач" та стрибнув до нього.
І попри те, що рятувальник його ледве не втопив, чоловік був вдячний за порятунок. І все ж не всі випадки були такі кумедні.
![]() |
Якось Фабрісіо побачив у воді дитину й чоловіка. Виглядало, ніби вони просто плавають. Потім батько почав кричати: "Моя дитина. Рятуйте!".
Фабрісіо не був упевнений у своїх силах, але стрибнув. Обхопив тата й дитину, але вони надто багато рухались. Фабрісіо сказав батькові: якщо той не заспокоїться, то вб’є його, себе й дитину. Він таки не знав, що робити.
Того дня він мав обрати між життям дитини та її батька. Взяв дитину й зі всієї сили жбурнув до берега, бо побачив, що інший рятувальник уже до них підпливає.
Дитина була в нього, а Фабрісіо зайнявся батьком. Насправді він вибрав врятувати дитину, їй було 4 роки.
Це був його перший складний вибір.
![]() |
Річка несла Фабрісіо та батька. Він вже не мав сил, а батько не вмів плавати. Тому вони, як закохана пара, в обнімку плили 30 метрів за течією, потроху підпливаючи до берега.
ЖИТТЯ В УКРАЇНІ
В Україні Фабрісіо розпочав нове життя. Спочатку працював редактором світових новин в аргентинській компанії.
![]() |
Потім влаштувався у кол-центр. Це була нервова робота.
Три роки по вісім годин терпіння на день: клієнти злі, працівники роздратовані.
Ще знімав і монтував рекламні ролики. Був фотографом на весіллях. А тепер він нарешті задоволений.
Він знайшов себе й місце, де не хоче спати, не нервується, де він відчуває себе цінним. Фабрісіо викладає іспанську мову для дітей в IT-школі.
— Чим особлива ця робота?
— Дітьми: пригадую себе в їхньому віці й точно знаю, як зробити так, щоб їм подобався я, щоб подобалась іспанська.
![]() |
Нещодавно Фабрісіо почав навчати й дорослих.
Окрім курсів, організовує ще й розмовні клуби. Фабрісіо розповідає про специфіку їхньої культури й грає на гітарі улюблені пісні латино-американців.
![]() |
Життя в Україні Фабрісіо не називає легким. Тактовно каже: "Воно цікаве".
Приїхавши сюди 20-літнім юнаком, Фабрісіо почав швидко дорослішати: тут не було людей, які підстрахують, допоможуть чи вирішать його проблеми.
Доводилось змінюватись, звикати й вчитись у пришвидшеному темпі.
Україна внесла свої корективи в те, яким Фабрісіо є тепер. Але в кожної нації є свої особливості, у кожної культури — традиції, а в людей — переконання.
— Є переконання, які Україна за сім років не змогла підважити?
— Так. В Еквадорі чоловіки одружуються переважно 35, 40, навіть 50 років. А тут значно раніше.
Моя подруга запросила мене на весілля: їй було 18, а йому 26.
Дівчата хочуть заміж: "Коли?", "Я хочу...", іноді "Я вагітна...що робимо?", навіть якщо це не так.
Мені це було дивно, бо дівчата, буває, роблять це ціллю стосунків. Штамп в паспорті схожий на якийсь диплом "тепер ви разом".
Виходить, це як університет: закінчив і "о, нарешті диплом". Щоб любити, захищати й робити щасливим, не обов’язково "диплом". Це те переконання, яке залишилось незмінним.
![]() |
***
P.s./ Дослідження "Якість життя країн — 2019" показало, що Україна посідає 65 місце за якістю життя (Еквадор — 44).
За даними МОН, в Україну приїжджає все більше іноземних студентів, які залишаються тут жити: сьогодні вже більше 75 тисяч молодих людей приїхали в Україну саме на навчання.
Олександра Зубрихіна, журналістка, для УП.Життя
Цікаво також:
🌎 Безлюдний острів очима українця: без жодної пальми, зате з акулами й птахами
🌎 Не за всі гроші світу: як провести бюджетну відпустку в Італії
🌎 Навколо світу за 280 днів. Неймовірна історія мандрівника Артемія Суріна
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.