Маленького Дмитрика більше немає. Спогади бігуна з Чернігова, який втратив сина через обстріли окупантів

28663
26 березня 2022

У січні 2022 року "Українська правда. Життя" писала про бігуна-рекордсмена з Чернігова Максима Уса.

Попри ДЦП, хлопець здолав 100 км ультрамарафону та потрапив до Книги рекордів України.

За місяць росія почала бомбити мирних мешканців України. А ще за чотири тижні під обстріл окупантів потрапив син Максима – 10-річний Дмитрик Ус.

Хлопчик не вижив.

 10-річний Дмитрик, якого вбили окупанти

Більше двох годин в укритті дитина не витримувала

Максим, Євгенія та Дмитрик Уси жили у Чернігові в багатоквартирному двоповерховому будинку. Коли почалися обстріли міста, вони кілька разів ходили в укриття.

Однак 10-річний Дмитрик, що мав аутизм, не витримував там довше двох годин. Тому родина вирішила, що переживатиме обстріли вдома в коридорі.

Ввечері 16 березня російські покидьки вкотре почали обстрілювати мирних мешканців Чернігова з артилерії.

Максим та Євгенія не розбиралися, з чого стріляє ворог та як летять снаряди. Тому подумали, що в квартирі небезпечніше: ракета чи бомба може влучити у дах. Тож і вирішили перечекати обстріл у під’їзді. 

 Максим Ус із сім'єю в квартирі перечікує обстріл

Після першого "приходу" ворожих снарядів родина повернулася в квартиру. Дмитрик навіть встиг заснути. Але російське пекло почалося знову. Женя та Максим вдягнули сина, взяли стільчики і знову попрямували у під’їзд на перший поверх. 

Максим та сусідка стояли збоку, а Женя з сином сиділи біля стінки на стільчиках. Аж раптом за 7 м від будинку розірвався снаряд.

Вибуховою хвилею вибило металеві двері під’їзду. Максим почув крик дружини. Підбіг до неї, підсвітив налобним ліхтариком і побачив сина в калюжі крові. Євгенію ранило в ногу.

"Обстріл не припинявся. Я забіг до сусіднього будинку, кликав на допомогу, але мені сказали, що не можуть нічим зарадити. Потім побіг до другого укриття, там теж відмовили. Коли вибіг втретє, то зустрів на вулиці двох чоловіків.

Вони покликали товаришів і ми перенесли дружину та сина в укриття. Там вже викликали швидку і їх забрали до лікарні. Я до віку буду вдячний цим людям", – розповідає Максим.

У дружини було поранення та перелом ноги нижче коліна. А ось Дмитрику уламок російського снаряду потрапив у голову. Хлопчик був у важкому стані впродовж тижня. Однак пульс та тиск залишався стабільним.

 Будинок після обстрілу

Щодня Максим навідувався до рідних, під обстрілами долаючи на велосипеді по 6 км в одну сторону. Дружина лежала на першому поверсі, син – на другому. 

Та 23 березня стан Дмитрика різко погіршився. А наступного дня батьку повідомили, що його маленького Янгола більше немає… 

Дружина не хотіла виїжджати з Чернігова

Війна застала Максима зненацька. Він до неї особливо не готувався, але відвідав кілька лекцій з надання медичної допомоги.

У лютому виступав на Чемпіонаті України з легкої атлетики. Повернувся до Чернігова пізно ввечері 23-го числа. А зранку наступного дня вже складав тривожну валізу. 

У перший день російського нападу на Україну чоловік вийшов на три години на роботу: працював помічником продавця в мережевому магазині. Надвечір клеїв скотчем вікна, забивав їх дошками та заставляв меблями. 

Євгенія не вірила, що війна триватиме довго. До останнього сподівалася: все швидко мине. Виїхати з міста Максим пропонував дружині ще наприкінці лютого. 

"Я маю інвалідність, тому воювати не можу. В тероборону мене теж не візьмуть. Щодня казав дружині, давай шукати волонтерів, щоб допомогли виїхати, бо в нас немає автівки. Але вона слухала свою маму. Та казала: ви не воєнний об’єкт, по вам не стрілятимуть…", – згадує чоловік. Так і залишилися.

Родина Усів пережила всі випробування, які випали на долю чернігівців: чотиригодинні черги за хлібом, мандри під обстрілами в інші мікрорайони у пошуках їжі, життя без води, зв’язку та світла. Це було важке життя, але вони були разом і їх синочок грався у кімнаті в перервах між обстрілами…

 Максим із сім'єю під часу забігу у Чернігові 2019-го

"Я не знав, як повідомити страшну звістку"

У той страшний день, 24 березня, чоловік не знав, як повідомити дружині, що їх Янгола більше немає. Утім, зібрався з силами і сказав. 

Дмитрика поховають у регіональному ландшафтному парку Ялівщина. Там знаходять останній прихисток усі жертви російських покидьків, бо місцеве кладовище Яцево постійно обстрілюють. Після війни тіло хлопчика можна буде перепоховати. 

Максим зізнається, що фактично силою змусив Євгенію налаштовуватися на евакуацію зараз. За його словами, жінка у складному становищі.

Лікарі витягли уламки снаряду з ноги, рани зашили. Але потрібне лікування, яке наразі у Чернігові провести не можуть. У Жені є до трьох тижнів, щоб врятувати ногу. Інакше вона матиме інвалідність. Тож Максим разом з мамою дружини наразі шукають способи, як перевезти її в безпечніше місце. 

Зробити це непросто, адже міст через Десну, яким виїжджали до Києва, російські військові розбомбили вночі 23 березня. 

"Дімка любив життя, любив нас. Він вже знав, що треба лягати на підлогу, коли тривога. Слухався і чекав, коли можна гратися далі.

В мене залишилося це фото, де ми в коридорі і він мене обіймає, та мільйони спогадів про нього. Втрачати дітей боляче. І це не описати словами. Він мій Янгол, і його більше немає на землі", – з болем згадує Максим. 

 Дмитрик обіймає тата Максима в коридорі

Виїхати з Чернігова родина планує найближчими днями. Максим каже, що поки в Чернігові, йому гроші не потрібні, тут волонтери годують. А ось коли евакуюється, знадобляться фінанси, щоб почати нове життя та оплатити лікування дружини.

Підтримати чоловіка можна, переказавши гроші на картку 4149 4991 5635 7277. Видана на ім’я Максим Ус.

Наталія Найдюк, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

"Певно шкодує, що з собою не було гранати". Історія волонтера, якого розстріляли в інвалідному візку

Дізнався про смерть рідних у Twitter. Батько вбитої росіянами сім’ї розповів про трагедію в Ірпені

У Бучі окупант розстріляв багатодітного батька на очах у сина – хлопець дивом вижив

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті