Редактор "Європейської правди" Сергій Сидоренко: Моя журналістика – на межі з громадським активізмом

5406
13 травня 2022

Сергій Сидоренко – один із фіналістів Премії імені Георгія Ґонґадзе 2022 року.

Премія заснована 2019 року Українським ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською Бізнес-Школою, Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи та виданням "Українська правда". Премію вручають щороку 21 травня, у день народження Ґонґадзе; відзначають незалежних журналістів, які змінюють медіасередовище.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з фіналістами цьогорічної Премії імені Георгія Ґонґадзе.

Сергій Сидоренко – співзасновник та редактор "Європейської правди". Він розповів про її створення, місію в професії і вплив журналістики на міжнародну політику. 

 Співзасновник та редактор "Європейської правди" Сергій Сидоренко

Про випадковість у журналістиці

Сергій чи не на кожну історію про професію має заготовлений жарт. Сам каже, що в них лише частина є жартом, решта – правдою. 

Він прийшов у журналістику з IT 20 років тому. Жартує, що "гуманітаріїв" завжди зневажав – слово не намацаєш, у формулу чи механізм не додаси. Сергій навчався в КПІ. Інженер-системотехнік, і в 90-ті, як і решта студентів і студенток, підпрацьовував за фахом. Так тривало два роки. 

"Тоді ще не було інтернету, був Фідо – інша мережа, – пригадує Сергій. – Й один знайомий запропонував перейти комп’ютерником в їхню телекомпанію. Це була "Магнолія". Я спробував, і швидко зрозумів: те, що роблять там, можу і я не гірше". 

Так Сергій почав розвивати інтернет-проєкт. Згодом став редактором у телепродакшені, працював для газети та радіо. Разом з тим – писав для кількох російських видань, зокрема "Газеты" та "Коммерсантъ Украина". 

Коли почалася Помаранчева революція, Сергій, котрий підтримував її, пішов з "Магнолії". 

У 2005 році почали створювати "Коммерсантъ Украина" – українську версію російської газети. Команду набирав один з редакторів "Газети", для якої раніше писав Сергій. До новоствореного медіа він прийшов як президентський кореспондент. 

Читайте також: Телеведуча Мирослава Барчук: Вірю, що все ще можу позитивно впливати на суспільство через телебачення

Сергій жартує, що до міжнародної журналістики потрапив завдяки Віктору Ющенку. У 2005-му той був осередком ухвалення рішень в країні, та за кілька років втратив вплив на політичні процеси – Сергій відчув це за тим, що його матеріали стали другорядними, менш цікавими.

Редакція цього не вимагала, проте Сергій вирішив шукати нові теми. Вже раніше писав про зовнішню політику України, хоч не дуже нею цікавився. Та в 2008 році почалися переговори про Угоду про асоціацію, заговорили про полегшення візової практики. І Сергій, котрий не любив бюрократичні обмеження, почав про це писати. Так серед його інтересів з’явилася євроінтеграція. 

"А от євроатлантична інтеграція ще здавалася чимось нереальним, особливо після Бухарестського саміту в 2008 (за результатами саміту Україна не отримала очікуваного Плану дій щодо членства в НАТО – ред.), – пригадує Сергій. – Тому НАТО мене не дуже цікавило. Цю тему я відкрив для себе після 2014-го". 

Того року російське видання "Коммерсантъ Украина" перестало існувати. 

Про створення "Європейської правди"

У день, коли закрили "Коммерсантъ Украина", Сергієві зателефонував Давід Столік, тодішній речник представництва ЄС в Україні. 

"Він запитав, чи ми з колегою з "Коммерсантъ Украина" Юрою Панченком не хотіли б створити щось своє, – пригадує Сергій. – Ми порадилися – і захотіли. Ми обоє писали на тему євроінтеграції. Давід і ще кілька колег запросили нас на розмову, щоб порадити, до кого звертатися по гранти. І понеслось". 

Олена Притула, співзасновниця і на той момент головна редакторка "Української правди", відразу погодилася надати майданчик для нового медіа. 

"Ми домовилися, що я не проситиму в неї грошей. Так ми працюємо й досі", – говорить редактор "Європейської правди".

Перший грант команда отримала через 2 місяці, в травні. За цей час знайшли до команди ще трьох людей і розробили концепцію. Консервативний Сергій планував працювати лише з тематикою ЄС, проте Панченко переконав додати до тематики видання і НАТО.

"Нам не треба було винаходити формат, бо ми прийшли до видання, цінності якого поділяли. Але до нас ніхто в країні системно не писав цікаво про міжнародні новини. Це була суха спеціалізована інформація на вузьке коло читачів, – говорить Сергій. – І те, що ми це змінили, я вважаю найбільшим досягненням своєї роботи". 

 Сергій Сидоренко у Міністерстві закордонних справ України

Про місію

"Якщо в людини є місія, то свою я виконав вже кілька разів", – каже Сергій. 

Попри гучність цих слів, він не надає їм героїзму чи гордості – говорить про речі практичні, такі, що цілком піддаються вимірюванню. 

Він переконаний, що "Європейська правда" змінила стандарт висвітлення європейської тематики. Певний час євроінтеграцію в медіа висвітлювали некоректно, не подаючи справді важливих новин чи пояснень, а лише згадуючи про зустрічі посадовців, які насправді не мали до інтеграції жодного стосунку.    

"Наша ідея полягала в тому, щоби в українському медіапросторі створити розуміння, що таке євроінтеграція та відчуття того, що ми є частиною європейського суспільного медійного простору", – пояснює редактор "Європейської правди".

Про ідею такої журналістики Сергій вперше почув 15 років тому на навчальному турі в Польщі. Ту фразу сказав хтось з редакторів "Газети виборчої" під час розповіді, як видання вело Польщу до євроінтеграції. За словами того редактора, після отримання Польщею незалежності новини про Європу здавалися приблизно такими ж далекими, як і про, наприклад, Венесуелу – їх розміщували на останніх сторінках газети. 

Проте після підписання угоди про асоціацію, визнання європейської перспективи і, головне, появи власних кореспондентів в Брюсселі, новини поступово перемістилися на перші сторінки. Після вступу до ЄС з’явилося розуміння – те, що відбувається поруч на континенті, навіть не в безпосередньо сусідніх країнах, важливо і впливає на процеси в самій Польщі.

Натомість в Україні, вважає Сергій, ситуація була значно гіршою, адже країна існувала в москвоцентричному просторі, що й формувало міжнародний порядок денний. Тож новини з, наприклад, Казахстану здавалися нібито ближчими та важливішими, ніж з Чехії. 

"Моєю метою було вживити ін’єкцію європейських новин в український медійний простір, – говорить редактор "Європейської правди". – Ми цікаво пишемо про внутрішні процеси в багатьох країнах ЄС і показуємо, що тамтешні політики – теж люди, а їх рішення впливають і на нас. Я вважаю, що поява європейських новин як повноцінного елемента картини дня для українців значною мірою – заслуга саме ЄП". 

Сергій Сидоренко з ексміністром закордонних справ Павлом Клімкіним

Другою важливою виконаною місією він називає отримання безвізу. Каже, що його внесок мізерний, але подібною мірою долучилися багато людей, що разом зробили велику справу. В цьому напрямку Сергій працював переважно над адвокацією інтеграції України в Європі та медійною підготовкою до проведення реформ. 

Як приклад наводить матеріал, що вплинув на голосування про зміни до закону "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" – його потрібно було гармонізувати з європейським законодавством у рамках необхідних реформ. Голосували за нього після проведення консультативного референдуму Нідерландів щодо асоціації України і ЄС, де 61% виборців проголосували проти затвердження Угоди. 

Тоді у Верховній Раді з’явилася думка, що голосування за закон не має сенсу, адже Україну до ЄС все одно не приймуть. Проте Сергій знав, що це помилкове уявлення – голосувати за це питання в ЄС планували не консенсусно, а кваліфікованою більшістю, тобто кілька країн могли проголосувати проти, та це на рішення не вплинуло б. 

Сергій поговорив про проблему з Представництвом ЄС в Україні, та вони порадили депутатам прочитати про процедуру на сайті. Утім,  редактор "Європейської правди" знав, що це не буде дієво, і попередив – надішле в Представництво очевидний інформаційний запит про те, яким буде голосування, щоб отримати офіційну відповідь. 

На ЄП вийшла публікація про те, що голосувати в ЄС будуть консенсусно. Прочитавши її, депутати-скептики почали вимагати підтвердження, тож Сергій попросив Представництво якимось чином дати знак – вони зробили репост на свою сторінку, додавши коментар, що це дійсно правда. 

Завдяки цьому Закон про недискримінацію отримав необхідні голоси. 

Схожа історія – з електронним декларуванням, яке в серпні 2016 планували запустити без сертифікації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, що означало б обнулення всіх декларацій.

"Це терміново треба було спинити, і ми вийшли із закликом не давати Україні безвіз, щоб показати – це не жарти, – пригадує Сергій. – Звичайно, заклик був фейковим, але після цієї публікації ЄП ситуація змінилася – запуск без сертифікації ДССЗЗІ зупинили і все безвіз був тимчасово врятований".

Зважаючи на це, Сергій каже, що його формат журналістики – особливий. Він пише задля змін. 

"Моя журналістика – на межі з громадським активізмом, адвокацією", – говорить. 

І вже працює над наступними місіями – вступ України до ЄС та НАТО. 

Оксана Расулова, спеціально для УП.Життя

Усі фото із Facebook-сторінки Сергія Сидоренка





Головне на сайті