"Мріяв, що наші знищать їх всіх". Історія лікаря з Маріуполя, який працював і втратив ногу під обстрілами

Дитячий ортопед-травматолог з Маріуполя Леонід Безкровний надавав допомогу пораненим і хворим у місцевій лікарні під обстрілами.

63-річний чоловік отримав поранення біля свого дому, внаслідок чого лишився ноги. Наразі Леоніда для подальшого лікування та протезування евакуювали у Норвегію.

Історію чоловіка розповіли у Першому медичному об’єднанні Львова, куди його госпіталізували перед поїздкою за кордон.

Коли у Маріуполі розпочалися бойові дії, відділення лікарні, в якому працював Леонід, приймало поранених.

Леонід Безкровний

"Хворі лежали у коридорах. Не вистачало наркозу і лікарів. Лікарі та медсестри не могли добратися до роботи.

Після обстрілу пологового "російськими помічниками" ми облаштували не території відділення невеликий пологовий зал. Об’єм роботи був величезний: багато хворих, травм та смертей", – розповідає постраждалий лікар.

63-річний чоловік отримав поранення біля свого дому, внаслідок чого лишився ноги

Маріупольську лікарню відремонтували незадовго до війни. Роботи велися 2 роки, але результатом лікарі були задоволені.

Тепер більшість відділень зруйновані ущент.

"Вціліло лише наше відділення, хоча воно побите осколками, вікна пробиті кулями, а на даху – дірки. Інші відділення – соматики, доросла лікарня, жіноча консультація – знищені авіанальотами.

А росіяни ще мають наглість казати, що їх підірвали ЗСУ. Ми бачили ракети та літаки, звідки вони літали і хто, це робив", – каже Леонід.

Леонід з дружиною жили у приватному секторі у центрі міста.

Леонід їде у Норвегію для протезування і подальшого лікування

"Від вулиць фактично нічого не залишилося. Щасливі ті, у кого, хоча б дах вцілів. Обстріли з ГРАДів, то було найлегше. Найстрашніше, коли скидають авіабомби на приватний сектор та ракети з літаків. Знищення, повне знищення. Нічого не залишилося", – так описує стан Маріуполя лікар.

До роботи Леоніду було йти 15 хвилин. Дорогою він щодня бачив наслідки обстрілів і руйнування.

"Багатоповерхівки, на які були скинуті бомби, повністю згоріли. Це були такі недобудови, в які вже збиралися заселяти людей. Однак Росія створили катастрофу у місті. Вона принесли нам свободу від всього гарного і доброго", – розповідає маріуполець.

Травму доктор отримав 19 березня на вулиці біля власного будинку.

Леонід Безкровний: "Я мрію про Перемогу України!"

Осколок від снаряду прошив чоловіку ногу. Він відчув різкий біль у стегні і почув свист. Чоловік упав, нога була у крові і не рухалася. Він попросив випадкового перехожого позвати сусідів. Вони принесли все необхідне, щоб накласти шину. Потім Леоніда машиною доставили у лікарню.

"Коли я почув свист, було відчуття таке, як ніж перерізав папір, і понісся далі. Тільки замість паперу була кістка моєї ноги та м’які тканини", – говорить лікар

Леонід не знає, з якого саме виду зброї його поранили. Каже, що коли знаходишся у дворі і постійно чуєш свист куль, вибухи за 100-200 метрів, ГРАДи та коли літають літаки, які можуть випустити, що завгодно, вже нічому не дивуєшся.

Сидіти у підвалі Леоніду була нема коли, бо у лікарні на нього чекали пацієнти. Його жінка у перші дні намагалася укриватися у сховищах, але їй також треба було працювати і ґаздувати.

[L]

"Це – життя. Треба було готувати їсти на вогнищах, заготовлювати дрова, знаходити воду", – каже Леонід.

Подружжя, яке має трьох дорослих синів, зараз найбільше радіє тому, що їм вдалося виїхати з Маріуполя.

"Найстрашніше було залишитися там, і не виїхати на територію, підконтрольну Україні", – говорить дружина Леоніда.

Евакуація була важкою, вона стала можливою лише завдяки допомозі волонтерів. Людей спершу вивезли у селище під Маріуполем, де вони чекали 2 тижні. Росіяни та сепаратисти не пропускали автобуси до підконтрольного Україні Запоріжжя.

"Через блокпости довелося їхати вночі, коли окупанти спали. Йшов на ходунках 1,5 км, щоб пройти блокпост кадирівців", – згадує Леонід.

Із Запоріжжя родина потрапила у Кременчук, де їх відгодовували і лікували, потім – у Черкаси. Леоніду зателефонували з Міністерства охорони здоров’я і повідомили, що готові відправити його на протезування за кордон, однак для цього треба прибути у Львів.

У лікарні Львова чоловіка підготували до евакуації, дружина чекає його в Україні і каже, що назад він вже повернеться на двох ногах.

Перед виїздом у львівській лікарні Леоніда спитали, що вам допомогло вижити у Маріуполі і чи було вам страшно?

"Тільки одне. Що наші хлопці "Азов", ЗСУ знищать їх всіх. І що прийде допомога, і що будуть вони ридати, навколішках стояти і казати: навіщо ми прийшли на територію України?" – відповідає лікар і на його очах з’являються сльози.

Він каже, що в найстрашніші моменти намагався сміятися і заспокоювати свою дружину. Мріє Леонід тільки про одне – українську перемогу.

"Коли ми кажемо, що щось втрачаємо –1000 гривень, 500 – ми плачемо. А зараз втрачене все. Сподівався, що на пенсії буду знаходитися вдома, радіти життю. Але немає відчуття жалю.

Ми мусимо перемогти, і більше нічого", – говорить маріуполець.