Дівчинка читала книжку, жінка поралася на городі: історії людей, які загинули в одну добу обстрілів на Харківщині

Доба з 21-го по 22-ге червня для Харківщини – одна з найтяжчих з 24 лютого. У Харківській обласній військовій адміністрації назвали втрати серед цивільного населення: 15 вбитих і 16 поранених.

Загиблі були в Харкові та Безруках, у Чугуєві, де артобстрілом накрили автовокзал, і в селі Уди Золочівського району. Ким були загиблі люди, згадують їхні рідні та знайомі.

Текст підготовлено командою "Меморіалу цивільних жертв війни" спеціально для "Української правди. Життя".

Раїса Казакова – дитиною пережила Другу світову, а загинула в себе на городі

На подвір'ї Раїси Казакової з подвір’я нявчить кіт. Виходить через діру в паркані. Дір тут багато, і вони настільки великі, що пройде й людина. Огорожу побило під час обстрілу.

Сірий треться об ноги – просить, щоб погладили. Вже кілька днів він сам. 23 червня його господиню поховали. Раїса Казакова, або як її звуть сусіди бабуся Рая, вибирала горох на городі, коли Харків вчергове обстріляли російські війська.

Фото: Ганна Черненко

Кілька днів поспіль російська армія накривала одну з промислових зон міста і за нею мікрорайон Старе Затишшя. Це кілька тихих, майже сільських вуличок із одноповерховими будинками і городами. Про цю віддалену частину Індустріального району знає далеко не кожен таксист.

21 червня в цих околицях не було тихо – місцеві нарахували дев’ять прильотів. Пізніше стало відомо, що ворог бив "Ураганами". Один із них потрапив у город Раїси. Спалахнула пожежа, одна з присадибних будівель вигоріла вщент.

Відро з горохом, який вибирала пенсіонерка, сплавилося. Бабусю Раю довго не могли знайти, – згадує сусід. Він сам дивом пережив той обстріл:

"Я зайшов у двір, і тут один вибух десь поруч. Тільки заходжу в дім, вибухова хвиля по потилиці вдарила. Я вибіг, почав кричати: Бабо Рає, тьотя Людо! З нею дочка жила і онук. Онук був на роботі, я його видзвонив. Ми викликали пожежників, а доти гасили всією вулицею. Ми тут згуртовані, усі прибігли з відрами. Увесь дім оглянули – бабусі Раї немає. На город страшно було вийти, там же уламки – раптом що. А потім побачили від сукні клаптик... Її привалило, відкинуло прямо там, де вона збирала горох, снаряд приземлився за 3 метри".

Вирва на городі, де загинула Раїса Казакова. Фото: Ганна Черненко

Шансів вижити у бабусі Раїси не було. Її дочку Люду врятувало те, що була з іншого боку будинку. Але і туди долетіло скло і дрібне залізяччя від снаряду, жінці поранило ноги. У сусідніх будинках посікло двері та вікна. Решта "Ураганів" потрапили на промку, там загорілися комерційні склади.

Окрім бабусі Раї, того дня в Харкові загинули ще четверо людей. Усі цивільні. Це сталося під час обстрілу промислової зони. Снарядами накрили комерційні склади, де працювали люди. Їхні тіла під час ліквідації пожежі знайшли рятувальники. Після обстрілів 21 і 22 червня на вулиці, де загинула пенсіонерка, майже не залишилося мешканців. Ті, хто все ж таки вирішив лишатися, ночують виключно у підвалах чи у заводському укритті неподалік.

Фото з Facebook-сторінки управління ДСНС у Харківській області

Невгамовна, як на свої 85-ть, і добра. Так згадують Раїсу Казакову сусідки:

"Усе то на городі прибирає, то з відром сміття несе. Ще онук її сварив дуже, щоб більше відпочивала. А вона ні в яку. Міцного гарту! Вона ж 37-го року народження, Другу світову пережила, їй тоді вісім було, а тут вбили".

[BANNER1]

Маргарита Гапоненко – 8-річна дівчинка загинула на подвір’ї дому з книжкою

У цей же день обірвалося життя 8-річної дівчинки. Маргарита Гапоненко була біля свого дому у селі Безруки з тіткою, читала книжку, коли почався артобстріл. Дитина померла на місці.

Фото: Facebook-сторінка Безруківського ліцею

Рита закінчила другий клас Безруківського ліцею. Там дівча звали не інакше, як "зірочка":

"Сьогодні для нашого ліцею скорботний день.... Загинула наша учениця, наша маленька Зірочка, Гапоненко Маргарита В'ячеславівна, яка закінчила другий клас та перейшла до третього.... Загинула вдома, в наших рідних Безруках... ніколи не пробачимо…"

Усміхненою і сором’язливою – такою її можна побачити в мережі. На пам’ять про дитину Ольга Легенька виклала в мережу відео з підписом "Ось так цей янгол співав у першому класі". На ньому першокласниця Рита у кабінеті співає пісню про школу, пританцьовує і по-дитячому старанно промовляє слова.

Скрін із відео з Facebook-сторінки Ольги Легенької

Під цим відео і під її останнім фото мама прощається з донькою, сотні коментарів зі словами співчуття родині. Маргариту поховали 24 червня.

Маргаритине село Безруки і ще кілька сіл Дергачівського району звільнили від окупації 22 квітня, але обстріли тут не припиняються. Село практично щодня фігурує у зведеннях про влучання ворожих снарядів у житлові будинки чи пожежі через них. Звідси виїхала більшість мешканців.

Рита лишалася тут із мамою і тіткою Юлею. Остання з серйозними пораненнями в лікарні.

Маргарита Гапоненко стала 44-ю дитиною, яка загинула на Харківщині під час повномасштабної війни.

Подружжя Лариса Гур’єва і Олександр Курбанов, їхній сусід Олександр Звєрєв спали вдома, коли ракета розбила будинок

Золочів обстріляли вже вночі на 22 червня. І це вперше, коли смт обстріляли "Іскандерами".

Одразу дві ракети росіяни спрямували на двоповерховий багатоквартирний будинок. Одна впала біля нього, друга, судячи з руйнувань, – просто в квартиру подружжя Лариси Гур’євої і Олександра Курбанова.

Загибле подружжя Олександр та Лариса

Родина вперше за багато днів прийшла ночувати додому. Золочівський журналіст Василь Мірошник на руїнах зустрів матір одного з вбитих. Каже, жінка до останнього чекала, що її сім’ю дістануть з-під завалів живими. Згадує її слова:

"Вони довго ночували в мене, і тільки сьогодні вирішили йти додому. Лягли в коридорі, щоб безпечніше".

Ларисі було 51, Олександру – 52. Частина будинку, де вони жили, розсипалася ледь не на цеглу. Завали багато годин розбирали сусіди і рятувальники. І тільки вранці знайшли фрагменти тіл обох.

Фото з Facebook-сторінки Сергія Болвінова голови слідчого управління поліції Харківщини

Життєлюбка – тільки так звали близькі друзі Ларису. Усього за день до загибелі жінка готувала варення, яким часто пригощала друзів.

"Ларочка! Вічний покій! Шкода, що твій полуничний джем, який ти ще вчора готувала, на зиму вже не скуштуєш!", – такими словами з загиблою прощається у соцмережі подруга Оксана Островерх.

"Жорстока війна безжально забрала нашу однокласницю, подругу, сусідку Ларису Гур'єву-Куроп'ятник – щиру, веселу, відкриту і добру людину. Вона так любила чаклувати на кухні та збирати своїх рідних та друзів за святковим столом, нянькувати двох онучків-карапузиків, ділитися у фейсбуці тим, що хвилює її душу, вітати із днями народження, поратися на городі... Вона так любила це життя і йшла по ньому з посмішкою. Ми назавжди запам'ятаємо тебе, Ларочка, саме такою", – так про Ларису згадує її однокласниця Лариса Власова.

Життєлюбка – тільки так звали близькі друзі Ларису

Будинок загиблого подружжя обстріляли вдруге. Двоповерхівка потрапила під один із перших обстрілів, яким Росія піддала селище. Тоді сюди били з САУ з тимчасово окупованої Казачої Лопані. Було під два десятки прильотів, багато руйнувань. Дивом обійшлося без поранених, тож люди виїхали з квартир. У двоповерхівці лишався ледь не єдиний мешканець – Олександр Звєрєв. 46-річний чоловік мав інвалідність. Його тіло вийняли з-під завалів першим.

Храм у Золочеві

Перше, що ви бачите, в’їжджаючи в Золочів із боку Харкова, – храм. Він ніби височіє над дорогою. Але вже за мить погляд ловить і перші будинки селища, вони розбиті обстрілами. У смт менше 10 тисяч населення, і з 24 лютого росіяни вбили тут 50 людей і ще 73 поранені.

Ганна Черненко, спеціально для УП. Життя