"У більшості медперсоналу сини – в ЗСУ": як лікують військових на Закарпатті в умовах війни

У більшості медперсоналу сини – в ЗСУ: як лікують військових на Закарпатті в умовах війни

Із початку повномасштабного вторгнення Закарпаття не лише надає прихисток для біженців, пропонує територію для релокації бізнесу, але й приймає на лікування військових з передової та тилу.

Лікарні, які ще кілька місяців тому жили у звичному ритмі, сьогодні перевантажені роботою.

Чи забезпечені такі медичні заклади всім необхідним та як вони в цілому функціонують в умовах війни, далі в матеріалі.

Розмова з деякими учасниками матеріалу відбулась у червні. Назву лікарні приховано з метою безпеки.

У лікарні очима солдата

Військовий Сергій Ніжинський з початку служби був госпіталізований в лікарню вже двічі.

ВІДЕО ДНЯ

Він звертався до найближчого медзакладу, де можна отримати кваліфіковану допомогу.

Фото Сергій Ніжинський, військовий, художник, куратор

Перша госпіталізація відбулася на початку квітня. Тоді солдата направили до лікарні з підозрою на коронавірус. Під час обстеження його не виявили, але констатували тяжке запалення обох легень.

Як розказує Сергій, військовим навіть не на передовій доводиться бути у виснажливих умовах.

Сергій додає, що через переохолодження у його підрозділі багато побратимів похворіло.

У інфекційному відділені солдату надали всю необхідну допомогу. Як він згадує, лікарі були уважні, ставилися із вдячністю, а деякі медсестри готували вдома їжу та приносили солдатам.

"За лікування я не платив, по моєму захворюванню забезпечили всіма препаратами, навіть закрили потреби в деяких, які не стосувались основного діагнозу. Мене вразило, що лікарі проводили додаткові обстеження, щоб допомогти мені паралельно підтягнути інші нюанси по здоров’ю. Вони могли цього не робити, але були дуже уважними та добрими.

Кожного разу, коли лікуюча лікарка заходила запитати як я, ми з нею обговорювали воєнну ситуацію в країні. У більшості медперсоналу сини зараз перебувають у збройних силах, зокрема і на передовій, тож кожному війна болить особисто", – продовжує ділитись історією Сергій.

Фото: Під час лікування. Автор Сергій Ніжинський

Солдату стало шкода, що лікарям та медсестрам замало платять за виконану роботу та ще й скорочують, за його словами.

Йому хотілось якось підтримати їх навзаєм. Пропонував гроші, але ті відмовлялись брати.

Фото: Під час лікування. Автор Сергій Ніжинський

Коли почув, що у відділені не вистачає деяких медичних засобів, зокрема бракувало термометрів, бинтів, пластирів тощо, спочатку став купувати їх для лікарні за власний кошт, а згодом роздобув кілька ящиків гуманітарної допомоги.

"Друзі, Олександра Венславовська та Володимир Щерба з мистецького об'єднання PLAI, які наразі займаються волонтерством, змогли надіслати гуманітарну допомогу для нашої військової частини ТО 950.

Ми окремий підрозділ зв’язку при штабі 2 Батальйону 711 полку оборони державних стратегічних об’єктів. Я переговорив із керівником і те, що не було гостро потрібно підрозділу, передав лікарні. Хоча наша частина й надалі потребує підтримки у забезпеченні, зокрема немає ліків, аптечок. Солдати за власний кошт купують амуніцію.

Ми підрозділ зв’язку, але були без зв’язку доки самі не скинулись і не придбали радіостанції та комплектування: антени, кабель, роутери, світло з датчиками руху, сонячні панелі для радіостанції, де відсутнє електропостачання, оплатили монтаж", – розказує солдат.

Фото: Гуманітарна допомога для лікарні. Автор Сергій Ніжинський

Сергій став військовим за власним бажанням. Він – художник та куратор з Києва. На Закарпатті опинився за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, саме вивозив рідних закордон.

Коли Росія напала, пробував записатись у місцеву Територіальну оборону, але не брали.

"Їздив, просився по різних військкоматах. У підсумку – взяли, але я не знав куди потраплю, у яку частину направлять, кому вона підпорядковуватиметься. Хотілось опинитись у Збройних Силах України, але неочікувано записали у спецпідрозділ Міністерства оборони.

Наразі ми охороняємо різні стратегічні об’єкти – в регіонах продовжують діяти групи диверсантів. Де опинимось завтра, не знаємо", – пояснює солдат.

Фото: Солдати підрозділу за роботою. Автор Сергій Ніжинський

Вдруге Сергій потрапив у туж саму лікарню у червні, вже в терапевтичне відділення, оскільки під час служби загострилась давня хронічна хвороба.

Наразі солдат почуває себе добре та служить разом з побратимами у своєму підрозділі. У його планах, доки знаходиться поряд, й надалі за можливості підтримувати цей медзаклад.

Фото: Солдати підрозділу за роботою. Автор Сергій Ніжинський

Що говорять у лікарні?

Лікарня, у якій перебував Сергій є типовим медзакладом другої ланки, тобто надає багатопрофільну медичну допомогу: стаціонарне лікування та амбулаторна допомога на базі поліклініки.

Як розказує її медичний директор Мирослав Мелеш, вона має 13 відділень різного профілю, та 190 одиниць ліжкового фонду, враховуючи місця в реанімації.

Він пояснює, що з початку повномасштабної вторгнення в рази збільшилось навантаження як на стаціонарні відділення, так і амбулаторну службу.

Переважно це відбулось через значну кількість внутрішньо переміщених осіб, які в пошуках безпечного прихистку опинились у Закарпатті, і за потреби звертаються за лікарською допомогою, хоча також є і військові з тилу та передової.

"За час повномасштабної війни у нас проходили лікування військовослужбовці із зони бойових дій, серед них були й бійці з сильними вогнепальними пораненнями. Спочатку таких військових скеровують у госпіталь, а потім на доліковування переводять до нашої лікарні. Хоча є випадки, коли потрібно заново переоперовувати солдат та проводити нове лікування", – повідомляє пан Мирослав.

Він також додає, що до військових у лікарні ставляться з вдячністю та трепетом, вони перебувають на повноцінному забезпеченні під особливим контролем адміністрації. Якщо хтось, щось солдату не додав – це суворо карається.

Фото: Корпус лікарні. Автор Тетяна Редько

Згадує пан Мирослав, як дівчата-медсестри домовлялись зі своїми подругами та готували й приносили домашню їжу військовим, частували печивом, солодощами.

Наразі, за словами медичного директора, лікарня все ще потребує допомоги у продуктах харчування та деяких медикаментах, зокрема це розчини для інфузій, різні ліки в ампульних формах.

"Всього є потроху, але воно має властивість закінчуватись. Ми раді всьому. Розчини фізрочини, глюкоза, знеболювальні, антибіотики. По продуктах харчування – крупи, макаронні вироби, м’ясні консерви.

Хоча не можу не відзначити допомогу, яку отримуємо від волонтерів. Особливо вона була помітна в перші місяці війни. Ми мали гуманітарну підтримку з Німеччини, Угорщини, різні християнські організації також долучались. До нас зверталась і благодійна організація "Сім’я Христа" запитувала, що нам необхідно", – розказує пан Мирослав.

Він додає, що в період, коли лікарня мала надлишок гуманітарної допомоги, речі та продукти, в яких не було необхідності, медзаклад передавав українським волонтерам далі, щоб вони роздали тим, хто потребує наразі. Зокрема це ковдри, спальні мішки, памперси для дітей, дитяче харчування.

Завдяки державному фінансуванню вже під час війни лікарня отримала новий рентгенівський апарат. Пан Мирослав говорить, що його закупили ще до 24 лютого, але почалось вторгнення Росії і надій, що апарат доставлять з напів оточеного Києва, вже не було. Але в столиці знайшли спосіб його транспортувати попри бомбардування. У лікарні це прирівнюють до подвигу.

Недалеко від центрального входу в лікарню пан Мирослав показує місце, яке бетонують для кисневої станції. Вона дасть змогу підвести кисень майже до кожного ліжка, що є необіхлним в умовах епідемій коронавірусу. Реалізація стала можливою завдяки МОЗу, яке виділило кошти, говорить Мирослав Мелеш.

Фото: Забетонована локація на території лікарні під кисневу станцію. Автор Тетяна Редько

Щодо медикаментозного забезпечення, продовжує розповідати медичний директор, у лікарні є все необхідне для надання невідкладної допомоги, ургентної медичної допомоги, анестезіологічного супроводу.

"Є національний перелік лікарських засобів, який регламентує закупівлі, тож мусимо його дотримуватись. Департамент охорони здоров’я в Ужгороді також централізовано розподіляє ліки по лікарнях. Базовими ліками ми забезпечені, але не в повному обсязі. Є звісно препарати, які пацієнтам доводиться закуповувати самостійно.

Маємо медичний персонал, щоб належно виконувати роботу. Скорочення звісно відбувається, але воно не залежить від війни і відбулось би у будь-якому разі, бо утримувати великий штат у нинішніх ринкових умовах неможливо. Подібне скорочення проводять у всіх медзакладах України.

У нашій лікарні на сьогодні (17 червня– ред.) є трохи надлишок середнього персоналу – медсестри, і молодшого – санітарки. Упродовж року, я думаю, ще будуть хвилі скорочень. Разом з тим ще до війни потребували і потребуємо кваліфікованих лікарів: хірургів, терапевтів, анестезіологів", – говорить Мирослав Мелеш.

Війна дуже вплинула на фінансування лікарні, розказує далі пан Мирослав, бо наразі їм виплачують лише 1/12 суми від потрібного річного обсягу і немає доплати за більшу кількість пролікованих хворих. Тобто, якщо в середньому для лікарні розрахували послугу на 100 хворих (відповідно до нової моделі фінансування, коли оплата відбувається пропорційно до кількості наданих медичних послуг), а вилікували 150, то в мирний час за 50 хворих надали б додаткові кошти, у військовий час їх немає. Фінансові витрати за лікування пацієнтів понад норму лягають на лікарню.

"Також з лютого планово зросла зарплата у медиків: у лікарів – це 20 тис грн, у медсестер – 13,5 тис грн..Був обіцяний бюджет вирівнювання, який мав надходити протягом першого півріччя, але через війну нічого цього не отримали. Ми виплачуємо ці зарплати, але входимо в борги.

Щодо заборгованості звернулись і в НСЗУ, в МОЗ і в Департамент охорони здоров’я Ужгорода. Маємо надію отримати спецпакет "Збереження кадрового потенціалу", – пояснює Мирослав Мелеш.

У МОЗ коментують

Щоб дізнатись, за яким принципом у державі відбувається розподілення гуманітарної допомоги по медичних закладах, в "Українській правді. Життя" поспілкувалися із заступницею міністра охорони здоров’я Марією Карчевич.

За її словами, за період ведення бойових дій держава отримала 7400 тонн гуманітарної допомоги вартістю більше 11 млрд гривень. Це допомога від різних урядів та міжнародних організацій, іноземного та українського бізнесу з понад 35 країн світу.

"Надходить медичне обладнання, транспорт, різноманітні лікарські засоби тощо. Постачання таких лікарських засобів відбувається у більшій кількості, менше – обладнання.

МОЗ розподіляє цю допомогу не лише на заклади охорони здоров'я свого підпорядкування, але і на комунальні та відомчі заклади, у тому числі, що знаходяться в підпорядкуванні Міністерства оборони, МВС, СБУ тощо", – говорить пані Карчевич.

Читайте також: "Коли після важких боїв вдалося піти в душ, то не могла підняти руки, так вони трусилися". Історія бойової медикині

Вона додає, що лікарні, яким необхідна допомога, можуть залишити запит в інформаційно-аналітичній системі MedData. Також є можливість у оперативному режимі повідомити регіонального координатора чи МОЗ у випадку екстреної ситуації, наприклад відсутності електроенергії абощо.

По запитам, які надходять, опрацьовують середньомісячну потребу і розподіляють гуманітарну допомогу відповідно до пріоритетності. Найперше закривають потреби лікарням, що знаходяться в зоні бойових дій, поблизу них та ті, що займаються лікуванням поранених. Далі у фокусі опиняються заклади регіонів із великою кількістю внутрішньо переміщених осіб. На третьому місці – уже всі інші.

"Гуманітарний вантаж найперше розвантажують на складах поблизу кордону, там його обліковують, а потім розподіляють та доставляють до регіонів, ураховуючи пріоритетність.

Найскладніше довезти необхідне на тимчасово окуповані території, і так, щоб вантаж не забрали окупанти, а люди отримали медичну допомогу. Водії фактично ризикують власним життям.

У розподілу допомоги МОЗ також співпрацює з волонтерськими організаціями та ініціативами. Зокрема щодо інформування їх про пріоритетні потреби та верифікації потреб закладів, обліку волонтерськими складами гуманітарної допомоги та її розподілу, щоб вчасно відслідковувати вже покриті потреби волонтерами" – розповідає заступниця міністра охорони здоров’я.

Пані Марія також говорить, що ті позиції по медичному забезпеченню, що надходять із надлишком, зберігаються на резервних складах. Це дозволяє в оперативному режимі реагувати на потреби лікарень. За її словами, наразі гострі потреби перекриті.

Тетяна Редько, спеціально для УП.Життя

Читайте також: Ми платимо велику ціну. Віктор Ляшко про наслідки війни для медичної системи й українців та ефективність роботи ВООЗ

Реклама:

Головне сьогодні