"Всіх не вивезеш". Розповідь волонтерки про евакуацію з Донецької області

Всіх не вивезеш. Розповідь волонтерки про евакуацію з Донецької області

Обов’язкова евакуація цивільного населення з Донеччини, оголошена урядом, триває.

За перший тиждень було евакуйовано понад 2 тисячі громадян, серед яких жінки, діти, літні та маломобільні люди.

Киянка Наталія Федорченко одна з волонтерів, які допомагають вивозити людей з Донецької області, хоча до 24 лютого вона ніколи там не була і не мала відтіля друзів чи рідних.

З початку квітня вона – координаторка з евакуації цивільного населення фонду "Все буде добре". Це організація, яка вивозить людей у безпечні місця у співпраці з Донецькою облдержадміністрацією.

"Моя робота з фондом абсолютно випадкова річ. Я була у відносній безпеці в Рівненській області з родиною, мала вільний час і побачила у Facebook заклик до волонтерства. Написала і мене приєднали до команди", – пригадує Наталя.

ВІДЕО ДНЯ

Знайомилась волонтерка зі всіма вже в процесі роботи. Спершу телефоном, а потім таки відвідала Донецьку область, щоб подивитись на все власними очима, розвіртуалізуватися з колегами та налагодити спілкування максимально ефективно.

Про трансформацію та специфіку евакуації Наталя Федорченко розповіла "Українській правді. Життя".

Далі її пряма мова.

Киянка Наталія Федорченко – одна з волонтерів, які допомагають вивозити людей з Донецької області

За ці місяці фонд "Все буде добре" інколи вивозив з Донецької області по кількасот людей за день. Спершу відправляли великі автобуси на 50 місць до західних областей України, інколи до кордону з Польщею.

Потім схему вивозу змінили – підвозили людей лише до залізничного вокзалу в Дніпрі. По-перше, все менше людей потребують евакуації. По-друге, економічна ситуація в країні все складніша і дорожчає паливо. По-третє, щоденно зі Сходу на Захід їздить евакуаційний поїзд.

З настанням літа схему вивозу змінили ще раз. З кількох міркувань.

По-перше, почався період сильної спеки, і людям фізично важко витримати перевірки на блок-постах та переїзди без санітарних зупинок.

По-друге, почали з’являтися люди, які використовують автобуси не для евакуації, а як безкоштовну маршрутку до Дніпра. Їдуть по своїх справах в місто, а потім повертаються. Їх вже почали впізнавати в обличчя. Поліція виявила, що у деяких громадах інколи більше половини людей каталися туди-сюди на регулярній основі.

Щоб зламати цю схему, почали возити до Покровська. Там є шелтер, який приймає евакуйованих, годує їх, відвозить на залізничну станцію та саджає на той самий евакуаційний потяг.

Тим, кому нікуди їхати, шелтер допомагає з тимчасовим розміщенням і пошуком постійного місця перебування.

За ці місяці фонд "Все буде добре" інколи вивозив з Донецької області по кількасот людей за день

Вмовити окремих людей поїхати з дому та зібратися в певному місці в призначений час – це досить складна логістика.

Дізнатися про евакуацію люди можуть у кол-центрі. Зазвичай такі є при місцевих адміністраціях, міськрадах, міськвиконкомах чи якихось інших місцевих органах влади.

Більшість громад добре співпрацюють з нами щодо евакуації. Вирішують будь-які нестандартні питання, консультують та орієнтують на місці. Всі підключаються, дають контакти тих, хто може надати достовірну інформацію, чи можна туди їхати.

Якщо кол-центру немає, то в кожній громаді є особа, яка відповідальна за евакуацію, і її контактний телефон розповсюджується з рук в руки. Десь це заступник мера, десь начальник управління освіти.

Пригадую, як під час загострення в Соледарі заступниця мера фактично цілодобово була зі мною на телефоні та до останнього під обстрілами супроводжувала посадку людей в автобуси.

­­­Є громади, як наприклад, Святогірськ, де міський голова відразу почав співпрацювати з окупантами. На щастя, це поодинокі випадки і таки знаходиться хтось, хто готовий і у таких громадах взяти на себе організацію евакуації.

Вмовити окремих людей поїхати з дому та зібратися в певному місці в призначений час – це досить складна логістика

Координатор на місці записує охочих, а потім обдзвонює всіх для оголошення часу і місця посадки.

Після обстрілу залізничного вокзалу в Краматорську до посадки підходимо дуже обережно. Місце намагаємося час від часу змінювати, щоб не наражати людей на небезпеку.

Координатори також відслідковують тих, хто лишився, та чи є діти, оскільки місцева влада забезпечує не тільки процес евакуації, але й життєзабезпечення тих, хто не хоче евакуюватися. Наприклад, вони складають списки на гуманітарну допомогу, а ми в більшості випадків евакуаційні рейси намагаємось сумістити з тим, щоб комусь довезти цю допомогу.

У населених пунктах, які особливо часто обстрілюють та де зникає електроенергія, відсутній хороший мобільний зв'язок і зідзвонитися неможливо, про евакуацію сповіщають через смс-розсилки, бо вони таки доходять.

Якщо ж це населені пункти, де взагалі вже немає зв’язку і люди там переважно постійно сидять у підвалах через часті обстріли, то водії об’їжджають сховища та місця зосередження людей і вивозять всіх, хто зголошується.

Наталя добирається до Крамарська з волонтерами, які допомагають ЗСУ

Я здійснюю організацію та супровід евакуації. Спілкуюсь з координаторами на місці, які відповідають за збір та посадку людей, з командами волонтерів з нашого і партнерських фондів та водіями, які працюють на евакуацію.

Заявки від мешканців громад збирають протягом дня і до вечора передають мені. Я зв’язуюсь з водіями і організаціями, які мають автопарк, що відповідає запиту. Ми узгоджуємо час та місце посадки, і на наступний день автобуси виїжджають.

Також здійснюю супровід поїздки. Щоб все пройшло гладко, щоб транспорт доїхав, навіть якщо зламався, за потреби знаходжу та відправляю інший чи додатковий автобус. Фактично на телефоні цілий день. Інколи з шостої ранку та до глибокої ночі.

Найважче в цьому всьому брати на себе відповідальність. Коли з одного боку є люди, які просять їх вивести, врятувати, а з іншого – передавши інформацію про них водіям, більшість з яких готові їхати куди завгодно, ти береш на себе ризики, що вони не повернуться.

Складна ситуація із соціально-неблагополучними родинами. Там діти стають заручниками батьків чи літніх опікунів

На жаль, всіх не вивезеш. Спершу виїздили жінки і діти, потім почали їхати чоловіки. До останнього лишаються люди літнього віку. Їх неймовірно складно вмовити на евакуацію. Інколи доходить до такого, що будинку їхнього вже немає, а вони не хочуть нікуди їхати та лишати худобу.

Складна ситуація із соціально-неблагополучними родинами. Там діти стають заручниками батьків чи літніх опікунів.

Було таке, що водій приїхав, а там батьки п’яні й не хочуть нікуди виїжджати – заявку оформили небайдужі родичі з іншого регіону. Бувало, що вивозили родину, а у найближчому населеному пункті вони вимагали їх висадити і все одно поверталися назад.

Вивезення дітей без супроводу батьків – це складна бюрократична тяганина. Тому що, з одного боку, ми маємо убезпечити дітей від викрадення чужими, а з іншого – є отакі батьки, які самі категорично не хочуть їхати і яким абсолютно байдуже на безпеку своїх дітей.

Був випадок, коли неповнолітня дівчина спробувала евакуюватися самостійно (а водій не знав до останнього, що вона без супроводу), і поки вона доїхала нашим автобусом до Покровська, її бабуся вже написала заяву в поліцію. У цьому випадку всі, хто був дотичний до цього процесу, могли стати співучасниками викрадення, хоча ми просто намагалися врятувати людину.

***

За цей час евакуювали чимало людей з інвалідністю та легкими пораненнями. Здебільшого пасажири мали травмовані ноги чи руки.

Якщо людина може сидіти та йти, то загалом ця евакуація нічим не відрізняється від порятунку інших категорій населення. Інша справа, коли потрібно перевезти лежачих людей. Зрідка, але таке трапляється.

Якщо запит надходить заздалегідь, то переадресовуємо його командам, яким довіряємо. По Донецькій та Луганській області це, насамперед, "Восток СОС". У них є спецтранспорт.

Якщо немає можливості перенести поїздку на інший день та знайти спецтранспорт, на цей випадок водії возять із собою каремати, подушки тощо. Таку людину найчастіше везуть до шелтера і передають волонтерам для подальшого розміщення.

***

Знадобився певний час, щоб сформувати базу постійних водіїв. Спершу я отримала список контактів, сіла його обдзвонювати і виявилося, що частина людей з нього відпадає, оскільки виставляють комерційні розцінки.

Співпрацюємо лише з тими, хто готовий надати свій автомобіль чи автопарк безкоштовно, закриваючи питання оплати пального самостійно, за донати. У розпорядженні фонду є й свої штатні автобуси, які також заправляємо за благодійні внески чи спонсорські кошти.

Це складне волонтерство для водіїв. Деякі з них виїжджають в ніч для того, щоб заїхати у гарячу точку на світанку. Інколи вони майже не сплять по три доби, або зупиняються поспати в машині на заправці. При цьому в них є свої роботи та родини.

Не всі водії повертаються з рейсів. Є ті, які перебувають в полоні. Один (з дружньої команди) потрапив у кінці квітня в Попасній, двоє – нещодавно.

Був не так давно випадок, коли водії попали під обстріл на злощасній трасі Бахмут – Лисичанськ. Один з них втратив око.

Серед водіїв багато іноземців. За цей час мала досвід співпраці з французами, поляками, американцями та британцями. Вони часто здійснюють незаплановану евакуацію із населених пунктів, де гаряче.

Евакуація – це не стабільне явище

За ці місяці ми вже звикли, що евакуація – це не стабільне явище. Спершу вона була масовою, потім пішла на спад, і в якийсь момент навіть частина перевізників взагалі мали намір це все згортати.

Потім настало наступне загострення і знову масові евакуації, тому зараз ми намагаємось зрозуміти для себе, як це виглядатиме далі та які перспективи цього регіону в найближчі місяці.

Інколи падають такі запити, над якими доводиться не спати по кілька тижнів. Наприклад, був досвід села Берестове. Коли ми могли місцевих вивезти і вивозили, вони в більшості не хотіли, а наступного дня почалися жорсткі обстріли, і вони всі масово просили евакуації. Два тижні моє життя виглядало, як повний сюр: дзвонили родичі, дзвонили місцеві… всі просили придумати варіант.

Не перший місяць собі обіцяю, що знайду напарника, але на його пошук немає часу (сміється). Однак, у мене є колега, який за цей час став мені справжнім другом Георгій Зейков з фонду Rescue Now. Ми з ним ще жодного разу не бачились вживу, але на зідзвоні майже безперервно, він підстраховує по всіх завданнях, якщо потрібно.

Розумію, що відкладаю свою основну професію й інколи заробляю нею кошти, щоб оплатити волонтерку чи поповнити той самий мобільний телефон.

Жодного вихідного поки у мене не було. Ні свята, ні дня народження. На мій день народження була одна з найскладніших евакуаційних операцій ми екстрено і масово вивозили Сіверськ, уже в досить складних умовах. Проте я намагаюся уявити хоча б один день без евакуації, і здається, що в той день мені сильно чогось не вистачатиме.

Ольга Ситнік, спеціально для УП.Життя

Ця публікація написана в рамках проєкту "Права людини для України", який виконується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2019-2023 років.

У межах проєкту ГО "Fight for Right" провела дослідження "Досвід людей з інвалідністю під час евакуації задля майбутнього миру та безпеки: свідчення, аналітика, висновки". Для публікації використане інтерв'ю опитаного експерта.

Думки, висновки чи рекомендації належать автору і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

Реклама:

Головне сьогодні