Росіяни вбили маму та поранили батька: історія лікарки з Бучі, яка допомагає переселенцям

Росіяни вбили маму та поранили батька: історія лікарки з Бучі, яка допомагає переселенцям

Лікарка Оксана Мироненко з Київщини втратила під час війни матір. Її батьків росіяни розстріляли в машині при спробі евакуюватися з Бучі.

Матір – загинула. Тато жінки вижив, але був поранений. Лікарці вдалося власноруч його прооперувати .

Після трагедії Оксана переїхала на Прикарпаття, де заснувала на пам'ять про маму благодійний фонд, який опікується переселенцями похилого віку та з інвалідністю. Волонтери не тільки допомагають тим, хто залишився без домівок, але й об'єднують родини, які розділила війна.

Свою історію та про особливу допомогу ВПО на заході України Оксана Мироненко розповіла "Українській правді. Життя".

Матір загинула на місці

Оксана та її чоловік – родом з Луганщини. У 2014 році вони покинули Донбас через війну і розпочали нове життя у місті Буча на Київщині.

ВІДЕО ДНЯ
Оксана Мироненко

Чоловік і жінка за фахом – лікарі-травматологи. До 24 лютого вони працювали у медичних закладах столиці.

Оксана з чоловіком

Батьки Оксани жили у селищі Щастя Луганської області, де обстріли почастішали ще перед повномасштабним вторгненням, і 22 лютого вони переїхали у Бучу. Мама і тато в ці дні відзначали річницю весілля: пара прожила разом 42 роки.

Однак війна дуже швидко прийшла у Бучу. Сестра Оксани Юлія у другий день війни поїхала у Київ, а Оксана з чоловіком, дітьми, котом та собакою – 26 лютого.

Батьки Оксани

"У місті тоді вже зникло світло, і ми поїхали у Київ до друзів у гості. Батьки залишилися у Бучі, вони думали пересидіти там", – згадує Оксана.

Тим часом ситуація у Бучі погіршувалася, росіяни почали масово обстрілювати місто.

4 березня батьки Оксани наважилися виїхати.

"Ми мали віддати батькам дітей, щоб вони поїхали на захід України, а ми з чоловіком хотіли працювати і далі у Києві, бо лікарі були дуже потрібні", – говорить жінка.

Однак вирватися з Бучі подружжю не вдалося. Росіяни обстріляли їхню автівку з гранатомета. Мама Оксани – Наталія Соколовська – отримала поранення в голову і грудну клітку та загинула на місці.

Привезла батька в лікарню і сама зробила операцію

Батько був поранений і контужений, однак ще в машині він прийшов до тями, впевнився, що дружина померла, забрав документи і вибрався з авто. Через деякий час машина вибухнула, та чоловік встиг сховатися у найближчий сарай.

Звідти він зв’язався з дочками і розповів, де знаходиться, і що мами більше немає.

"Я дзвонила і у швидку, і в поліцію, і у тероборону, і навіть у пожежну. Просила, щоб хтось забрав батька, однак у місті йшли активні бойові дії, і ніхто не міг мені допомогти", – говорить Оксана.

Зрештою, жінка зв’язалася з місцевими волонтерами, які знаходилися недалеко від батька. На щастя, серед них був медик. Волонтери забрали чоловіка до себе і надали йому першу допомогу.

Наступного дня Оксанин батько з білим рушником вирушив в Ірпінь через російський блокпост. Його пропустили завдяки луганській прописці. В Ірпені пораненого чоловіка забрав Оксанин кум і підвіз до Романівського мосту. На іншому боці у машині на нього вже чекав Оксанин чоловік.

"Батько був увесь в крові. Чоловік забрав його і привіз до нас у Київ", – каже Оксана.

У столиці жінка вирішила сама зробити операцію батьку. Для цього вона привезла його у приватну клініку, в якій працювала.

[L]

"У мене не було часу когось просити чи шукати. Я знала, на що йшла, я ризикувала, робила операцію не зовсім за правилами, в умовах воєнного часу", – говорить лікарка.

Однак операція пройшла добре, і невдовзі уся родина поїхала з Києва подалі від війни. Спочатку доїхали до Вінниці, де заночували у знайомих, а потім добралися до Прикарпаття. По дорозі Оксана шукала лікарні і просила пустити її в операційну, щоб зробити батькові перев’язку та переконатися, чи немає запалення.

Деякий час сім’я жила у Івано-Франківську у друзів, а згодом знайшли будинок в селі.

Після того, як ЗСУ звільнили Бучу від російських окупантів, Оксана поїхала на місце загибелі матері. Там, де вибухнула машина її батьків, вже поклали новий асфальт.

Жінка побувала на цвинтарі машин, де знайшла пустий флакон з улюблених маминих парфумів, її розплавлені ножиці для рукоділля і трохи бісеру. Все це вона забрала собі на пам'ять.

Мама Оксани Наталія Соколовська

Оксана також знайшла хазяйку сараю, де переховувався батько, і подякувала їй за людяність.

Створили благодійний фонд в пам’ять про маму

На Прикарпатті Оксана, її сестра та чоловік приєдналися до волонтерського руху. Вони стали опікуватися пораненими військовими та мирними мешканцями, яких вивозили з зони бойових дій. Військовим напрямком більше займався Оксанин чоловік, який оперує бійців у Києві, а Оксана з сестрою зосередилися на допомозі цивільним.

Невдовзі Оксана з сестрою створили в пам'ять про загиблу матір благодійний фонд "Наш сокіл".

Оксана Міроненко з підопічною

Згодом до сім’ї стали приєднуватися й інші люди, і тепер з Оксаною та Юлією працює ціла команда волонтерів.

Фонд співпрацює з організацією Восток SOS, яка фінансує купівлю медикаментів і проекти по розселенню людей з особливими потребами.

Волонтерам вже вдалося вивезти з охоплених війною міст понад 500 мешканців, зокрема маломобільних, з інвалідністю, важкими хворобами та людей похилого віку.

Волонтерам вже вдалося вивезти з охоплених війною міст понад 500 мешканців

Тим, хто не може виїхати з небезпечних територій, надсилають допомогу.

"За останній місяць було більше 300 дзвінків з Миколаєва та області: пришліть "пайок". Переважно пенсіонери, маломобільні, мами з дітьми, які не їдуть з зони обстрілів, бо нема грошей або важко вивести маломобільних родичів", – каже Оксана.

Тим, хто не може виїхати з небезпечних територій, надсилають допомогу

Волонтери пакують продукти та засоби гігієни у коробки, комусь привозять, а комусь відправляють "Новою поштою". Наразі відправлено понад сотні посилок, і ще 150 людей чекають допомоги.

Ще 150 людей чекають допомоги

Шукають житло для переселенців по селах

Спершу переселенців, які тривалий час сиділи у підвалах під обстрілами, влаштовують в лікарні, надають ліки та товари першої необхідності. Волонтери також допомагають відновити документи тим, хто їх втратив. У кого є родичі чи близькі – перевозять до них, а самотнім шукають житло і облаштовують його.

"У нас ніхто на вулиці не лишається. Намагаємось кожного кудись поселити. Шукаємо у селах бюджетне або соціальне житло, робимо там ремонт. Деякі приміщення облаштовуємо під територіальні центри для літніх людей, які потім беруть на баланс місцеві ОТГ",– розповідає Оксана.

Єдині вимоги до будинку – має бути електрика і бажано ліжка. Все інше доукомплектовують волонтери.

Спершу переселенців, які тривалий час сиділи у підвалах під обстрілами, влаштовують в лікарні

"До початку навчального року багато переселенців знаходилось по школах і садках. Наразі людей починають виселяти, тому такі приміщення є життєво необхідними", – каже Оксана.

У пошуках житла команда благодійного фонду об'їхала всю Івано-Франківську область: обстежили будинки та приміщення для постійного проживання переселенців, порахували вартість покращень, домовилися з громадами.

Працюють волонтери і з людьми, які мають психічні розлади. Таких влаштовують у спеціальні медичні заклади. Один з чоловіків, поки чекав на відправку у інтернат, тричі тікав і ловити його довелося всім селом.

Волонтерам також вдалося допомогти заслуженій вчительці України Валентині Андріївні, яка разом із своєю донькою Ольгою пережили пекло в місті Лиман.

Волонтерам також вдалося допомогти заслуженій вчительці України Валентині Андріївні

Перші два місяці війни жінки ховались від обстрілів у своєму підвалі. Жінки кілька днів поспіль просиділи у підземеллі, не маючи змоги навіть зайти в будинок за їжею.

Одного разу Валентину Андріївну накрило ударною хвилею від вибуху, в результаті чого вона отримала перелом ребер. Рятувальникам вдалося витягти жінок і довезти до евакуаційного автобуса. Маму і дочку привезли у Львів, а потім на Прикарпаття. Волонтери влаштували їх у місцеву лікарню, де їм надали необхідну допомогу.

Поєднують людей, яких розлучила війна

Волонтерам навіть вдається поєднувати родини.

Мама 4 дітей Ліза з чоловіком та бабусею Єфросинією жила в селі Ізюмського району на Харківщині. Коли почалася війна, Ліза з дітьми евакуаційним автобусом виїхали на Полтавщину, а через кілька днів військові та волонтери вивезли з зони бойових дій і лежачу бабусю.

Літня жінка і ще 44 маломобільних людини потрапили у Івано-Франківськ на початку травня. Стареньку поклали в лікарню, де її доглядали протягом трьох місяців. Бабусі допомогли з документами, пенсією і купили мобільний телефон для зв’язку з рідними.

Ліза зустрічає бабусю

Волонтери з фонду "Наш сокіл" і "Восток SOS" знайшли хату у селі, встановили пічку, холодильник, пандус, мийку та сантехніку, провели інтернет і допомогли з переїхати туди Лізі з дітьми. А згодом туди перевезли і бабусю.

Оксана Мироненко говорить, що підтримка нужденних людей допомагає їй пережити загибель матері.

"Війна страшна. Цього змінити я вже не можу. Буду лікувати і рятувати всіх, кого зможу, кому ще можна допомогти", – каже жінка.

Яна Осадча, "УП. Життя"

Реклама:

Головне сьогодні