"У той день померла разом з тобою": дівчина десантника почала вести щоденник після його загибелі

Волонтерка Алла Карпенко зустрічалась з десантником Євгенієм Базилевським, який воював під Бахмутом

Євгеній служив у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді з початку вторгнення росіян.У гарячих точках України був з 2015 року.

Проте ввечері 13 грудня ворожий снаряд забрав життя 27-річного бійця.

Аби пережити втрату, дівчина почала вести публічний щоденник у соцмережах від моменту, коли дізналась про його смерть.

"Дівчина, що ніколи не дочекається". Фото зі сторінки Алли Карпенко

Алла вирішила святкувати Різдво 25 грудня ще восени. І найдужче хотіла святкувати його разом з Євгенієм.

Дівчина пригадує, як під час останнього його приїзду, вони побачили біля магазину кота, кішечку та кошенят. Євгеній назвав їх "маленькою сім'єю", а тоді додав "як і ми".

"Завтра Різдво. Але я проведу його не з тобою, бо нашу маленьку сім‘ю зруйнував танковий снаряд, понівечивши твоє тіло і забравши душу.

В той день померла разом з тобою", – пише Алла Карпенко.

Трагічну звістку вона дізналась вночі 14 грудня. Відтоді, зазначає, все як у тумані.

Загиблий Євген. Фото з архіву Алли

17 грудня о 10 ранку Алла приїхала до моргу у Дніпрі. Кілька тіл лежали на ношах, більшість – у неприродних позах. Це були переважно неопізнані тіла. Охоронець побачив дівчину та відвів до чергового.

"13 грудня я написала що дуже хочу тебе обійняти. Ти сказав, що також, але спершу маєш збігати в душ. Війна, всі діла, душу немає, тільки вологі серветки. Ти вже не побачив те повідомлення, але я написала, що люблю тебе навіть смердючим і немитим.

Таким тебе й сьогодні і побачу – закривавленим, брудним та понівеченим. Але я тебе й таким люблю.

Попрошу санітарів, щоб привели тебе до ладу – помили, забальзамували і переодягнули в новеньке. Бо інші, окрім побратимів, не мають права бачити таким вразливим. І таким гарним повезу тебе в твій рідний Київ, до рідних", – розповідає дівчина.

Архівне фото з 2015 року

Командир роти бачив, як вбило Євгенія, але Алла до останнього моменту вірила, що він помиляється.

"Кажуть, прилетіло акурат в голову, пробило легеню та роздробило ногу. Як ти і казав, кулі тебе не люблять. Зате осколки та міни тебе переслідують. Кусочок осколка з попереднього разу ношу на шиї.

Проте я не повірю у твою смерть, поки сама те на свої очі не побачу", – написала дівчина, коли прямувала на опізнання .

На мішку та на жетоні була одна й та сама цифра – 7793. Аллі видали особисті речі її хлопця. Серед них – годинник, телефон, жетон-смертник.

"Вони пахнуть не тобою, а моргом. Хоча ні – на жетоні залишилась твоя кров і багато бруду. Так само й на годиннику. Правда, тут більше бруду. Бруду з Бахмутської землі, яку ти так ревно захищав.

Жетон я заберу собі в пам‘ять про тебе. І буду з гордістю його носити, щоб він (як і ти) мене охороняв", – каже дівчина.

У моргу вона зробила дуже емоційне фото, яке підписала: "Я буду вічно тебе тримати за руку, мій Героє. І навіть якщо ти вже не з нами".

7793. Фото з архіву

Алла розповідає, що обіцяла на зустріч нафарбувати губи червоною помадою.

"Позавчора, ще коли він був живий, я зробила це, щоб вкласти йому в новорічний лист від руки.

Тепер покладу в могилу перед кремацією. Думаю, йому сподобається", – описує аркуш, заповнений відбитками губ у червоній помаді.

Лист, який довелось вкласти в труну

До останньої зустрічі Алла готувалась, навіть пішла у салон.

"Зараз обов’язково потрібно нафарбуватися – ти дуже любив мої розмальовані червоною помадою вуста та намальовані стрілки. Тільки перед цим потрібно обов‘язково накласти маску – лице запухло від ридання. Хоча ти приймав мене будь-якою", – згадує дівчина загиблого воїна.

Аллі вручили берет десантно-штурмових військ та два стяги: червоно-чорний та синьо-жовтий. Прощання відбулось у Києві 21 грудня.

Читайте також: "Кожна клітина твого тіла вмирає". Як жителі Дніпропетровщини виживають під щоденними обстрілами