"Хотілося жити для них всіх, тепер будемо жити для Максимка". Історія сім’ї з Кривого Рогу, яка загинула від російської ракети

16 грудня ракетна атака Росії по Кривому Рогу забрала життя сім’ї Корнійчуків. У власній квартирі в будинку на вулиці Каштановій загинули мама і син: 32-річна Людмила та маленький Артемко, якому було 1,7 року.

Уже в лікарні помер чоловік Людмили та батько хлопчика – 30-річний Олександр. Живим залишився семирічний Максимко – старший син пари на момент ворожого удару не був вдома, адже попередньої ночі залишився у бабусі.

16 грудня загинула також літня сусідка подружжя, а згодом у лікарні помер ще один постраждалий – 51-річний чоловік.

Розповідаємо трагічну історію родини.

Людмила та Олександр Корнійчуки, фото з сімейного архіву

"Саша Люду любив безмежно, а вона його – більше за життя"

32-річна Людмила та 30-річний Олександр були разом 15 років. Олена Нетрусова, подруга Сашка з дитсадка, пригадує, що Людмила подобалась йому ще зі школи.

Стосунки у них почалися, коли Саша був у 9 класі, а Люда – в 11. Через сім років закохані побралися, а вже наступного року народився їхній первісток – Максим. Його хрещеною стала Олена.

Весілля Людмили та Олександра, фото з сімейного архіву

"Саша Люду любив безмежно, а вона його – більше за життя. Люда пройшла з ним різні негаразди. Підтримувала, завжди була поруч", – згадує Олена Нетрусова.

Ще одна шкільна подруга пари, Оксана Ладига, розповідає про міцний зв'язок Корнійчуків.

"Люда і Саша заснували власну "спілку", це був цілий їхній світ. За всі роки нашого спілкування я ніколи не чула від них скарг одне на одного. Завжди – лише слова любові", – каже Оксана Ладига.

Людмила, пригадують друзі та рідні, була дуже вправною господинею, смачно готувала, мала лад в домі і завжди намагалася робити життя сім'ї комфортним.

"А ще Люда була балакучою – любила всіх обдзвонювати, розпитувати про справи, – розповідає свекор Віталій Корнійчук. – У нас були хороші стосунки. Ми могли й годину проговорити про те про се".

Людмила Корнійчук, фото з сімейного архіву

Друзі відзначають також небайдужість Людмили, яка завжди охоче допомагала іншим.

"Коли моєму синові було пів року, він потрапив до лікарні. Люда тоді купила ліки, подарувала йому фігурку з повітряних кульок. Ще раніше навідувала мого чоловіка, як його ушпиталили з переломом ноги. Вона була доброю людиною", – згадує Людмила Регеда, приятелька загиблої. Жінки познайомилися, коли обидві були вагітні первістками.

"Приємно було спостерігати, як Саша піклується про дітей"

30-річний Олександр, як і його батько Віталій, працював на шахті – був прохідником на "Гвардійській". Дуже любив свою роботу. Колеги його поважали, з багатьма він товаришував. Людмила до декретної відпустки також працювала на шахті, але "Тернівській".

На дозвіллі сім’я любила відпочивати разом, запрошували також друзів. Їздили на море, на природу. Збиралися на дачі в селі Шевченківське, що неподалік Кривого Рогу. А ще – вирушали разом на риболовлю чи велопрогулянки.

Олександр Корнійчук, фото з сімейного архіву

"Сашко дуже любив рибалити, це було його хобі. Обожнював і їзду на велосипеді. Він щоразу щиро радів зустрічам з нами, своїми друзями", – розповідає кума Олена.

Олександр всіляко заохочував до власних хобі старшого сина. Батько привів хлопчика у велоспорт, брав до річки, аби посидіти з вудкою. Друзі та рідні кажуть, що Саша загалом був дуже дбайливим батьком.

"За кілька тижнів до трагедії я зустріла Сашу з синами на дитмайданчику. Приємно було спостерігати, як він піклується про дітей", – розповідає подруга Оксана.

Максим Корнійчук, фото з сімейного архіву

Друг Олександр Афонін говорить, що Саша неабияк цінував та любив свою родину. Десь у той період, коли у них народився молодший син Артем, Саша розповідав йому, як кохає дружину. Яке неймовірне щастя відчув, коли вперше став батьком і як це почуття повернулося з появою Артема.

"Артем був наче янголя"

Молодший син подружжя Артем, на противагу спокійному та сором'язливому братові Максиму, ріс дуже веселою і жвавою дитиною. Батьки були для нього цілим світом, але найбільше в останні місяці життя він потребував уваги тата.

"Артем був наче янголя. Світле волосся й блакитні очі", – описує хлопчика Ярослав Корнійчук, дядько Олександра.

Віталій Корнійчук, дідусь Артемка, пригадує – коли Людмила була вагітна, старший Максим ревнував до майбутнього братика. Але після його народження – дуже полюбив малюка. Часто допомагав приглянути за ним. Називав молодшого Тьома. Так усі близькі називали малюка.

Артем Корнійчук, фото з сімейного архіву

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Людмила разом зі синами поїхала до Польщі, а Олександр залишився в Кривому Розі. Попри хороші умови та фінансову спроможність, життя в чужій країні виявилося для жінки важким, а розлука з чоловіком і відірваність від дому – надто болісними.

Хлопці дуже сумували за татом. Для Олександра цей період також був непростим. Він постійно телефонував рідним, сумував, підтримував, але вважав, що з поверненням квапитися не варто. Сумнівалася й Людмила. Втім в серпні родина возз'єдналася.

"Після повернення з Польщі Тьома дуже сильно прив'язався до тата, хоча коли вони виїжджали, він був надто маленьким, тож і не пам'ятав його. Та після повернення прокидався і завжди питав: де тато?" – пригадує дідусь.

"Чому того дня вони залишилися в квартирі?"

16 грудня близько 10.00 Росія вдарила по Кривому Рогу ракетами. Ворожий снаряд перетворив на уламки цілий під'їзд. Саме там була квартира Корнійчуків. Удома були всі, крім старшого сина, який попередню ніч провів у бабусі Ольги.

Олександра Корнійчука знайшли першим. Медики ще намагалися його врятувати, однак у лікарні він помер. Людмилу та маленького Артема під завалами шукали цілий день. Надвечір рятувальники дісталися тіла матері, а згодом – хлопчика.

Невдовзі після обстрілу, коли до криворіжан стала надходити перша інформація про місце влучання, рідні та друзі намагалися додзвонитися Корнійчукам. Проте ніхто не відповідав.

У плутанині та хаосі батькам загиблих спочатку повідомили, що Корнійчуки в лікарні. Рідні об'їздили декілька медзакладів, перш ніж з'ясувалася страшна правда.

Тепер родичі міркують, чому в той страшний день Люда та Саша не пішли до укриття, як робили це завжди під час повітряних тривог.

"Вони дуже відповідально ставилися до своєї безпеки. Під час тривог завжди спускалися в сховище. Саша із сусідами облаштував старе укриття в їхньому будинку. Там було достатньо місця, запаси води, свічок. Ми не розуміємо, чому тоді вони залишилися в квартирі", – розмірковує дядько Олександра, пан Ярослав.

Мати Людмили, Ольга Шульга, не може стримати сліз, коли розповідає про своїх рідних. Каже: і донька, й зять, і тим більше Артемко, нікому не робили зла, вони були дуже щасливими разом і просто не заслуговували на таку загибель.

"Тільки рік як придбали власне житло, мріяли про автомобіль, робили ремонт і просто хотіли жити", – кажуть рідні.

Сім’ю Корнійчук поховали 20 грудня. Семирічний Максим, який так любив батьків та обожнював молодшого братика, залишився сиротою. Хлопчик вже знає про трагедію й важко переживає втрату. Опіку над ним візьме бабуся Ольга.

"Максиму погано. Ми його разом зі сватом пробуємо якось відволікати. Він намагається триматися, але видно, як йому важко", – каже вона.

Максим та Артем Корнійчуки, фото з сімейного архіву

"Хотілося жити для них всіх, тепер будемо жити для Максима", – зітхає батько Олександра, Віталій Корнійчук.

Чоловік дякує всім, хто відгукнувся на трагедію їхньої родини. Каже: був вражений, скільки людей підтримали їх і морально, і матеріально.

Картка для фінансової допомоги родині: 4314 1402 0621 7926 (Мініна Надія, рідна сестра Людмили).

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для... Аби повідомити дані про втрати України заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Реклама:

Головне сьогодні