"Підтягнув" такмед завдяки Instagram: історія пораненого бійця, якому вдалося врятувати руку під Херсоном

Тактична медицина націлена врятувати життя під час бойових дій. Спершу треба зупинити масивну кровотечу, потім розчистити дихальні шляхи та забезпечити дихання, циркуляцію, а ще – оглянути постраждалого щодо травми голови, подбати про його температуру тіла.

Дмитро – оператор дрона в ЗСУ. Він вже має досвід військової служби – у складі батальйону "Донбас" він пройшов через Ізюм, Бахмут, Лисичанськ та Іловайськ.

Перший курс тактичної медицини прослухав у 2014 році, повторно – у 2022-му, коли приєднався до військової частини в Одесі.

Він знайшов благодійну організацію PULSE, яка проводить такі навчання, в Instagram. Інструктори приїхали у частину і провели навчання для всіх охочих військовослужбовців. Під Херсоном йому ці знання врятували руку.

Дмитро розказав свою історію для "Української правди. Життя".

Далі – його пряма мова.

Військова служба

До 2014-го я кілька років жив за кордоном. Приїхав в Україну наприкінці травня до мами на день народження. Тоді мене ще не шукав військкомат, а я – його. Але якраз наприкінці травня на Донбасі загинули перші наші військові, і я змінив свою думку.

У військкоматі мене відшили, тому я почав шукати місце служби самотужки. Тоді тільки формувався батальйон "Донбас". Інформацію про нього знайшов в інтернеті. Оформився і вже пішов служити 1 червня.

За місяць поїхали на бойові в Ізюм, Бахмут (тоді ще він був Артемівськом), Попасну, Лисичанськ, і, зрештою, Іловайськ. На виході з оточення я потрапив у полон. Це було 29 серпня 2014 року. Обмін відбувся вже напередодні Нового року.

Було смішно, коли я повернувся з полону та прийшов звільнитися з частини, дізнався, що мене розшукує військкомат. Під час повномасштабки історія повторилась: військкомат знову розшукував мене, поки я був на фронті.

Навчання такмеду в умовах, наближених до бойових. Фото: oleksii.chumachenko/Depositphotos

Коли почалось вторгнення, я вивіз сім'ю з Києва та зателефонував бойовим побратимам. Вже знав, що рандомно йти у військкомат – погана ідея.

Першим мені відповів Макс, він з наступного дня мав стати командиром роти у 35 бригаді. Я хотів потрапити у підрозділ до людей, з якими воював.

Тож приїхав у Одесу 4 березня і вступив у батальйон до своїх хлопців у морську піхоту. Після Миколаєва там зберігалась найбільша загроза. Але коли росіян відтиснули від Миколаєва, для Одеси гостра загроза зникла.

Такмед

У мене були базові навички тактичної медицини, які лишились з першого терміну служби у 2014-му. Я також проштудіював методичку для підрозділу "Азов" за 2021 рік. Тож теорію я знав. А от практику... Це ж все треба покрутити в руках, накласти навчальний турнікет хоча б разочок, бандаж, розмотати, руками помацати.

В Instagram я бачив курс такмеду, написав засновнику. З'ясував, що інструктори з початком вторгнення стали навчати військових. Вони заснували благодійний фонд для розвитку тактичної медицини серед військових для ЗСУ та оборонних підрозділів.

Навчання тривало 2 дні, в умовах наближених до бойових. Це було круто! Абсолютно добровільно та безоплатно, але і хлопці, які пройшли навчання, потім справді рятували життя тим бійцям, які проігнорували курс такмеду.

Аптечка військового. Фото: [email protected]/Depositphotos

До серпня ми перебували на бойовому чергуванні на островах біля Затоки та Зміїного. Активних бойових дій не було – максимум перестрілки з російськими катерами. У передмісті Одеси всі очікували на якийсь десант, і ніхто не знав, коли підрозділу доведеться вступати в бій.

До своєї аптечки я поставився відповідально. Комплектував її особисто. Коли батальйон виходив на бойові, нам видали аптечки, які задовольняли мінімальні потреби середньостатистичного бійця. Там на щастя, вже не було джгута Есмарха і якогось старого списаного бинта, але їх точно є куди поліпшити. Тому я розпихував по кишенях усілякі додаткові медичні штуки.

Читайте також: Життя в обмін на здоров’я: чому на фронті потрібні якісні турнікети

Поранення

У липні нашого комбата перевели до іншого батальйону. Я і дехто з моїх побратимів теж у нього перейшли. Перші бойові виходи на Херсонщині у нас були вже 22 серпня.

Там ми працювали з артилерією. Міномет, наприклад, стояв у метрах 20 від мене. Після завершення вогню треба було забрати дрон, але противник розпочав обстріл. Він був не масований: окупанти прострілювали посадку, однак не так, щоб не підняти голови.

Я був в окопі, а от дрон – далеченько від мене, десь у лісі. Починав перериватися зв'язок, і я здуру виліз з того окопу, щоб повернути дрон.

Почув поруч розрив снаряду. Це було щось велике – танк чи самохідна артилерійська установка. А потім я відчув, як по правій руці щось потекло. Приклав ліву, і побачив, що то була кров.

Треба було вшиватися з того окопу. Підвал був не далеко: у ньому вже ховались інші військові.

За алгоритмом невідкладної допомоги MARCH, першим кроком треба зупинити масивну кровотечу. У підвалі була купа народу, тому я вирішав сам собі турнікет не накладати.

Фото: huettenhoelscher/Depositphotos

Біля мене стояв командир мінометного розрахунку. Я не знав, чи він проходив навчання з такмеду. Але мені потрібна була допомога, тож я дістав свій турнікет зі штанів та простягнув йому.

Поранення у мене було досить високим – у верхній третині плеча. Тобто там, де зазвичай накладають турнікет. Його треба було накласти вище, але командир зробив це на саме поранення.

Тоді я звернувся до побратима, який як і я, пройшов навчання з такмеду. Він наклав мені турнікет вище і добре його зажав, завдяки цьому і зупинилась кровотеча.

Обстріл швидко закінчився, а на позиції була машина, на якій мене доставили до пункту найближчої евакуації. Тож десь за 1,5 години я вже був на операційному столі.

Читайте також: "Військовими" мізками розумієш те, що не зміг би прийняти "цивільними". Історії травматолога з військового госпіталю

Реабілітація

2 місяці пролежав у військовому санаторії в Одесі. Там була кімната для реабілітації, але людей було значно більше, ніж можливостей у тих фізичних терапевтів. До того ж процес реабілітації індивідуальний, а не коли 10 людей з різними пораненнями та ампутаціями.

Моє поранення кваліфікувалося як легке, бо рука рухається, нічого не перебито, а отже – немає чого реабілітувати. Але рука була знерухомлена, тонус м'язів значно знизився. Я перший час не міг навіть перемкнути коробку передач на механіці.

За 2 тижні до виписки знайшов собі приватний реабілітаційний центр з тренажерним залом, куди брали бійців на відновлення. Кожного дня приходив туди.

Ще одне врятоване життя

На бойовому виході під Мар'їнкою, коли ми знову стояли поблизу артилерії, поранило пілота дрона. У мене була виносна антена, тому я сидів у підвалі. А він летів розкидати боєприпаси на позицію росіян, тому працював з вулиці.

Біля нього теж поруч розірвався снаряд, і осколок потрапив в бік, не захищений бронежилетом.

Поранення у живіт. Фото: zabelin/Depositphotos

Коли він спустився до укриття, ми зняли з нього бронік, бо не було зрозуміло, чи він узагалі поранений. Крові не було, воно виглядало як подряпина. Один осколок застряг в шкірі, а інший – пробив легеню. В аптечці пілота не було оклюзійної наліпки (її використовують для герметизації проникаючих поранень грудної клітки, щоб в ушкоджену легеню не заходило повітря через поранення).

У побратима була якась серветка не зі штатної аптечки з написом first. Прочищати рану не було сенсу, тому ми використали той пакетик від серветки – закріпили його скотчем та наклали бандаж. Медевак був поруч, тому його теж швидко доставили у госпіталь.

У масштабі цієї війни кожен розуміє, що може загинути. Це така собі рулетка. Звісно, кожен раз намагаєшся уникнути смерті. А от до поранення чи ампутації готовим аж ніяк не будеш. Бо здавалось, що ще вчора ти міг все робити сам, а вже завтра – не можеш багатьох звичних речей. З безпорадністю важко миритися.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: Щастя знову мати руку. Військовий про поранення, ампутацію та електричний протез