Спорт є хорошим способом боротьби зі стресом. Як це – бути тренеркою дитячої футбольної команди

Спорт є хорошим способом боротьби зі стресом. Як це – бути тренеркою дитячої футбольної команди

"Ми з братом почали ходити на футбол у п'ять років. У нас був дуже кльовий тренер", – розкриває свій секрет любові до спорту Маргарита Дружиніна, тренерка команди з вуличного футболу.

Дівчина пригадує, що у 2000-х жіночий футбол був, м’яко кажучи, не надто популярним і більшість тренерів хотіли формувати монокоманди з хлопців.

"Мене спершу взяли, оскільки ми ходили з братом, який молодший на рік. Я була єдина дівчина, – пригадує вона. – Чотири роки з нами був дуже хороший тренер. Він знаходив до нас підхід і ми його дуже любили".

Все завершилося раптово – команду передали іншому тренеру і він одразу сказав, що дівчата у нього не гратимуть. Новий очільник не поступився навіть попри те, що вся команда переконувала лишити Маргариту, яка з ними тренується давно.

"Це мене просто розбило. Моя мрія була грати в футбол, це була вже зіграна команда… Це було так несправедливо і печально, хоч мама і заспокоювала мене, що мій спорт ще мене знайде", – уточнює дівчина.

ВІДЕО ДНЯ

Сьогодні Маргарита – тренерка команди з вуличного футболу Карітасу Львів. Свою історію дівчина розповіла "УП. Життя".

Маргарита Дружиніна, тренерка команди з вуличного футболу

Більшість дорослих, які травмовані та знеохочені до занять спорту шкільною фізкультурою, погодяться, що навряд би спорт знайшов Маргариту, аби вона його спрагло не прагнула.

Маргарита виросла в неповній родині. П’ятьма дітьми опікувалася тільки мама, яка всіма способами намагалася організувати їм дозвілля.

"Все дитинство ми ходили на всілякі спортивні гуртки. Всюди брали участь. Займались всім, чим можна було. З якогось моменту в Карітасі Львів ми бували стабільно щодня – з понеділка по п'ятницю", – усміхається дівчина.

Саме в Карітасі сестра і брат змогли відновити заняття спортом.

"Це було в 11 років. Ми походили місяць-два і перестали – щось нам не сподобалось", – пригадує вона.

За пів року діти знову прийшли спробувати і цього разу лишилися.

"Ми одразу говоримо про те, що у нас непрофесійний футбол. Що це лише для задоволення, – зазначає Софія Зотіна, психологиня Карітасу Львів, яка опікується футбольною командою осередку. – У нас були хлопці, які мріяли про професійний футбол. Вони пішли подивилися, як тренуються там, і повернулися – вирішили, що не готові докладати стільки зусиль. Амбіції амбіціями, не всі можуть бути професійними футболістами, але любити цей спорт можуть всі, і грати в нього із задоволенням теж можуть всі".

Понад дев’ять років Дружиніни відвідували секцію футболу при благодійному фонді.

"Ми бачили можливість розвиватися, отримували в тому підтримку, – зазначає Маргарита. – З часом, коли вже стали підлітками, подумали, що можемо допомагати, долучатись до ініціатив, організовувати для менших якісь квести. Тож відвідування гуртків доповнилось волонтерством".

Паралельно із футболом, Маргарита понад професійно займалась алтиматом фрізбі. Це теж командна гра, подібна до регбі, тільки замість м’яча – фрізбі.

"Спорт, крім того, що мені давався, також напевно забезпечував ще й оце відчуття "прийнятності", – аналізує Маргарита. – Часто в житті траплялися неприємні моменти, коли нас десь відкидали, через певні сімейні обставини та те, що у нас чогось немає, а в спорті такого не було. У спорті була команда, взаємоповага, безпечне і приємне оточення".

На заваді професійній кар’єрі з алтимату фрізбі стала епідемія коронавірусу – в 2020-му Маргариту мала виступати за Збірну України на Чемпіонаті Європи, але змагання скасували через пандемію.

Зараз, у 22 роки, Маргарита свідомо обрала майбутню професію та навчається на медика, а також продовжує заняття спортом як для себе, так і як волонтерка.

"Це шалений кайф взяти участь у якихось змаганнях та отримати визнання завдяки тому, що ти щось можеш і сама, і разом зі своєю командою. Тож я розумію Маргариту і чому вона з нами.

З дітьми завжди весело і цікаво, можна і собі побути дитиною. Зараз вона ділиться з підопічними тим цінним, що було у неї колись, у її дитинстві. Саме так народжується справжнє волонтерство, – зазначає Софія Зотіна. – У роботі з дітьми важливо бути запаленими і передавати цей "вогник". Якщо цього немає у тренера, то має бути помічник, або хтось інший, хто буде давати дітям цю теплоту і цей заряд. Якщо поряд таких немає, то краще тікати, навіть від дуже професійного тренера".

Маргарита свідомо обрала майбутню професію та навчається на медика, а також продовжує заняття спортом як для себе, так і як волонтерка

Цього року саме Маргарита Дружиніна супроводжуватиме львівську команду з вуличного футбольну на "Кубок Карітасу 2023", який люб’язно погодився прийняти у себе Карітас Румунія. За кордоном діти зможуть сповна насолодитися спортивним святом, грати не відволікаючись на тривоги та гарно відпочити.

Крім команди зі Львова, до Румунії також поїдуть дитячі "збірні" Бродів, Дрогобича, Тернополя, Нововолинська та Полтави. Наразі Карітас України збирає благодійні донації, аби забезпечити дітей всім необхідним.

Більшість дітей, які грають в командах, із родин, які перебувають в складних життєвих обставинах. Це діти із малозабезпечених, внутрішньо переміщених та неповних родин.

"У таких родинах надто багато всього лягає на плечі мам або когось, хто опікується дітьми, часто дуже стресове середовище та немає відчуття стабільності, а з ним і відчуття безпеки. – пояснює психологиня Софія Зотіна. – Спорт для дітей із цих родин є хорошим способом боротьби зі стресом.

Він розвантажує нервову систему, вивільняє емоції, знімає напруження м’язів та гармонізує роботу півкуль головного мозку. Тобто, крім фану, якісно проведеного з друзями часу, тренування командних та лідерських навичок і ще купи чогось іншого дуже приємного, спорт – реальна допомога дітям".

Маргарита розповідає, що дає підопічним молодим футболістам багато вправ на роботу в команді.

"Присідають вони у мене в колі, обійнявшись. Перепасовки роблять теж разом, естафети і квести також помічні", – перераховує тренерка.

Зі своїми підопічними вона намагається працювати не тільки на полі, тож складає для них персональні програми харчування та додаткові схеми ефективних домашніх тренувань.

"За роки в професійному спорті маю багато друзів реабілітологів та спортивних лікарів, тож раджусь з ними, аби складати програми так, щоб не нашкодити, скільки це підлітковий вік та існує багато нюансів по гормонах", – уточнює Маргарита.

Зі своїми підопічними тренерка намагається працювати не тільки на полі, тож складає для них персональні програми харчування та додаткові схеми ефективних домашніх тренувань

Після кожного тренування у команді заведено влаштовувати "дружнє коло", в якому відверто обговорюється все, що сподобалось чи не сподобалось; моменти, які потрібно покращити та речі на яких треба сконцентруватися.

"Я така людина, яка сама дуже не любить програвати, але їм завжди чесно кажу, що тільки їхні спільні зусилля та старання приведуть нас до певної перемоги, – розповідає Маргарита. – Не обов'язково, це будуть перші місця, але якщо вони командно будуть робити все, то мінімум друге місце буде наше".

Психологиня Софія Зотіна додає, що змагальність дуже потрібна в будь-якому занятті, адже це про цілеспрямованість, орієнтованість на результат і довготривалість зусиль:

"Діти мають вчитись давати собі раду з перемогами і поразками, з розумінням та визнанням того, чого вони можуть добитись, а чого – ні".

Ольга Ситнік, спеціально для УП. Життя

Реклама:

Головне сьогодні