Ремонтуючи зламане життя: як волонтери "Добробату" відбудовують знищені села 

Ремонтуючи зламане життя: як волонтери Добробату відбудовують знищені села 

Невеличке село Ягідне в Чернігівському районі – не просто точка на карті України. Це місце одного з довжелезного переліку жахливих воєнних злочинів Росії.

Під час окупації Чернігівщини навесні 2022 року практично все населення села – 360 людей – 25 діб утримували в тісному, сирому і холодному погребі. Найменшому із заручників було лише 3 місяці, найстаршому – більше ніж 90 років. Вони мерзли, голодували, задихалися, помирали… Навіть поховати мертвих окупанти не дозволяли, пострілами заганяючи людей назад, під землю.

Коли область звільнили і люди нарешті опинилися на свободі, вони жахнулися від побаченого – рідне село практично повністю знищили. На допомогу постраждалим прийшли волонтери "Добробату".

Це повністю волонтерська ініціатива, яка нині діє в семи регіонах країни: люди збираються у бригади і допомагають відбудовувати пошкоджене і зруйноване житло, розбирати завали, розчищати територію тощо.

Загалом через лави "Добробату" пройшло 49 тисяч волонтерів.

Люди плакали – у кожного своя трагедія

Один з тих, хто працює в понівечених селах Чернігівщини – Ярослав Моценко. Він професійний будівельник з 20-річним стажем. До повномасштабного вторгнення будував у Києві та поруч зі столицею, зводив будинки з нуля, працював, зокрема, і з авторськими проєктами, складними в реалізації. Мав чергу на пів року вперед.

Під час великої війни Ярослав вирішив, що допомагатиме людям відновлювати домівки абсолютно безкоштовно. Каже, після заснування добровольчого будівельного батальйону "Добробат", зрозумів, що має бути саме там:

"Я зареєструвався в "Добробаті" через Telegram і потрапив в Ягідне на початку червня 2022 року. Приїхав на два тижні, а й досі відбудовую Чернігівську область. Майстрів професійних не вистачало. Люди плакали, бо в кожного своя трагедія, і я зрозумів, що не можу поїхати".

Волонтери "Добробату"

Одна з найбільш зруйнованих в Ягідному – вулиця Лісова. Тут в майбутньому мають побудувати музей, та поки до цього далеко – триває відбудова.

Окремо чоловік розповідає про будинок на Лісовій, 5 – це для нього особлива історія. Прямим влучанням ворожої ракети половину цього дому буквально відсікло, все обвалилося й вигоріло. Інша половина будинку стояла, неначе зламаний скелет.

"Я розговорився з господинею будинку Оксаною Мазур, коли вона приїхала з Хмельниччини від батьків чоловіка, – згадує волонтер. – Виявилося, що троє членів її родини – військовослужбовці: чоловік, син і невістка.

Пообіцяв відбудувати їй будинок. Це була справа честі для "Добробату". Було багато роботи, я поспілкувалася з керівництвом чернігівського батальйону, дуже попросив, щоб дали людей. І ми все зробили. Закінчили будинок в листопаді, він вийшов дуже гарним.

Господарі попросили ще дірку замурувати на ґанку. Від нього, правда, залишилась тільки назва. Я подивився, думаю, що тут мурувати, і зробив справжній ґанок, колони поставив, сходи забетонував. Вони заслужили, вони воюють, захищають нас".

Ярослав здружився з родиною – з чоловіком Оксани Василем, їхнім сином. Той якось привіз шкарпетки ЗСУ – дуже символічний подарунок для будівельника.

В Ягідному Ярослава Моценка знають усі. З багатьма, кому допомагав відновлювати будинки, чоловік має теплі дружні стосунки.

"Якось пані Лідія, в якої ми працювали, привела познайомитися свого онука Олексія, військового на ротації, – розказує він. – Молодий, гарний хлопець у військовій формі.

Я подякував йому, що вони там за всіх нас воюють, а він мені каже: "Ні, дякуємо вам, "Добробату", тобі, що прийшли і відбудовуєте нам, нашим батькам. А нам від цього легше воювати, коли ми знаємо, що наші сімʼї у безпеці. Вони не ходять по знайомих, а живуть у своїх будинках. Їм не капає за шию, вітер не дує у вікна".

Мене надзвичайно вразили ці слова, я зрозумів, що все роблю правильно, я на своєму місці у цей важкий час", – додає волонтер.

Читайте також: Краматорськ: історія іноземних волонтерів, що вижили після ракетної атаки на Ria Pizza

У 2022 волонтери в Ягідному полагодили і збудували з нуля багато дахів, щоб люди могли заїхати в зиму. У кожній бригаді "Добробату" поруч із професійними будівельниками працюють і ті, хто ніколи раніше цим не займався, має далеку від будівництва професію:

"Тоді багато чоловіків навчилися робити покрівлі. І зараз вони працюють у київському "Добробаті", самі вже роблять дахи. А я, навчивши, можу зосередитися на зведенні стін, будівництві".

"Коли сонце світить – сідаю на пеньок, а як дощ – стою під деревом"

Слава про хлопців з "Добробату" розлетілася і по навколишніх селах.

"Якось підійшла жінка з Количівки, села неподалік, попросила їй теж допомогти. Її син на фронті, – розповідає Ярослав. – А для мене, якщо людина воює – багато значить, я не можу відмовити.

В Количівці ми переважно працюємо по сім’ях військовослужбовців: В пані Ольги минулого року загинув чоловік на фронті, ми в її будинку відремонтували дах. Пані Наталя теж не дочекалася чоловіка з фронту, півтора місяця тому загинув….

Або приходять люди, в яких син загинув у перший день великої війни – як я можу відмовити? По вихідних десь помагали сарайчики відбудувати, сміття розгребти і вивезти".

Відновлення будинку волонтерами "Добробату"

Працювали і в селі Красне, відбудували будинок місцевому волонтеру Павлу: він має свою пилораму, дровами забезпечує громаду та сімʼї військових.

Одного разу до Ярослава звернулася староста Количівки. Розповіла історію про бабусю, в якої згорів будинок. Хоч і зовсім не було часу, волонтер поїхав подивитися:

"Бабуся водить мене зарослим подвірʼям, показує на пеньок та й каже: коли сонце світить, то я сідаю на пеньок, а як дощ, то стою під деревом і до сусідки прошуся.

Просили збудувати бодай сарайчик над погребом, щоб старенька могла сховатися і якусь лопату сховати. Кинувся будувати, а матеріалів нема. В сільраді видавали, та вона не брала, бо паркану ж нема, боялася, що все розтягнуть.

Почав по друзях збирати, хто що може. Волонтер Павло нарізав брусків на 4 тисячі гривень. Питаю, як розраховуватися, а він мені: ти що, смієшся, це ж для бабусі-погорілої.

Потім дощок не вистачало, волонтери з Чернігова привезли, потім 10 листів дали волонтери з Количівки. Наче й маленькі обʼєкти, а для пенсіонерів – це щастя", – каже будівельник.

Вони продовжують працювати, щоб робити людей, які втратили все, бодай трішки щасливішими. Серед тих, кому допомогли, багато вдів і сиріт.

"Один чоловік поїхав в сусіднє село до доньки від першого шлюбу і підірвався на міні. Іншого – доньки знайшли у підвалі застреленого, зі звʼязаними руками", – розповідає Ярослав.

Волонтери займаються не лише ремонтами, будують і з нуля. Зараз в Ягідному зводять кілька будинків.

"Родина пенсіонерів, чоловік після інсульту, жили в гаражі певний час, а потім люди пустили в свою квартиру біля школи. За латвійською програмою нам надали будматеріалів на 60 квадратів. Ми звели стіни, поставили дах, вікна ще в процесі.

Ще дві родини – пенсіонери, двоє дітей без чоловіків і троє онуків – ютилися в гуртожитку. На початку вересня здамо їхній дім", – обіцяє Ярослав.

Люди, які працюють у "Добробаті"

Ярослав, звісно, працює він не сам. Поруч із ним у "Добробаті" – багато фантастичних людей.

"Мене дуже вразив поляк Мачей, юрист за фахом, – каже Ярослав. – Коли приїхав, то навіть не розумів української мови. З ним молодь спілкувалася англійською. Ми з ним з часом подружилися.

Коли за обідом залишалася їжа, я завжди брав і передавав Мачею – казав, що то йому від зайчика гостинці. Він спершу не розумів цієї фрази, а потім почав зайчику привіти передавати. Такий жарт у нас зʼявився".

Якось повели Мачея на свято в селі:

"В селах є свято Храм – це завжди великі столи, гості приїжджають. Мачей заходить і каже: а що, ми маємо це все зʼїсти? І такі очі великі. Так ми нашому гостю показали українські традиції".

Волонтери "Добробату"

Вразила Ярослава і Ганна Доморослова: вона народилася в Україні, але у 5 років разом з родиною емігрувала до Чехії. Початок повномасштабного вторгнення зустріла в Києві, куди приїхала до бабусі. Батьки дуже просили її виїхати, але вона залишилася і стала активною волонтеркою. Приєдналася до "Добробату", від літа і до Нового року працювала з Ярославом на Чернігівщині:

"У неї велике українське серце, хоча паспорту українського і немає. Вона велика молодчинка. Зараз працює в київському осередку "Добробату". Хоч вона не професійний будівельник, але робить усе. Таких людей називають Волонтер з великої літери.

Ще дві подружки-киянки були. Зараз вони служать: Катерина Щербина пішла в "Азов", а Ганна Романова мобілізувалася в ЗСУ. Ми підтримуємо зв’язок. Молоді, гарні, хочуть служити і хочуть бути корисними".

За словами Ярослава Моценка, люди в "Добробаті" всі дуже цікаві, кожен зі своєю історією, але всі вони обʼєднанні цінностями: допомагати, підтримувати, щодня робити посильний внесок у спільну перемогу.

Роксана Касумова, спеціально для "УП. Життя"

Читайте також: Російський теракт на Спаса. Що відомо про тих, кого вбила і поранила ракета РФ у Чернігові

Реклама:

Головне сьогодні