"Я ніколи не приїжджаю з порожніми руками". Історія волонтера з Парижа, який допомагає Україні

Юанн Шломп – волонтер, який вчетверте відвідав Україну з гуманітарною місією під час повномасштабної війни.

Волонтер самотужки везе із рідного Парижу потрібні речі для військових.

У вільний час Юанн поширює правдиву інформацію про війну в Україні для жителів Франції у соціальних мережах.

"Вперше відвідав Україну ще до революції Гідності"

Юанн Шломп – соціальний працівник у Парижі, а в Україні його вже знають як французького волонтера.

Юанн спілкується вільно лише французькою, але досить добре знає англійську мову. Він розповідає, що вперше відвідав Україну ще у 2011 році. Побував у різних містах – Одесі, Луцьку, Львові.

– У Франції я також маю друзів з України, – розповідає 33 річний Юанн Шломп. – Пригадую, якось бабуся моєї подруги захворіла, я пішов доглядати за нею. Вночі вона задихалась, тому я намагався робити все, щоб врятувати. У знак подяки вона запросила мене у свою поїздку до Києва. Це було у 2018 році. Вона також розповіла про асоціацію культурного обміну "Лімузіoн – Україна", віцепрезидентом якої вона є. Я приєднався до асоціації у 2022 році після кількох поїздок на Київщину.

Юанн Шломп – соціальний працівник у Парижі

48 годин в дорозі, і все задля перемоги

Повномасштабний наступ Росії на Україну відразу стривожив французького волонтера. Він у перші ж дні попросив всіх рідних та знайомих допомагати Україні. Спершу збирав дитячі іграшки, засоби гігієни, одяг та їжу і передавав далі волонтерам в Україну. А згодом вирішив самотужки відвозити все необхідне і водночас розповідати правду про війну для земляків.

Каже, значна частина французів перебуває під впливом російської пропаганди і вважає його божевільним.

– Мої подорожі до України тривалі та напружені, вони займають близько 48 годин. Я зазвичай їду автобусом до Польщі, а потім іншим автобусом чи потягом до Києва. Свої поїздки я оплачую зі своїх збережень. Загалом одна поїздка до України обходиться мені в 130 євро. Як би не було важко, я ніколи не приїжджаю з порожніми руками. Я намагаюся брати якомога більше речей, приблизно від 7 до 10 кілограмів медичних і продуктових пожертв у кожну поїздку", – розповідає французький волонтер.

Юанн зізнається, що в перших поїздках боявся ракетних обстрілів, вибухів та звуків тривоги. Він відвідував деокуповані міста Київської області та прифронтові міста. Зустрічався із військовими, зокрема, із легіонерами зі своєї країни.

Важко даються спогади і розповідь про французького легіонера Андреаса. У 22 роки він пішов добровільно захищати Україну і загинув.

– Андреас Галлоцці був бійцем Інтернаціонального легіону. Коли почалася повномасштабна війна, він, не вагаючись, став на захист України. Під час виконання бойового завдання під Куп'янськом Андреас з гранатомета знищив російський танк, врятувавши товаришів. Для мене він є назавжди прикладом великої мужності, серед жителів Франції. Я намагаюсь зараз щотижня телефонувати його мамі, Едіт Метьє, і підтримувати її.

Юанн також зустрівся з матір'ю Андреса у Києві. На Майдані Незалежності біля прапорців вони залишили квітковий вінок і зображення французького героя та французькі та українські прапори, з посланнями миру та надії.

Юанн зізнається, що в перших поїздках боявся ракетних обстрілів, вибухів та звуків тривоги

Вчив готувати равликів українських дітей

Юанн також взяв участь у культурному обміні. В українському дитячому таборі він готував французькі страви – ескарго по-французьки, а саме їстівних равликів. Також багато розповідав про французьку культуру і стиль життя. Хоча сам теж дуже полюбляє нашу кухню, а саме вареники і борщ. І також прагне частіше відвідувати села та міста України.

– Діти часто казали "француз розмовляє суржиком". Що таке суржик, я дізнався згодом. Звісно існує мовний бар’єр. Адже до війни я не розумів, чому в одних містах російська мова вживалася більше, ніж українська, приміром, в Одесі та в Києві. Тоді я почав вивчати російську мову. А зараз я намагаюсь вивчити українську. Я можу сказати українською: "дякую", "привіт" "до побачення", "як справи?" Я буду продовжувати свої візити до України та збирати допомогу і хочеться робити більше ніж зараз. Адже мені справді важко прийняти страждання надзвичайно мужнього, щедрого народу, який став для мене рідним", – додає Юанн.

Леся Кесарчук, спеціально для УП. Життя

Фото надав Юанн Шломп