20 новонароджених щотижня і 20-30 прильотів щодня. Як зараз живе деокупований Херсон та околиці

Херсонщина була зруйнована і розграбована росіянами, майже повністю окупована, затоплена. Вона і далі потерпає від трьох стихій – вогню, води, повітря, у битві за четверту – землю.

Регіон майже зник з найгарячіших новин, але тут і далі щодня тривають бої і чути вибухи.

Як місцевим вдалося пережити окупацію? Як і якими надіями вони живуть зараз?

"Українська правда. Життя" публікує репортаж із поїздки українських та закордонних письменників ПЕН до Херсона та навколишніх сіл.

***

Ми – в центрі Херсона, в Корабельному районі, за 200 метрів від берега Дніпра. Після підриву Каховської ГЕС будівлі в цій прибережній зоні були затоплені до другого поверху.

В Херсоні було затоплено близько тисячі будинків. Більшість з них не підлягають відновленню. Ні держава, ні донори наразі не готові відновлювати прибережну зону, оскільки тут тривають активні бойові дії.

– Ті, хто їдуть сюди відновлювати – камікадзе, – жартують місцеві волонтери, які супроводжують нашу групу українського ПЕНу та кількох іноземних письменників.

Всюди валяються уламки стін, скла. Вулиці занедбані, посічені осколками. Проте неподалік стоїть смітник, в якому видніється свіжозібраний пластик.

У цьому районі атмосфера – гнітюча. Тут дуже сіро і тихо. Птахів не чути. Транспорт не їздить. Нічого не працює. Люди не ходять. Навіть дерева шумлять якось тихше.

Всюди валяються уламки стін, скла. Вулиці занедбані, посічені осколками

Зі звуків – лише вибухи в небі, які чути раз на 10-15 хвилин.

Пробую покликати кота, який принишк за метр від мене. Їсть з асфальту насипаний кимось котячий корм. Але котик зовсім не реагує – ні на "киць-киць", ні на "кс-кс". Виглядає не заляканим, а притлумленим.

За годину ми зустрічаємо лише двох бабусь біля під’їзду, чоловіка, який довго бідкається нам на місцеву владу, розповідає, як все життя працював на заводі. Тримає в руках візок, набитий картоном. Також помічаємо жінку, яка вивішує сушитися одяг на балконі з вибитими вікнами.

Загалом в Херсоні зараз живуть 70-90 тисяч людей, це третина довоєнної кількості населення. Зокрема – близько 10 тисяч дітей.

– І діти в Херсоні народжуються, близько 20 малят щотижня. А ще щодня маємо 20-30 прильотів, – нас супроводжує Олена Гнітецька, журналістка медіа МОСТ, і час від часу видає порції статистики. У неї кожен ніготь – іншого кольору. – Тому тут краще ходити під стінами і не на обстрілюваній стороні. Бо на висоті метрів 500 спокійно можуть літати російські дрони і вистежувати цілі.

Олена розповідає, як минулого року до неї додому прийшли окупанти. Через те, що вона зняла на відео обличчя привезених на проросійський мітинг людей і російських снайперів на цьому "мирному заході". Коли вони прийшли, вона саме була на іншій квартирі:

– Я тоді жила на кількох різних квартирах, як і багато херсонців, які жили навмисно в різних місцях. До мене подзвонила сусідка, розповіла, що за мною приходили. Наступного ж дня я виїхала.

Корабельним районом ходимо в бронежилетах.

Загалом в Херсоні зараз живуть 70-90 тисяч людей, це третина довоєнної кількості населення

– Метушитися в Херсоні під час обстрілів потрібно лише тоді, коли починають метушитися місцеві, – жартує волонтер Максим Ревега, який нас супроводжує. Хоча, навряд чи жартує.

У Макса на бронежилеті – нашивка з козацькою головою у вигляді кавуна. На одному з вуличних автомобілів – наліпка вирізаного з кавуна герба України – червоний тризуб із чорними кісточками.

Трохи далі від берега – більше людей і тихіші вибухи. Вікна усіх закладів у цілих кварталах забиті плитами ДСП. Ось один за одним забиті банк, ресторан, аптека, бар, кондитерська, салон краси. Це самісінький центр, в якому раніше кипіло життя.

– Роботи в місті обмаль. Не працює жодне велике підприємство. Багато дрібних бізнесів виїхали – від кав'ярень до музичних студій, – розповідає нам Володимир Клюцевський, заступник голови Херсонської обласної державної адміністрації. – Хлібопекарня не працює, хліб завозять з Миколаєва. Підприємці не дуже хочуть привозити сюди обладнання, в яке в будь-який момент може прилетіти.

Ще далі від Дніпра і центру – людська активність стає помітнішою. Тут кілька місяців тому почав працювати громадський транспорт, що дещо оживило вулиці. Проте працює лише до 16-ї години. Після цього часу людей на вулицях нема зовсім. Тільки багато псів. Алкоголь продають до 15:00.

Комендантська година починається о 20:00. Хоча раніше була з 21:00. Змістили на годину раніше, це пов’язано із заходом Сонця. Подейкують, що взимку буде ще раніше.

Поцуплений музей

– Ось тут був прильот, – зустрічаємось із директоркою Херсонського обласного краєзнавчого музею Ольгою Гончаровою. Вона показує нам забиті ДСП стіни, снаряд прилетів сюди уже після звільнення Херсона.

Місце прильоту в музеї

Пані Ольга зі своїми колегами проводить нам екскурсію музеєм, в якому… взагалі нема експонатів. Тисячі гачечків, на яких висіли древні артефакти – погнуті або виламані. Стелажі потрощені, полиці вивернуті.

Усю колекцію викрали російські військові незадовго до звільнення Херсона.

– Вони вперше приїхали 24 жовтня і все тут рознюхали. А 26 і 27, всього за два дні, винесли все, – розповідає охоронець Анатолій Матвієнко. – Приїхали близько 70 людей на автобусах, усе дуже швидко вантажили і вивозили. Одні запаковували, інші виносили. Тодішня директорка музею була колаборанткою і за її погодженням росіянам відкрили всі двері. Зараз вона в Росії. В Україні їй оголосили підозру.

Слово "колаборант" з вуст місцевих звучить максимально зневажливо.

Усю колекцію викрали російські військові незадовго до звільнення Херсона

Вивезли майже 90% експонатів, близько 180 тисяч. Скіфське золото, грецькі амфори, козацьку зброю, цінні ікони, картини, навіть документацію.

– А стелу Леоска з Ольвії не змогли винести – дуже важка, – тішиться пані Ольга.

Після ще кількох зустрічей ми з делегацією ПЕНу покидаємо Херсон. За 20 хвилин до того, як туди прилетіли 2 Іскандери. З новин дізнаємось, що кілька людей ушпиталили. За годину обстріли продовжилися, понад 10 житлових будинків зруйновані.

І лише в Миколаєві, де делегації радили ночувати в цій поїздці, відразу пригадується, чого не вистачає Херсону як місту. Вечірнього освітлення, багато транспорту на дорогах, відвідувачів на літніх терасах ресторанів, дітей на дитячих майданчиках.

Загальне враження від Херсонщини – світлі й радісні люди. Просто всі, кого ми зустрічали – бадьорі й натхненні. Можливо, це витіснення стресу. Можливо – відчуття внутрішнього і зовнішнього звільнення. Можливо – низький старт і загострена жага жити.

Читайте також: "Допоміг ланцюжок із рук херсонців": як в Одесі виловили древню амфору після підриву Каховської ГЕС

Посад-Покровське і знищена культура

Наступного дня Херсонщина зустрічає нас теплим жовтневим сонцем, сконцентрованими військовими на блокпостах і знищеним селом Посад-Покровське. Сусідня Чорнобаївка здалеку не виглядає поруйнованою.

Розбиті й спалені хатки при дорозі контрастують з новеньким тротуаром, який саме кладуть будівельники біля такої ж новенької зупинки. Відрізок траси М-14 із Миколаєва до Херсона майже відновили, дорожнє покриття аж блистить під промінням.

Новенький тротуар на Херсонщині

У 2022 році тут проходила лінія розмежування – між Посад-Покровським, в якому стояли українські війська, і окупованим Благодатним. Тут тривали запеклі бої.

А зараз в полях працюють трактори, обробляють землі, на якій вирощують озимі. Обробляють на свій страх і ризик, бо досі є ймовірність натрапити на міну. Хоча навколишні села і поля вичищали кілька розміновувальних машин.

У Посад-Покровському нас зустрічає директорка сільського Будинку культури. ПЕН передає книги для його пошкодженої бібліотеки.

– Посад-Покровське пошкоджене на 99%, – каже директорка. – Повністю знищено 50%, тобто десь 450 будинків. У нас взагалі нема води. Нема газу. Світло дали тільки влітку. Взимку буде проблема з опаленням. Сільрада роздає "буржуйки". Маємо надію, що волонтери дадуть дрова.

Посад-Покровське виглядає повністю знищеним. Під час прогулянки ми не побачили жодного вцілілого будинку.

Нещодавно село потрапило в урядовий експеримент з комплексного відновлення населених пунктів. Всього в такому експерименті – 6 сіл України. Планується, що його відбудують повністю. Наразі з мешканцями села, в яких зруйновані домівки, уклали 126 угод на відбудову. На 70 об'єктах вже почали роботи.

Посад-Покровське виглядає повністю знищеним

– В мирний час село мало 2200 населення, зараз – орієнтовно 700 людей. Хтось відбудувався, хтось живе у модульних будиночках, хтось – у верандах, – каже директорка. – На зиму людей лишиться менше, бо буде холодно. Добре, що тут і до Миколаєва, і до Херсона – 25 хвилин їзди.

Колишня окраса села, де постійно збирався місцевий хор – Будинок культури. Аж на 600 посадкових місць.

– В наш будинок культури прилетіло. І не раз. А на школу впали 2 ФАБи, – розказує директорка. – А зараз ходімо на дискотеку.

Зруйнований будинок культури

Вона веде нас всередину. Дискотеки тут проводилися в розбитому нині ресторані в радянському стилі. Дах величезної центральної концертної зали продірявлений, куліси на половину впали, підлога всипана уламками. Спортзал розтрощений.

У дитячій бібліотеці на другому поверсі – гуляє вітер і перегортає сторінки казки про Котигорошка. У дорослій бібліотеці – на підлозі валяється запилена і зжужмана після дощу "Сестро, сестро" Оксани Забужко і ще тисячі книг.

– Щодо культури – то зараз у нас нема навіть мікрофона, – додає директорка.

Як виживало окуповане Благодатне

За 5 кілометрів через канал від Посад-Покровського – невеличке село Благодатне. Воно було окуповане і нині виглядає занедбаним, але досить вцілілим. Тут щебечуть пташки і каркають ворони. На в’їзді в село на горбку чоловік пасе трьох корів. Квіти біля входу в місцеву школу – красиві й доглянуті.

У шкільній бібліотеці зустрічаємося з вчительками школи у супроводі жінок, які пережили всю окупацію. Ми спілкувалися більше години. Ось лише кілька цитат жінок:

– "Орки" розстрілювали наших корів, прив'язували до БМП і тягали по дорозі. А ми нічого не могли зробить.

– Мама померла, але її не могли похоронити. Тому що були обстріли. Наші 5 хлопців рили яму 5 годин. Снаряди летять, а хлопці стрибають в яму, яку копають.

– "Орки" їли окрошку і антисептиком запивали. І антисептик випили весь повністю.

– Прийшли до мене 3 росіянина і кажуть, щоб я знайшла до вечора їм 3 дівчини. Ну, ясно для чого. Я перелякалася, але кажу їм – тут нема дівчат, тільки пенсіонерки. І мене вибачте, я вже жінка у віці. То вони знайшли дівчат в сусідніх селах. 14, 16 і 26 років. Спочатку в окопах "розважалися", а потім перейшли в пусті будиночки. Та, якій 26 років, мала трьох дітей. Її потім убило вибухом разом з тими росіянами.

– Ми щиро дуже вдячні тим дівчатам, що вони нас усіх врятували!

– А якийсь бурят чи хто – наставив автомат на мене і кричить відкривати сейф. А це не сейф, а мікрохвильовка.

– У нас не було продуктів і коли наші хлопці з ЗСУ дізналися про цю проблему, вони нам почали донатити. Ми їздили в Херсон закупляти рис і роздавали на площі, а російські автоматники насміхалися з нас.

– З батька вся кров витекла. Ударною хвилею розірвало органи і він без крові був. А рівно на сороковий день після його смерті вбило матір.

– Прийшов якийсь росіянин, видно з командирів, до моєї матері. І каже, што ето у вас так вкусно пахнєт. Вона йому вареників наклала. Він їв і казав їй, що він всюди воював, і в Сирії, і в Грузії, у всіх гарячих точках і що тут – не війна. Нє знаю, што, но нє война. А невдовзі матір вбило, то він прибіг до неї додому, зняв з себе хрестик, надягнув на неї. Потім допоміг дядьку мого чоловіка розпанахати бика і знести м’ясо в підвал. Вернувся, всю ніч біля неї сидів і плакав.

– Це не було схоже на війну, бо це було схоже більше на тупий грабіж.

Зустріч у шкільній бібліотеці

Про що пишуть військові

Наприкінці поїздки ми з делегацією Українського ПЕН їдемо у військову частину, передаємо військовим книжкові новинки, спілкуємося.

Військові на Херсонщині

Між іншим цікавимося:

– Що ви читаєте, можливо щось пишете, чи ведете щоденники?

– Я пишу тільки смски, що я живий, – каже військовий, який весь час до цього мовчав. – І цей щоденник хочеться вести якомога довше.

І додає, щоб розрядити обстановку: – А, ну ще рапорти пишемо.

Підвалом розноситься чоловічий регіт.

Павло Коробчук, спеціально для УП. Життя

Фото Олексій Кірін