Від "чорних чоловічків" до снайперів: історія братів Яковлевих з Харкова, які дорослішали на війні

Від чорних чоловічків до снайперів: історія братів Яковлевих з Харкова, які дорослішали на війні

Данило і Кирило Яковлеви – снайпери, яких важко розрізнити з першого погляду. Їх і тепер інколи плутають побратими, адже вони – двійнята, які служать разом.

Народились і росли у Харкові, разом займались волонтерством та активізмом, разом брали участь в російсько-українській війні і долучилися до війська після 24 лютого.

Данило з позивним "Локі" та Кирило з позивним "Холодний" – військові з великим досвідом. Вони пройшли шлях від "чорних чоловічків", які відбили Харків від проросійської навали в легендарному бою на Римарській, до снайперів у повномасштабній війні.

Кирило – колишній азовець, який брав участь у звільненні Маріуполя у 2014 році. Його брат Данило у цей час працював на штабі "Азову" разом з ідеологом Азовського руху Миколою Кравченком.

Потім хлопці пішли з "Азову", а нині виконують бойові завдання як снайпери, ведуть блог на YouTube та переконують російських військових здаватися в полон.

Ми поспілкувалися з братами Яковлевими під час оборони Бахмута, коли вони були на одному з найгарячіших напрямків.

Брати Яковлеви розповіли про бойовий шлях, націоналізм у Харкові, снайперські будні, медійність, юність та дорослішання, яке весь час супроводжувала війна.

"Нас плутають постійно". Хто такі двійнята Яковлеви?

Кирило Яковлев (ліворуч) і Данило Яковлев (праворуч). Колаж: Андрій Калістратенко/УП

Три покоління чоловіків з сім’ї Яковлевих – на війні. Батько служить водієм в одному з харківських підрозділів, дідусь брав участь у Революції гідності та допомагав пораненим майданівцям, а нині працює медиком на стабпункті.

Брати Яковлеви – снайпери, які виконували бойові завдання на Донеччині та Харківщині, зокрема на Бахмутському та Куп’янському напрямках.

Медбрати за освітою, які починали патріотичну діяльність з організації "Патріот України", заснованої Андрієм Білецьким. Потім долучилися до "Чорного корпусу", на фундаменті якого постав тоді ще добровольчий батальйон, а потім – полк "Азов".

Три покоління чоловіків з сім’ї Яковлевих – на війні. Фото з особистого архіву Яковлевих

Згодом брати пішли з "Азову". Від початку повномасштабної війни почали навчатися снайпінгу та виконувати завдання разом з іншими підрозділами.

"Нас плутають постійно. У тому, що ми двійнята, є і плюси, і мінуси. Напрягаємо командирів удвічі більше. Є плюси, що ми можемо вирішувати більшість питань разом.

Ми майже весь час разом. Але намагаємося відпочивати один від одного, бо він вже мене дістав, – сміється Данило. – Ми були не разом десь у 2014 році, коли мене залишили в Києві, а Кирила відправили в Маріуполь".

Детальніше про це – потім.

"Найголовніше – показати характер та не здатися". Харківська юність

Хлопці згадують, що росли здебільшого у проросійському середовищі

Дитинство і юність братів Яковлевих – типові для молоді, яка росла наприкінці 90-х – початку 2000-х років. Мама працювала в магазині, а тато був водієм.

Хлопці згадують, що росли здебільшого у проросійському середовищі. Але досі пам’ятають шкільного вчителя з історії та вчительку з української мови і літератури, яких було цікаво слухати.

"Грошей у сім’ї було небагато, ми рано почали працювати. В 11-12 років я по базару ходив, продавав квіти, якісь 50 гривень заробив. Років з 14-15 ми почали робити щось на будівництві, щось копати. Потім школа, медичний коледж і все таке", – каже Данило.

Дитинство було типове для кінця 90-х – початку 2000-х років

У 2011 році Яковлеви долучилися до націоналістичного руху і, як вони самі кажуть, з того часу впроваджують націоналізм у життя. Дорослішання братів припало на час великих змін.

"Ми гуляли на вулиці і побачили, як хлопці роздавали листівки організації "Патріот України".Там був символ "ідея нації", адреса, телефон. Стало цікаво. Нам тоді було по 16 років, ми нічого не розуміли. Але не злякались і пішли на перше зібрання у п’ятницю" – каже Кирило.

"Основні моменти, які там обговорювалися – це спорт, читання, інтелектуальні теми. Ми прийшли, поспілкувалися. І вирішили тренуватися.

Тоді частина наших однолітків у Харкові у вільний час бухали. Десь хтось навчався, працював на будівництві, але ніякого "творення" не було. І це реально демотивувало.

А людина шукає однодумців. Коли у 16 років з’являються розмови стосовно історії, культури, патріотизму, це мотивує читати, дізнаватися, рухатися", – міркує Данило.

У 2011 році Яковлеви долучилися до націоналістичного руху

В організації брати почали займатися мілітарним спортом – це тактика поводження зі зброєю, штурмовий альпінізм, рукопашний і ножовий бій.

Кирило Яковлев згадує – тоді було важко, були постійні переломи. Але зрештою ці вишколи допомогли зберегти життя.

"У нас тоді за російську мову на тренуваннях карали, за лайку. Принцип тренувань був такий, що нас не жаліли.

Коли б'єшся на кулаках, де тебе двоє-троє можуть атакувати одночасно – тут принцип не перемогти, тому що всі розуміють, що ми не в фільмах і це майже не реально. Найголовніше – показати характер та не здатися", – згадує Данило.

У ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року утворився партизанський загін "Чорний корпус"

"Завдяки тренуванням, коли почався Майдан, ми вже були готові. Нас били до цього, заарештовували, катували у відділках. Потім після Майдану були різні ситуації. Наприклад, та ж Харківська обласна державна адміністрація.

Першого березня 2014-го року під час штурму росіянами обласної адміністрації ми хоча б вибралися звідти живими. І прапори винесли, і документи побратимів", – додає боєць.

Майдан, бій на Римарській та "інший Яковлев" у відділку

"Чорний корпус", 2014 рік

Коли почався Майдан, брати Яковлеви були в Харкові. На той момент вони навчалися в медколеджі Харківського національного медуніверситету і працювали фельдшерами на швидкій.

У ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року утворився партизанський загін "Чорний корпус" з активістів переважно зі сходу. Невдовзі у ЗМІ бійців називатимуть "чорними чоловічками", на противагу російським "зеленим чоловічкам".

Один з перших боїв, у якому вони брали участь – це штурм клубу "Оплот", головного штабу сепаратистів, у ніч з 28 лютого на 1 березня. У цьому штурмі брав участь Кирило, а Данило був на іншому завданні.

"Чорний корпус" штурмував штаб сепаратистів "Оплот" і обороняв Харківську облдержадміністрацію

"Коли почалося створення "Правого сектора" в Києві, ми почали активно намагатися його створювати у Харкові. На той момент міліція пояснила, що якщо ви це зробите, підете "відпочивати" в СІЗО. Ми все одно билися з тітушками та проросійською нечистю, адже не секрет, що цих людей відправляли до Києва на автобусах з Донецька і Харкова.

Коли в лютому Рада під тиском проголосувала за амністію для політичних в'язнів, наші побратими, яких посадили за їхні патріотичні переконання, вийшли на свободу. З цього моменту на чолі з Андрієм Білецьким почав формуватися наш харківський рух проти місцевих колаборантів", – каже Данило.

1 березня 2014 року "Чорний корпус" обороняв Харківську облдержадміністрацію під час штурму проросійських сил. У ніч з 14 на 15 березня – бився з проросійським силами на вулиці Римарській, коли ті намагалися захопити штаб "Чорного корпусу".

Після бою на Римарській братів Яковлевих разом з іншими активістами заарештували

Після бою на Римарській на місце приїхав тогочасний мер Кернес і міліція, яка затримала 30 проукраїнських активістів. Проросійські бойовики вийшли без перешкод.

"На Римарській був перший бій між українськими добровольцями та Росією. У цьому бою брали участь росіяни, ГРУ-шники, "Моторола", "Топаз", харківські сепаратисти, Антимайдан.

Після бою нас затримав харківський спецпідрозділ міліції, нас у відділках катували. Мені тоді було 19 років, і якби не мій попередній бекграунд, може я б зламався. А так всі хлопці були дуже впевнені. І в принципі всі вийшли", – каже Данило.

Будинок "Просвіти" у Харкові на Римарській. Фото: Микола Кравченко/Wikimedia Commons

Братів Яковлевих та інших патріотів неодноразово відвозили в ізолятор тимчасового тримання, жорстко допитували. Але Данило згадує і кумедний випадок.

"Нас з братом і раніше шукала харківська міліція, тому що ми по базах у них проходили, як одні з учасників проукраїнських акцій в Харкові. Я вконтакті тоді був підписаний як Данил Ус, по приколу. І вони якийсь час мене шукали як Данила Уса.

Після Римарської я потрапив у камеру з людиною, у якої прізвище як моє, Яковлев, один в один. Тоді затримали 30 людей, і саме в мою камеру кинули його. І от вони вранці заходять, щоб відвезти на допит. Кажуть "Яковлев, на вихід". Я лежу, вдаю, що сплю. І замість мене виходить цей хлопець, теж Яковлев, але я тоді знав тільки його імʼя.

Він годин 5-6 був на допиті. Потім приходить, я питаю: "Чого вийшов? Мене ж кликали". Він каже "Це моє прізвище". "Так і в мене прізвище Яковлев". І він говорить: "А я думаю, чого мене питали про Майдан, Правий сектор, патріотів…".

Звільнення Маріуполя, червень 2014-го. Кирило ліворуч

"Чорні чоловічки" базувалися в лісах під Харковом. У травні 2014 року – влаштовували рейди у Харків та Маріуполь, зачищаючи їх від проросійських сил.

"Ми тоді не були командирами, ми були рядові бійці, тому що нам було по 19 років. Ми виїжджали в Харків, робили там все, щоб його не захопили проросійські сили.

У нас була чорна форма, якою користується охорона. Ну і почали називатися "чорними чоловічками", на противагу цим "зеленим чоловічкам", – пригадує Кирило.

З 2014 року брати служили в "Азові", а потім пішли з полку

5 травня 2014 року утворився батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Азов" МВС. Брати Яковлеви продовжили служити. Влітку Кирило брав участь у звільненні Маріуполя та Марʼїнки.

У цей час Данило працював на штабі у Києві та допомагав розбудовувати мобілізаційний центр разом з ідеологом Азовського руху Миколою Кравченком ("Круком").

Брати Яковлеви називали його своїм "духовним батьком". А 14 березня 2023 року "Крук" загинув на Київщині – це була величезна втрата для Азовського руху.

"Коли формувався Азов, мене залишив Микола "Крук" у себе в помічниках – він у прямому сенсі слова був нашим духовним батьком. Він у 2014 році багато спілкувався з новобранцями, щоб у них була правильна мотивація. Молитву українського націоналіста він запропонував читати перед кожним виїздом новобранців.

У Києві ми фактично керували мобілізаційним центром, допомагали його розбудовувати. Я багато часу працював у штабах. А зараз хочеться бути там, де всі. Я не повоював нормально у 2014 році, тому зараз треба надолужити упущене", – додає Данило.

Широкине, 2015 рік, на фото Данило Яковлев

У 2017 році Кирило пішов з полку "Азов". З того часу брати знову працювали разом. Займались громадською діяльністю, допомагали літнім людям, їздили у притулки для тварин і вели про це невеликий блог.

Брати Яковлеви на полігоні в Урзуфі, 2015 рік

Читайте також: "Нам давали 3 книги. Обов’язково одна з них була написана Леніним": азовець Ярослав про Маріуполь, полон і волю

"Ми з братом не суперснайпери. Ми вчимося"

Кирило (на фото) зустрів велику війну у Києві, а Данило – у Харкові

Данило зустрів повномасштабну війну у Харкові, коли вирішив вивозити маму – брати кажуть, знали, що буде повномасштабна війна. Кирило був у Києві на роботі.

Коли брати вивезли рідних у безпечне місце, повернулись на війну. Але Кирило зізнається: романтизму стало дещо менше.

Данило на Київщині, 2022 рік

Навесні 2022 року Яковлеви вирішили почати вчитися снайпінгу.

Читайте також: "Вони не ховались, взяли зброю і пішли". Історії загиблих добровольців "Деймоса" і "Шкіпера", чиї рідні досі не отримали виплат і статусу

Яковлеви почали вчитися снайпінгу від початку повномасштабної війни

"Коли ти звичайний піхотинець, ти залежиш від кожного командира відділення, взводу, роти, батальйону. І ти більше розраховуєш на те, що тобі скажуть зробити.

Сказали сидіти – сидиш. Сказали копати – копаєш. А снайпінг це більш така, я б я сказав, творча справа, тому більше подобається", – розповідає Кирило.

"Треба зауважити, що ми з братом не суперснайпери, ми вчимося. Аби бути повноцінним снайпером, потрібно роки 2-3 активного навчання, бойового досвіду. Ми почали вчитися від початку повномасштабної війни, вже півтора року", – каже Данило.

Оборона Бахмута, 2022 рік

Серед снайперських "забобонів" у братів Яковлевих – не переступати через зброю та ставитись до неї з турботою.

Снайпінг – драйвова, але дуже важка робота, кажуть хлопці. Потрібно враховувати найменші деталі – обирати позицію, маскуватися, точно цілитися, працювати злагоджено з суміжними підрозділами, проводити розвідку.

Читайте також: "Це такий азарт і кайф". Історія аеророзвідника, який після тривалої реабілітації планує повернутися на війну

Яковлеви кажуть, що для снайпера дуже важливі планування і розвідка місцевості

"Снайпінг доволі цікавий, тому що крім місцевості та позиції, ти ще повинен думати, яка зброя. Важливі усі нюанси, від того, як ти кладеш палець на ударно-спусковий механізм, як чистиш зброю, це ціле мистецтво.

Я вже не кажу про велику кількість обладнання, додатки на телефон, нюанси, які з'являються на кожному місці – інші висоти, інша місцевість, інша рослинність, забудова.

І де би ти не був, у тебе починає відразу працювати мозок, як зробити так, щоб бути корисним", – каже Кирило.

Але про маскування бійці теж не забувають

"Снайперу потрібен об'єктивно тиждень, щоб провести розвідку-дорозвідку, підготувати позиції, визначити цілі, картку вогню зробити, перевірити зброю.

Який би ти не був замаскований і тактикульний, тебе все одно FPV-дрон побачить. Маскування на цій війні потрібне, але дуже важливу роль відіграє гарне планування і розвідка місцевості", – додає брат.

Читайте також: "Найкращі воїни – завжди роздовбаї". Снайперка Олена Білозерська про службу в ЗСУ та перспективи війни

"Люди думають, що ти прийшов і вже стріляєш, як в контрстрайку". Чому брати Яковлеви показують обличчя?

Брати Яковлеви продовжують вести свій YouTube-блог та Telegram-канал "ТрО Бавовна"

Одна з найважчих обставин, про які кажуть Яковлеви, це те, що обладнання і амуніція снайпера – дуже дорогі. Але зі зборами допомагає медійність.

Попри те, що снайпери зазвичай не показують обличчя, брати Яковлеви продовжують вести свій YouTube-канал, де показують військовий побут, уривки з виконання бойових завдань та записують інтерв’ю з іншими військовими.

"ТрО Бавовна" – ще один "медійний" проєкт, який роблять Яковлеви спільно з іншими військовими. Це Telegram-канал, де бійці спілкуються між собою. Серед них – білоруські добровольці Ігор Янков ("Янкі") та Андрій Безсмертний, захисник "Азовсталі" Давид Касаткін ("Хімік") та інші.

"Локі" та "Холодний" показують побут, уривки з виконання бойових завдань та записують інтерв’ю з іншими військовими

Данило і Кирило кажуть, що створили цей канал для розваги – а глядачам сподобалось.

Чому Яковлеви показують обличчя? Данило відповідає:

"Ми 12 років займаємося своєю діяльністю, і якщо хтось захоче нас спіймати, то, м'яко кажучи, проблем буде дуже багато. У нас до цього дуже великий бекграунд, тому це найменше, за що нам можуть пред'явити.

Медійка допомагає дуже багато проблем вирішувати. Ми багато років допомагали людям, не просили взамін нічого. Якби не добрі люди, які нам зараз допомагають, то у нас би нічого не було".

У Бахмуті двійнята-снайпери були 3 дні

Одним із найпопулярніших відео на YouTube стало "Полювання в Бахмуті: снайперська пара", на якому Яковлеви зафільмували три дні виконання бойових завдань в умовах міських боїв.

Показали свій побут та яскраві моменти зі своєї роботи. Але за кадром залишились довгі години лежання, очікування, підготовки позицій.

"У Бахмуті ми були три дні. Туди вже заїхати було дуже ризиковано, і ми робили максимально, що можна, що нам наказували. Це відео було знято суто з тих можливостей, які нам дали наші командири для роботи.

Ми себе ніколи не вважали супервійськовими, якимись тиграми. Ми просто робимо те, що можемо, виконуємо накази, командири задоволені. Важко піхоті, які щось відбивають, штурмують. Нам жалітися немає чого", – каже Данило.

Брати кажуть, що відео – це пам'ять, а не хайп. І судячи з коментарів, глядачам подобається бачити побут військових.

Водночас військові сподіваються, що ці відео покажуть українцям більше реальності. Наприклад, для одного пострілу Данило витратив 20 годин підготовки, з яких опублікував буквально 20 хвилин.

Також брати робили позиції не тільки для себе, а й для іншої снайперської пари, яка працювала вночі, і зіштовхувалися з труднощами, які не всі можуть уявити.

У Бахмуті ситуація змінювалась кожної години, каже Кирило

"Ми показали, що таке рутина. Люди думають, що ти кожну секунду стріляєш, як у фільмах. Але більшу частину часу ти ховаєшся, готуєш позиції, думаєш, спілкуєшся, дізнаєшся. У Бахмуті ситуація змінювалась кожної години.

Усе це знімати дуже проблематично. Інколи треба бігти або ховатися, як це було у Бахмуті, коли нам підпалили будівлю із першого поверху. Вона як факел загорілася, і ми в екстреному порядку евакуювалися", – каже Кирило.

Ще одна перевага блогу – це можливість переконати росіян здаватися в полон

"Бути снайпером – це не просто взяти собі гвинтівку. Інколи це три години ломом зламувати якісь двері, як я в Бахмуті. Ми тоді хотіли позицію зробити, але там були зачинені двері, дуже старі – було враження, що там бункери мали бути.

Думали, що за дві хвилини все зробимо, але три години колупали двері, уже танк стріляв, а ми не могли пройти. З нами була наша посестра, теж снайперка. Вона протиснулась туди і я доламав двері.

А люди думають, що ти прийшов і вже стріляєш, як в контрстрайку", – ділиться Данило.

Ще одна перевага блогу – це "спілкування" з росіянами. Брати Яковлеви кажуть, що завдяки соцмережам їм вдавалося переконувати деяких із них здатися в полон. Навіть родичі деяких окупантів інколи самі виходять на зв’язок з військовими, щоб дізнатися про можливість полону – але детально про це брати поки не можуть розповісти.

"Ми не дотичні до проєкту "Хочу жить" від ГУР, але я звертався до російських блогерів, щоб вони розповідали про цей проєкт. Була можливість – ми записали інтерв'ю з Дмитром Карпенком з каналу Золкіна. Воно зібрало на YouTube більше мільйона переглядів. І з них 30% – це москалі.

Нехай з них один-два здадуться в полон, це вже добре. Це зайняло в мене годину, але це вже добра справа.

Кожен може щось зробити, скидати росіянам інформацію, як здаватися в полон. Цивільним треба пояснити, наскільки їхній репост важливий", – додає Данило.

Брати радять надсилати росіянам інструкції, як здаватися в полон

Читайте також: "Найважче у побуті – сходити в туалет". Історії про війну від кулеметника та зв‘язківця

"Якщо не буде фронту, ні в кого не буде ніяких прав"

Данило і Кирило кажуть, що від моменту Революції Гідності суспільство в Україні змінилось

Насамперед брати Яковлеви радять цивільним людям довіряти військовим та не запитувати "що там з контрнаступом?".

А ще донатити, робити репости зборів, допомагати тваринам і, звісно, долучатися до війська.

"Питання в тому, що кожен робить для нашої перемоги. Ти можеш бути в будь-якому підрозділі. Дуже важливу роботу роблять і поліцейські, і рятувальники, ті ж енергетики, журналісти…

Якщо не буде фронту, якщо не буде військових, то ні в кого не буде ніяких прав. Зараз потрібний фронт, а потім вже все інше", – вважають брати.

Читайте також: "Мама в Росії вважає, що мого чоловіка вбили самі ж українці". Історія вдови азовця і росіянки за паспортом

Ідея. Що змінилося за 12 років?

Бійці просять цивільних донатити, робити репости зборів, допомагати тваринам

Брати Яковлеви – націоналісти. На їхню думку, націоналіст – це дієвий патріот, який доводить любов до держави своїми справами.

Данило і Кирило кажуть, що від моменту Революції Гідності суспільство в Україні змінилось.

"Націоналіст – це дієвий патріот. І для націоналіста пріоритети нації вищі, ніж його особисті. Зараз це слово звучить дуже гордо. Раніше у Харкові це звучало дуже дико. Бути патріотом було немодно.

У Харкові на націоналістів казали "радикали". А зараз дуже смішно спостерігати, як ті міліціонери або чиновники, які в 2011-2014 році в Харкові були проросійськими, перевзулись і вже розповідають про патріотизм", – каже Данило.

Націоналіст – це дієвий патріот, який доводить любов до держави своїми справами, наголошують брати

"Найвищою нагородою є те, що ти бачиш, як усе змінюється. Коли 12 років тому ми між собою віталися "Слава Україні!" і робили акції в Харкові, міліція могла побити за це. Я можу впевнено сказати, що те, що націоналісти робили тоді, відгукується зараз.

Мені дуже приємно, що офіційний марш Збройних Сил України – це гімн українського націоналіста", – додає Кирило.

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"

Читайте також: "Ми не супергерої. Ми стікаємо кров'ю, відчуваємо страх. І продовжуємо боротися". Історія бійця ССО "Азов"

Реклама:

Головне сьогодні