"Вони не ховались, взяли зброю і пішли". Історії загиблих добровольців "Деймоса" і "Шкіпера", чиї рідні досі не отримали виплат і статусу

24 березня минулого року на Київщині загинули двоє добровольців – ветеран "Азову" Денис Котенко (Шкіпер) та головний ідеолог організації "Авангард" Сергій Заїковський (Деймос).

Вони були першим та другим номером у протитанковому розрахунку у складі протитанкового взводу 1 батальйону неоформленого на той момент підрозділу "Тероборона Азов Київ", який потім став "ССО Азов Київ".

У ході штурму села Лук'янівка "Деймос" та "Шкіпер" зустріли бій із російським танком.

Обох посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відзнакою "За сприяння обороні Києва".

Утім, офіційно їх не визнають військовослужбовцями, а їхні рідні за півтора року не отримали відповідного статусу "сім’ї загиблого Захисника України" та виплат від держави.

Колаж: Андрій Калістратенко/УП

У січні Рада ухвалила закон, згідно з яким рідні загиблих добровольців можуть претендувати на статус і компенсацію – але не 15 мільйонів, а 2 мільйони гривень.

Нещодавно мама "Шкіпера" Тетяна Котенко опублікувала допис, у якому звинуватила державу в поділі захисників "на два сорти" – публікація швидко розлетілася мережею.

Тетяна хотіла судитися з Міноборони, а от у матері "Деймоса" інший погляд на ситуацію.

"Українська правда. Життя" розповідає історії героїв "Шкіпера" і "Деймоса" та намагається розібратись, з якими труднощами зіштовхнулись сім’ї полеглих бійців, на який статус і виплати вони можуть претендувати, і як можна подолати несправедливість.

"Шкіпер"

Денис Котенко – патріот, ультрас, ветеран "Азову" і доброволець

Денис Котенко – патріот, футбольний фанат і доброволець, який загинув за два місяці до 26-річчя. Денис народився 18 травня 1996 року у Дніпрі. У підлітковому віці був ультрасом футбольного клубу "Дніпро". Захоплювався журналістикою та закінчив місцеву медіашколу "Сенсація".

З дитинства писав вірші про кохання, у підлітковому віці – патріотичний реп. Разом з другом Ромою Громовим вони випустили близько 300 пісень, а найпопулярнішою стала "На коліна перед Україною".

Денис вступив до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара на історичний факультет. Спочатку хотів йти на політолога, але зрештою обрав історію.

Денис пішов на війну у 18 років, після повернення працював у Мінветеранів

Коли почалася російсько-українська війна, Денис вчився на першому курсі. Вже з другого курсу 18-річний хлопець забрав документи і вирішив долучитись до війська.

"Насправді все банально. На війну вирішив піти, коли побачив, що відбувається в моїй країні. Революція Гідності, почались події на Донбасі. Ворог прийшов на нашу землю, і я вважаю, що це мій чоловічий, воїнський обов’язок – йти воювати за свою країну, неважливо скільки тобі років.

Ми з моїми друзями вирішили брати до рук зброю і йти добровольцями на війну. Я пішов у добровольчий полк "Азов", не через військкомат", – розповідав Шкіпер в інтерв’ю 2016 року.

Денис Котенко понад рік провоював під Маріуполем, брав участь у Широкинській операції.

"Шкіпер" пригадував, що підготовка до служби тривала місяць, а потім він вчився воювати уже в АТО.

"Я був готовий пожертвувати собою. Я знав, на що йду", – сказав хлопець.

Читайте також: "Інколи думаю, що Олексій лежить хворий у полоні. Надія тліє в душі". Пам'яті загиблих в Оленівці азовців

Денис Котенко із мамою Тетяною

Після року активних бойових дій Денис повернувся до Дніпра. Там 19-річний ветеран очолив регіональний "Національний корпус", знову вступив до університету заочно.

У 2019 році переїхав до Києва та одружився, у пари народився син. У 2021 році Денис почав працювати у пресслужбі Міністерства у справах ветеранів, розвивав їхні соцмережі.

Тетяна Котенко пригадує, що син добре розумів проблеми, з якими стикаються ветерани у цивільному житті, тому й обрав цю роботу.

За кілька місяців, після початку великої війни, Денис відправив дружину з сином за кордон. Ненадовго повернувся у міністерство, а 6 березня 2022-го написав матері, що пішов у протитанковий взвод "Азову".

Денис загинув у бою за село Лук’янівка, будучи першим номером у протитанковому розрахунку

Денис воював на Київщині та загинув у бою за село Лук’янівка. Танк влучив у місце неподалік, "Шкіпер" і "Деймос" загинули на місці, а третій боєць "Славян" був поранений.

"Бойова задача була виконана, російські війська знищено, населений пункт – наш", – написали "авангардисти" про результати бою.

У травні Денису мало б виповнитися 26 років. У нього залишилася дружина, трирічний син і батьки.

Після загибелі сина Тетяні Котенко допомагала "Патронатна служба Азову", але державних виплат сім’я не отримувала, бо підрозділ "Шкіпера" не встиг оформитись.

Його рідні можуть претендувати на пільги та фінансову допомогу лише після нещодавніх змін у законодавстві, але і з цим все не так просто.

Читайте також: "Мама в Росії вважає, що мого чоловіка вбили самі ж українці". Історія вдови азовця і росіянки за паспортом

"Деймос"

"Деймос" – націоналіст, доброволець, історик, перекладач та головний ідеолог організації "Авангард". Фото: "Пломінь"

Сергій Заїковський з позивним "Деймос" – націоналіст, доброволець, історик, перекладач та головний ідеолог організації "Авангард" (АКС), який загинув у 27 років.

Сергій народився у селищі Драбів Черкаської області. Закінчив історичний факультет Харківського національного університету імені Каразіна.

Сергій опанував багато мов, щоб читати улюблені твори в оригіналі: знав англійську, німецьку, французьку, румунську, вивчав японську. Перекладав праці правих інтелектуалів для видавництв.

Сергія Заїковського згадують не лише як воїна та інтелектуала, а як вірного друга, дотепну людину

Крім інтелектуальної праці, Сергій любив пригоди. Разом із друзями з "Авангарду" ходив у походи, вдосконалював бойові навички. У 2021 році воював у лавах добровольчого підрозділу "Фрайкор", у травні-червні був у Пісках Донецької області.

"Сергій мені не казав, що був на війні. Він мене заспокоював, "мам, я на полігоні в Харкові". Вони ж постійно вчилися, їздили на вишколи, на стрільби, вчилися виживати у горах.

Коли він повернувся, то сказав: "Я міг би взяти УБД, але для чого воно мені треба?" – каже мама Сергія Людмила Заїковська.

Разом з "авангардистами" Сергій ходив у походи, любив пригоди. Фото з соцмереж

Близькі "Деймоса" згадують його не лише як воїна та інтелектуала, а як вірного друга.

"Я познайомилася із Сергієм у Харкові в університетські часи. Ми разом навчалися на історичному факультеті. Він свідомо обрав саме історичний, з дитинства штудіював масу літератури та мав академічні амбіції.

Вони досить швидко змінилися жагою до активізму та видання книг тих авторів, які зазвичай приховані для обивателів. Це був 2013 рік, і нас усіх захопило розуміння того, що нарешті настали нові, живі часи – страшні, але вирішальні", – розповідає близька подруга і колега "Деймоса" Анастасія Капралова.

Дівчина згадує, як з "Деймосом" можна було годинами говорити на будь-які теми – від історії Японії та французького кіно до культуркампфу та мемів. Також Сергій мав бездоганне почуття гумору.

У 2021 році Сергій воював у лавах добровольчого підрозділу "Фрайкор"

"Сергій був чудовим другом, найдотепнішою людиною, яку я коли-небудь знала. Його мова була наповнена масою іскрометних відсилок, хоча в манерах не було ні краплі занудства чи снобізму.

Думаю, що його мова кохання – ділитися тим, що він дізнався, прочитав чи концептуально придумав. Він ніби відкривав маленький потаємний світ тим, кого цінував, і дуже ображався, якщо друзі та знайомі не читали те, що він радив", – ділиться Анастасія.

У роботі хлопець був старанним і кропітким, завжди підраховував кількість сторінок, які прочитав чи переклав – з англійської, французької, румунської.

Для нього було важливо постійно розвиватися, не занурюючись у предмет лише як у "мертве знання", додає Анастасія.

Поруч з "Деймосом" на цьому фото його друг Максим Квапиш, про якого УП розповідала

"Деймос" цікавився авторами, які писали про метаполітику, релігію, індоєвропеїстику, але найбільше мріяв написати щось своє – велике та оформлене.

"Мені дуже гірко, що "Деймос" не встиг цього зробити, адже він міг би написати найбільш точну і найменш нудну книгу, аби зібрати воєдино те, що нас оточує. Про війну, про наше майбутнє.

Його життєва філософія полягала в тому, щоб цінувати красу і силу, ніколи не заплющувати очі на правду. У ньому жив якийсь концентрований український дух авантюрного оптимізму разом із невтомною інтелектуальною працею", – ділиться Анастасія.

Сергій пішов на війну добровольцем 24 лютого, і був гранатометником у протитанковому підрозділі

23 лютого 2022 року "Деймос" приїхав з батьківського дому до Києва. А 24 лютого почалася велика війна.

"Усі хлопці з "Авангарду" зараз на війні. Вони готувалися до цього. У них була домовленість, що якщо починається повномасштабне вторгнення, вони збираються в Києві, беруть зброю і йдуть. Сергій був гранатометником у цьому протитанковому підрозділі.

Я казала Сергію, може йди у тероборону через наш військкомат, але він відмахнувся. Навіть коли його хотіли вберегти, не посилати на небезпечні завдання, він злився, дуже хотів воювати", – каже Людмила.

Незадовго до останнього бою Сергій у приватній розмові зізнався, що не боїться смерті

Незадовго до останнього двобою з танком Сергій у приватній розмові зізнався, що не боїться смерті. Але його загибель була тяжкою втратою для "Авангарду" і "Пломеня".

"Деймос" – головний ідеолог "Авангарду", перекладач книжок видавництв Пломінь та Nuovi Arditi, правий ідеаліст. Правих інтелектуалів-самоучок такого рівня в Україні важко знайти…Він свідомо обрав шлях воїна, хотів жити та померти як воїн.

Як і весь керівний склад Авангарду, він був зацікавлений у індоєвропейській релігійності. За декілька днів до смерті в особистій розмові він висловився: "Чого взагалі думати про небезпеку, якщо ти закрив очі, як уві сні, а потім – переродився?". Побачимося в інших втіленнях, брате!" – написали "авангардисти".

За півтора року після загибелі Деймоса його сім'я не отримала статусу та виплат. Фото: АКС

Людмила Заїковська каже, що робоче місце сина вдома досі таке, яким його залишив Сергій. На стіні висить план із переліком авторів, яких він хотів перекладати.

Зі столу не прибрали жодного папірця – саме там, серед стосів паперів, книжок і тек, Сергій ночами працював над перекладами.

"У нього було стільки планів і він постійно хотів все встигнути. Все сидить, пише, переписує, конспектує. Зі столу не можна було викинути жодного папірця. Коли він приїжджав, казав "вдома гарно працюється, але я все одно багато не встиг", – розповідає мама "Деймоса".

Після загибелі "Деймоса" його сім’я отримувала допомогу лише від Патронатної служби "Азову" – вони виплачували грошову допомогу, оплатили меморіальну дошку. Однак статусу та виплат від держави сім’я наразі не має.

Читайте також: Покинув власну справу у Греції та став на захист Батьківщини: історія загиблого воїна з позивним "Грек"

На які статуси можуть претендувати сім’ї загиблих?

У Законі "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є два статуси: сім’ї загиблих (померлих) ветеранів війни та сім’ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.

У другу категорію, зокрема, входять сім’ї загиблих неоформлених бійців.

"До сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать сім'ї військовослужбовців, які загинули під час безпосередньої участі в АТО, ООС або в нинішній війні, та сім'ї добровольців, які загинули під час безпосередньої участі в нинішній війні.

Закон раніше не передбачав права для сімей добровольців на отримання статусу і відповідних пільг. І тільки з січня 2023 року ситуація змінилась після прийняття законопроєкту №7322", – пояснює Ростислав Соботник, адвокат юридичної компанії MORIS, яка безкоштовно забезпечує правовий супровід Патронатної служби "Азову" і сімей загиблих бійців.

Лише сім’ї оформлених військовослужбовців можуть претендувати на 15 мільйонів.

Якщо ж йдеться про добровольців, які не встигли оформитись – платять 750 прожиткових мінімумів (у 2023 році це трохи більше 2 млн гривень).

Пільги для сімей представників цих категорій – однакові. Основна відмінність у виплатах, а також у тому, які документи потрібно подавати.

Читайте також: Як рідні бійців можуть отримати статус сім'ї загиблого Захисника? Пояснює юрист

З якими труднощами зіштовхнулися рідні "Деймоса" і "Шкіпера"?

Обидві сім’ї можуть розраховувати на статус рідних "загиблого Захисника" та виплату понад 2 млн гривень, а не 15 млн

Тетяна Котенко отримала довідку про обставини травми, у якій вказано, що Денис отримав "поранення внаслідок військових дій від осколків несумісне з життям".

Однак Денис загинув до того, як його підрозділ встиг оформитись. Жінка скаржиться, що через це їй відмовляються виплачувати 15 мільйонів, які держава гарантує рідним загиблих військовослужбовців.

"Мені сказали, що в них немає грошей, нема чим платити ці виплати. Вони прийняли закон про добровольців у січні цього року", – заявила Тетяна.

Також сім’ї скасували пільги (75% знижки вартості комунальних послуг), адже син-ветеран, який був прописаний у домі батьків, загинув.

Лише за півтора року законодавство надало можливість сім’ї отримати статус "рідних загиблого Захисника". Але деякі формулювання у новій постанові обурили рідних загиблих.

Згідно з нею, сім’я може розраховувати на статус рідних "загиблого Захисника" та виплату понад 2 млн гривень, а не 15 млн, оскільки Денис був неоформлений.

Тетяна Котенко вважає, що добровольців прирівнюють до цивільних осіб. На початку липня вона опублікувала допис, який масово розлетівся соцмережами.

"Держава остаточно кинула наших добровольців та ділить захисників держави на 1 та 2 сорт. 7 липня, після розголосу в медіа неповаги з боку держави про визнання добровольців військовослужбовцями, Кабмін швидко прийняв дуже спірну постанову щодо прирівняння добровольців до "цивільних осіб".

10 липня Мінветеранів запросило до себе, щоб "поспілкуватися". З того, що сказала міністерка: – "Денис Котенко загинув як цивільна особа", – написала мама "Шкіпера".

В "Авангарді" також відреагували на несправедливість:

"Позавчора ми вшанували пам'ять наших бойових товаришів, Сергія "Деймоса" Зайковського та Дениса "Шкіпера" Котенка, які були посмертно нагороджені відзнакою "За сприяння обороні Києва". Але, незважаючи на ці нагороди, їм і досі не присвоєно статус комбатантів…

Це не просто якась формальність. Це визнання їхнього вкладу, їхньої жертви".

Зрештою, Тетяна Котенко звернулась до адвоката.

"Я хочу добитись для Дениса статусу військовослужбовця, а не цивільної людини. Гроші – це другий план, але теж Денис завжди казав: "Мам, ти завжди можеш на мене розраховувати".

У нас дві бабусі віком 80 і 86 років, дідусю 92 роки, і нам з батьком вже майже по шістдесят. Що нам робити? Дідусь досі плаче, у нього портрет Дениса лежить під подушкою", – каже Тетяна.

Попри те, що не існує юридичної можливості визнати загиблого неоформленого бійця військовослужбовцем, жінка планувала судитися з Міністерством оборони.

Людмила Заїковська не хоче судитись і наголошує, що бути добровольцем – це честь

Водночас у матері "Деймоса" інший погляд на ситуацію.

"Я не хотіла брати цей статус сім’ї Захисника України, але тепер подала документи, тому що прийняли постанову про добровольців.

У мене є сповіщення про смерть, де написано, що мій син був гранатометником. Але вони кажуть, що померлого не можуть признати військовослужбовцем, та може признають Захисником України", – каже Людмила.

Людмила Заїковська досі не може оговтатись від втрати і не хоче судитися. На її думку, Сергій знав, на що йде.

"Таня Котенко дуже налаштувалась добиватися, а я не хочу. Мені було, звичайно, дуже прикро – хто б йому дав гранатомет, якби він був цивільним? А тепер я дійсно думаю, що бути добровольцем – це честь.

Мій син йшов не за пільги, не за зарплату. Якби він думав про ті пільги, то ще тоді взяв би посвідчення учасника бойових дій. А він сказав "мамо, мені це не треба", – каже Людмила.

Єдине, чого прагне жінка – аби про її сина та інших добровольців памʼятали й гідно вшановували.

"Хлопці ("авангардисти" – ред.) вважають, що загинути в бою – це найвища честь для чоловіка. Вони не ховались, не вигадували хвороби і не шукали батьків з інвалідністю. Взяли зброю і пішли до кінця. Може, бути добровольцем – це навіть почесніше", – додає мати "Деймоса".

Що кажуть в Азовському русі?

На думку Анастасії Римар, єдина несправедливість у новій постанові стосується питання виплат

На жаль, у хаосі перших тижнів повномасштабної війни деякі підрозділи не встигали оформитись, тому випадок "Деймоса" і "Шкіпера" – непоодинокий.

"Таких випадків не тисячі, але вони є, тому треба було вносити законодавчі зміни. Але формулювання, яке використовує родина, наприклад, "Шкіпера", не зовсім коректне. Нікого не можуть визнати військовослужбовцем посмертно і оформити у військову частину заднім числом. Це юридично неможливо", – каже керівниця ГО "Добровольці" Анастасія Римар, яка також працює з сім’ями загиблих азовців.

На її думку, єдина несправедливість у новій постанові стосується питання виплат – 15 мільйонів чи 2 мільйони, але це питання треба вирішувати окремо.

"Була окрема постанова Кабінету міністрів, яка визначала суму в 15 мільйонів, відповідно в неї потрібно вносити зміни, і ми ще попрацюємо з цією історією.

Щодо поняття "військовослужбовець чи не військовослужбовець" немає несправедливості. Тому що вони офіційно не були військовослужбовцями. Люди зробили свій свідомий вибір, в який підрозділ їм йти, не стояли в черзі у військкомат і знали, що підрозділ ще не оформлений.

Доброволець, як на мене, це дуже почесно, бо вони не чекали виклику і долучились до підрозділів, де була можливість. Я думаю, що тут питання все-таки в сумі виплати", – каже Анастасія.

З одного боку, у родин може бути відчуття несправедливості, але це також питання державної політики – має працювати комісія, щоб на статус "родини Захисників" не почали претендувати люди, чиї близькі насправді ніяк не були задіяні в обороні.

"Треба пояснити, що тут "зради" немає. Насправді ми зустрічались в міністерстві, я також була на цій зустрічі.

Сподіваюсь, у Міністерстві ветеранів це почули і цим питанням будуть займатися", – додає Анастасія.

Читайте також: Сім’ї загиблих військових можуть отримати 15 млн компенсації від держави. Як це зробити?

Чи дійсно нова постанова прирівнює добровольців до цивільних?

Почнімо з термінів. "Добровольцями" у народі називають не лише неоформлених бійців, а й тих, хто добровільно, без повістки прийшов до військкомату і став військовослужбовцем.

У законодавстві йдеться про добровольців ДФТГ, добровольців тероборони, осіб, які долучилися до добровольчих підрозділів, які потім оформились тощо. Самого формулювання "доброволець" майже не використовують.

Натомість військовослужбовцями вважаються ті, хто офіційно був оформлений у військових підрозділах Збройних сил України, Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби, інших військових формувань, каже радник юридичної компанії MORIS Тарас Герула.

Про цей статус свідчить відповідний наказ про зарахування до списків військової частини. У мобілізованих є один вид документації, у контрактників – відповідний контракт.

"У нас є кілька кейсів, де люди однаково служили, подавали документи в той самий день, але через кілька днів одна людина загинула і не попала в списки військовослужбовців, а інший боєць вижив, оформився, став військовослужбовцем і може отримати УБД.

У той момент мало залежало від людей чи навіть командування військової частини. Почалась війна, кожен робив все що міг, не завжди звертаючи увагу на вимогу закону, плюс оформлення у військовій частині могло зайняти певний час.

Тому виникла ця несправедливість в різниці статусів. Але з прийняттям відповідного закону і постанови її частково подолали", – каже юрист.

У березні минулого року Верховна Рада ухвалила закон, який додав категорію "сім’ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць" та відповідні пільги у закон про статус ветеранів.

12 січня цього року Рада ухвалила закон, який, зокрема, додав сім’ї загиблих неоформлених бійців до переліку тих, хто має право на статус, пільги й виплати.

А 7 липня уряд затвердив порядок встановлення факту безпосередньої участі загиблих неоформлених бійців та осіб з інвалідністю у захисті України для надання відповідних статусів.

У порядку дійсно йдеться і про "осіб", які брали участь у бойових діях. Також там не використовують формулювання "військовослужбовець", бо добровольці – це неоформлені бійці.

Однак юристи запевняють, що це не применшує роль добровольців.

"Згідно з постановою, у загиблих добровольців дійсно дещо вищий статус, ніж у загиблої цивільної людини.

Хлопці, які загинули ("Шкіпер" і "Деймос" – ред.) фактично нічим не відрізнялися від офіційно оформлених бійців. Але військовослужбовець – це офіційний статус", – каже Тарас Герула.

"Щодо того, що їх не визнають комбатантами… Добровольці – це не оформлені військовослужбовці, але їх все одно вважають комбатантами. В законодавстві таке визначення трапляється в інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у ЗСУ. Це міжнародне визначення людей, які взяли участь у бойових діях", – додає Ростислав.

Юристи наголошують, що державі слід поширити виплати 15 млн для сімей загиблих добровольців. Фото: АКС

Фактично порядок, ухвалений 7 липня, допоміг врегулювати й імплементувати положення законопроєкту – яким способом підтверджується статус члена сім'ї загиблого Захисника.

Для цього потрібно надати:

• довідку командира військової частини;
• якщо її немає – засвідчені нотаріусом або військовою частиною 2 покази свідків;
• або свідчення командира підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа.

У разі відсутності вказаних документів – рішення суду, яким встановлено, що людина загинула під час безпосередньої участі у заходах у період воєнного стану.

Анастасія Римар зауважує, що в "Азові" пошуком свідків та збиранням свідчень командира займається Патронатна служба, а не самі родичі. Однак у підрозділах, де немає таких служб, сім’ям загиблих добровольців доводиться робити це самостійно.

Цей процес навряд чи спростять, адже інакше, за словами юристів, на статус "сімей загиблого Захисника" можуть претендувати родичі загиблих людей, які не залучались до оборони.

"У цю категорію мають потрапити тільки ті люди, які захищали державу. Безумовно, людина, яка просто їхала в машині і була розстріляна росіянами, не буде загиблим Захисником.

Але може бути ситуація, що хтось із родичів загиблих цивільних буде доказувати, що він їхав не просто так, а виконував наказ, коли цього насправді не було. Це якраз відповідальність комісії – вибрати тих, хто має право на статус", – каже юрист.

Як держава може виправити ситуацію?

Юристи сумніваються в ефективності звернень до суду, зокрема у випадку Тетяни Котенко, адже такої практики немає.

Єдина надія – поширити 15 млн виплат на сім’ї загиблих добровольців також.

"Зараз потрібно, щоб запрацювала відповідна міжвідомча комісія. Вона буде підтверджувати статус на підставі певних документів.

Наступним кроком мало би бути поширення виплати в 15 мільйонів на членів сім'ї загиблих Захисників. Але, напевно, держава приблизно хоче оцінити, скільки буде таких людей, який необхідний грошовий ресурс", – каже Тарас Герула.

Загалом в умовах війни зміни до законодавства можуть зайняти багато часу. А юрист Ростислав Соботник додає, що для наступного кроку потрібна і політична воля.

"Зрозуміло, родичі це дуже болісно сприймають. Але наразі юридичних можливостей визнати загиблу людину військовослужбовцем ми не бачимо.

Інше питання – прирівняти статус, щоб не було різниць у виплатах і гарантіях, які отримують сім’ї оформлених військових і добровольців. Оце можливо і потрібно зробити", – наголошує Тарас Герула.

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"