Три психологічні виклики, з якими найчастіше стикаються українські біженці

Три психологічні виклики, з якими найчастіше стикаються українські біженці

"Вони ж виїхали в Європу, на що їм жалітися?" – такі закиди можна почути в бік біженців від тих, хто вирішив залишатися в Україні.

У реальності ж психологічних викликів в українців за кордоном не менше. Вони часто відчувають "провину вцілілого", переживають труднощі адаптації, напругу в сімейних стосунках та почуття самотності.

Щомісяця на гарячу лінію фонду "Голоси дітей" звертаються близько сотні дорослих і дітей, половина з них – за кордоном. Ми зібрали основні запити та попросили психологиню фонду Юлію Віхрову прокоментувати ці ситуації та порадити, як діяти, коли морального ресурсу обмаль.

Проблеми подружжя: сварки та розлучення

Мама з молодшою дитиною – за кордоном. Старша донька залишилася з татом в Україні. Спілкування стає все більш відстороненим, а спільну мову знайти не вдається – так подружжя опиняється на межі розлучення. Це досить поширена ситуація у розділених кордонами сім'ях.

Значна частина запитів, які надходять на лінію онлайн-підтримки, стосуються саме взаємин між батьками, які уже тривалий час перебувають у розлуці. Частина сімей не витримала такого випробування і розпалася. Втім психологиня Юлія Віхрова наголошує, що роздільне життя рідко є першопричиною розриву.

"Найчастіше у стосунках пари вже були свої труднощі, а досвід війни і розлуки тільки загострив та посилив попередні проблеми", – говорить експертка.

Вона пояснює, що часом поштовхом до рішення про розлучення стає усвідомлення, що життя нарізно не таке й складне, як це здавалося раніше.

"Люди могли не наважуватися на це, бо не вірили, що впораються без партнера, або хотіли зберегти сім’ю заради дітей. Тепер вони побачили, що можуть дати собі раду, і це рішення дається легше", – коментує Юлія.

Як діяти

Вкрай важливо не вплутувати дітей у з’ясування стосунків між татом і мамою та в жодному разі не маніпулювати дітьми. Психологиня пояснює, що повністю відгородити дитину від такої ситуації не вдасться, але вона не має стати посередником між дорослими або засобом впливу – це заборонений прийом. Натомість важливо чесно розповісти про те, трапилося в сім’ї.

Тримати в секреті від сина чи доньки будь-якого віку рішення про розлучення не варто.

"Потрібно пояснити, що ви розлучаєтеся, як чоловік і дружина, але продовжуєте бути для неї татом і мамою. Для дитини найстрашніше у цій ситуації – це втрата стабільності і опори. Її звичний світ руйнується на додачу до переїзду та адаптації в іншому суспільстві", – пояснює Юлія.

Дитина має розуміти, що може звертатися з приводу будь-якого питання до обох батьків, як і раніше.

Кризові моменти в сім’ї завжди впливають на дітей, часом це змінює і їхні взаємини з батьками. Таких запитів з-за кордону теж немало. Це підтверджує керівниця напрямку онлайн-підтримки фонду "Голоси дітей" Ольга Микитчин:

"Часто звертаються діти, які не розуміють, як припинити негаразди в родині. Переважно це підлітки. Зараз ми маємо таких запитів більше, ніж від дорослих. На це впливає також осіння адаптація до шкільного режиму: вона загострює особисті питання".

Є випадки, коли діти просять у батьків знайти психолога, бо не готові обговорювати проблеми в сім’ї з мамою чи татом. Але коли дорослі самі намагаються відвести дитину до психолога без її запиту, це не працює.

"У таких випадках ми пробуємо організувати ознайомчу зустріч з психологом, але якщо дитина ніяк не включається у процес, то це не має сенсу, – пояснює координаторка, – дуже багато залежить від вмотивованості клієнта".

Якщо ж зацікавленість працювати над запитом є, фонд може запропонувати до 13 безкоштовних сесій з психологом.

"Це дуже індивідуально, адже часом достатньо однієї зустрічі, наприклад коли треба пояснити, як діяти під час панічної атаки", – додає Ольга.

Фото: lucidwaters/Depositphotos

Соціальна ізоляція мам та почуття самотності

Мама з дитиною виїхала в іншу країну, а на новому місці немає жодних звʼязків та підтримки. Виникає сильна туга за домом та відчуття психологічного тиску. Дитині важко адаптуватися у закордонній школі, а конфлікти між мамою і сином тільки посилюються. Жінка почувається зовсім розгубленою.

Почуття самотності та відірваності від звичної реальності – так само частий запит, з яким звертаються українці за кордоном. Переважно про це пишуть мами, яким бракує звичного кола спілкування та підтримки тієї частини сім’ї, яка залишилася в Україні.

Комусь з них складно знайти для себе середовище однодумців в іншій країні. З одного боку, вони живуть у постійному бажанні повернутися, а з іншого – не мають такої можливості, бо втратили дім через війну.

Психологиня пояснює, що часто довготривалий стрес впливає на нас так, що ми просто не бачимо можливостей, якими могли б скористатися. Вмикається так зване тунельне мислення.

Як діяти

Експертка насамперед радить звернути увагу на власний психоемоційний стан.

"Оцініть, як ви зараз почуваєтеся від 1 до 10 та пригадати, що приносило вам задоволення і давало ресурс раніше, – говорить Юлія, – спробуйте повернути ці активності у своє життя".

Навіть у маленькому містечку чи селі можна знайти можливості, як підтримувати спілкування. Це можуть бути волонтерські організації, спільноти українців, які опинилися за кордоном через війну, чи люди з діаспори, які живуть там вже багато років. Скористатися можна і можливостями, які доступні онлайн. Так можна будувати як нові зв’язки, так і підтримувати стосунки з друзями та родичами на відстані.

Дитині, яка почувається самотньо без друзів, так само можна порадити відновити спілкування через повідомлення і дзвінки, запропонувати онлайн-ігри з товаришами, які зараз на відстані.

"Водночас важливе й живе спілкування, соціалізація там, де родина тимчасово живе. Це може бути недільна українська школа, дитячі гуртки або зустрічі з іншими переселенцями. Ще один варіант – організація спільних подій, які презентують українську культуру та допомагають збирати кошти на потреби ЗСУ за кордоном", – додає Юлія Віхрова.

Якщо ж сім’я уже тривалий час перебуває в іншій країні, її досвід може бути цінним для тих, хто тільки зараз наважився на переїзд. Так підтримка інших українців допоможе соціалізуватися, будувати спільноту, а також реалізувати власну потребу в допомозі іншим.

Зміна поведінки дітей: відсторонення та апатія

Підліток після евакуації з Маріуполя за кордоном став агресивним. Уникає спілкування з батьками або грубіянить. З’являється відсторонена поведінка, днями не хоче вставати з ліжка, пропускає навчання. Мама не розуміє, як зарадити.

Часом складна і тривала адаптація до життя за кордоном обертається відстороненням та апатією: дитина не бачить позитиву у новому досвіді і дуже сумує за домом, не хоче навчатися і зав’язувати нові контакти. Схоже часто переживають і дорослі.

"Незапланований раптовий переїзд часом порівнюють із пересаджуванням квітки, яка різко опинилася в нових умовах: спочатку у новому ґрунті вона опускає листя, але через певний час адаптується, вкорінюється і знову розквітає. Людині так само потрібен цей час і додаткова підтримка для адаптації за кордоном", – коментує психологиня.

Як діяти

Юлія пояснює, що насамперед у такій ситуації стоїть завдання знайти стабільність у нестабільних умовах:

"Можна спробувати повернути якісь сімейні традиції, до яких сім’я звикла вдома: суботнє готування млинців чи спільний перегляд фільму – у кожного щось своє, що може підтримати звичний розпорядок життя".

Проте варто ставити перед собою реалістичні задачі: якщо сьогодні ресурс є тільки на те, щоб приготувати обід чи подати документи у місцеві служби – не вимагайте від себе більшого.

Іноді це не вдається і виникає почуття провини, повернення думками в минуле, яке хочеться змінити. У цій ситуації варто нагадати собі, що прийняте рішення про евакуацію було найкращим, з можливих на той момент.

"Ми не можемо знати, як би склалися обставини, якби ми обрали іншу країну чи місто, але зараз можемо шукати можливості, щоб адаптуватися там, де ми є", – коментує Юлія Віхрова.

Помічна також і будь-яка фізична активність. Це спосіб повернути собі контроль у ситуації, де складно щось передбачити.Тоді як відчуття кордонів власного тіла та контроль рухів дає можливість почуватися впевненіше. Це може бути як спорт, так і просто регулярні прогулянки на свіжому повітрі. Добре впливають на психологічний стан також і дихальні вправи, – це знижує рівень кортизолу.

Важливо також розуміти зв’язок між станом дорослого та дитини.

"Я це добре відчула на власному досвіді, коли так само опинилася з дитиною за кордоном, – ділиться Юлія Віхрова, – якось у перші тижні син складав конструктор і йому не вдавалося. Він розчарувався, плакав, розкидав частинки іграшки по кімнаті і повторював, що все, що він намагається скласти, руйнується. Я ж відчувала те саме".

Тоді Юлія почала із сином розмову про те, що багато хто зараз так почувається через війну і переїзд за кордон. Вона поділилася тим, що їй також зараз нелегко, бо треба відбудовувати те, що в один момент розлетілося, як фрагменти конструктора. Психологиня додає, що не варто боятися говорити дитині про свої почуття і комунікувати відкрито. Водночас добре акцентувати на позитивних моментах, які вже вдалося владнати, та на вірі в те, що разом ви впораєтеся і пройдете цей шлях.

Коли ж дитина не сприймає цього і вперто проситься повернутися додому, найчастіше вона сподівається, що там все буде так, як було раніше. Тут важливо пояснити, що навіть коли після повернення життя уже буде іншим. На жаль, повернути собі ту реальність, у якій ми жили до 24 лютого, неможливо. Поділіться, що теж сумуєте за домом, але поки що там все ще небезпечно, щоб повертатися.

Не можна обіцяти дитині того, на що ви не впливаєте. Тому чесно поясність, що не знаєте, коли зможете повернутися в Україну, хоч так само мрієте, щоб це сталося якнайшвидше. Це позбавить дитину нереалістичних очікувань, які можуть травмувати.

Олена Високолян, спеціально для УП. Життя

Реклама:

Головне сьогодні