"Це Джонні, я помер" – останні слова воїна родом із Афганістану, який евакуював усіх поранених з підбитої броні

Джалалудін Саід Мухамед Асан – етнічний афганець, який 25 років тому обрав своїм домом Україну. Свого часу герой служив в афганських силах спеціальних операцій, мав багатий військовий досвід, боровся проти талібів, які зробили нестерпним життя у країні. Згодом Джонні та його рідні вирішили покинути Афганістан і переїхали в Україну.

Джонні працював у Києві охоронцем, заснував свою форму, одружився, мав донечку. Коли Росіяни дев’ять років тому зазіхнули на українську землю, афганський воїн пішов добровільно її захищати.

Вже тоді про нього говорили як про сміливого і мужнього воїна. А вже вдруге Джонні став у лави ЗСУ під час повномасштабного наступу сусідньої Росії, але загинув. Ось історія Джона і спогади його друзів та побратимів.

"Служив у спецназі в Афганістані, а в Україні був охоронцем"

Афганець з позивним "Джонні" приїхав в Україну в 1998 році разом зі своєю сестрою. Він виріс в багатодітній родині, сам родом із Кабула. Відомо, що в нього є сестра та двоє рідних братів.

Джалалудін Саід Мухамед Асан – етнічний афганець, який 25 років тому обрав своїм домом Україну

Батько чоловіка загинув під час Афганської війни. Життя в рідній країні було надзвичайно складним через постійні сутички із угрупуванням талібів. Вся рідня і Джонні виїхали із Афганістану. До України переїхала мама героя та сестра, а брати переїхали в Польщу та Канаду.

"Я познайомився з Джонні у 2005 році, коли я вперше приїхав в Київ. Він був моїм найближчим другом, ми часто проводили час. Джонні працював охоронцем в Гідропарку, потім став керівником охорони. Також був охоронцем в одного з народних депутатів. Він був мужнім та відповідальним. Служив в спецназі в Афганістані, був спортсменом. Згодом у Києві заснував власну охоронну фірму", – згадує найближчий друг героя Наджип.

Джонні вдалося влаштувати в Україні особисте життя. Він одружився і виховував донечку. Займався спортом і виступав в різних країнах світу на змаганнях з боротьби, здобув призові місця, а ще завжди був готовий прийти на допомогу. Уже в перший день повномасштабного вторгнення Джонні потурбувався, аби його українська родина була в безпеці за кордоном, а сам вирушив у військкомат.

"Він був для мене більше ніж друг, як брат, ніколи не залишав у біді. Джонні пройшов всю Революцію Гідності, був в АТО, і ООС – а потім був активним волонтером. У нього був великий військовий досвід. Знав, що таке честь офіцера не по словах. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого, я йому телефоную і запитую, що робити. Він запропонував виїжджати з України.

Я відмовився, мовляв, якщо ти не їдеш і я не поїду. Джонні пішов у військкомат, я слідом на за ним зробив це 25 лютого. Він мене дуже любив і попросив не записуватись у військо, а стати його волонтером, що я потрібніший йому в тилу, ніж на війні. Так із 27 лютого я почав допомагати 112-й бригаді ТрО, куди і пішов Джонні. Я привозив їм все необхідне. Знаю, Джонні сам часто витрачав свою військову зарплату на допомогу побратимам, купував краще взуття чи потрібні речі", – каже Наджип.

"Завжди дотримувався посту"

Друзі згадують, що Джонні захоплювався мисливством і дотримувався своїх традицій. Прямо в окопі кілька разів на день читав намаз – мусульманську молитву. А ще Джонні суворо тримав піст під час рамадану. Він прокидався о 5 ранку. Цілий день був на тренуваннях у лісі і до заходу сонця не пив води, нічого не їв, але вправно виконував усі поставлені завдання. Ніколи не скаржився.

Джонні полюбляв готувати. Дуже смакував нашим воїнам плов, який він готував на польовій кухні. Мовлять, смачнішого ніде не куштували. З українських страв Джонні найбільше надавав перевагу борщу.

"Джонні цікавився нашими традиціями, стравами, а нам було цікаво дізнатись щось про його країну. В бесідах він казав: "закінчимо війну в Україні, надіюсь, афганський народ скине талібське ярмо". Він пообіцяв показати мені Афганістан гори і разом сходити на полювання, – веде побратим героя Сергій Юрчик, – Він дбав про нашу роту як батько. Пригадую, одного разу ми мали йти на завдання в розвідку. Джонні сказав, що піде перший. Тоді завдяки йому ми живими повернулись з цього завдання".

Уже в перший день повномасштабного вторгнення Джонні потурбувався, аби його українська родина була в безпеці за кордоном, а сам вирушив у військкомат

"Майже 42 дні пролежав у броні"

Джонні завжди носив із собою прапор України та Афганістану. Майже рік він ніч службу у Київській області. Потім поїхав в Німеччину на навчання з керування бойової машини "Бредлі".

Після проходження навчань захищав Україну на Північних рубежах. Через деякий час у складі 47-ї бригади переїхав на Південь України у Запорізьку область для ведення контрнаступу.

За три дні до загибелі він самостійно вів бій проти чотирьох ворожих танків і героїчно підбив один з них, та вийшов живим з поля бою.

Однак 17 червня виявився для Джонні фатальним. Побратими згадують, що Джонні намагався зберегти кожного від загибелі, і до останнього перебував у підбитому "Бредлі", евакуювавши всіх поранених.

Згинув Джонні, як афганський лицар і водночас герой 47-ї окремої механізованої бригади.

"Ми востаннє спілкувались із Джонні 15 липня в п’ятницю, о сьомій годині вечора. Він попросив молитися за нього, адже наступного дня о 4 ранку він мав іти на важливе завдання. Пообіцяв, що опісля відразу зателефонує. В суботу він не виходив на зв'язок, в неділю також, а потім його друг зателефонував і сказав, що Джонні немає", – говорить Наджип.

Побритими говорять, Джонні був командиром бойової машини "Бредлі". Він возив бійців із свого відділення на штурм ворожих позицій, та прикривав їх вогнем, а також допомагав забирати та евакуйовувати поранених.

"Джонн до останнього вивозив поранених. Він із разом із бійцями йшов в атаку, зайняв ворожі позиції. Ворог впертий, цілий день були важкі бої. По його Бредлі ворог здійснив вогневий вплив. Двічі влучило в машину. Екіпаж вижив, всі поранені змогли евакуюватись. Джонні керував машиною. Він залишився там. Останніми його словами, які він сказав в рацію були: "Це Джонні, я помер!". Хлопці дивились через віконце техніки і бачили його тіло, уже бездиханне", – додає побратим героя Богдан Макогон.

Бойовий медик Іван Бардецький, який постійно був із Джонні, згадує, що того важкого дня було дуже багато поранених. Афганському воїну відірвало кінцівку, і єдине, що він встиг зробити – це вийти на зв’язок по рації.

"Башта "Бредлі", на жаль, була повернута, і, відповідно, коли вона повернута – вона закриває вихід із неї з середини, і можна вийти тільки через верх. Однак по броні влучив снаряд, і Джонні не зміг вийти. Ті позиції на якийсь час були зайняті ворогом", – додає бойовий медик 47-ї механізованої бригади Іван Бердецький.

Через шквальні обстріли тіло Джонні не могли забрати відразу. Він пролежав у броні майже 42 дні. Лише через місяць побратимам вдалося відбити ті позиції та забрати підбитий "Бредлі" і разом з ним тіло Джонні. Поховали героя місяць тому у столиці, поруч із його матір’ю.

"Джонні було 46 років. Пригадую, у нас була розмова, де він сказав, що може загинути, він знав, що на війні все можливо. Тому просив похоронити його поруч із його мамою. Вона померла у 2015 році. Там було вільне місце, і Джонні придбав земельну ділянку для себе. Я пообіцяв йому, що поховаю його біля мами. Він попередив командира, щоб його тіло віддали мені.

Час минає, а мені досі важко без нього. Для мене він не помер, я щодня їжджу до нього на могилу дивлюся і прибираю. Джонні був справді світлим і ніколи нікому не бажав зла, не ображався на людей, завжди вірив в краще, і він дуже любив Україну", – резюмує Наджип.

Леся Родіна, спеціально для УП. Життя