"Пес рудий, як татова борода". Як здійснилася мрія сина загиблого Героя, та чому дітям потрібне різдвяне диво

Сергій Самодєлов із позивним RED був непридатним для служби через серйозну травму в дитинстві. Але коли росіяни вторглись у країну, його це не зупинило – він приєднався до захисників 3-ої штурмової бригади.

Чоловік загинув 8 травня 2023 року неподалік Бахмута. Вдома на нього чекала дружина Марина та 8-річний син Лука.

Щоб допомогти пережити втрату, хлопчика віддали у табір психологічної реабілітації Gen.Camp. Там у Луки з'явилась мрія – він захотів пса породи мальтіпу. Він казав, що чотирилапий "рудий, як татова борода".

У грудні, між Днем народження та святом Миколая, його мрія здійснилась. У сім'ї Самодєлових тепер є маленький чотирилапий RED.

"УП.Життя" розповідає історію Луки, що втратив тата, але віднайшов друга, який нагадує йому про батька.

Ми також поговорили з психологом про важливість здійснення дитячих мрій напередодні різдвяно-новорічних свят.

Лука та його рудий пес, мов татова борода

Син, малювання та підготовка до служби

Сергій був одним з активістів на Майдані та готувався до служби у війську від моменту, коли росіяни вперше вторглись в Україну у 2014-му.

"Я майже весь 2014-ий пролежала на "збереженні" довгоочікуваної вагітності. У грудні народився син Лука, тому Сергій не пішов служити одразу, а був зі мною поруч", – каже дружина Марина.

Ще у дитинстві чоловіка збила вантажівка. Після аварії у Сергія медики діагностували значні травми спини та голови, через які він був непридатний до служби.

Але це не заважало чоловіку впродовж наступних 9 років готуватися до боротьби за рідну землю. Його друзі, які служили в АТО/ООС, приходили й розповідали бойові історії.

"У Сергія тоді загорілися очі – він хотів до них приєднатись, але я була категорично проти, бо син був маленький.

Сергій був для Луки усім. Перш за все – кращим другом та батьком. Не як тато для галочки – вони разом робили купу справ, мали свою хлопчачу тусовку, традиції та обов'язки", – згадує вона.

Сергій та Лука. Фото з домашнього архіву

Марина додає, що її чоловік був інженером за освітою, але почав малювати з появою сина.

"Лука в дитинстві був дуже тривожний. Перший час ми ночами не спали – у нас були нічні чергування. Коли чоловік доглядав за сином, час від часу виходив курити на загальний балкон. Там в тиші й наодинці робив якісь замальовки. Це був його спосіб заспокоїтися", – розповідає дружина.

Сергій розмалював 4 поверхи будинку. Він самостійно опанував багато технік і матеріалів. Жодна його картина не залишалась у первісному вигляді – художник домальовував її, змінював елементи, процес не припинявся.

Марина зазначає, що спершу вважала малюнки чоловіка похмурими та песимістичними, але згодом зрозуміла, що це був певний почерк та неповторна манера автора. Свої роботи він підписував RED.

Фото у під'їзді будинку. Стіну розмалював Сергій

24 лютого

Ранок 24 лютого сім'я Самодєлових пам'ятає до дрібниць. Як більшість киян, того ранку вони прокинулись від вибухів.

"Зранку 24 лютого Сергій зустрів мене у військовій формі. Я запитала, де він її взяв, а він відповів "де треба" і лишився незворушним. У нього був міцний характер. Чоловік був екіпірований, з рюкзаком та якимось спорядженням, і лише сказав: "Я йду", – згадує жінка.

Марина мала незабаром перейти на нову роботу, тож завершувала усі справи на попередньому підприємстві. Вона відвела сина до своїх батьків, що жили неподалік, і пішла на роботу, а чоловік мав лишитись вдома. Згадує, що зібрала гітару, дитячі речі, підручники, а документи чомусь не поклала.

Сергій вже за кілька годин віддав сусідам ключі від квартири та лишив настанови щодо догляду за котами, які там жили.

"Він сказав сусідам, щоб приглянули за нашими улюбленцями, розповів, де корм та пісок, а тоді – пішов до військкомату. Зі мною про це він не радився – просто поставив перед фактом. Ми майже весь день були на зв'язку, я умовляла його лишитись, але він був непохитним: "На нас напали, я маю захищати", – каже Марина.

Ввечері 24-го біля дому упали уламки збитої ракети, тож жінка вирішила разом з сином виїхати зі столиці.

"У жодному військкоматі Києві Сергія з його "білим білетом" не брали, тому згодом він поїхав у приміський та, ймовірно, заплатив там гроші, щоб його взяли на службу.

Він пішов за покликом серця. Сергій не те що не ховався, він пішов сам й обрав Третю штурмову бригаду. Я поважаю його рішення, але не приймаю", – розповідає дружина.

Сергій на службі

Щоб стати бійцем "Азова", треба було скласти фізичну підготовку та чимало іспитів. Марина каже, що дисциплін було багато, і чоловік постійно вчився. Побратими розповідали, що Сергій був одним із найкращих кулеметників і єдиним серед бійців, хто міг бігти одразу з двома кулеметами.

Домашні свята та традиції

День народження Луки у грудні 2022-го святкували без тата, але він приїхав на Новий рік. Сергія відпустили на 5 днів.

"У нас була традиція постійно в ніч перед днем народження Луки надувати багато кульок та вішати одні й ті самі прапорці.

А за кілька днів до нового року Сергій завжди приносив ялинку, щоб вона була свіжа. Вони встановлювали, обирали кульки та прикрашали її вдвох з Лукою", – згадує Марина.

Одні й ті самі прапорці вішали щороку на день народження Луки

Також була традиція підготовки до Великодня.

"Сергій завжди вимішував тісто на паски, я – пекла, а потім вони з Лукою прикрашали. Яйця завжди фарбували вони вдвох. Обирали фарби, шукали щось новеньке щороку.

Ми не готувалися до війни. Ми просто хотіли, щоб у сина були такі спогади з дитинства, які він переніс би потім у свою родину. Мій чоловік зробив усе, щоб ці традиції та спогади продовжувались навіть під час його служби", – каже жінка.

Після нового року в сімейному колі Сергій поїхав під Бахмут. Він воював там до травня.

"У Бахмуті Сергій малював ікони на дверях. Для нього це було потрясінням, що у старих хатах нема оберегів", – згадує дружина.

Прощання

Сергій приїхав додому після Великодня – 4 травня. Йому вдалось "втекти" лише на 1 день – отримав лікарняний після контузії.

"Він встиг побачитись з усіма. Поїхав до батьків, знайшов час для всіх друзів і дуже багато говорив із сином – давав йому настанови.

Він вбив йому у голову: "Лишаєшся за старшого. Ти – головний чоловік у цій сім'ї". Таке враження, що він приїжджав прощатися", – розповідає Марина.

Останнє спільне сімейне фото 4 травня

Вона зазначає, що часто чула від чоловіка фразу, що "пішов на фронт не для того, щоб задвохсотитися".

Але 8 травня під час мінометного обстрілу осколок залетів під каску – Сергій миттєво помер.

"Коли це вже стало відомо, багато друзів подзвонили до мене і запитали, як Лука. Вони знали, що син з чоловіком був дуже близьким. Вони разом ходили і на рибалку, і на пікнік, і на зустріч з друзями.

Мені болить, що Лука більше не закриється в халабуді з татом і не скаже: "Мені подобається дівчинка, її звати Лея", – зі щемом у голосі каже дружина Героя.

Вона додає, що у пам'яті людей він назавжди залишиться добрим, чуйним, веселим, смішним чоловіком.

Читайте також: Їхні Герої – померли. Як діти у таборі Gen.Camp вчаться жити з втратою

Мрія про собаку

Марина розповідає, що про собаку її хлопці мріяли давно, але не могли визначитися з породою.

Сергій мріяв про різеншнауцера (великий мисливський пес, самці досягають у зрілому віці 50 кг та до 70 см в холці – ред.). А Лука хотів просто собаку. Найчастіше називав французького бульдога, бо у їхньому будинку було кілька таких песиків.

Але в однокімнатну квартиру брати чотирилапого не поспішали.

"Сергій на фронті знайшов собі собаку – великого мисливського пса. Він вивіз його в танку з-під обстрілу. Назвав його Фредом – у нього були найкращі умови та найліпші ветеринари. Це був великий пес, і чоловік був налаштований його забрати в Київ. Але собаку вкрали на Донеччині", – говорить жінка.

Вона додає, що Лука не полишав спроб вмовити маму на бодай якусь собаку.

Марина із сином Лукою

Після загибелі батька хлопець потрапив на психологічну реабілітацію у дитячому таборі Gen.Camp. Впродовж 21 дня разом з іншими дітьми та фахівцями програми Лука вчився жити з цією втратою. Крім психологів на його зміні були дві контактні собаки породи мальтіпу – невеличкі руді пси, які також допомагали дітям відновлювати контакт із зовнішнім світом та відкривати свої емоції.

"Коли Лука був маленький, Сергій вкладав його спати. Син завжди тата тримав за бороду, щоб той не "втікав".

Тож коли син побачив мальтіпу в таборі – він не просто почав просити собаку. Лука аргументував, що цей пес – рудий, як татова борода, і що він би з ним спав спокійніше", – розповідає Марина.

Лука на реабілітації в Gen.Camp

Вона зазначає, що вагалась і відкладала реалізацію цієї мрії. Але дитячий психолог, з яким вони працюють, порадила все ж взяти собаку. Чотирилапий мав допомогти хлопцю нарешті "розконсервувати" емоції, бо Лука дуже закрився через загибель батька та сприйняв усі його настанови серйозно.

Мрія хлопця здійснилася після дня народження у грудні.

Перший день вдома для маленького Реда

Марина сказала, що цуценя "знайшло" їх саме – знайома якось згадала про розплідник саме собак цієї породи. А власниця, коли почула історію Луки, то подарувала йому чотирилапого друга.

"Ред з'явився у нас швидко і доволі випадково, водночас – дуже вчасно. Це пес-антистрес. Цуценя дуже розумне, лагідне та кумедне. Лука відволікається з ним від своїх думок", – з посмішкою розповідає вона.

Собаку син назвав "Ред" – як татів позивний.

"Зараз Лука веде щоденник собаки першого року. в ньому є сторінка із сім'єю улюбленця. Там є Лука, цуценя і мама з татом. Я запитала сина, якого тата він має на увазі, він відповів, що нашого. І додав, що тато завжди є, був і буде. Тож він познайомив Реда зі своїм батьком, показав його портрет. Цей пес дуже допомагає Луці розкриватись і проживати емоції", – каже мама хлопчика.

Читайте також: Пелюшки, погризушки та відсутність вільного часу: що варто знати, перш ніж брати додому цуценя

Чому здійснення мрій – важливе

Чому важливо здійснювати дитячі мрії, пояснила головна психологиня реабілітаційного табору Gen.Camp Вануї Мартиросян.

"Передноворічний період ми завжди асоціюємо з мріями та вірою в дива. Однак для травмованих дітей цей час може бути значним викликом. Травматичний досвід, який вони пережили, пригнічує роботу правої півкулі мозку, яка відповідає за уяву та мрії. Тому важливо плекати та спонукати у дітей віру в дива для зцілення та відновлення збалансованої роботи мозку.

З цією метою в GenCamp ми створили традицію відзначати Різдво з усіма його магічними та святковими атрибутами: святкувати перемогу світла над темрявою, загадувати бажання і плекати віру в майбутнє", – розповідає вона.

Традиції святкування у реабілітаційному таборі Gen.Camp

Але діти у своїй безпосередності інколи навіть забувають про свої бажання або змінюють перелік "мрій".

Психологиня навела приклад інших дітей з реабілітаційного табору.

Наприклад, брати Саша і Льоша (8 ті 10 років) "замовляли" на свята пістолети та солодощі. Їхня мама зазначає, що список зазвичай формують на Новий рік, і бажання в ньому дуже дороговартістні, як-от остання модель ігрової приставки.

Хлопці пережили важкий період на Київщині – російський бомбардувальник скидав баласт і одна з бомб влучила в їхній будинок. Загинула вся сім'я – лише хлопці дивом вижили. Мама за пів години до трагедії виїхала з дому – вона готувала евакуацію своєї родини до Польщі. Брати провели кілька годин під завалами – мати відкопувала їх власноруч.

У 7-річної Софії тато та дядько загинули на фронті, але попри болісну втрату вона активно мріє та має багато бажань. Наприклад, на Миколая вона замовляла величезну коробку бісеру, щоб плести каблучки, браслети та кольє. А ще вона обмовилася, що хоче потрапити на виступ Magic Five – це група ілюзіоністів, що показує різноманітні фокуси. Мама виконала усі доньчині мрії, щоб її очі сяяли радістю.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: Свято (не) наближається. Чому психологи радять не відмовлятися від новорічних празників