Син має з'явитися на світ 24 лютого. Історії військових, які зустріли своє кохання на війні

Іноді справжнє кохання, якого не було в цивільному житті, зʼявляється у військових на фронті.

До Нового року "Українська правда. Життя" зібрала три життєствердні історії військових, які доводять, що кохання існує і зцілює – навіть попри війну.

Це історії пари, яка зустрілась на фронті, і тих, хто знайшов одне одного у прифронтових містах.

Дехто з них чекає на народження сина 24 лютого, а хтось – тільки мріє про доньку.

Військовий Максим і волонтерка Світлана

"Я не уявляв, що можна бути настільки гармонійним з іншою людиною"

Військовий Максим Гордійчук і волонтерка Світлана Нагорна-Гордійчук познайомились у грудні 2022 року

Він захищає Україну на фронті, а вона поїхала у прифронтове місто, аби разом з ним дізнатися стать їхньої майбутньої дитини.

Ця закохана пара, фото якої облетіло інтернет – військовий Максим Гордійчук і волонтерка Світлана Нагорна-Гордійчук, які познайомились у грудні 2022 року і тепер чекають на малюка.

Під час боїв на Бахмутському напрямку військовий звернувся до фонду "Лемберґ Волонтери"

На момент повномасштабного вторгнення Максим жив в Івано-Франківську і працював гірським гідом. Хлопець обожнював Карпати, водив туристів у гори, а коли почалася велика війна – став на захист України.

25 лютого Максим поїхав до Києва і долучився до тероборони, а у квітні 2022 року – пішов служити до однієї з бригад НГУ.

За півтора року великої війни військовий побував на різних "гарячих" ділянках фронту: спершу Ірпінь, потім Рубіжне, Сєверодонецьк, Зайцеве, Курдюмівка, Кліщіївка. Рік тому під час боїв на Бахмутському напрямку він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

Максим і Світлана вперше поговорили по відеозв'язку, коли чоловік шукав автівку для підрозділу

Світлана Нагорна-Гордійчук до великої війни жила у Львові та працювала фінансовим аудитором у міжнародній компанії. Тепер вона очолює благодійний фонд "Лемберґ Волонтери" та понад півтора року допомагає військовим як волонтерка.

"24 лютого я зідзвонилася зі своїми колегами-аудиторами, щоб переконатися, що всі живі. Було розуміння, що працювати ми не будемо, бо якось було не на часі робити аудиторські проєкти. І хтось запропонував – давайте будемо волонтерити.

У Львові з першого дня розгорнулись гуманітарні штаби. Ми просто ходили містом, заходили до них і запитували, що їм треба. Спочатку купували енергетичні батончики, потім зрозуміли, що потрібні не батончики, а бронежилети. Потім автомобілі, потім дрони. Спочатку Мавіки, а тепер – ще й FPV", – пригадує Світлана.

Тоді майбутнє подружжя поговорило про українську мову, УПА і вегетаріанство

Зараз у фонду "Лемберґ Волонтери" кілька основних напрямів допомоги: автомобілі, дрони, зв'язок, тепловізори й медицина.

Волонтерка познайомилась з Максимом саме тоді, коли він шукав автівку для підрозділу.

Максим каже, що на момент знайомства ще не сподівався на стосунки

"На початку війни, ще коли я був у ТрО, я наче інстинктивно відчув, що готовий стати батьком. Мабуть, це щось про виживання, коли ти усвідомлюєш, що є ризики загинути. Але на момент нашого знайомства зі Світланою я точно не очікував знайти кохання та мати стосунки.

У нас тоді були важкі бої, і я був морально пригнічений. Коли трохи відновився і шукав машину для бойових завдань, написав у фонд на той момент ще незнайомої Світлани. І життя подарувало мені такого янгола", – каже Максим.

Світлана каже, що зазвичай зідзвонюється з військовими, які просять про допомогу, аби краще пізнати людину, обговорити деталі та впевнитись, що їй справді написав військовий.

Спочатку дівчині сподобалось, що Максим написав структуровано, змістовно та чітко пояснив критичність потреби. Потім вони поговорили по відео – так все і почалось.

Перше живе побачення сталось у Львові

На першому дзвінку з Максимом розмова вийшла далеко за межі волонтерства – говорили про українську мову, УПА і вегетаріанство.

"Дзвінок – це нормальна практика для мене як для волонтерки. Мені важливо бачити обличчя людини, щоб познайомитись. І тут ми на першому дзвінку поговорили про вегетаріанство, бо я не їла мʼяса близько 10 років, а Максим – три.

Для мене це трохи незвично, бо зазвичай я на особисті теми з військовими не говорила. Максим тоді мені здався дуже зачарованим. Потім ми вже зрозуміли, що він був не мною зачарований, а був у такому стані після боїв і втрати побратимів", – розповідає дівчина.

Максим першим зізнався Світлані у коханні

Насправді ж Максим дійсно відчув піднесення – після розмови зі Світланою ходив незвично усміхнений. Військовий та волонтерка почали листуватись, знайомитись та пізнавати одне одного, надсилаючи одне одному "полотна" тексту.

Дівчина хвилювалась, коли Максим довго не з’являвся онлайн під час бойових завдань.

"Ми постійно переписувалися. Була красива мить на Новий рік, коли я одягнула свою піжаму, закуталася в гірлянду, налила собі вина. А Максим був якраз в окопі. Тоді до них прийшли "дронщики", у них був старлінк, тому фактично ми провели Новий рік разом", – пригадує Світлана.

Світлана і Максим листувалися та обмінювались подарунками, коли були на відстані

За два місяці, коли Максим був на ротації, сталося перше побачення наживо. У той же день у Світлани виникли труднощі – вперше за рік волонтерства машина, яку "Лемберґи" відправили на фронт, зламалася за 60 кілометрів від Львова. Максим не розгубився.

"Максим відразу зателефонував своєму другові і через пів години ми вже їхали буксирувати зламане авто до Львова. Тоді я вперше відчула, ніби я з Максимом, як під парасолькою.

У машині ми багато говорили про наші сім’ї…Їхати до Львова в авто, яке буксирують тросом, з людиною, яку ти бачиш сьогодні вперше – це ще та романтика", – каже дівчина.

У квітні під час 4-годинної розмови телефоном закохані відчули, що готові стати батьками

Максим першим зізнався Світлані у коханні. Пара була на вечорі пам’яті за загиблим бійцем ССО Дмитром Пащуком з позивним "Гармаш" – після цього військовий відчув, що не може мовчати про почуття.

"Дмитро був такою достойною людиною, яку я тоді не знав особисто, але я знав його близьких. Тому його загибель для мене була дуже болючою. Ми прийшли на вечір пам’яті, послухали спогади людей про нього. Це було дійство не про смерть Дмитра, а про його Життя.

Прийшовши додому, я зрозумів, що якщо ти щось відчуваєш, не треба боятись це проявити. Варто жити зараз", – згадує військовий.

Максим освідчився коханій вдома, заздалегідь купивши намисто

Відтоді дівчина їздила у прифронтові міста, щоб бачитися з коханим, як тільки з’являлася нагода. А щоб підтримувати зв’язок на відстані, Максим і Світлана сформували свої романтичні традиції. Наприклад, обмінювались паперовими листами й маленькими подарунками.

Світлана надіслала коханому мигдалеві круасани, які він розтягнув на чотири дні. А Максим у відповідь надіслав тістечко з їхньої улюбленої кав'ярні у Краматорську.

"У нас ці посилки їздять у дві сторони, і це дуже щемко. Ти наче проживаєш досвід присутності людини, коли тримаєш в руці свічку, паперовий лист чи тістечко.

У нас є улюблена кав’ярня у Краматорську, куди ми ходили кожного разу, коли я приїжджала до Максима за минулу ротацію. Ми обрали там свій столик. Саме за ним ми відкривали конвертик і дізнались, чи в нас син, чи донечка", – каже дівчина.

У квітні Максим поїхав на навчання за кордон. Тоді під час 4-годинної розмови телефоном закохані відчули, що готові стати батьками.

На весілля запросили тільки мам і брата Світлани з коханою

Максим освідчився коханій, коли приїхав додому на кілька днів.

"Я виходжу з душу, мокра голова, якийсь рушник на голові, ще не при параді. Тільки відкрила двері з ванної, а у дверях стоїть Максим: "Кохана, мені треба тобі щось сказати".

Він дістав намисто, яке заздалегідь купив, бо я дуже люблю намиста, і запропонував вийти за нього заміж. Звісно, у мене не було ніяких роздумів", – згадує дівчина.

На скромне одруження закохані запросили тільки своїх матерів і брата Світлани з дівчиною, але після перемоги планують влаштувати велике свято з усіма друзями.

Коли термін вагітності дозволяв дізнатися стать дитини, Світлана поїхала у Краматорськ, щоб відкрити конверт разом із Максимом

За кілька тижнів після одруження Світлана почала робити тести на вагітність. І перший, і другий тест показали негативний результат, але згодом виявилось, що у сім’ї таки буде поповнення.

Дівчина пішла на планове обстеження та УЗД і вже налаштувалась на лікування жіночого здоров’я, але лікарка потішила звісткою – Світлана вагітна.

"Коли я робила тести, мені дуже хотілося, щоб були ці дві смужки. Я дуже засумувала. І тут нам кажуть, що мені не те що безпліддя не треба лікувати, а я взагалі-то вже місяць як вагітна.

У цих умовах, з обставинами по здоров’ю, стресом і війною, це диво, яке сталося з нами", – каже дівчина.

Максим із коханою дізналися, що у них буде син

Мама Світлани була впевнена, що у них буде дівчинка, а самі закохані думали, що хлопчик. Світлана хотіла точно дізнатися стать малюка разом із Максимом, тому вирішила поїхати до нього.

Закохані спеціально підлаштували графік так, щоб Світлана зустрілась із чоловіком наступного дня після УЗД, коли йому дадуть вихідний.

"Це була моя ідея, а Максим її дуже підтримав. Я попросила лікарів, щоб вони написали стать дитини на листочку, але в них уже є напрацьована схема. Є заготовлені конверти, які скріплюються намертво.

Я поїхала з цим конвертиком до Краматорська через день. Цей день був, звісно, дуже важким, щоб не підглянути, не просвітити ліхтариком і не подивитися, хто у нас буде. Але я впоралась", – каже дівчина.

Романтичні фото подружжя з вокзалу поширились у мережі

Після 16 годин дороги дівчина опинилася на Донеччині. У Краматорську, за улюбленим столиком у кав’ярні, пара дізналася, що у них буде син. За прогнозами лікарів, він має народитися 24 лютого 2024-го.

Після цього романтичного побачення Світлана написала допис та опублікувала фото з вокзалу, які розлетілись у мережі. Пара не сподівалась, що їхня історія стане публічною. Але, на їхню думку, це вкотре доводить, що людям потрібне кохання навіть у важкі часи.

За прогнозами лікарів, первісток Максима і Світлани може народитися 24 лютого

"Я написала пост у потязі, коли їхала від Максима з Краматорська до Львова. Цей потяг – такий собі згусток любові, радості, суму і сліз водночас.

Я не очікувала, що наша історія любові стане публічною. Але великій кількості глядачів це відгукнулося, що свідчить про те, що в українців є запит на щось світле попри смерть і втрати.

Тому я вірю, що в Україні переможе життя. Тут будуть народжуватися діти, і 24 лютого наш син прийде у цей світ", – ділиться дівчина.

Після перемоги подружжя мріє поїхати у Карпати – вже разом із сином

Нині Максим і Світлана дуже чекають на первістка. Вони мріють поїхати до своїх улюблених Карпат великою сім’єю – вже після перемоги, яку Максим продовжує наближати на фронті.

"Без кохання мені було б набагато важче. Я раніше ніколи в житті не уявляв, що можна бути настільки єдиним і гармонійним з іншою людиною. Моя Світлана – це мої сили і любов. І я безмежно щасливий, що її зустрів", – додає військовий.

Пресофіцерка Маргарита Рівчаченко та її коханий

"Варто дозволяти собі любити, бо другого шансу може не бути"

24 лютого минулого року Маргарита приєдналась до ТрО

Маргарита Рівчаченко – журналістка та піарниця в цивільному житті, яка 24 лютого доєдналась до Сил ТрО.

Дівчина служила там до липня минулого року, а потім почала працювати пресофіцеркою на Харківщині.

В ході контрнаступальної операції вона організовувала роботу журналістів у зоні бойових дій, опісля її перевели на Лиманський напрямок. Саме там, на Донеччині, Маргарита зустріла свого коханого.

Коли дівчина працювала пресофіцеркою на Донеччині, зустріла майбутнього чоловіка

Обранець Маргарити – кадровий офіцер. Чоловік воює з 2017 року – вся його молодість пройшла у ротаціях. Маргарита каже, що якби не повномасштабна війна, вони з коханим напевно ніколи б не перетнулися.

"Насправді наша історія не дуже унікальна. Двоє людей познайомилися на війні. Але ми знайшли багато спільного між собою, хоча я до 2022 року навіть не думала йти до війська, а чоловік ще з 2012-го вступив до військового університету, служба – це його життя.

Ми бачилися по роботі, потім через знайомих зустрічалися. У нас закінчилися ротації майже одночасно, і під кінець ми вирішили, що будемо парою", – каже дівчина.

Закохані швидко наважились на шлюб і поповнення у сім'ї

Маргарита першою почала проявляти увагу до коханого, але спочатку він не реагував.

Та він проявляв турботу, був уважний, допомагав Маргариті розібратися з її спорядженням. Зрештою, наприкінці ротації пара зрозуміла, що почуття взаємні.

"Він турботливий, ерудований, мені з ним дуже комфортно говорити. Плюс у нас спільні погляди на життя. У попередньому житті ми не змогли реалізувати те, що хотіли, а коли зустрілись, фактично одразу стали жити разом і досить скоро прийняли рішення, що варто подумати про продовження нашої сім'ї.

Ми чесно поговорили про те, що вірогідність загибелі висока. А він дуже хоче побачити свою дитину, потримати її на руках. Тому відкладати цей процес було б не дуже розумно", – каже дівчина.

Весілля Маргарити та її чоловіка відбулось 14 жовтня цього року

Маргарита дізналася про вагітність, коли була на короткостроковій ротації на Харківщині. Вона брала участь у зйомках документального фільму до річниці харківського контрнаступу.

У стресовому режимі фільмування дівчина відчула, що не може пити каву, хоча любить її. Тоді зробила тест – і повідомила щасливу звістку коханому.

"Ми планували вагітність, тож це не було несподівано, але вийшло не одразу. У мене були проблеми зі здоров'ям, пов'язані зі стресом, переохолодженням… Мені пощастило знайти хорошу лікарку в Києві. У березні наступного року ми чекаємо на появу нашої дитинки", – розповідає військова.

Читайте також: Навколо війна, а він стає на коліно. Історія воєнно-польового кохання

З Нового року Маргарита піде у декретну відпустку

Під час вагітності Маргарита продовжувала працювати пресофіцеркою, на четвертому місяці – їздила на навчання до Великої Британії.

А 14 жовтня 2023 року Маргарита з коханим побралися. Чоловік освідчився ще у липні, але весілля відкладалося, адже у нього постійно були бойові виходи.

"У той день 14 жовтня була річниця моєї відкритої БР-ки (бойове розпорядження – ред.) на Донбас. Рік тому я приїхала на Донеччину і думала, що моє життя закінчене. І тут через рік я починаю новий етап свого життя…

Мені довелося на ранньому терміні розповісти командуванню, що я вагітна. Я мала їхати на довгострокову ротацію на один з напрямків. І я дуже рада, що керівництво пішло назустріч і мене не відправили туди, тому що це могло вплинути на вагітність і на здоров’я дитини", – каже Маргарита.

Під час вагітності Маргарита продовжувала працювати пресофіцеркою, а в декрет піде з наступного року

З Нового року Маргарита піде у декретну відпустку.

За словами дівчини, найскладніше тепер – впоратися з переживанням за рідних, адже і її чоловік, і тато перебувають на фронті.

"У мене з'явилося розуміння всіх жінок, які чекають. Тому що це дається складніше, ніж бути там. Минула зима чи осінь на Донбасі для мене не були такими важкими емоційно навіть з тими блекаутами. Там ти просто робиш свою роботу і знаєш, хто з тобою поруч.

А коли ти далеко у відносно безпечному місці, важко уявляти, що може бути там, чекати своїх найрідніших", – каже Маргарита.

Будувати стосунки попри відстань подружжю допомагає довіра

Щоб впоратися з розлукою, у подружжя є домовленості – регулярно спілкуватися і попереджати, якщо не буде зв’язку. Чоловік не приховує від Маргарити, якщо йде на небезпечне завдання, а вона завжди підтримує його.

"У нас є відкритість, яка допомагає мені справлятися з переживанням. Плюс він знає мене в роботі, знає мій досвід, і йому легше зі мною поділитися своїм емоційним станом. Ця довіра нам дуже допомагає.

Я намагаюся бути опорою і підтримкою для нього, для його сім'ї. Так само він завжди допомагає, наприклад, якщо щось треба моєму батькові. Вони навіть зустрілися вперше у Бахмуті", – каже дівчина.

Військова радить дозволяти собі любити навіть під час війни

Маргарита зізнається, що під час великої війни стала більше цінувати кохання, знаючи, що в будь-яку мить може його втратити.

"Коли ти не можеш планувати своє завтра або місяць наперед, хочеться жити сьогоденням, робити його кращим, яскравішим.

Я почала цінувати навіть прості речі, коли він вдома і ми разом готуємо вечерю, дивимось кіно. Просто бути разом – це цінніше, ніж якийсь мільйон троянд. Мати поруч кохану людину, яка може стати батьком твоєї дитини, з якою можеш розділити і радість, і сум, – дуже важливо", – каже дівчина.

Військова радить усім, хто зустрів на війні своє кохання, не відштовхувати ці почуття:

"Можливо, рік тому я переживала, як будувати стосунки на відстані, а зараз я думаю, як це прекрасно, коли в мене є дні поруч з ним. Фокус зміщується з негативного на позитивний, і кохання допомагає в цьому. Тому варто дозволяти собі любити. Бо другого шансу чи кращої можливості може просто не бути".

Командир міномета Павло Могильський і його дружина Наталка

"Я з першої зустрічі знав, що вона буде моєю дружиною"

Павло Могильський з Кіровоградщини зустрів свою кохану на Донеччині

36-річний Павло Могильський – командир міномета 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Народився на Кіровоградщині, у цивільному житті працював шахтарем, а від початку великої війни долучився до війська.

"Я прийшов до військкомату і потрапив на службу одразу в 79-ту. Спочатку ми стояли в Миколаєві, були в Лимані, потім траса Словʼянськ-Ізюм. Тримали Богородичне, а звідти вже переїхали на Марʼїнський напрямок", – розповідає військовий.

Восени минулого року в одному з невеличких міст Донеччини Павло зустрів своє кохання – 39-річну Наталку. Дівчина працювала у місцевому військторгу, і Павло закохався в неї з першого погляду. Намагався приїхати за кожної нагоди, купував квіти й подарунки.

"Я приїхав купити собі штани й познайомився зі своєю дружиною. Закохався з першого погляду – побачив дуже красиві очі. Я вже з першої зустрічі знав, що вона буде моєю дружиною і все робив для цього.

Я приїжджав до неї на роботу нібито щось купувати, а насправді просто хотів її побачити. Номер телефону випросив таки", – сміється чоловік.

Наталка працювала у військторгу, до якого заїхав військовий

Коли командир батареї дізнався про знайомство, дав Павлу дозвіл поїхати відпочити після бойових на добу.

Під час таких рідкісних "побачень" закохані разом їздили у безпечніші міста, гуляли, пили каву та просто проводили час разом – як сімʼя, яку кожен із них довго шукав.

Взимку Павло освідчився Наталці – купив гарну обручку, взяв з собою побратима як свідка і приїхав до військторгу з квітами.

"Це все було несподівано. Все склалося само собою. Можливо, це була моя доля – знайти на війні свою кохану половинку.

2023-й рік ми вже зустрічали разом", – пригадує хлопець.

Взимку Павло освідчився коханій просто у неї на роботі

У Павла є 14-річна донька від першого шлюбу, а у Наталки – син. Закохані познайомили одне одного з дітьми.

"У Наталочки є син, а в мене є донька. Спочатку вона дуже соромилась, боялася побачитись, але потім вони познайомились, і зараз все дуже добре.

Мене теж всі добре прийняли. Мама Наталочки називає мене "любий зять". Вся її сім’я підтримує українську армію, вони всі хвилюються за мене", – ділиться військовий.

Весілля пари відбулося влітку на малій батьківщині Павла

Павло каже, що знайомство з коханою дуже полегшило його службу, адже тепер у нього завжди є підтримка.

"Мені в ній подобається все. Характер, усмішка, очі кольору неба – блакитні. Такої дівчини більше ніде не знайти. Вона запальна, але дуже добра, дуже хвилюється за всіх хлопців, хто служить.

Я хотів, щоб дружина виїхала в безпеку, але вона сказала "поки ти будеш тут, я буду з тобою". Вона мене підтримує, вона вірить в мене, і у нас все взаємно", – каже Павло.

Військовий каже, що після знайомства з коханою він постійно відчуває її підтримку

Весілля пари відбулося влітку на малій батьківщині Павла. Закохані приїхали у Кропивницький під час десятиденної відпустки, швидко купили весільну сукню, а велика родина військового взяла на себе організацію церемонії.

Попри розлуку й тривогу, за цей час їхнє кохання тільки зміцнилося, каже Павло.

"Я хотів би, звичайно, провести цей Новий рік разом, але ситуація на фронті, мабуть, не дозволить. Зараз у нас дуже складний напрямок…

Якби я міг загадати бажання у новорічну ніч, я б загадав, щоб ми перемогли і настало мирне життя. Також є мрія, щоб у нас була ще одна донечка. Ми б хотіли назвати її Мар'янкою на честь міста Мар'їнки. Бо моя дружина родом звідти", – ділиться Павло.

Пара мріє народити донечку та назвати її Мар'янкою на честь Мар'їнки

А на запитання про те, чому важливо кохати навіть під час війни, військовий відповідає коротко:

"Кохання – це добро. Воно переможе".

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"

Читайте також: На війну легше їхати без почуттів: історії військових про кохання і стосунки на фронті