Син полоненого військового мріяв про телефон, щоб на нього подзвонив тато. І він дочекався дзвінка

Альона Павлюк — 4 січня, 21:05

У результаті найбільшого обміну полоненими додому повернувся батько 7-річного Романа. Хлопчик понад рік не випускав із рук телефон, який йому подарували волонтери, бо чекав на дзвінок від тата. І 3 січня він подзвонив.

Цю щемливу історію розповіли в українській фундації "МРІЯ".

У коментарі для "УП. Життя" очільниця фонду Тетяна Комлик зазначила, що в листопаді 2022 року волонтери започаткували проєкт, метою якого було здійснення мрій дітей полонених українських захисників.

Усі вони хотіли різного, але мали і спільне бажання – повернення тата:

  • "Хочу годинник, як у тата, і щоб він повернувся з полону"
  • "Хочу футбольний м'яч, і щоб тато побачив як я забиваю гол"
  • "Хочу Мрію. Літак. Щоб ми його зібрали разом з татом"
  • "Хочу ляльковий будиночок, і щоб тато вдома"
  • "Хочу гімнастичну кулю, і щоб тато приїхав на змагання"

Серед дітей був і Роман – син захисника ЧАЕС, який потрапив у полон ще в перший день повномасштабного вторгнення.

ВІДЕО ДНЯ
7-річний Роман з мамою Вікторією та очільницею фонду Тетяною Комлик. Фото: Татуся Бо/Facebook

"Я хочу телефон, щоб на нього подзвонив тато з полону", – бажав тоді хлопчик.

До Дня Святого Миколая 2022 року волонтери втілили частину дитячих мрій.

"Коли Ромі подарували телефон, він чимдуж побіг додому, щоб якомога швидше поставити в нього сім-карту і ввімкнути – бо ж раптом тато подзвонить.

Дитина цей телефон ніколи не випускала з рук. Навіть коли у школі вчителі просили здати телефони, він тримав його біля себе і вчителька ніколи не наполягала. Всі знали, що кожної секунди Рома чекає на дзвінок від тата", – розповіла Тетяна.

Мама Романа Вікторія в коментарі для "УП. Життя" розповіла, що у кінці 2022 року діти військовополонених, зниклих безвісти та загиблих захисників України побували у Стамбулі. Там для них провели екскурсію заводом "Baykar", де виготовляють відомі ударні безпілотники.

На підприємстві діє сувора система пропуску, тому всіх попросили здати телефони.

"Рома не зрозумів, що ми лише на певний час залишаємо їх у камері схову. Син подумав, що телефон забирають назавжди. Тож коли вийшов Халюк Байрактар (директор Baykar – ред.) і запитав у дітей, чи подобається їм на заводі. Моя дитина плакала і казала, що ні.

Директор злякався: думав, Рому хтось образив чи штовхнув. Та я через перекладача пояснила, що син плаче, бо в нього забрали телефон.

Халюк Байрактар питає: "Нащо тобі телефон? Ось краще подивися: це – перший у світі безпілотник з українським серцем". А Рома відповідає: "В мене забрали телефон, а на нього має подзвонити тато". Це дуже розчулило директора і він наказав начальнику охорони віддати гаджет", – каже жінка.

3 січня мрія маленького Романа здійснилася – на подарований телефон подзвонив тато, який повернувся до України в рамках обміну полоненими.

"Коли син почув голос тата, то почав плакати. Чоловік запитав, чому він плаче. Ромчик відповів, що від радості. А коли син зрозумів, що тато вже в Україні, розплакався ще більше", – ділиться Вікторія.

Волонтерка Тетяна Комлик каже, що коли стало відомо про обмін, ридала разом із дружиною звільненого захисника, мамою хлопчика.

"Але це були сльози радості. В полоні досі є більше ніж сто побратимів її чоловіка з ЧАЕС, тому Віка залишається з нами – ми продовжуватимемо боротися за їхнє повернення й допомагати родинам полонених", – наголошує Тетяна Комлик.

Читайте також: "Пес рудий, як татова борода". Як здійснилася мрія сина загиблого Героя, та чому дітям потрібне різдвяне диво

Реклама:

Головне сьогодні