"Місто притягує до себе людей". Як живе та розвивається Охтирка на Сумщині під час війни

З початком повномасштабного вторгнення Охтирка Сумської області опинилася під загрозою окупації. 24 лютого 2022-го на околицях та в самому місті відбулися перші зіткнення.

Активна фаза боїв за Охтирку тривала близько місяця, росіяни гатили по місту з усіх видів озброєння, завдаючи йому значних руйнувань. Проте на початку квітня 2022-го вони пішли із Сумщини. Місто почало поступово оговтуватися та адаптуватися до життя в нових реаліях.

Навіть під час війни Охтирка, завдяки зусиллям місцевих мешканців, продовжує розвиватися. Зокрема команда урбаністів Urban Reform нещодавно презентувала урбан-візію Охтирки – документ просторового довгострокового розвитку міста, який розробляли в тісній співпраці з містянами.

"УП.Життя" поспілкувалася з охтирчанами про те, як вони змінюють місто під час війни, чим воно відрізняється від інших, а також розпитала урбаністів про візію та в чому її користь для громади.

"Охтирку вже не полишу, можливо, навіть остаточно повернуся"

"(24 лютого) я перебував у Харкові, прокинувся від перших обстрілів, – згадує Федір Чернов. – Один із родичів допоміг переїхати в Охтирку. По обіді 24 лютого російські танки дійшли до міста, у нас прямо під домом був танковий бій".

Федору 21 рік, він народився та мешкав в Охтирці, аж поки не вступив до Харківського національного університету будівництва та архітектури – це був найближчий варіант, щоб отримати диплом архітектора. Через повномасштабну війну повернувся в рідне місто, але вже 25 лютого з батьками виїхав в село Бугрувате під Охтиркою.

"Через два-три тижні ми поїхали в магазин (в Охтирку) і по речі додому, – згадує Федір. – На прилавках були тільки швидко завезені польські продукти, всі полиці були завалені кетчупом. Було дуже дивно бачити місто майже пустим".

Федір Чернов

Влітку 2022-го Федір повернувся до Охтирки та долучився до волонтерства і активного життя міста. Офіційні установи, які раніше відвідувало багато молоді, – музична і художня школи, Будинок культури – з початком великої війни закрилися. Натомість неформальні продовжували працювати і розвиватися. Відтак Чернов став учасником команд Охтирського Молодіжного Центру та "БУР-Охтирка" ("Будуємо Україну Разом").

З Охтирським Молодіжним центром Федір організував проєкт "Молодіжна відбудова міста-героя Охтирки". У межах проєкту молодь мала змогу отримати навички, щоб вести громадську діяльність і реалізовувати свої ініціативи, а по закінченню – отримати матеріальну підтримку й супровід, щоб втілити їх у життя. Також був автором ідеї і координатором проєкту "Охтирка: серцебиття Слобожанщини" – документального фільму, над яким працювала молодь. Паралельно організовував культурні і освітні заходи.

"Ми ходили у місцевий кінотеатр, краєзнавчий музей, у нас були курси йоги, перегляд Євробачення з ночівлею в укритті тощо, – розповідає Федір. – Взимку з 2022 по 2023 рік "БУРчики" майже з нуля відбудували пів хати багатодітній родині. Через великі руйнування ніхто не міг повністю взяти їх під опіку. Тому ми домовилися з іншим гуманітарним фондом, що "БУР-Охтирка" зробить стіни, остов будинку, а потім інша організація допомагатиме з ремонтом, меблюванням".

Під час повномасштабної війни Федір став одним із організаторів активностей у рідному місті

Кількість волонтерів "БУР-Охтирка", каже Федір, поступово зростає. Заходи в Молодіжному центрі відвідують багато дітей, IT-курси користуються попитом серед молоді. Натомість неформальна освіта і громадський сектор не настільки популярні, заходи відвідують переважно одні й ті ж люди, до десяти учасників.

"Іноді здається, що робимо для своїх, і широкий загал не розуміє, навіщо це, або думає, що це якась "секта", – усміхається Чернов. – Як на мене, багато в чому це (може змінити) співпраця з місцевим самоврядуванням, бо у них є інструменти, більша квота довіри. Але, мабуть, активна молодь – меншість у будь-якій країні, тож треба виходити із цієї данності".

На початку літа 2023-го Чернов познайомився з проєктом "Охтирка: Урбан-візія". Раніше він писав наукові роботи про Охтирку, тож допомагав основній команді проєкту з вивченням історії та цікавих фактів про місто, тенденцій містобудування.

"Охтирка – місто, яке зберегло слобожанську автентику – те, що раніше було характерно для всього півдня Сумщини, Харківщини, Луганщини, – розповідає Федір. – Місто досі ділиться "в народі" на сотні – як на Слобожанщині, коли козаки селилися сотнями по різних районах і називали їх за номерами сотень. Зберігся історичний центр. Багато хто приїжджає із сусідніх містечок або із великих міст і каже, що як для районного центру, деякі будівлі виглядають дуже пафосно, "по-багатому".

Зараз, каже Федір, відбудова Охтирки йде, але "не так швидко, як хотілося б". Водночас, вважає він, відновити місто цілком можливо. Наразі процеси, як і в інших містах країни, гальмують бюджетні і законодавчі обмеження в умовах воєнного стану, але "якщо цей вузол розв’язати, відбудова і розвиток стрімко підуть вперед".

У майбутній Охтирці, вважає Чернов, акцент можна зробити на історичному середовищі та екологічному потенціалі.

"На заході країни, в центрі, на півдні історичні міста зберігаються, є їхнє промо, Слобожанщина в цьому контексті трохи випадає. Охтирка може стати гачком, який поверне Слобожанщину на перші шпальти, – наголошує Федір.

Також (в Охтирці є) великий екологічний потенціал, бо і саме місто доволі зелене, з річками і озерами; оточене здебільшого лісами і чистою природою. Місто сімейне, і люди, які в молодому віці виїжджають, можуть потім повертатися і жити стабільне життя саме в Охтирці".

Торік Федір вступив на магістратуру в Київ. В рідне місто приїжджає приблизно на тиждень раз на два місяці, аби продовжити громадську діяльність та побачити друзів. Великої різниці між Охтиркою і столицею при цьому не бачить.

"Крім місць, де були "прильоти", які здебільшого розчищені або законсервовані, Охтирка – цілком нормальне і привабливе місто, – вважає Чернов. – Раніше не думав, що тісно пов’язуватиму з Охтиркою своє життя. Але з початком повномасшабки, коли зайнявся громадською діяльністю, волонтерством, побачив людей, які чогось досягли, повернувшись в місто або не полишаючи його, думаю, що Охтирку вже не полишу, можливо, навіть остаточно повернуся".

"Коли ми почали будувати урбан-парк, всі крутили пальцем у скроні"

Корінний охтирчанин Павло Ігнатченко – серед тих, хто повернувся в рідне місто після навчання. З 2009-го постійно перебуває в Охтирці.

"Я люблю Охтирку, (тут є) відчуття дому, це найважливіше, – пояснює Павло. – Мені здається, слово "затишна" досить добре підкреслює (суть Охтирки). Попри те, що вона маленька, що це аграрне місто, у неї ментальність більш міська. Мені завжди подобався охтирський вайб, що вона відкрита".

Ігнатченко є одним із тих пасіонаріїв, хто рухає місто вперед. З 2015-го він з однодумцями почав ревіталізовувати колишній завод "Сільгоспмаш", там зробили студію звукозапису. А у 2019-му в іншій будівлі заводу почали власним коштом будувати урбан-парк, паралельно проводили там заходи на кшталт фестивалю графіті. Надихнувшись прикладом Street Culture Харків, у 2021-му зареєстрували громадську організацію "Центр розвитку вуличних культур" (Street Cultures Okhtyrka).

"Urban Reform із "Центром вуличних культур" (Street Culture) розробляли проєкти урбан-парків у Харків, – розповідає Павло. – Мені подобалися ці кейси; як охтирчанину, мені хотілося, щоб в Охтирці щось таке з’явилося".

Павло Ігнатченко

До 24 лютого 2022-го на "Сільгоспмаш" майже встигли добудувати скейт-парк. Проте повномасштабна війна поставила всі плани на паузу. Павло зустрів її у Охтирці та не виїжджав з міста навіть в найгарячішу фазу.

"Літаки залітали майже щодня (у лютому-березні), як до себе домой, страшнішого звука я не знаю, – згадує він. – У перших числах (березня) я їздив по району і було чутно стрілецьку зброю, зіткнення (відбувалися), може, у кілометрі-півтора".

У ніч з 7 на 8 березня по центру Охтирки скинули три авіабомби ФАБ-500. Тоді Павло відправив дружину та двох дітей в евакуацію до Польщі, сам зайнявся волонтерством.

"Пам’ятаю, як на велосипеді заїжджав у гуманітарний штаб, брав провізію, ще щось, розвозив бабусям, – пояснює лідер "Центру розвитку вуличних культур". – Охтирка була абсолютно пустою, не вистачало тільки перекотиполя".

На початку літа 2022-го Павло почув в Охтирці дитячій сміх і вперше за війну відчув полегшення. А вже у вересні його дружина з дітьми повернулися з евакуації.

Ще до того, у травні, Ігнатченко звернувся до організації Urban Reform, представниця якої до великої війни консультувала його щодо будівництва урбан-парку.

"Процеси відновлення вже розпочалися – хоча б планування. І я звернувся (в Urban Reforms): "Давайте щось в Охтирці зробимо!", – згадує громадський діяч. – Проходить пів року, на початку 2023-го вони виходять на зв’язок. І починається проєкт "Охтирка: Урбан-візія".

Візія – це розповсюджений формат в європейській практиці, пояснює голова ГО "Міські реформи" (Urban Reform) Олександра Нарижна, яка зараз мешкає між рідним Харковом, Львовом і Роттердамом.

"Перед тим, як щось детально планувати, ми окреслюємо загальну візію, – підкреслює Олександра. – Це відкриває нам перспективи і збирає спільне бачення майбутнього від громади, (місцевої) адміністрації, бізнесу".

Проєкт стартував у квітні 2023-го, Павло став його координатором. Спершу вони з командою організували в Охтирці шоукейс, щоб дізнатися vox populi, бо "розробляти проєкт відновлення без думки людей було б глупо", далі проводили опитування містян, бізнеса і влади.

"Коли ми говоримо слово "відновлення", люди зазвичай уявляють цеглу, гіпсокартон і нові вікна, – наголошує Павло. – Цей проєкт більше був спрямований на глобальні процеси – Охтирка як місто, в якому напрямку йому рухатися в перспективі".

Павло, Олександра та учасники проєкту "Охтирка: Урбан-візія" під час однієї з подій. Фото: Олександр Осіпов

Влітку 2023-го, після роздумів та консультацій, Street Cultures Okhtyrka вирішили влаштувати дводенний фестиваль вуличних культур "Кевін", який став пілотним відкриттям їхнього урбан-парку. Зараз будівництво на фінальній стадії – гальмують лише проблеми з опаленням, через які не можуть проводити заходи взимку.

"Ми зробили величезний навіть у масштабах довоєнної Охтирки фестиваль вуличних культур "Кевін". Приїхали спортсмени, музиканти з усієї України і, звісно, охтирчани були, кількість молоді мене вразила, – розповідає Павло.

Фестиваль дав нам розуміння, що це (такі заходи) треба робити, бо (інакше) ми можемо втратити молодь. Це була наша перша велика подія, яку підтримав USAID. Коли ми почали будувати (урбан-парк), всі крутили пальцем у скроні. Зараз, коли нам є що показати партнерам, нас більш охоче підтримують".

Павла непокоять руїни в центрі міста на кшталт будівлі "Універмагу": влада, стверджує він, не має права займатися ними, бо це приватна власність, а бізнес не хоче. Також згадує багатоповерхівку в одному з районів міста із діркою у фасаді, в якій "живуть люди, бо їм нікуди йти". Натомість, каже громадський діяч, поступово в місті відновлює роботу бізнес, а на центральній вулиці за війну вже "відкрилося штук п’ять нових кафе". Настрої в місті Павло порівнює з Харковом.

"Охтирка і Харків будувалися саме як фортеці. Я ніколи не придавав цьому значення, але коли почалося повномасштабне вторгнення, я такий: "А, ось воно наше призначення!" – усміхається він. – Над Охтиркою зазвичай пролітають шахеди. Наскільки це спокійно? Я не знаю, дивлячись з чим порівнювати. Люди, попри все, намагаються продовжувати жити. Кожен займається своїм напрямком: хтось громадським сектором, хтось культурою, хтось відновленням, соціальна відповідальність суттєво зросла".

Ще до повномасштабного вторгення, каже Павло, Охтирка відчувала проблему відтоку молоді – молоді фахівці виїжджали у великі міста, бо там легше знайти роботу. Проте зараз Павлу інколи здається, що людей в місті стало навіть більше, ніж було до початку повномасштабки. А охтирська молодь викликає у нього захоплення.

Один із заходів проєкту "Охтирка: Урбан-візія". Фото: Катерина Переверзева

Ігнатченко мріє, що Охтирка майбутнього стане магнітом для туристів, це б також давало змогу місцевому бізнесу заробляти. Для подальшого розвитку цієї галузі, вважає він, у його рідного міста вже є "напрацьоване майно" (стадіон, басейн тощо) і необхідний потенціал.

"Мені здається, що вже наявний природний ресурс може допомогти, – каже Павло. – (Також) у міста є величезна культурна спадщина. Свого часу і Сковорода жив в Охтирці, і Багряний родом з Охтирки, в тому ж "Саді Гетсиманському" центральна вулиця міста і вокзал добре описані. Культурну спадщину можна класно промоутити і саме через це залучати туризм".

"Охтирчани боролися, навіть коли не надходила підтримка"

Охтирчанці Людмилі Міщенко 58 років, 36 з них вона працює в Охтирському краєзнавчому музеї, з 2014-го очолює цю установу.

"Я обожнюю свою роботу, у мене були різні пропозиції, але я своєму музею не зрадила", – наголошує вона.

Музей є комунальним закладом Охтирської міської ради. У 2014 році, згадує Міщенко, місцева влада попередила музейників про необхідність підготуватися на випадок подальшої ескалації. Тож ще до широкомасштабної війни музей зібрав невеличкий запас пакувальних матеріалів.

"22-23 лютого (2022-го) ми почали розбирати експозиції, – розповідає директорка музею. – Десь 70% (експонатів) спакували, залишилося те, що було прикріплено так, що не знімеш. Ми з музейниками області прийняли рішення, що шукатимемо схованки на місцях – у нас було гарне фондосховище, підвал.

24 лютого о п’ятій ранку дзвонить сестра: "Війна почалася". Ми прибігли на роботу, всю техніку прибрали зі столів, із залів, які межують із центральною вулицею. Коли вже (російські танки) були в Охтирці, подзвонили з міськради: "Розходьтеся по домівках".

Людмила Міщенко. Фото: Urban Reform

З 25 лютого музейники працювали дистанційно. У ніч з 7 на 8 березня одна з авіабомб, якими росіяни атакували центр міста, влучила в 3-5 метрах від будівлі музею, пам’ятки архітектури кінця XIX століття.

"8 березня мені зателефонувала знайома: "Твого музея нема. Дах провалений, вікон нема, дверей нема", – згадує Людмила. – Я дзвоню до своїх співробітників: "Виходьте завтра, будемо організовувати (евакуацію експонатів)", а мені чотири людини кажуть: "Я не в місті". І це ключові посади.

О 7:10 (ранку), коли закінчилася комендантська година, я була в музеї. Мені хотілося впасти на коліна і кричати від того, що я побачила. Обвалилася стеля, до дранки все відпало, уламки попадали на коробки (з експонатами). Я зрозуміла, що потрібно самій займатися рятуванням".

10 березня 2022-го до будівлі музею приїхали співробітники ДСНС та зрізали двері. Четверто музейників допомогли винести артефакти, їх транспортували в надійне місце. Водночас експонати також залишилися у фондосховищі, яке завалило шпарунами. Небайдужі люди і друзі музею долучилися до розгрібання завалів. Роботи тривали щодня до другої половини квітня.

Науково-допоміжний фонд вивезли до приміщення дитячої бібліотеки, яке виділили музею ще до великої війни, найцінніше – до храму на території Покровського собору.

У квітні 2022-го музею надійшла перша благодійна допомога – пакувальні матеріали від Центру порятунку культурної спадщини у Львові. Загалом із майже 12 тис. експонатів втрачено 84. Постраждало багато кераміки. Зараз майже все відреставровано, 29 музейних предметів перебувають на реставрації у Національному науково-дослідницькому реставраційному центрі в Києві.

Місцева влада виділила музею колишнє приміщення Охтирської міської лікарні "Жіноча консультація". Проте для розміщення експозиції воно не підходить, укриття там немає.

Водночас директорка музею виграла грант на невідкладні протиаварійні заходи із поточного ремонту музейної будівлі, її вдалося законсервувати.

"У 2021 році ми робили ремонт, цей музей охтирчани сприймали як перемогу, – наголошує Людмила. – Він все літо простояв під дощем. Мені дуже боляче, це було просто страхіття, що я прожила. Я серцем писала (цей грант), мабуть, Господь пожалів мене. Зробили новий дах, водовідвідну систему з даху, закрили вікна, двері забили дошками".

Людмила з волонтерами в Охтирському краєзнавчому музеї

У 2023-му завдяки зусиллям директорки музей також отримав грант на реставрацію підвалу. Міщенко вже не сподівалася на цю перемогу та сприйняла її зі сльозами на очах. Роботи знову профінансував Всесвітній фонд пам'яток. На підвальному поверсі директорка сподівається відновити музейне життя, проводити заходи.

На питання, чи можливо відбудувати саму будівлю музею, Людмила каже, що думки архітекторів щодо цього розходяться. Проте вона сподівається, що музей врешті вдасться відродити. Для проєкту "Охтирка: Урбан-візія" директорка музею записала відеоролик, яким також сподівається привернути увагу до його відновлення.

Загалом війна, вважає Міщенко, змінила охтирчан та відкрила в них нові якості: люди, переконана вона, стали уважнішими і теплішими одне до одного, а деякі – ще й більш ініціативними.

"Коли людина щось втрачає, вона складає руки і плаче, або щось робить і бореться, – каже директорка музею. – Охтирчани боролися. Навіть коли не надходила підтримка, люди самі шукали виходи, самі ремонтувалися".

Людмила називає Охтирку "місцем сили" та мріє, аби про її рідне місто дізналося якомога більше людей.

"Я дуже люблю Охтирку, вона квітуча, красива, комфортна, – наголошує директорка музею. – У нас унікальне місто і своєю історією, і архітектурою, і природними ландшафтами, і людьми. І мені хочеться, щоб про Охтирку знали всі. І як музейний працівник, я багато роблю, щоб про неї дізнавалися."

"У людей є запал змінювати простір навколо себе"

16 січня урбаністи презентували в Охтирці урбан-візію. Документ містить позиціонування міста, визначення перспективних напрямів його розвитку, цілі та просторовий план розвитку, який стосується екології, природи, публічних просторів, покращення мобільності, а також має концепцію розвитку забудови та перших пілотних проєктів. Зараз урбаністи фіналізують цей документ.

Олександра Нарижна та учасники проєкту. Фото: Urban Reform

Під час роботи над проєктом урбаністи ставили три глобальні цілі:

  • перше – дослідити і посилити знання про місто. Загалом в інтерв’ю у процесі дослідження взяли участь 50-60 людей, а в заходах, воркшопах, фокус-групах – понад 100;
  • друге – допомогти спільноті міста бути активними учасниками процесу змін, відновлення, проявити себе і знайти свій вектор, задати тон партисипації (співучасті у прийнятті рішень) містян і комунікації влади з громадою;
  • третє – популяризація Охтирки, залучення нових партнерів і донорів, щоб на місто спрямували більше уваги. Це робили через відео і публікації про Охтирку, а також через людей.

Найголовніше, що є в Охтирці, вважає Олександра Нарижна, – це якраз люди, "активні, освічені, з неймовірними ідеями". Відсоток таких у цьому місті, переконана урбаністка, "навіть більше, ніж в інших містах".

"В Охтирці культура завжди була розвинена, у людей збереглася пам’ять активного життя і жаги до знань, – підкреслює голова ГО "Міські реформи". – Коли ми проводили партисипаційні заходи, воркшопи, було відчуття, що ми робимо це в сучасному європейському місті. Багато людей повернулися (в Охтирку) з Києва, Харкова, Європи, вони привезли з собою знання, як можна (зробити) краще. У людей є енергія, запал змінювати простір навколо себе. І це є дуже цінним".

Одна з подій проєкту. Фото: Катерина Переверзева

Плани і програми відновлення в Україні, наголошує Нарижна, зазвичай роблять із низьким рівнем участі містян. Тож практичну користь від візії, в якій відображений запит від громади і представлені вектори розвитку міста, насамперед отримає міська адміністрація.

"Міськрада з першої зустрічі долучилася, – розповідає Олександра. – У нас у всіх воркшопах брав мер та інші працівники міської адміністрації. Це також стало платформою для побудови діалогу. Головне в містах – цей діалог, (тоді) можна нормально працювати. Коли в міських адміністраціях є інтриги, виходити на прямий діалог і брати участь дуже складно. Інтерес має бути спільним".

Активні містяни та потенційні інвестори, підкреслює урбаністка, також зможуть спиратися на візію при створенні і реалізації своїх проєктів.

"У нас коротка візія: Охтирка – центр зростання, – резюмує Нарижна. – Місто притягує до себе людей, у ньому неймовірно сильна спільнота, і молодь любить його, повертається і хоче там жити. На людському капіталі, як на мене, і вибудовуватиметься майбутнє Охтирки".

Дмитро Кузубов, спеціально для УП. Життя

Реклама:

Головне сьогодні