"Бережи світ у собі": 22-річний оборонець Маріуполя розповідає в листах про своє перебування в полоні
22-річний захисник Маріуполя Марк Михайлов вже чотири роки перебуває в російському полоні, куди потрапив з "Азовсталі". Родина та друзі хлопця спілкуються з ним лише через листи. В одному з них Марк надіслав вірш до матері.
Про це "УП. Життя" розповіла подруга хлопця Злата. Вона також поділилася листами, які Марк надсилає з полону.
"З Марком я знайома зі школи, ми вчилися в одному класі, а також жили в одному дворі в Маріуполі. Він завжди дарував усім посмішку біля драмтеатрі, показуючи фокуси на картах – це його захоплювало. Також любив грати у футбол", – згадує дівчина.
24 лютого 2022 року 18-річний Марк Михайлов пішов захищати рідний Маріуполь, розповідає The Bridge Media. У квітні під час бойових дій хлопець отримав осколкове поранення шиї, а також інші ушкодження та контузію. А за місяць, після оборони Маріуполя, Марк потрапив у полон.
Близьким вдалося налагодити листування з хлопцем лише через чотири роки – у квітні 2026-го. Тоді він розповів, що важить лише 54 кілограми. Яка його вага зараз – рідні не знають.
За час перебування в російській неволі його здоров'я суттєво погіршилося. У Марка діагностували туберкульоз та ураження обох легень, які потребують невідкладного лікування.
18 березня 2026 року російський суд засудив Марка до 5,5 року позбавлення волі за обвинуваченням в участі в "терористичному співтоваристві". Так російська сторона кваліфікує його причетність до "Азову".
В одному з листів Марк описав етапування з Волгограда. 11 вересня 2026 року його забрали на етап. Згодом він опинився в Іжевську. Перед дорогою Марк намагався подбати про головне – щоб близькі отримали від нього звістку.
"Написавши листа мамі й моїй подрузі Златі, я залишився сам на сам зі своїми думками", – зазначив Марк.
Хлопець розповів, що радіє можливості спілкуватися принаймні в переписці, якої раніше не було.
"Узявши листи моїх друзів та близьких, усвідомлюю, що йде буденне життя зі своїми інтригами, чварами та просто "як у всіх". Перечитую лист від мого друга та розумію, як він подорослішав", – писав Марк.
У листах хлопець розмірковує про своє життя після 2022 року.
"Перечитуючи історії, одразу подумки починаєш проживати те життя, яке зникло для мене у 2022 році… Ненадовго відволікаєшся, а потім стає сумно. Саме тому я намагаюся не перечитувати листи.
Сидячи в цьому місці, починаєш усвідомлювати, як я просто так витрачав свій час на непотрібні справи та непотрібних мені людей. Усе тепер у минулому, сьогодення тут, а майбутнє – можна спробувати взяти руками, але якщо обставини сильніші, то можна потрапити в халепу", – ділився Михайлов.
В іншому повідомленні хлопець мріяв про те, як міг би провести свій день, якби був на волі.
"Без ґрат, із термосом і коханою людиною вийшов би гарний вікенд", – писав Марк.
Він також написав листа матері, в якому закликав жінку не сумувати за ним і бути сильною. Хлопець присвятив їй вірш.
"Лист тій, задля якої живу"
Не сумуй за мною, будь сильною, мамо!
Все пройде, і я повернусь до тебе.
Як сказав колись мені мій тато:
"Бережи себе, бережи свій світ у собі".
Збережи себе хоч заради сина,
Ради того, хто вижив на війні.
Ради того, хто знаходить сили
Не опускати руки навіть у біді.
Сидячи тут, за тисячі кілометрів до мрії,
Сидячи тут у самоті, в журбі,
Думаю я все так само: як ти там, рідна?
Розмірковую: коли зустрінемось і де?
Розмірковую у своїй, здавалось би,
Начитаній, але досі дитячій голові,
Розмірковую у своїй, здавалось би,
Не в сильній тій біді, але все ж біді...
Згадуючи наші прогулянки в парку,
Розмови відверті й щирі з тобою,
Згадуючи наші пригоди на морі,
Морозиво ти, як завжди, береш із собою.
Стейсі гавкає, просить те морозиво,
Не дає спокою ні тобі, ні мені.
Пробує з сумки вкрасти тістечко,
Ти її свариш, кажеш: "Не можна тобі!"
Стейсі бігає по піску, скулить,
Гавкає: "Коли ж підемо додому?"
Ти кажеш: "Потерпи ще трішки,
Піду в море, занурюсь з головою".
Вийшовши з води й узявши той рушник,
Узявши повідок, підеш додому зі мною.
Поговоривши зі мною трохи й подумавши,
Ти спитаєш: "Хто піде гуляти з тобою?"
Я відповім: "Над цим я ще не думав,
Може з кимось, а може й сам із собою".
Прийшовши додому й приготувавши їсти,
Кликаєш ти мене за стіл із тобою.
Я кажу: "Я поспішаю, не хочу, не буду".
Ти відповідаєш: "Як завжди ти за своє".
Я посилаюсь знову на неправдиву застуду,
Ти відповідаєш: "Все зрозуміло, ясно все".
Посварившись із тобою, я як завжди пішов,
Спираючись на свій юнацький максималізм.
Сидячи тут і думаючи, я висновку дійшов,
Що був неправий, проклятий егоцентризм.
Погулявши до ночі, я прийшов додому,
Ти чекаєш на мене, куриш на балконі.
Кажеш ти мені: "Ти сам не свій
І якийсь блідий на загальному фоні.
Іди на кухню, я приготувала їсти,
Гарячий чай за компанію з тобою.
Буду уважно тебе слухати,
Буду собою з тобою, з тобою собой".
Іду я їсти, ти накладаєш смачний плов.
Поївши трохи й дивлячись на тебе,
Кажу я: "Мам, тут як завжди без слів,
Знов розійшлися, занурився у себе".
Посидівши на кухні й подумавши,
Кажеш: "Одягайся, ходімо в парк.
Погуляємо зі Стейсі ми недовго,
Все буде нормально, Марк".
Прогулявшись трохи й подумавши про все,
Поговорив про те, про се, про все, про те,
Поговорив трохи про неї й про мене,
Поговорив трохи про себе й про тебе,
Ідемо додому з хорошим настроєм,
Та в серці у тебе таємно таїться злість.
Ти все так само думаєш про неї з зневагою,
Кажеш: "Вона з тобою як у горлі кість".
Помічаю я, що все пливе довкола,
Це дивним знаходив я для себе.
Я посилаюсь знову на ту застуду,
Але розумію, що не хворію я...
Дивлюсь у твоє обличчя – обличчя не бачу,
Воно розпливається, як і все навкруги.
Розпливається твій голос, і його не чую –
У проклятій камері я прокидаюся раптом.
Прокинувшись тут і зрозумівши, що це сон,
У чотирьох стінах я знову сам не свій.
Відчуття, ніби розчавив мене той слон,
А я ж думав, що я тепер із тобою.
Повернувшись у реальність, згадую про тебе,
Як ловили хвилі за хвилею і ще хвилю,
Я починаю прокручувати в самому собі
Війну, одну війну і знову ту війну.
Як я пішов із дому в невідомість,
Розуміючи, що, можливо, не повернусь.
Ти пробач, якщо що, за відвертість,
Я сподіваюсь, що це сон, і я прокинусь.
Чекай на мене, залишилось зовсім трохи,
Бережи себе в собі і для мене.
Чекай на мене, навіть якщо дуже погано,
Бережу себе в собі і для тебе.
Чекай на мене, і я повернусь ось скоро,
Я не забуваю про тебе, а ти про мене.
Чекай на мене, навіть якщо дуже складно,
Я дуже сильно, мам, люблю тебе…
Раніше Росія засудила трьох підлітків з Мелітополя за "тероризм". Троє дітей із тимчасово окупованого Мелітополя, звинувачені у "тероризмі", отримали жорстокі вироки у сфабрикованих справах. На момент затримання їм було 16-17 років.
