Засновник Army of Lovers: Українська поп-музика часто краща за російську

Александр Бард українцям відомий в першу чергу через музичні гурти Army of Lovers, Vacuum та BWO. Невтомний швед легко починає нові проекти, які теж стають популярними (Alcazar і Gravitonas).

Але музики Барду мало – він захоплюється філософією, читає лекції і пише книжки. Перша книжка "The Netocrats" з’явилась ще у 2000 році і розійшлась тиражем у 340 тисяч копій, з того часу він написав ще дві.

У результаті вийшла трилогія "The Futurica Trilogy", у якій Бард аналізує розвиток суспільства з позиції, коли головними є не гроші, а інформація.

Журналісти "Української правди. Життя" та журналу "Країна" зустрілись з Александром у Стокгольмі одразу після його палкої промови на сцені Pride Park, де відбувались основні заходи Стокгольмського прайду – Бард відомий як активний захисник прав ЛГБТ.

Відповівши на кілька питань шведських журналістів, Бард чемно перепросив, що "зараз перейде на англійську", і протягом 20 хвилин встиг розповісти про бойкот олімпіади в Сочі, свою нову книжку, музику і навіть трохи – про нове покоління 1980-х.

Але темі захисту прав ЛГБТ присвячено найбільше часу. Чому? Справа у тому, що Army of Lovers скасувала всі концерти по Росії на знак протесту проти закону про заборону пропаганди гомосексуалізму.

А захист прав геїв та лесбіянок у Росії поступово набирає міжнародного резонансу. У цьому легко переконатись переглянувши підбірки статей у закордонних ЗМІ.

Стосовно цієї ситуації є чимало різних думок. Наприклад, білорус Паша Залуцький, який зараз живе у США і є одним з організаторів колони з росіян і українців на параді у Нью-Йорку, каже, що "на заході у зв'язку з новим російським законом нагнітається істерія".

"Доходить до того, що лякають американців тим, що в Росію не можна їздити, тому що там, якщо запідозрять тебе в гействі, заарештують. Я багато буваю в регіоні, у Києві був у травні. Проблема в лицемірстві, до якого примушують геїв, а не в неможливості бути геєм в принципі. Ним можна бути, але потрібно лицемірити і суспільству розповідати про себе гетеросексуальну історію", - каже Паша.

"Українська правда. Життя" пропонує частину цієї спільної розмови з Александром Бардом.

- Ви зараз дуже радикально говорили про Росію, закликали бойкотувати спонсорів Олімпійських ігор у Сочі. Ви очікує на якусь політичну реакцію на ці заяви?

- Наступного тижня я маю надсилати до російського посольства документи про продовження російської візи. І мені дуже цікаво, чи буде вона поновлена, чи ні.

Army of Lovers вирішили скасувати концерти у Росії цього року. Бо нам сказали, що якщо Жан-П’єр і я поцілуємось на сцені, ми потрапимо за грати і нам доведеться заплатити великий штраф.

А ми вважаємо, що це абсолютно неприйнятно. Я страшенно засмучений тим, що зараз робить з Росією Володимир Путін. Я думаю, що Росія зараз рухається у зовсім неправильному у дуже небезпечному напрямку, вона стає все більше гомофобною.

І я по суті закликав людей розглянути можливість бойкоту зимової олімпіади у Сочі.

- Чому це так відбувається зараз?

- Бо Путін деспот, він втрачає свою владу

- Але він завжди таким був.

- Так, але зараз він звільняє людей зі свого найближчого оточення, він стає деспотом. Думаю, він був шокований побачити торік, стільки людей на вулицях Москви з демонстраціями.

Він робить все більше відчайдушних кроків, намагаючись втримати владу і думає, що загравання з темами гомофобії - це стратегічний крок. Я не думаю, що сам Путін гомофоб, але він вважає гомофобію способом утримати владу.

Ситуація погіршується в цілому по Східній Європі. У деяких країнах стає краще. Польща зробила великий прогрес у цьому напрямку за останні 10 років. Але інші країни - Угорщина, Литва, Україна, на жаль, і особливо Росія мають дуже багато проблем. І тут багато чого залежить у тому числі від російської православної церкви.

А я хочу, аби люди у західній Європі зрозуміли, наскільки драматичною є ситуація у Росії та прокинулися. Саме тому я пропоную обговорити бойкот Олімпійських ігор.

Насправді я не закликав до бойкоту сьогодні, я пропонував обдумати це. Я гадаю, що зараз ми можемо почати бойкотувати спонсорів - Самсунг, Фольксваген, Панасонік.

Якщо ми це зробимо, компанії втратять свої частки на ринку через причетність до зимової Олімпіади, і Міжнародний олімпійський комітет, і Володимир Путін матимуть великі проблеми. І це те, що я хочу створити.

- А як щодо бойкоту газу чи нафти?

- Це вже важче, бо він іде по трубах. Але ж можна просто не купувати нові телефони від Самсунгу, нове хоум-стерео від Панасонік, чи нову машину від Фольксвагена. І це можна почати робити вже нині.

А ці компанії дуже бояться втратити на іміджі бренду. Вони будуть дуже чутливими навіть до розмов про бойкот, бо не хочуть асоціюватись з негативними речами, розмовами про диктаторство. Тоді вони відмовляться і уся олімпіада провалиться.

Я також закликаю шведських спортсменів їхати до Сочі, але вийти на відкриття Олімпіади в Сочі з веселковими прапорцями. І щоб чоловіки тримали за руки чоловіків, а жінки – жінок.

- Ви справді вірите, що шведи можуть таке зробити?

- Я думаю, що так. Дискусія з цього питання почалась. Якщо вони (спортсмени –авт.) цього не зроблять, у Швеції говоритимуть, чому так сталось. Бо шведи пишаються досягненнями, які були зроблені саме у напрямку захисту прав ЛГБТ. Навіть якщо людина гетеросексуальна, вона протестуватиме за права геїв. І я думаю, що зимова олімпіада в Сочі це чудова нагода це зробити.

- Але ж тут йдеться не лише про права геїв – порушуються права людей

- Так, але битва йде за права геїв. Бо якщо Путін піде "на попятую" з правами геїв, йому доведеться зробити так і з іншими правами людини. Тому зараз це головна битва. І ось чому Путін б’є найбільше. Але якщо він піде далі з правами геїв, він піде проти євреїв, темношкірих, жінок. Бо так зазвичай роблять диктатори.

- В Україні ситуація схожа на російську, хоча закони про заборону пропаганди ще не прийняті. Що може бути зроблено в умовах відсутності політичної волі, грошей?

- Це питання можна вирішувати, бо більшість людей, які керують політикою в Росії і Україні – олігархи. І вони більше зацікавлені у грошах, а не у владі. Вони і тримають владу, аби мати доступ до більших грошей.

Тому давайте вдаримо по їхніх кишенях. Саме тому я кажу про бойкот спонсорів Олімпіади. Бо їхні гроші стікаються у кишеню Володимира Путіна. І його кишеня раптом потоншає, він буде у відчаї.

Я думаю, в Україні ситуація схожа. Нею керують олігархи, які зацікавлені у тому, аби отримати якомога більше грошей.

- Як ви думаєте, навіщо їм це?

- Компенсаційна поведінка. У них були злі тата, які їх били, коли вони були маленькими. Це дуже банально, але ж ми всі знаємо, що якщо у вас є певне багатство, як наприклад, у мене, вам не треба більше, аби бути щасливим. Бо ви й так можете робити те, що хочете.

Але якщо у вас є невротичне бажання накопичувати так багато грошей, то це дуже дитяча поведінка. Я знаю, що багато цих людей були дітьми, яких били у дитинстві.

- А у чому ви тоді бачите проблему України?

- В Україні дуже слабка національна ідентичність, бо ви довго не буди незалежними. Це велика країна, у якій живуть багато людей, і її майже розривають різні сили. Україна дивиться на Росію, на Європу, бо у неї нема власного правлячого класу, який є у Швеції, Німеччині, чи Франція.

У вас також слабкий середній клас – є олігархи і дуже бідні люди. А це – дуже нестабільна ситуація і тому Україна хитається то в одну, то в другу сторону.

- І це тому в Україні теж популярна зараз тема прав геїв?

- Так, в Україні будь-які думки можуть бути популярними. У цьому розумінні, це небезпечно для суспільства: громадські інституції в Україні справді слабкі. Після Радянського союзу нічого у вас не залишилось. Все потрібно перебудувати.

Має пройти багато поколінь, поки така велика країна як Україна з 50 мільйонами зможе відновитись після СРСР. Тому Україна, скоріше, ще багато років буде залишатись нестабільною країною.

Ну, і вона ж бідніша за Росію, яка має гроші від експорту газу і нафти. А оскільки бідніша, то вона ще більш нестабільна.

- Ви працювали з Мариною Шипченко (учасниця гуртів Vacuum і BWO), а вона родом з України. Ви взагалі були в Україні?

- Так, багато разів! Україна краща, ніж Росія. Я люблю Київ більше, ніж Москву, це краще і приємніше місце. Разом з Gravitonas і Army of Lovers працюємо з Universal Music, у них є офіс як в Москві, так і в Києві.

І насправді легше поїхати в Київ і робити там промо і все інше, ніж літати в Москву. І в Україні нема проблем з Путіним. Там мене не заарештують, тому там нам приємніше.

- У своїх інтерв’ю ви часто згадуєте російський поп, але майже не говорите про український…

- …Хоча часто він кращий. Я знаю багатьох поп-виконавців з України, які дуже хороші.

- Вєрка Сердючка?

- Звичайно! Вона дуже весела і хороша. Він (Андрій Данилко – авт.) погано говорить англійською, ми спілкувались з перекладачем, але він мені як молодший брат – дуже класний.

- Чому він став таким популярним у Європі?

- Бо він смішний і оригінальний.

- Питання до вас як автора трьох книжок про інтернет-революцію. Перед інтерв’ю ми попросили наших френдів у Facebook надсилати питання до вас. Пост отримав більше лайків, ніж питань. Вам не здається, що соціальні медіа роблять людей лінивими і просто створюють видимість якоїсь діяльності?

- На Facebook є дуже багато різних видів діяльності. Мене не цікавлять лайки – вони дуже пасивні. Таймлайн мені здається нудним. А найкраще, що є у Facebook – це групи. У них люди можуть бути активними, дискутувати.

У нас є така група Rainbow Rights на Facebook. І я виступав як їхній представник під час виступу тут, бо це найбільш радикальна гей-оргнаізація у Скандинавії. Зараз у неї 1 100 членів.

Я мене самого на Facebook близько 4 700 френдів – я не можу мати більше 5000. Тож щодня я ігнорую близько 70 запитів про дружбу.

- Навіщо людям все більше потрібно уваги зараз? Через Facebook, наприклад.

- Це те, у чому полягає влада. Якщо у вас є увага, ви маєте владу.

Раніше той, у кого було більше грошей, мав і більше влади. Але зараз, з появою інтернету, у кого більше уваги, той має більше впливу, більше влади.

Кожен відстежує цей потік уваги, яка є похідним продуктом від потоку інформації. Куди спрямовується потік інформації, туди й переміщається увага. Тому накопичувати увагу значно цікавіше, ніж гроші. До того ж, ви не завжди можете купити увагу за гроші. І це якраз те, що увага має бути окремою категорією від капіталу нині.

- Коли ви почували себе щасливішим: у час до появи інтернету, чи зараз?

- Я не думаю, що Інтернет має якесь відношення до мого відчуття щастя. Я дуже щасливий зараз, бо у мене чудове соціальне життя, класні друзі і сім’я. І я працюю над четвертою книжкою, вона виходить наступного року.

- Про що вона буде?

- Я вивчаю поведінку покоління, яке народилось у 1980-х, воно відрізняється від попередніх. Люди 80-х більше налаштовані на те, аби брати участь - хочуть робити речі разом увесь час. У цього покоління концепція індивідуалізму померла.

І намагаюсь подивитись на різні концепції того, що означає бути людиною для дітей, які народились у 1980-1990-х. У них зовсім інше сприйняття світу.

- Ви якось казали, що ті країни, які інвестують в інтернет, за 10 років будуть найбагатшими у світі.

- Так, я говорю про те, що є кореляція між тим, скільки країна інвестує у розширення широкосмугового доступу в Інтернету, і чим сильніший є цей доступ, тим більше є можливостей навчати людей, і тим багатшими вони будуть за 20-30 років. За цією самою логікою наприкінці 19 століття були три частини світу, які інвестували у залізничне полотно. Це були Японія, США і Західна Європа.

Згодом найбагатшими були саме Японія, США і Західна Європа. Багатство завжди приходить за інвестиціями у інфраструктуру.

- Це шанс для України інвестувати гроші в інтернет?

- Точно, вам варто це зробити. Литва це вже робить. Вона є першою у світі країною за інвестиціями у розширення доступу до широкосмугового Інтернету. І я думаю, що за 30 років вона буде найбагатшою країною.

- Ви часто починаєте нові проекти, з легкістю покидаючи попередні. Це такий рецепт успіху, аби триматись на хвилі десятки років?

- Я люблю втілювати нові ідеї. Проект, який вже добре працює, може робити хтось інший замість мене. А я переключаюся на щось цікавіше. Так я зробив з Vacuum і з Alcazar.

- Ваші проекти були дуже популярні в Україні. І не лише ваші, але взагалі шведські гурти – АВВА, Роксетт. Тут спрацьовує якась особливість?

- Я думаю, йдеться і про талант, і про любов до поп-музики, і про те, що за останні 30 років Швеція стала англомовною країною. Я зустрічав багато музикантів з України і Росії, які хотіли вийти на міжнародні ринки, але у них проблеми з мовою.

Якщо вони говорять ламаною англійською, вони не можуть комфортно висловлюватись, а тому вони не можуть резонувати з аудиторією. Треба дійти до тієї точки, коли вам комфортно говорити мовою тієї культури, у якій ви хочете себе проявити.

- Яке майбутнє музики ви бачите?

- Я думаю, що у старих суперзірок будуть проблеми. Скоро буде так багато виконавців, так багато музики, яка вироблятиметься у стількох місцях. Тож я думаю, що перестану займатись музикою і зосереджусь на написанні книжок і дослідженнях.

- Але ж ви відновили Army of Lоvers.

- Мабуть, тому що це її кінець. Як щось, що ви робите, коли завершуєте кар’єру.

- Ми ще почуємо нову музику від Army of Lovers?

- Цієї осені будуть новинки. Я написав найсумніші свої пісні.

- Чому найсумніші?

- Бо коли я щасливий, я пишу сумні пісні, а коли сумний – пишу веселі. Ці мої пісні будуть найсумнішими, бо я дуже щасливий зараз.