Коли Африка приходить до тебе і ділить із тобою хліб

Побувати в Африці, не виїжджаючи з України. Жати пшеницю за давнім українським звичаєм. Пекти хліб у справжній печі. Вчитися у африканців їхнього самобутнього і ділитися з ними своїм. Усе це одночасно втілилось на "Обирку"!

На початку серпня арт-хутір, створений на Чернігівщині родиною Леоніда й Діани Кантерів, прийняв одразу два етно-фестивалі – "Хліб" і "Мама Африка".

Тож жнива на "Обирку" пройшли разом із африканцями, а вони ой-як додали колориту цьому дійству.

Африканці різні, але однаково веселі та відкриті. Хтось із них живе в Україні й навіть чудово володіє українською, хтось спілкується французькою чи англійською – але кожен старався донести про свою Батьківщину те виняткове, що вабить не посвячених.

Суданське символічне весілля, показ африканської моди, майстер-класи з кухні країн Африки і наїдки та напитки з різних куточків цього спекотного континенту – це лише дещиця з того, чим балував фестиваль.

Чайна церемонія від посольства Марокко: солодкий чай із суміші зеленого та м’яти й випічка до нього – пальчики оближеш!

Франкофонні марокканці наливали чай із ажурних чайничків, а поруч демонстрували традиційні для їхньої країни кольорові склянки. Зізнавалися: свого чаю в них немає, але традиція пити його так – є.

Дегустація суданських соків під розповідь про те, як живуть суданці: як досі зберігають воду в глиняних дзбанах і ділитися нею вважають справою честі (воду там, кажуть, не продають), якими меблями користуються, на яких інструментах грають. Усе з усмішками, захоплено, з любов’ю.

Кавова церемонія від ефіопців, на додачу до якої нам розповіли, що в Ефіопії кава – це не напій, а спосіб спілкування. І лише той вважається близьким, хто пив у тебе каву.

А ви знали, що каву вперше знайшли на теренах Ефіопії й назву вона отримала на честь місця Каффа?

А що в Ефіопії каву заварюють до трьох разів, а в день п’ють до 9 чашечок – і часто з сіллю, і завжди заїдаючи чимось?

І що третю, найслабшу заварку, називають "брака" – благословення, і її можна навіть дітям від 10 років?

Тепер знаєте.

Ефіопці смажать кавове зерно мокрим – на вугіллі, повільно. Варять теж на вугіллі у глиняних чайничках (на 100 мл води 2 чайні ложки кафи) – і відтак повільно наливають у горнятка.

Кажуть, кава не любить домішок, але деякі спеції все ж додають. Наприклад, кава з кардамоном пряна, тоді як "тена" – з кислинкою.

Куштували на ярмарку і каву з Сенегалу – у ній є якась полинова гірчинка, але нас запевнили, що самі не знають її секрету. А ще соки від вихідців із цієї країни – найбільше вразив баобабовий. Білий, трохи терпкий і насичений. Хто б подумав, що невеличкі плоди величезного дерева дають смачний сік, який добре освіжає!

Але напої – далеко не всі поживні скарби Африки.

Нігерійські пироги та страва егусі (тамтешня назва – фуфу: робиш із манки "колобок" – а до нього м’ясо чи риба в томатному соусі зі спеціями).

Смажений банан, більше схожий на картоплю смаком, і бананові чіпси.

Африканська картопля, більша за українську.

Кислуваті ефіопські млинці з гарнірами на смак і вегетаріанців, і м’ясоїдів.

Всього навіть спробувати не встигли!

Бо ще ж хотілося роздивитися яскраві одежинки, повчитися африканських танців, вникнути у плетіння косичок, поспілкуватися, підслухати мудрості музиканта й тарознавця Кінга Ква Зули (King Kwa Zulu), забігти на поле до хліборобів… Бо там робота кипіла і в спеку!

Жали серпом колосся під українські співи й африканські барабани, в’язали снопи перевеслом зі скрученої соломи, складали їх на копиці. Місцеві жителі у вишиванках і з музикою прийшли допомогти – і жваво взялися до справи.

Дід Іван і Леонід Кантер навчали: жати треба якомога нижче до землі, серп направляючи до себе і ніби малюючи ним півколо. Складати жмутки колосків – в одному напрямку.

Бо потім їх завзяті хлопці молотять його ціпками – й зерно витрушується на полотно. А потім зерня провіюють – і полова летить за вітром, а зерно відбирають і чистять, аби потім на жорнах змолоти його, як у давнину.

Нелегка, скажу я вам, робота. Невеличкий шматочок поля, який вручну обробляли днів 10, аби зробити борошно й спекти хліб.

Кажуть, комбайн із цим впорався б хвилин за 10 – але ж скільки натхнення і справжності у праці гуртом! Африканці лишень дивувалися, коли українці працювали без музики.

Між тим, Денис Суховій із помічниками пекли хліб у пекарні просто неба. Його подавали до обіду й вечері, приготованих українсько-африканською командою волонтерів.

Дітей вчили робити африканські маски, розмальовували їм личка фарбами, а руки охочим – хною. А ще підвода возила людей між африканським містечком та обійстям Кантерів – теж забава для народжених у місті.

Після трудів праведних, при заході сонця, починала лунати музика. У перший вечір давав жару Кінг Ква Зулу, а потім на сцену вийшла учасниця "Голосу країни" Кемі Оке – й заспівала так, що дух перехопило.

А наступного дня Діля (Едуард Приступа) і Фома (Сергій Фоменко) розкачали публіку й були такі зворушливі, що навіть Леонід Кантер заспівав улюблену "Африку" Ляпіса Трубєцкого, перекладену українською. Такий-от дебют.

[L]У кого ще лишалися сили, у темний час ішли на сіновал дивитися фільм або ж гуртувалися біля ватри, де співали різними мовами й грали, хто що вміє.

Останнього дня фестивалів господар свята Леонід Кантер розповідав про життя громад. А керівник "Африканської ради в Україні" Ісса Саді Діало з Гвінеї знайомив із Африкою та своїм досвідом.

Під час бесіди "Україна під Деревом Каїсе-дра" Оксана Розумна сказала, що Україні є чого повчитися нині у країн Африки. За її словами, постконфліктна квота у парламенті на 50% жінок, наприклад, дозволила згладили деякі проблеми цього континенту.

Після цього простір обиркового клубу перейшов до юної, але дуже сильної духом Яни Зінкевич, яка заснувала волонтерську організацію "Госпітальєри".

Вона одразу після школи пішла медиком на фронт і витягала поранених, і навіть після серйозних травм продовжує займатися організацією, їздить на фронт і цього річ вступила до медуніверситету. Хоче реабілітувати людей вже з освітою, хоч уже має з цим справу.

Розповідь Яни виходить за рамки фестів, але дуже щемко вплітається у нашу реальність.

Фінальним же акордом для "обирчан" стало традиційне барабанне коло. Валентин Богданов задав такі ритми й вібрації, що люди пішли в танець – і коло стало морем, що хвилюється у такт!

І навіть потім публіка не спинилася – африканці барабанили з українцями, ніби тісніше зв’язуючи дві культури, ніби сіючи зерно нових зустрічей.

Олена Рощіна, УП