Ви ніх..я не знаєте про мати: українці матюкались і монголи тут ні до чого. Що варто знати про “дематюкізацію” мови
"Лайливі слова існують у більшості мов, і носії майже кожної мови переконують, ніби ці слова їй не належать", – пише літературознавець, лінгвіст та перекладач Остап Українець для історичного медіа WAS.
Народний депутат Ольга Богомолець вирішила піти далі, ніж інші носії: вона не лише стверджує, що українці ніколи не лаялись, але й подала до Верховної Ради законопроект "Про протидію лихослів'ю" або "дематюкізацію" української мови.
"Цей закон виключно про публічних осіб, про публічний простір і про засоби масової інформації.
В цьому законі пропонується дати визначення лихослів’ю, визначення алфавітного порядку тих слів, які не можна вживати в публічному просторі публічним особам", – сказала вона.
Але чи дійсно українці "не лаялись"?
Звідки взялися матюки й чи може їхня заборона у публічному просторі вплинути на розвиток мови?
П...дець як цікаво! Поїхали.
Яка курва вигадала матюки?
"Хто вигадав "погані" слова"? Таке питання до видання The Guardian у 2014 році надіслала семирічна дівчинка Роузі.
Редакція підійшла до питання читачки серйозно і звернулась за роз'ясненнями до історика-медієвіста, доктора Кейт Вайлс.
Як стверджує експертка ніхто нічого спеціально не вигадував.
 |
| Фото:olly18/Depositphotos |
Завжди, в будь-якій культурі існували "сильні" слова, які допомагали нам виразити емоції.
Ці слова стали "не такими" з двох причин:
- Через наміри, які стояли за їхнім використанням. Тобто, ми частіше використовували їх, тому що були розлючені чи сильно засмучені чимось.
- І тому що частіше за все матюки позначають речі, які традиційно суспільство вважає, неввічливими.
"Найпопулярніші матюки позначають частини тіла або те, що з цими частинами тіла роблять", – уточнює Вайлс.
[BANNER1]
Нейробіолог, кандидат біологічних наук Сергій Данілов зазначає, що для сучасних людей матюки – це вербальний спосіб вираження агресії.
А очільниця МОЗ Уляна Супрун навіть стверджує, що влучно і точно застосована лайка, що описує наше ставлення до ситуації, і не спрямована образити співрозмовника, корисна для здоров’я.
Дослідження показують, що саме така лайка і застосовується в побуті найчастіше. Вона призводить до нейтральних чи позитивних наслідків.
"Розуміння цієї поведінки пов'язано з роботами зоолога Лоуренца. Він показав, що для приматів характерно демонструвати рухи, які нагадують процес спарювання для ритуалізації агресивної поведінки.
Звичайно, у людей мат може викликати таке саме обурення, як і демонстрація сексу на публіці, але правильне користування матом може врятувати у небезпечній ситуації", – пояснює Данилов.
 |
| Для приматів характерно демонструвати рухи, які нагадують процес спарювання. Фото grsphoto/Depositphotos |
Ольга Богомолець стверджує, що для українців "нехарактерно лаятись".
"Приймати закон про українську мову і не вичищати мову від абсолютно не притаманних українській культурі… це не наше, не українське, це ще один аспект, – зазаначає вона.
Українці ніколи не лаялись і не вживали лайку нижче пояса. Для України характерний абсолютно інший пантеїстичний вимір лайки. Давайте повертатися. Хочете лаятись – лайтесь українською".
Але історичні документи свідчать про інше.
І одним з доказів нашої "матюкливої" природи є давньоруські "месенджери" – Берестяні грамоти.
Це пам'ятки давньої східнослов'янської писемності (XI–XV ст.), написані на доступному дешевому матеріалі – бересті.
Як стверджує WAS, до виявлення берестяних грамот учені думали, що на Русі вміли писати тільки священики та бояри. Зміст повідомлень звичайних людей їх вразив.
Грамоти спростували міф, що лайка дісталася Русі у спадок від монголів. Задовго до нашестя в них трапляються слова "курва", "бл**ь", "їб**ь".
"Слова, які ми нині вважаємо страшною лайкою через зв’язок із геніталіями та статевим актом, у давнину були радше непристойними, ніж неприпустимими, – пише Остап Українець.
Вільно, на рівні наших приказок про сраку і гімно, в 12–13 століттях писали "еби лежѧ" (будь як усі), а хтивого чоловіка називали "ебехота".
Порада виходити заміж на берестяній грамоті формулювалася фразою "пеи пизда и сѣкыль" (хай п’ють пизда і клітор)".
Коли "дематюкізація" ще не була мейнстрімом
Що ж змінилось? Чому у 12 сторіччі, ми писали слово п..зда без крапок, а тепер з ними й навіть це у нас хочуть забрати.
Як пояснив Остап Українець "Українській правді. Життя", слова, які ми звикли називати "матюками", потрапили під негласну заборону з різних причин.
[BANNER2]
"Такого кластера слів, який можна визначити як "мат" чи "нецензурщина", взагалі не існує і ніколи не існувало, – каже він.
Чому в законопроекті йдеться про те, що потрібно укласти добірку слів, а не визначити критерій, за яким слова будуть потрапляти? Бо такого критерію не існує і створити його неможливо.
Лайка не є гомогенною за рядом ознак, як це мало би бути на думку людей, котрі вважають, що українці "не матюкалися" і що "матюки нам принесли". Не принесли".
Також літературознавець додає, що поняття "нецензурна лексика" – абсурдне за означенням. В Україні не існує цензурного комітету, котрий розглядає інформаційний продукт перед потраплянням на ринок. "Нецензурність" – слово з минулого століття, яке варто забути.
 |
| "Нецензурність" – слово з минулого століття. Фото Nomadsoul/Depositphotos |
"Те, що ми зараз вважаємо матами, первісно розвинулося з цілком пристойної лексики. На різних етапах – від праслов'янської до сучасної української мови.
Слово "бл**дь" залишалося літературним до 17 століття, воно фіксується ще у "Лексиці" Зизанія (1586 рік) і малоймовірно, що значення кардинально змінилося зразу після публікації книжки.
Буквально на очах старшого покоління відбулося перетворення слова "член", яке означає "кінцівка" (калька з лат. membrum) на слово "член", яке трактується як скорочення саме від "чоловічий статевий член", через що сам корінь набув непристойних конотацій і змушує старшокласників гиготіти зі слова "многочлен".
Всі ми насправді розуміємо, що на увазі мається не пеніс, але задана з дитинства установка "непристойности" оральних, анальних і генітальних процесів дозволяє нам "упізнавати" це слово саме як заборонене", – каже Українець.
Не так шкодить мат, як його відсутність
Хоча деяким спроби вилучити лайку з мови може здатись шляхетним вчинком, насправді, це лише нашкодить розвитку мови.
"От, скажімо, я пишу і перекладаю книжки. Я не прихильник лайки заради лайки, але ще менше я поділяю думку про те, що література зобов'язана нести розумне добре і вічне, бо це відгонить сталіністською бриднею про "інженерів людських душ". Ми знаємо, що з цього виходить.
Якщо автор вживає лайку – я перекладаю лайку. Якщо автор вживає наукову термінологію – я перекладаю наукову термінологію. Так це працює.
У моїх власних книжках також трапляється лайка, бо в реальному спілкуванні, чорт забирай, також трапляється лайка", – зазначає літературознавець.
Остап Українець також наголошує, що у нас уже передбачено покарання за нецензурну лайку в громадських місцях: 173 стаття КУпАП.
Звісно, відповідальність за порушення цієї статті в нас відсутня як явище, але вона вже регламентує вживання лайки всіма громадянами, і публічними особами, зокрема. Хоч і не каже нам, що саме є лайкою.
[BANNER3]
"Я спокійно можу на презентації своїх книжок цитувати лайку, яку сам і написав. Це також можуть почути люди, це, гіпотетично, може їх навіть образити.
Але чи притягнуть мене за це до відповідальности? Навряд чи.
Ніхто не контролює і не може контролювати контент мистецьких творів, визначаючи межі дозволеного, хай навіть їхні автори й порушують відповідну статтю.
Для реалізації закону, який пропонує Богомолець, потрібне рішення ВРУ для кожного зафіксованого вжитку лайки, бо іншого способу притягти до відповідальности депутата, котрий вилаявся з трибуни, просто немає. Тобто проєкт закону Богомолець має навіть менше змісту, ніж якби він просто розширював межі відповідальности за 173 статтею", – каже він.
Літературознавець зазначає, що якщо закон набере чинності, він буде неробочий, як і всі закони, засновані на голому популізмі.
Інституційно сам факт прийняття такого закону буде ознакою масштабної деградації України ще й у галузі мовної політики, де й без того задосить проблем.
"Звісно, тоді видавництвам доведеться шукати обхідні шляхи, щоб не нариватися. Це спричиниться до спотворення перекладних текстів і до збіднення власних", – підсумовує він.
Те, що мовні заборони нашкодять мові підтверджує й співредактор видання для журналістів MediaLab.online та керівник центру моніторингових досліджень в ГО "Детектор медіа" Отар Довженко.
"У власне журналістському контенті – новинах, аналітиці, публіцистиці – матюки (особливо без біпів і зірочок) трапляються вкрай рідко.
Тому, якби навіть заборону матюків із дієвим механізмом контролю її дотримання і покарання порушників запровадили (а це навряд), журналістів вона б майже не торкнулась.
Натомість постраждали б автори художнього контенту: телесеріалів, документальних і ігрових фільмів, книжок. Культурі таке обмеження може лише зашкодити", – каже Довженко.
 |
| Те, що ми зараз вважаємо матами, первісно розвинулося з цілком пристойної лексики. Фото alletia/Depositphotos |
Співредакторка проекту MediaLab.online Людмила Смоляр додає, що стандарту обходження з лайкою немає: десь вона доречна й виправдана (уявляєте, якби автор цього репортажу про серійних маніяків замінив останнє слово у своєму тексті на "фігню"?), а десь достатньо просто констатувати, що хтось когось облаяв, але не уточнювати, як саме.
Визначатися, що робити з нецензурними словами: цитувати, замальовувати зірочками, натякати на них, замінюючи більш прийнятними відповідниками, чи уникати взагалі – доводиться від ситуації до ситуації.
Головне запитання, на яке слід відповісти, перш ніж додавати лайку в матеріал, – "навіщо?". Втім на це ж таки запитання бажано відповідати, публікуючи будь-яку інформацію.
Американський журналіст і редактор видання Poynter Рой Пітер Кларк пропонує врахувати чотири критерії, щоб визначити, чи слід публікувати лайку:
- міру грубості;
- новинну цінність – власне, навіщо ми на ній наголошуємо і про що завдяки їй розповімо аудиторії;
- соціальний контекст – наприклад, чи можуть потрактувати лайку як сексизм, расизм тощо
- стандарти й практики, звичні в суспільстві загалом та в роботі видання зокрема.
Наталія Бушковська, УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.