"Військовими" мізками розумієш те, що не зміг би прийняти "цивільними". Історії травматолога з військового госпіталю

24 лютого травматолог Влад як зазвичай прийшов на роботу у клініку. У медичному закладі не знали, що робити – був хаос. Наступного дня йому подзвонив колега та запросив волонтерити до військового госпіталю у Запоріжжі. Влад погодився. 

Перші 50 днів від початку повномасштабного вторгнення він жив у військовому госпіталі. Додому приїжджав раз на 3 дні на 1,5 години. Каже, що час перебування у квартирі обмежувався тривалістю одного прання. 

Лікар-травматолог розповів "Українській правді.Життя" про роботу у військовому госпіталі в Запоріжжі, різноманіття поранених та різницю між "цивільними" та "воєнними" мізками медиків.

"Везуть!"

У перші дні через активні бої до військового госпіталю поступало багато пацієнтів, і до них бігли усі лікарі. Влад жартує, що на одне лише оголошення про 300-го одразу зривалися з місця близько 10 різних професіоналів. Проблема була в тому, що такою купою людей важко швидко оглянути пацієнта. Щоб знайти усі поранення, достатньо одного лікаря на чергуванні. Він  має оглянути та визначити ушкодження, характер травми та викликати в операційну вже певних фахівців.

"У мене досі є картинка в голові. Сказали, що чекаємо на пацієнта, тож усі лікарі в холі зайняли відкидні крісла. 

Через безпосередню близькість до фронту навіть у госпіталі дотримують світломаскування вночі. Тому у цілковитій темряві на вулиці дуже видно фари. 

Отже, я бачу світло, забігаю в зал і кажу: "Везуть!". Лікарі, як за командою, підриваються з місць, а фари в той час ковзають далі – машина їде повз. Колеги зупиняються та вертаються на свої "позиції", – зі сміхом згадує травматолог.

Але бували й "навали" з пацієнтів:

"Пам'ятаю, коли в маніпуляційній військового госпіталю замість одного пацієнта – три. Один на кушетці, один на стільці, а третій – на ношах на підлозі в калюжі крові лежить, бо у нього дуже ноги кровили. 

Я був в чорному операційному костюмі, забіг, впав на кахель і одразу ковзнув до пацієнта. Десь метра півтора проїхав на колінах, і – одразу за роботу", – розповідає Влад.

Він пояснив, що зазвичай при отриманні пораненого працює хірург, який оглядає, поруч є анестезіолог та черговий лікар-терапевт, який заповнює "сотку". Це спеціальний документ, в якому описані травми та за яких обставин військовий їх отримав. Його не завжди встигають оформити евакуаційні медики, тому доводиться робити це вже в госпіталі. Терапевт має заповнити якомога швидше, бо якщо пацієнт зараз у свідомості, то не факт, що він буде у притомний через 5 хвилин.

Якщо є поранений у важкому стані, то паралельно з хірургом працює анестезіолог, а медсестри кличуть високоспеціалізованих хірургів та готують операційну. 

"Коли чуєш три звуки "прильоту" бу-бу-бум – вже готуєшся працювати. Якось вже лежу під ковдрою на чергуванні вночі і чую це тріо. Встав, одягнувся. Заходжу до ординаторської та питаю: "Це приліт чи відліт?". Ніхто не знає, але схоже на "Гради". 

Пішов узяв рукавички, травматичні ножиці, сиджу. Посидів 5 хвилин. Думаю: "Ні, треба спати". Роздягнувся, лежу, чую – знову приліт. Тепер точно спати не буду. А тоді – тиша. І розумію, що як буду треба – мене покличуть", – каже лікар.

Читайте також: Тільки чорний гумор і рятує. Будні бойової медикині "Мами Ріти"

З мізків "цивільних" у "військові"

У перші дні колектив військового госпіталю сприймав новачків – цивільних лікарів – вороже, ніби перевіряв на міцність, професіоналізм та витримку. Умови були складні – обладнання на початку було обмаль, як і структурованості в роботі.

"З'являлись нові люди – вони приходили і йшли, когось консультували. До нас їхали військові медики, щоб показати нам, цивільним, як правильно діагнози формувати і допомогу надавати", – каже лікар.

Він пояснив, що всі вогнепальні та всі мінно-вибухові травми не зашиваються взагалі, бо вважаються первинно інфікованими. Рани через уламок, бруд, бетон, якийсь шматок будівлі, від машини фрагменти, кулі – їх лишають "відкритими".

Первинна хірургічна обробка – теж інша. Наприклад, промивати воєнну рану  перекисом не можна, бо невідомо, що її спричинило. Якщо, наприклад, це фосфорне поранення, то є велика небезпека. Фосфор спалахує при взаємодії з киснем. 

Так почала відбуватися перебудова з "мізків цивільних" у воєнні. Тобто структурованість дій, відсутність паніки, холодний розрахунок ситуації. 

"Військовими мізками розумієш ситуацію, хоча б цивільними не зміг цього прийняти. Тож за ці місяці я навчився робити стільки всього, чого б не вдалося осягнути навіть в найкращих клініках та стажуваннях", – пояснює він.

Наприклад, у перші дні травматологи не мали оснащення і просили у волонтерів дриль чи шурупокрут, щоб закріпити стрижні чи пластину для фіксації перелому. 

Читайте також: Перемога на День Незалежності чи на Новий рік: чому небезпечно "призначати" дату закінчення війни

Історії про п’яти

Ситуація стрімко мінялась, і за кілька тижнів до військового госпіталю привезли рентген-дугу, щоб "просвічувати" перелом одразу на операційному столі, лапароскопічні стійки (для операцій без великих "надрізів"), металеві елементи для фіксацій переломів тощо. Далі – консультації завдяки телемедицині та навіть VR-окуляри. Але навіть сучасна техніка не все може показати.

"Наприклад, нещодавно був пацієнт із вогнепальним пораненням п'яти. Знімок зробили – все ціле. А за фактом середини п'яти немає. Куля пройшла крізь неї, всередині немає кістки, а довкола все залишилося. Довелося накладали апарат та фіксували це все", – ділиться досвідом травматолог.

Він додає, що кожен лікар-хірург має свою колекцію осколків. Вони скидають їх у банку.

"У мене найбільший уламок був розміром з монету, я  діставав його з п'яти.

Пацієнти часто просять їх забрати із собою, але, є така погана прикмета – забирати із собою. Нехай краще залишаються тут", – розповідає Влад. 

В одне з чергувань травматолога до госпіталю поступив наш військовий після російського полону. У нього був перелом середньої третини стегна, він спочатку був у гіпсі, а потім був в апараті зовнішньої фіксації. А потім йому ще поклали пластину.

"Я запитав, чому йому поклали гіпс аж до стопи, якщо у нього стегно поламано. А він сказав. що той гіпс йому врятував ногу. Лікар, який його наклав в ізоляторі, знав, що з гіпсом будуть менше бити, і це додатковий захист. 

"А що, сильно лупцювали?", – питаюсь.  Він каже: "Як ти думаєш? У мене герб України набитий на цій нозі прямо на стегні. Б'ють по п'яті ноги з переломом, щоб було боляче", – переказує Влад.

Пацієнти, які закарбувались у пам’яті

Попри те, що усі поранені перетворюються у потік травм, операцій і стають рутиною, є пацієнти, які врізаються у пам'ять.

У перші дні до військового госпіталю привезли дівчину-військову років близько 20 з легким пораненням і широченною посмішкою. Влад її добре запам'ятав, бо у неї було рожеве волосся, пірсинг, багато татуювань.

"Поступила в госпіталь і багато усміхається,  максимально задоволена. Не можу зрозуміти: оглядаю і так, і сяк. Думаю: можливо контузія.

Питаюсь в неї: "Що тебе так плющить, що ти так усміхаєшся, що ти така задоволена?" Вона відповідає: "Я сьогодні три танки завалила. Я – логістка, ракети з дистанційно запускаю". Я аж присів! Відчув тоді таку гордість за наших військових, і ще раз пересвідчився, що нашу армію не перемогти", – каже медик.

Влад згадав про військового з контузією після важкої вогнеметної системи залпового вогню "Буратіно" або "Сонцепік" (ця зброя є у Росії, Сирії, Іраку тощо).  

"Я коли вперше побачив такого пацієнта, зрозумів, звідки така назва зброї. Він поступив практично без поранень, але зі значною контузією, тремором всього тіла і спазмованими витягнутими вперед руками, як у Буратіно", – згадує лікар. 

Читайте також: Офіційно зниклий безвісти, та насправді – в полоні. Історія 19-річного морпіха, який боронив Маріуполь

Травматолог пояснив, що ця установка випускає боєголовку з аерозолем, який розпорошується під час зіткнення із землею. Утворюється свого роду вакуум, тож під час вибуху дуже "б’є" по вухах. Тіло реагує характерним спазмом.

"Мене тоді добряче морально "прибило". Бо ти не знаєш, що з пацієнтом і не можеш у нього дізнатися, що трапилося, що болить, що непокоїть, як травма виникла. Йому потім руки опустили, але сильний тремор все одно був", – згадує лікар.

А одного разу вночі привезли пацієнта з травматичною ампутацією кисті, з переломом середньої нижньої третини передпліччя та з переломом середньої частини плеча. Це все – на одній руці.

"Кличуть і кажуть – готуйся, зараз підеш на ампутацію кисті. А як? Не знаю, твої проблеми, ти ж хірург – йди. Нічого, ампутували по перелом, сформували куксу, зафіксували обидва переломи, поклали апарат. Тож навіть коли очі бояться, руки – роблять", – розповідає травматолог.

Але, зазначає Влад, було й багато хлопців, які після операції прокидались, питали, чи руки-ноги на місці, коли можна буде ходити, і знову рвались на фронт. Більшість з них запрошує до себе в гості після перемоги.

"Хочеться вже сісти на машину та просто проїхатись, відзначаючи у кожному селі перемогу. Не знаю, правда, коли це буде, але ми вистоїмо", – з впевненістю в голосі сказав лікар.

А тоді поїхав рятувати ще одну руку бійця, наближаючи День Перемоги. 

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: Стягувала мертвих з машини, щоб допомогти живим. Фронтові історії бойової медикині