Українська правда

Крок до рівноправ'я: що таке цивільні партнерства та чому це — не лише про ЛГБТ

12 жовтня 2022, 13:00

Цивільні партнерства — це механізм, який не лише розширює юридичні можливості для всіх громадян, та може стати першою сходинкою на шляху до легалізації одностатевих шлюбів в України. В чотирьох історіях пояснюємо, як це працює і чому це — важливо.

Три місяці тому, 9 липня 2022 року, петиція про легалізацію одностатевих шлюбів в Україні набрала необхідні 25 тис голосів. 2 серпня її розглянув президент Володимир Зеленський: очільник держави доручив прем’єр-міністру Денису Шмигалю розглянути питання, підняті в петиції.

Легалізація одностатевих шлюбів — тема, яку українське суспільство зустрічає чималим супротивом: найчастіше проти цього виступають, до прикладу, релігійні організації, а також — представники праворадикальних рухів. Крім того, анти-ЛГБТ наративи також використовуються як частина російської дезінформації, яка активно просувається зокрема і в Україні.

Юридичною альтернативою такому кроку могло би стати впровадження інституту цивільних партнерств. Цей механізм може розширити можливості щодо укладання партнерських союзів не лише для представників ЛГБТ, а і для всіх українців — незалежно від статі, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. У своїй відповіді на петицію про це згадав і президент Володимир Зеленський: він додав, що Уряд уже напрацьовував варіанти альтернативних рішень по цьому питанню — зокрема і легалізацію цивільних партнерств.

Така практика вже успішно працює у понад 15-ти країнах світу, як-от: Італія, Чехія, Угорщина, Естонія, Хорватія, Ісландія та Франція. Вона розширює юридичні можливості не лише для представників ЛГБТ, а і для всіх громадян загалом — дозволяє двом повнолітнім особам незалежно від статі, сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності укладати легальні партнерства. Зокрема, для того, аби бути легальними спадкоємцями одне одного, наживати спільне майно або провідувати одне одного в лікарні — навіть якщо формально ці двоє осіб не є біологічними родичами або не перебувають в шлюбі.

Що ж до ЛГБТ, такий механізм може бути проміжною сходинкою на шляху до узаконення одностатевих шлюбів, адже він надає одностатевим парам можливість узаконити своє партнерство юридично — щоправда, без жодної прив'язки до Сімейного кодексу та інституту шлюбу як такого. Проте будь-яке цивільне партнерство надаватиме його сторонам лише обмежені права, тоді як шлюб — повний перелік.

"Хочу існувати в юридичній площині як гей"

"Припустимо, якщо я тяжко захворію, мій партнер, хай навіть якщо я живу з ним багато років, не зможе навідати мене в лікарні, бо юридично він мені — ніхто. Якщо мене не стане, й інших живих родичів у мене нема, йому не віддадуть моє тіло. Так само, як і майно, яке ми нажили разом з ним", — каже Андрій Коваленко з Києва.

Йому — 33, вже десять місяців він перебуває в стосунках зі своїм хлопцем, 29-річним Дмитром Яренко.

[L]

Серед інших прав, яких вони позбавлені як одностатева пара зараз — право не свідчити проти партнера в суді. Саме ці права вони могли б юридично отримати як партнери, якби в Україні запровадили інститут цивільних партнерств.

Дмитро Яренко каже, що особисто для нього цивільні партнерства стали б можливістю змінити своє власне відчуття в суспільстві та відчувати себе, перш за все, у безпеці. По-друге, надало би майже всі привілеї класичного шлюбу та зробило би їхні стосунки з Андрієм "реальними" — і для суспільства, і для їх самих. Його партнер каже: цивільні партнерства відкрили для них новий рівень можливостей, як-от створення повноцінної сім'ї з дитиною, власним житлом, і так, щоб сім'я була у повній мірі захищена юридично.

"Я хочу існувати у юридичній площині як гей і володіти усім "пакетом" юридичних прав, які має більшість. І це — мінімум", - додає він.

Першим кроком вбачає криміналізацію злочинів, скоєних на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Другим — власне прийняття закону про цивільні партнерства.

 Дмитро Яренко та Андрій

З розв'язанням росією широкомасштабної війни проти України питання про впровадження цивільних партнерств набуло ще більшої значущості та необхідності. І це не стосується виключно ЛГБТ-спільноти, пояснюють Андрій та Дмитро.

"Уявімо, що ви — старенька жінка, у якої з рідних не залишилося нікого. І у вас є така ж подруга або сусідка. Ви доглядаєте одна за одною. Так, от впровадження цивільних партнерств дозволило б вам навідувати одна одну у лікарні, мати спільне майно, розпоряджатись тілом після смерті, бути довіреною особою тощо, — наводить приклад Андрій Коваленко. - Цивільні партнерства дали б змогу почувати себе захищеними юридично будь-кому, а не лише ЛГБТ".

Такий крок сприятиме також і зменшенню еміграційних настроїв, додає Дмитро Яренко: зараз ЛГБТ-люди мотивовані виїжджати з України на Захід заради своєї безпеки і безпеки своїх дітей. Але з впровадженням такого механізму Україна стане привабливою для ЛГБТ з інших країн — це і трудова міграція, й інвестиції, і туризм. Україна може стати регіональним лідером в питаннях прав людей.

"Рівність або є, або її немає"

Програмна директорка ГО Харківське Жіноче Об’єднання "Сфера", співзасновниця і співорганізаторка Харків Прайду Анна Шаригіна має великий досвід роботи у сфері протидії дискримінації гомосексуальних людей.

У рамках своєї діяльності вона організовує вуличні й освітні події на користь ЛГБТ-спільноти, а її організація розробляє та проводить інформаційні кампанії для поширення знань про права людини і виклики для ЛГБТ. На гомофобні погляди, пояснює Анна Шаригіна, добре впливають розмови з людьми, які не належать до спільноти, проте підтримують ЛГБТ-рух, також — особисті знайомства з геями, лесбійками або квір-людьми. Про загальні настрої розповідає так:

"Ставлення суспільства до спільноти покращилося. В Харкові, наприклад, на Прайд у 2021 році вийшло більше 3 тис. людей, серед яких було багато союзниць та союзників. А так званих опонентів було менше 10".

Анна Шаригіна пояснює: на суспільну думку впливає багато чинників. По-перше, це систематична діяльність громадських організацій, яких в Україні — немало. Хоч більшість з них — у Києві, потужна діяльність також є або була у Харкові, Запоріжжі, Одесі, Херсоні, Миколаєві тощо. Більшість з них зараз виконують гуманітарні завдання. По-друге, це систематичні заходи та реакції українського суспільства на них. Зокрема, засудження насильства також сприяє більшій відкритості ЛГБТ у різних сферах.

 Анна Шаригіна

Вона і сама належить до ЛГБТ — є лесбійкою і вже вісім років перебуває в стосунках зі своєю партнеркою. Зараз вони живуть разом. Цивільні партнерства Анна Шаригіна вважає "принизливим компромісом для України та спільноти тут":

"Якщо ЛГБТ-люди можуть вмирати за нашу країну, вони гідні мати у цій країні всі права. Рівність або є, або її немає, і новоутворений державний інститут героїзуватиме гомосексуальні стосунки, тож це не є рівністю. Коли так багато правозахисних організацій вирішили не боротися за рівність, особисто я почуваюся зрадженою. Як частина спільноти. Як лесбійка".

Як активістка ж визнає: рівень неприйняття ідеї шлюбної рівності та цивільних партнерств в українському суспільстві наразі — приблизно однаковий. Проте сподівається, що цивільні партнерства як перша сходинка і перший крок в найближчому майбутньому просунуть Україну до шлюбної рівності, й вона зможе зробити пропозицію своїй партнерці. 

Магніт для інвесторів, туристів і борців за права людей

"Війна стала кризою, і ми маємо використати цю кризу, аби зробити наше суспільство кращим й демократичнішим після перемоги. На те, як ми будемо відбудовувати Україну, дивитиметься весь світ. Це і відбудови в фізичному сенсі, і в головах", -  розмірковує Костянтин Андріїв, правозахисник, працівник запорізького фонду Гендер Зед.

На його думку, ведення інституту цивільних партнерство дало б Україні поштовх і привабило б потенційних інвесторів, адже інвестиції знаходяться поруч з правом — бізнесмени мають розуміти, що те, що вони роблять, захищене правом. Крім бізнесу, інститут цивільних партнерств міг би привабити до України і туристів, які бачитимуть нашу країну як європейську державу — таку, в якій люди живуть те життя, яке хочуть жити, а права людини значать дуже багато.

 Костянтин Андріїв

Фонд Гендер Зед регулярно проводить різноманітні заходи, які пов'язані з ЛГБТ. Це і внутрішні заходи, спрямовані на роботу з ком'юніті, й тренінги для різних груп людей, як-от: вчителі, поліцейські, психологи, соціальні працівники, журналісти, де навчають правильно взаємодіяти з ЛГБТ у цих сферах. Нерозуміння такої тематики як права людини для ЛГБТ — досить розповсюджене явище, каже Костянтин Андріїв. Дуже часто людям може бути цікава ця тема, але вони не до кінця усвідомлюють її важливість. 

Для пояснення цього використовують різні методики. Одна з них — так звана шкала Олпорта. Це доволі універсальна схема, завдяки якій, пояснює Костянтин Андріїв, можна прослідкувати, як більшість відноситься до будь-яких меншин — це можуть бути люди з інвалідністю, люди інших національностей, ЛГБТ. Ця шкала складається з п'яти щаблів — від найбільш безпечного ставлення, до найкритичнішого:

"До першого етапу можна віднести жарти як механізм вивільнення емоцій, агресії. Але іноді вони можуть переходити якусь грань. Якщо українська спільнота жартує на тему ЛГБТ, найчастіше ці жарти — некоректні. Наприклад, це стосується різноманітних гумористичних шоу".

Другий етап — про те, що більшість ігнорує меншість. Таке ставлення підтверджується по відношенню до ЛГБТ в Україні: більшість людей в нашій країні й досі не готові говорити на цю тему. Проте останнім часом ситуація все ж змінюється. Костянтин Андріїв цитує дослідження, яке показує, що кожна п'ята особа, тобто десь 20% з числа опитаних, погоджується, що ЛГБТ-людина може бути його або її колегою або колежанкою. Проте лише незначний відсоток людей погоджуються з тим, що хтось у їхній сім'ї може бути ЛГБТ, і здатні це прийняти.

Третій етап — більшість дискримінує меншість. Проблеми на цьому рівні і може вирішити інститут цивільних партнерств. Важливо розуміти, що дискримінація стосується відсутності не "особливих" прав, а тих, що доступні гетеросексуальним людям, які звикли до них і навіть не задумуються про їхнє існування.

Четвертий рівень шкали: більшість може вдаватися до насильства щодо меншості. Це підтверджується статистикою злочинів на грунті ненависті. Такі злочини в Україні регулює ст. 161 Кримінального кодексу України. Особи, які постраждали від таких злочинів, не завжди готові звертатися до правоохоронних органів, аби відстояти справедливість. Правоохоронні органи ж часто не відкривають справи за цією статтею, бо не знають, як їх розслідувати — кваліфікують ці випадки, до прикладу, як "хуліганку".

"П'ятий рівень шкали — коли більшість знищує меншість. На щастя, в Україні цей рівень не представлений, але з історії ми знаємо, що таке може бути. Нам потрібно робити все, щоб до цього не дійшло", - каже Костянтин Андріїв.

За останні кілька років, відзначає він, рівень гомофобії в Україні почав поступово знижуватися. На це повпливало зокрема й те, що ЛГБТ-люди стали частіше виходити в медійний простір.

Соціологічне опитування, проведене Національним демократичним інститутом 2-9 серпня 2022 року, показало, що більшість українців підтримують рівні права для гомосексуальних і для гетеросексуальних людей.

Проте як саме вплинула на суспільні настрої війна, поки що уявити складно. Костянтин Андріїв не виключає, що після війни, коли триватиме відбудова України, знов збільшиться рівень гомофобії, та активізується опір з боку праворадикальних організацій.

ЛГБТ є, були і будуть

Двадцятирічний Павло Лагойда — активіст волонтерської організації Захід Шанс, яка працює у його рідному місті Івано-Франківськ, а також —  артилерист. Він служить на фронті з першого дня повномасштабного вторгнення рф на територію України. На думку Павла, рівень гомофобії в українському суспільстві значно зменшився. Зокрема й через те, що багато людей сьогодні розуміють: на цій війні їх захищають не лише гетеро чоловіки. Що не зменшилося, то це — опір з боку релігійних організацій:

"Вони як кричали, що це гріх, так і продовжують кричати".

Павло Лагойда сам є ЛГБТ-людиною та має партнера, з яким вони разом уже п'ять місяців. Він зізнається: іноді люди через брак знань ставлять йому некоректні питання щодо ЛГБТ. Найбільш поширене питання такого характеру — про інтимне життя.

"На таке я відповідаю, мовляв, зайдіть в інтернет, включіть гей-порно і подивіться, як все відбувається. Можуть також казати, що ми, геї, не зможемо мати дітей, тож яка в нас "функція"? Моя відповідь: в наших дитбудинках сьогодні перебуває дуже багато дітей, і за бажання я зможу всиновити дитину, або ж вдатися до штучного запліднення", - коментує цікавість інших людей Павло Лагойда.

 Павло Лагойда

Цивільні партнерства для себе він визначає як можливість узаконити стосунки зі своїм партнером. Адже якби це сталося, у разі, якщо військовий отримає поранення, його партнера могли б пустити до нього в лікарню так само, як й інших родичів. У разі смерті його тіло може офіційно забрати матір, проте з оформленням цивільного партнерства це також міг би зробити його партнер — чоловік.

"Легалізація стосунків для ЛГБТ — це можливість спокійно проявляти свої почуття, як і у Європі, не боячись, що нас хтось скалічить. Можливо, люди стали б трохи толерантнішими в цьому плані", - каже Павло Лагойда.

Сьогодні Україна вчергове доводить, що зробила вибір — стати частиною Євросоюзу. Тож суспільство повинно прийняти той факт, що ЛГБТ — є, були, і будуть, підкреслює він:

"Незалежно від того, хоче цього хтось, чи ні, з цим доведеться якось уживатися".