"Найбільше турбує самотність": українці у Польщі розповіли про адаптацію за кордоном і плани на майбутнє

Від початку повномасштабної війни в Україні кордон сусідньої Польщі перетнули 9 мільйонів українців. Ця країна прихистила найбільше наших громадян. 

Крім особистої безпеки, суттєвою мотивацією до переїзду стало бажання забезпечити дітям нормальні умови для навчання і спілкування. Дехто за майже 11 місяців війни повернувся в Україну, втім багато громадян з дітьми все ще знаходяться у Польщі.

Громадянська мережа "ОПОРА" провела глибинні інтерв'ю з українцями, які досі залишаються у Польщі, аби з'ясувати поточний стан справ їхньої адаптації та плани на майбутнє.

Житло

Однією з найбільш гострих проблем для українців став пошук житла. Людей, які прибували до Польщі  у найбільш гостру фазу війни, розміщували у таборах для біженців, облаштованих у пансіонатах, школах, торгівельних центрах з необхідними санітарними умовами, обладнаних ліжками, місцями, де можна помитись, приготувати їжу, випрати речі тощо.

Учасники дослідження з теплом згадують прихисток і допомогу від поляків у вигляді ліків, засобів гігієни, одягу тощо.

Переселенці з України вимушено створили великий попит, через що житло у Польщі значно подорожчало і його було важко знайти. Ця проблема багатьох спонукала шукати прихистку далі, в інших країнах. Водночас ті, кому пощастило орендувати квартиру, намагаються "тягнути" її дотепер.

"Тобто квартиру ми знімаємо, квартири дорожчають. Ми задумувались переїхати кудись в менш маленьке місто, але теж…з житлом тяжко. Тобто так як ми тут вже знайшли, то вже тягнемо це житло", – розповідає 49-річний чоловік із Харкова, який нині проживає у Кракові.

Багатьох українців поляки прихистили у себе вдома. За це, в рамках програм, як-от "в 40+", громадяни Польщі отримували виплати від держави або місцевих органів влади. Утім, пізніше їх скасували й, українці були змушені шукати нове житло.

"Тут (жити вдома у літнього чоловіка) перебувати я вже не можу, тому що тут я вже 8 місяців, і те, що на мене господар отримував гроші, – він уже 3 місяці не отримує. І, в принципі, він втомився від мене.

Людина в літньому віці, вона звикла все життя звикла жити сама, і мені самій соромно тут сидіти просто так. А працювати я йти не можу, тому що в мене 2 група інвалідності і по 10-12 годин фізично я не можу працювати", – розповідає 41-річна українка з Харкова, яка проживає у Бидгоші.

Водночас інша 36-річна харків'янка озвучила ще одну причину, чому пошук житла у Польщі став проблемою. Йдеться про упереджене ставлення деяких поляків до переселенців з України, поведінка яких була неприйнятною. При цьому законодавство Польщі не завжди дозволяє орендодавцям позбутися небажаних винаймачів житла.

Переважна кількість опитаних українців заявила, що житлове питання у них вирішено, утім з опису умов проживання зрозуміло, що умови проживання важко назвати хорошими. При цьому нарікань на поточні умови життя майже немає.

Діти

Однією із ключових причин переїзду для багатьох українців стало створення безпечних, прийнятних умов для життя і розвитку дітей. Як свідчить опитування, наразі батьки зосереджують увагу на психоемоційному стані дітей, які пережили військову загрозу і травматичний переїзд. Адже це позначається на загальному стані їхнього здоров’я.

Наприклад, одна з харків'янок, яка зараз проживає у Кракові, розповіла, що її діти почали частіше хворіти:

"Діти мої зроду не хворіли так багато, а зараз вони вже третій раз хворіють, з горлом щось у них. Чи вони до мікробів цих польських звикають, чи як. Діти також переживають там стрес, переїзд і все таке інше. А ми намагаємося, звичайно, бути на позитиві".

Крім того, українських батьків неабияк хвилює отримання освіти дітьми у польських школах польською мовою. Як показали глибинні інтерв'ю, цей період адаптації важко дається як дітям, так і батькам. Деякі українці нарікають на відсутність українських шкіл та українських класів. Ця проблема є актуальною здебільшого у великих містах.

"Хотіли зробити українські класи, але так і не зробили. Це тому що в нас діти молодші ходять до школи, і от знаємо це на собі. Бо дуже важко. Дітям важко, в першу чергу.

А польську…так, викладають, але вони ж не викладають його з самого початку. Вони це роблять як для всіх, не вибірково для українців…Це я не поляків звинувачую, це звинувачувати більше наше консульство, яке за весь час нічого не зробило в цьому плані, не спрацювало, тобто не домовилось про класи", – наголошує 49-річний харків'янин з Кракова.

Психологічний стан

Опитування свідчить про те, що невизначеність особистих життєвих планів та розставання з близькими значно погіршують психологічне здоров’я.

"Ми спочатку приїхали сюди щойно почалася війна, але морально я тут не змогла знаходитись, в мене були дуже тяжкі проблеми психологічні, мені було дуже важко розуміти, що ти тут знаходишся серед людей, яким не потрібний через те, що тебе змусили знаходитись тут. Ти тут не по своїй волі. І з першого разу в мене навіть не вийшло. 

Ми повернулися до Харкова, але там, як виявилося, було ще гірше. І тому ми знов повернулися сюди. Це дуже впливає на життя. Ти не почуваєшся тут до кінця комфортно. Це не твій дім", – зізнається 22-річна харків'янка, яка нині проживає у Рабці-Здруй.

Учасники дослідження, серед інших переживань, виокремлюють відчуття самотності, заглиблення у собі, неможливість висловити почуття і поділитися ними з близькими. 

"Найбільше турбує самотність, оскільки найближчих людей розкидало по всьому світові аж до Гренландії. Хоча тут моя мама, все одно відчувається самотність. І вся комунікація іде онлайн, через Telegram та Instagram. А на початку хвилювало те, що покинула ніби свою країну, своїх друзів в Україні. Потім зрозуміла, що в принципі це нормально. Тому що я виїхала у безпеку і нічого страшного тут немає, я допомагаю", – ділиться 21-річна харків'янка, яка нині проживає у Щецині.

Як показало дослідження, найбільше українці-переселенці бояться невпевненості у майбутньому, невизначеності ситуацій і, як наслідок, обмеження можливостей облаштування, "створення свого куточка" на чужині. Також деякі українці заявляють, що відчувають провину перед співвітчизниками, які залишаються в Україні попри війну.

"Виникає певна злість, коли на роботі від поляків чуєш "Ой, як вас багато, українців, наїхало. Чому ви далі не їдете?" Ну, а ти ж не винний в тому, що ти просто зараз не можеш бути в себе вдома? Але не всі такі. Як в Україні є погані й добрі люди, так і тут, і погані і добрі. Звичайно, допомога була колосальна від них, але різні люди є. Як ще вплинуло? Все одно якось не відчуваєш себе спокійно, щасливо. Наприклад, я не можу щось сфотографувати і викласти, тому що совість гризе, що там вдома війна, як би в людей світла немає, мені тут добре, оце такий теж момент", – розповідає 20-річна дівчина з Донеччини, яка нині проживає у Бидгощі.

Попри складнощі адаптації, українські переселенці наголошують, що вдячні полякам за допомогу, зокрема психологічну. Кажуть, що це допомогло пом'якшити наслідки пережитої травми.

"Ось ти приїхав без нічого, а там (у Польщі) усе було – усе, що потрібно, давали. І психологічна допомога була, і люди підтримували дуже добре. Якийсь час ти не розумієш, що ти вільний, що ти можеш вийти і піти в магазин. У тебе стрес, треба втекти, втекти. Згодом це, звісно, минуло", – ділиться 32-річна українка родом із Бердянська, яка проживає у Бжозові.

Інші проблеми, з якими українці зіштовхнулися у Польщі

Переселенці з України, крім раніше озвучених проблем, назвали такі:

• перевезення особистих речей за кордон,
• отримання медичної допомоги,
• отримання юридичної допомоги,
• незнання польської та інших іноземних мов, що викликало складнощі з працевлаштуванням.

Водночас більш забезпечені українці раніше нарікали на невизначеність процедури переміщення між країнами Євросоюзу. Причина полягала у тому, що деякі з них мали намір подорожувати.

Читайте також: Як українцям отримати медичну допомогу у Польщі – пояснюють у МОЗ

Плани на майбутнє

Переселенці з України у Польщі, говорячи про плани на майбутнє, прив'язують їх до перебігу повномасштабної війни. Здебільшого люди планують життя максимум на 2, 6, деколи на 12 місяців. При цьому ключовою темою є повернення в Україну, яке залежить від:

• закінчення війни,
• зникнення загрози обстрілів або деокупації рідного міста.

Тобто головним бар’єром повернення українців з-за кордону залишається небезпека для життя. Водночас "якорями" повернення в Україну є "ближнє коло" – робота, житло, родинні і дружні стосунки.

Ось що говорять українці у Польщі про свої плани на майбутнє:

50-річна одеситка у Вроцлаві

"Коли я зрозумію, що можна перебувати в моєму місті безпечно, відразу туди поїду, бо там у мене все моє життя. Там була моя робота, яку я обожнюю. Там були мої друзі, знайомі, родичі, були і є, але зараз всі ми десь, десь по світу".

36-річна харків'янка у Кракові

"У мене такий принцип: щоб не розчаровуватися, не треба зачаровуватися. Тому я планів, якихось ілюзій не будую. Ми вирішили, що будемо точно рік жити тут, до вересня. От як ми заїхали, там, діти, школа, щоб їх не смикати. А як далі складеться, ніяких планів немає абсолютно.

Не можу сказати, що ми мріємо тут жити все своє життя. І я не можу сказати, що ми повернемося через рік. Бо якщо там буде безпечно і нормально, але, враховуючи, що ми з Харкова, то навряд чи це буде. Не знаю".

Деяким українцям, чиї рідні міста в окупації, більше немає куди повертатися. Однак вони все одно хочуть повернутися додому, в Україну.

56-річний чоловік зі Старобільська, який нині живе у Кракові

"На даний час нема куди повертатись. Взагалі будемо повертатись в Україну, як трохи безпечніше стане. Не збираємось залишатись на весь час. Як деокупують територію, так і будемо повертатись.

Мріємо повернутися додому і жити тим життям, яким ми жили раніше. Чекаємо до весни, а там далі будемо бачити". 

22-річна харків'янка, яка проживає у Рабці-Здруй

"Я хочу там, у моїх мріях, щоб війна закінчилася навесні. Я думаю, що раніше це ніяким чином неможливо. І звичайно, я планую повернутися додому, як тільки все скінчиться, як тільки буде можливість. Як тільки не буде там проблем з електрикою, теплом. Я би дуже хотіла повернутися. Я тут залишатися не планую. Я бачу своє життя лише в Україні", – наголошує вона.  

Наразі перебування українців на території Польщі зокрема залежить від офіційної позиції приймаючої сторони. Дехто з переселенців скористався правом на тимчасовий захист і оформив його на рік. Його може бути продовжено ще двічі на строк до 6 місяців. Яким чином буде регулюватися подальше перебування українців, залежатиме від польського законодавства.

Дослідження проводилося методом глибинних інтерв'ю, у якому взяли участь 15 українських переселенців, які нині проживають у Польщі. Опитування не є репрезентативним. Глибинні інтерв’ю є частиною комплексного дослідження "Медіаспоживання та громадська активність українців, що знайшли тимчасовий притулок від війни у Польщі". 

Читайте також: "Я повернуся": Зеленська показала щемливе відео про українських переселенців у Польщі