Після підвалів і смерті 12 родичів. Як психологи повертають до життя дітей, долі яких скалічила Росія

"Майбутнє за дітьми" – слова, що через війну набули кривавого забарвлення. Адже чи можна покладати на дітей відповідальність за майбутнє, коли ті ледве знаходять сили "вивозити" теперішнє? Жити без мами, тата, втративши дім, а подекуди – ціле місто.

Навчити дітей жити сьогодні – місія, яку взяли на себе українські психотерапевти реабілітаційного табору Gen.Camp, що нині базується на заході України. Там дітей, які пережили окупацію, полон і втрату рідних, вчать долати психологічні травми і знаходити нові сенси заради майбутнього.

Як повідомила "Українській правді. Життя" організаторка табору і засновниця організації Gen.Ukrainian Оксана Лебедєва, із серпня 2022-го безкоштовну психологічну реабілітацію пройшли уже 115 дітей.

Ми розповідаємо, що довелося пережити кільком з них – історії, що неможливо вигадати і подекуди складно описати словами.

Про Gen.Camp

Українські психотерапевти на чолі з кандидаткою психологічних наук і психологинею Оксаною Шльонською актуалізують протоколи МОЗ та розробляють авторську програму реабілітації українських дітей "Захищені любов’ю". Її застосовують на практиці у таборі Gen.Camp. Адже до повномасштабної війни в Україні світового досвіду "що робити з дітьми, чиїх батьків переїхав танк" – не було, наголошує Оксана Лебедєва.

Сучасні світові програми реабілітації не орієнтовані на такі глибокі травми і більше підходять дітям, які пережили міграцію, переїзд у зв'язку з війною; інші – переважно базуються на роботі з травмами, пов'язаними з домашнім насиллям, булінгом у школі тощо. Утім, рівень страждань, які пережили вихованці табору – набагато вищий, наголошує Лебедєва.

"Захищені любов'ю" – це структурована програма реабілітації, яка базується на наукових методах. Це когнітивно-поведінкова і кататимно-імагінативна терапії. Це виключно українська програма – створена українцями для українських дітей", – розповідає Оксана Лебедєва.

Під час розробки програми психотерапевти враховували культурні та ментальні особливості українських дітей.

"Ми не можемо використовувати методи, які, приміром, використовували для сирійських біженців. Треба було враховувати абсолютно інші культурні аспекти, тому ми написали свою програму", – пояснює Оксана.

Які види терапії проходять діти під час реабілітації у таборі можна прочитати у матеріалі:

"Смерть цей хлопчик переживав 4 рази". Як українці в Іспанії рятують дитячу психіку після втрати батьків та окупації

Психотерапевти у Gen.Camp розробляють авторську програму реабілітації українських дітей "Захищені любов’ю"

Невигадані історії українських дітей війни

Марго з Маріуполя, яка втратила 12 родичів через російський снаряд

Маргарита – уродженка "міста, якого немає", адже Маріуполь, за даними української влади, Росія знищила на 90%.

"До війни ми жили прекрасно. Влітку я їздила до бабусі Валі. Коли приїжджала до моєї іншої бабусі Зої, ми гралися кожного дня. Вона мене навчила читати і писати", – таким згадує дитинство в українському Маріуполі маленька Марго.

Її життя змінилося назавжди, коли 8 березня минулого року у будинок бабусі прилетіла російська авіабомба. Там, очікуючи на оголошення зеленого коридору, перебувала вся родина дівчинки.

"Бабуся Валя, бабуся Зоя, мій брат Кирил, мій тато, мій дядько, моя мама, я, мій хрещений, моя двоюрідна сестра Іра, Олена – дівчина брата… Просто прилетіла до нас бомба. Коли я прийшла до тями, я закричала "Де моя мама? Де мій тато?" – пригадує дитина.

12 родичів Маргарити загинули. Вижили тільки вона, її мама та дівчина брата. За словами дитини, одна з її бабусь теж могла вижити, але "її не врятували".

Марго зізнається, що після пережитого була у стані шоку – навіть не плакала.

"Я кілька днів була у шоковому стані. Не дуже хороше відчуття", – ділиться вона.

Сама дитина отримала поранення і разом з мамою потрапила до лікарні у Маріуполі. Там, за словами Оксани Лебедєвої, дівчинка перебувала три доби – під постійними обстрілами окупантів. Увесь цей час мама Ірина була непритомною, а донька сиділа поруч і тримала її за руку, не маючи доступу до їжі та води.

На щастя, Маргариті та її мамі вдалося вибратися з нині захопленого росіянами Маріуполя.

Через пережитий жах Марго страждала від надзвичайної тривожності за маму – страшенно боялася втратити останню рідну людину, що у неї лишилась. Дівчинка мала яскраві ознаки обтяженого горювання, тому її мама звернулася по допомогу. За словами Оксани Лебедєвої, Марго потрапила на реабілітацію у листопаді 2022-го.

"Пам'ятаю, вона вийшла з автобуса і вже почала говорити. Мені здається, вона просто чекала когось, кому можна виговоритися", – згадує засновниця Gen.Ukrainian.

За її словами, Марго дуже активна та працьовита дівчинка – каже, що мріє стати детективом, коли виросте.

"Буду шукати докази, ловити злочинців. Треба продовжувати своє життя", – говорить дитина.

Маленька Марго у таборі

Утім, найзаповітнішою називає іншу мрію:

"Знову побачити тата і хоч трошки з ним поговорити. Я з татом розмовляю через вікно. Він же мене чує…"

Реабілітація у таборі допомогла не лише Маргариті, але і її мамі. Жінка усвідомила, що психотерапія може допомогти подолати пережите.

"Мама побачила, що всі ці травми можливо опрацювати. Тому сказала, що повернеться особисто", – додала Лебедєва.

Андрій з Броварів, який втратив сім'ю під час спроби евакуації

Андрію – 10 років. У перші дні повномасштабної війни, 1 березня, дитина разом з батьками виїхала із Броварів у Чернігівську область. Утім, до пункту призначення родина так і не дісталася.

Дорогою вони натрапили на колону танків російських окупантів. Один з БТРів розчавив автомобіль, у якому перебувала родина. На щастя, хлопчик вижив. А коли витягнув руку з понівеченого авто, його помітили двоє росіян.

Останні витягли Андрія з машини та почали питати, чи має він мобільний телефон. Його не було. Потім дитину залишили на узбіччі дороги, а самі почали розстрілювати авто – навмисне поцілили у бензобак автомобіля. Мама, тато та дядько Андрія згоріли на очах хлопчиках.

При цьому Андрійко впевнений, що мама в авто була ще живою, адже не бачив на її обличчі і тілі поранень.

"Пережитий травмуючий досвід і досі вважається Андрійку лише сном. Він і досі не може усвідомити, що його батьки загинули", – кажуть у Gen.Camp.

Андрій зізнається, що у таборі його навчили відпускати свої страхи.

Андрій (зліва) з товаришем у реабілітаційному таборі

"Коли в тебе щось болить, треба написати це на листочку, прив'язати до гелевої кульки і відпустити в небо, щоб воно летіло. Щоб ти про нього не пам'ятав і тобі було легше", – каже хлопчик.

Після реабілітації у таборі Gen.Camp Андрій повернувся у Бровари. Зараз хлопчик проживає зі своєю старшою сестрою, яка взяла над ним опіку після загибелі батьків.

Савелій з Ірпеня, у якого загинув батько, а дядько та старший брат були тяжко поранені

Батько та старший брат 10-річного Савелія у перші дні повномасштабного вторгнення РФ вступили до лав територіальної оборони. Тато хлопчика був чемпіоном України з пейнтболу.

Одного дня, коли Савелій робив домашні уроки, мамі зателефонували – вона вийшла поговорити телефоном. У цей момент брат розказав Савелію, що тато загинув.

"Мама кричить, брат каже: "Треба поговорити". Я: "Окей, що таке?" "Ну, як ти знаєш, я поранений. Юра поранений". Це мій дядько. "А твій батько…" Я вже відразу здогадався. Мій батько загинув", – пригадує хлопчик.

За словами хлопчика, у його батька двічі влучила ворожа куля. Його брат у цей час перебував на іншій позиції, тож коли дізнався про поранення батька, побіг до нього, аби витягти з окопу.

"Брат був на Холмі, на іншій позиції. Йому сказали це (про загибель батька – ред. ), він прибіг і почав витягувати батька з окопу. Не вдалося. Брата поранило. Потім дядько уже почав його затягувати в окоп, і сам отримав останню кулю в спину", – розповідає хлопчик.

Савелій на могилі тата

Тіло загиблого батька пролежало на позиції 10 днів, адже через активні бойові дії забрати його було неможливо.

За словами Оксани Лебедєвою, Савелій не був присутнім на похороні батька, хоча зізнався, що дуже хотів. Утім, рідні боялися травмувати дитину.

Дитина, ймовірно, не могла повірити, що батька більше немає, тому хлопчик заходив до соцмереж в надії, що тато буде онлайн.

До війни Савелій хотів бути стоматологом, але тепер, після загибелі батька, мріє стати військовим лікарем.

"Я взагалі хотів у дитинстві бути стоматологом, тобто лікарем.

А потім, коли почалася війна, і батько загинув, я захотів стати військовим. Потім я думаю, а чого це не поєднати – я хочу бути військовим медиком", – говорить Савелій.

Хлопчик мріє стати у майбутньому військовим лікарем

Аня і Діма з села Ягідного на Чернігівщині, які місяць прожили у підвалі

Ці діти опинилися в епіцентрі жахливої історії про підвал смерті в Ягідному. Окупанти увійшли до села через 7 днів після вторгнення в Україну і місяць утримували у підвалі школи майже все населення – понад 360 осіб, включно з дітьми та літніми людьми.

Аня і Діма – разом ходили до школи, і разом опинилися у підвалі школи зі своїми батьками та іншими родичами. Діти стали свідками знущань та залякувань з боку окупантів.

Людям бракувало місця, повітря, води і їжі, діти спали у підвалі стоячи.

"Коли вони викинули свій черствий хліб і люди кинулися шукати, де якийсь кращий, вони зняли це на телефони і хихикали над нами", – пригадує Аня.

Нелюдські умови життя змогли витримати не всі мешканці села. А тіла тих, хто загинув, окупанти тривалий час не дозволяли поховати. Людям доводилося днями жити поруч з мертвими, поки їхні тіла зрештою не виносили на вулицю.

Українські військові звільнили Ягідне 3 квітня 2022 року.

До реабілітаційного табору Діма потрапив, зокрема, через страх, що пережитий жах може повторитися. Також хлопчика травмував випадок, коли одного дня його мама, не витримавши знущань підвалом, піднялася нагору до окупантів. У жінки здали нерви – вона просила росіян або дати хоч шматок хліба, або вбити її, бо "не може більше бачити, як вмирають її діти".

Тоді Діма злякався, що їхня сім'я може загинути.

Утім, реабілітація допомогла дітям, розповідає Лебедєва. Зокрема, за словами засновниці табору, дівчинка зважилася разом із журналістами спуститися до того підвалу і показувати місця полону і списки загиблих людей.

"Для мене це надзвичайний результат. Все, там немає страху – вона його подолала. Як каже наш психолог, страх не можна забути, його можна тільки пережити", – додає Лебедєва.

Діма нині мріє стати фотографом – каже, у нього виходять красиві світлини. А Аня хоче піти у військову сферу.

Богдан з Бахмута, який втратив батьків

Реабілітацію у таборі пройшов і 8-річний Богдан.

Його батьки загинули на вулиці у Бахмуті під час артилерійського удару, коли йшли на похорон до свого родича. Мама хлопчика була на 7 місяці вагітності. У цей час Богдан перебував у сусідки, де чекав на рідних.

Тіла батьків пролежали на вулиці протягом декількох днів, адже через ворожі безперервні атаки забрати їх було неможливо.

Хлопчик, дізнавшись, що батьки загинули, втік від сусідки і на велосипеді приїхав на місце загибелі батьків.

Батьки Богдана загинули, коли йшли на похорон до родича

Пізніше правоохоронцям вдалося евакуювати дитину, організувавши рятувальний рейс. Хлопчика забрала до себе колишня дружина вітчима.

За словами Оксани Лебедєвої, почувши про трагічну історію Богдана, вирішили звернутися до поліції, аби надати йому психологічну допомогу у таборі.

"Ми знайшли хлопчика через Нацполіцію та вмовили опікунів. Дитина потрапила на реабілітацію через три тижні після подій", – розповідає Лебедєва.

Завдяки тому, що хлопчик потрапив у табір відносно швидко, результати реабілітації не змусили чекати на себе, додає Оксана:

"Дитина взагалі не говорила, коли приїхала у табір. Терапія "по гарячих слідах" працює швидше та ефективніше, адже немає терміну капсулювання травми".

На першому фото – Богдан під час евакуації з Бахмута, на другому – у реабілітаційному таборі

Пригадує, як уже перебуваючи у таборі, Богдан повісив біля свого ліжка намальований щит, щоб той "оберігав його від жахливих снів та тривог".

Потрапивши у табір, Богдан не навіть говорив через пережиту втрату, додає Оксана Лебедєва

Нині він проживає у Київській області. У майбутньому хлопчик мріє стати військовим та захищати Україну.

"80% дітей відпускаємо зі спокійним серцем"

Як пояснює очільниця Gen.Ukrainian, команда психотерапевтів аналізує динаміку покращення психологічного стану кожної дитини, яка пройшла реабілітацію. З дітьми, яким не вистачає інтенсиву у 21 день, працюють і надалі.

"На наш погляд, програма працює надзвичайно добре. 80% дітей ми відпускаємо зі спокійним серцем. З іншими 20% ще будемо працювати, бо їм не вистачає інтенсивів. Глибина травми сильніша.

Але науковий метод має бути доведений. Будемо працювати з цією програмою далі. Ми вже виносили її до наукової спільноти у Варшаві на Всесвітньому психіатричному форумі. У світі на сьогодні немає такої ж комплексної програми по роботі з травмою", – наголошує Оксана Лебедєва.

Оксана Лебедєва з однією з підопічних у таборі. Усі фото: Gen.Ukrainian

Унікальність програми реабілітації дітей з психотравмою полягає також у тому, що психотерапевти працюють і з їхніми батьками/опікунами. Оксана додає, що психотерапевти планують "роками відстежувати стани цих дітей".

Авторську програму реабілітації Gen.Ukrainian передасть МОЗ для подальшого лікування дітей, які зіткнулися з жахами війни.

Цьогоріч організація планує надати безкоштовну психологічну реабілітацію ще 200 дітям, зокрема підліткам до 16 років. Проєкт реалізується за підтримки Фонду першої леді Олени Зеленської.

Кожен українець, чия дитина переживає тяжкі часи, може зв'язатися із командою дитячого реабілітаційного табору, щоб отримати безоплатну допомогу або консультацію. Для цього потрібно заповнити анкету за посиланням.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"

Фото обкладинки: громадська організація Gen.Ukrainian