"Соціальне житло буде нескоро". Міністерка соцполітики про підтримку ВПО, усиновлення та міжнародну допомогу

Повномасштабна війна загострила соціальні проблеми українців: зросла кількість переміщених осіб, людей з інвалідністю, дітей, які залишилися без батьків тощо.

Однак чи є їхня соціальна підтримка достатньою, хто і як фінансує соціальну допомогу у країні, де триває війна і чи варто сподіватися на її збільшення?

Житло для ВПО, усиновлення під час війни, пенсії та реформа соціальної сфери стали темою інтерв’ю "УП. Життя" з міністеркою соціальної політики України Оксаною Жолнович.

"Україна тяжіє до соціальної держави"

– Пані Оксано, чи можна назвати Україну соціальною країною, де підтримують та допомагають адаптуватися та вижити незахищеним верствам населення?

– Я вважаю, що Україна більше тяжіє до тих держав, що є соціальними, враховуючи ресурс, який ми виділяємо на різного роду соціальні цілі. Однак є питання, наскільки ефективно ми цей ресурс використовуємо.

Оксана Жолнович. Фото: Ден Бобров

Бюджет соціальної політики в Україні є другими по розміру після бюджету оборони. Це величезний бюджет понад 800 млрд грн. І це тільки державний бюджет, не враховуючи бюджети органів місцевого самоврядування, які теж мають свої окремі соціальні програми.

Чи буде житло для ВПО та якій категорії переселенців скоротили виплати 

– Поговорімо про вимушено переміщених осіб. Під час війни їх стало набагато більше.

На що в Україні не вистачає коштів для цієї категорії?

– Найбільше ВПО не вистачає реальної соціальної послуги. Наприклад, люди похилого віку, чиї діти виїхали за кордон рятувати онуків, залишилися самі, і їм треба допомогти продукти принести, прибрати, їсти приготувати. Колись це була одна родина, і питання вирішувалося, а тепер вони самі – і для них це проблема.

Є ситуації, коли люди потребують стаціонарного догляду. Цього також не вистачає, тому що громада, куди вони переїхали, немає ані місць у лікарнях, ані грошей на це.

Таких самотніх людей дуже багато. І не тільки літніх. Наприклад, жінки з дітьми. У нас таких підтримок нема, а у світі є. Йдеться про тих, хто супроводжує, хто допоможе з документами тощо.

– Може тому, що у світі на ринку соціальних послуг є конкуренція? І там компанії "б’ються" за кожну бабусю, щоб отримувати кошти з бюджету.

– У тому й справа. Ми тільки почали про це говорити. Ти можеш тут у кабінеті озвучувати будь-які колосальні ідеї, але реалізовувати їх треба "на землі", у кожній конкретній громаді. А там звикли, що є установа, у яку треба набрати штат людей, платити їм мізерну зарплату і закривати якось ці послуги. Але ти ніколи так не вибудуєш конкуренцію, бо ті люди невмотивовані.

Ми зараз сформулювали Концепцію національного закупівельника. Будемо закуповувати декілька послуг, відмінних від тих, що є в громаді.

Фото: Ден Бобров

– Про які послуги йдеться?

– Передусім соціально-психологічна підтримка для наших людей. У нас величезна кількість людей у стресі, вони не знають, як їм діяти. Це і дружини, чиї чоловіки воюють, і ветерани, які повернулися з пораненнями і яким треба адаптуватися і їхні родини, і ВПО, які приїхали в нові умови, і навіть ті, хто в громадах працюють з великою кількістю людей. Усі вигоріли і втомилися.

У Києві нам розповідали представники енергетичної системи, як узимку просто боялися йти на роботу, тому що у будь-який момент могла прилетіти ракета і вони щодня перебували під ризиком. І ось, коли почали їм проводити групові сеанси психологічної підтримки та вчити, як себе поводити, ситуація покращилася

Другий напрямок – стаціонарний догляд. Два наші санаторії перелаштували у будинки для підтриманого проживання, тобто коли люди там проживають, а соціальний працівник їм допомагає впоратися з тим, що вони самі не можуть зробити. Наразі це державні заклади, тому що ми мусимо перевірити, як цепрацюватиме.

З наступного року плануємо закуповувати цю послугу у приватних закладів.

– Соціальна послуга для ВПО – це, звісно, добре, однак найважливіше питання для переселенців і не тільки – це житло. Чому в Україні по суті не працює програма "соціальне житло"? Чи буде програма розвиватися, як в інших країнах, коли людина, що опинилася у скрутній ситуації, може отримати від держави тимчасово житло?

– Соціальне житло у нас у країні по-іншому розглядалося. Щоб реалізувати те, про що ви говорите, треба, щоб у кожній громаді був такий житловий фонд, набір певної кількості квартир чи кімнат, які будуть видаватися у тимчасове використання людям, яким це потрібно.

На жаль, в Україні масово приватизували усі гуртожитки і житловий фонд, і тепер такого фонду у громадах не створено. Його треба заново добудовувати, але житло будують приватні компанії за свої кошти, і їх це мало цікавить.

– А держава не може викупляти такі квартири, зокрема для ВПО?

– Зараз ми робимо такі програми, щоб зрозуміти, як те соціальне житло має виглядати. Наразі пішли таким шляхом: для ВПО, які певний проміжок часу перебувають на якійсь території, і розуміють, що готові там лишитись, є програма "Є Оселя". Це хороший варіант кредиту на 25 років. Це спосіб вирішити питання для людей, які вже працевлаштовані.

Для тих, хто не має такої можливості, є центри комплексного розміщення, якими займається Мінреінтеграції.

Також є наша підтримка для ВПО – 2 тисячі гривень на дорослу людину і 3 тисячі на дитину щомісяця. Є повернення коштів на відновлення житла від Мінінфраструктури. Також є компенсація за комунальні послуги: якщо переселенець живе у власників житла , то частина коштів за комуналку їм повертається.

А щодо комплексного поняття соціального житла, то під час війни тисячі метрів квадратних від разу не знайдуться.

Фото: palinchak/Depositphotos

– Тобто соціального житла у найближчий перспективі не буде?

– Так, це буде нескоро. Починаємо зі створення нормальних комплексних соціальних центрів. Спочатку це були облаштовані школи, але ж не може бути так завжди. Шукаємо санаторії, інші приміщення, створюємо там належні умови, (загальні кухні, душові тощо) щоб люди могли повноцінно жити.

– Омбудсмен надавав інформацію про те, що часто стан таких центрів є незадовільним. Чи надходили до вас такі скарги, і хто відповідальний за умови в місцях компактного проживання?

– Такі скарги більше до Мінреінтеграції надходять. Там розробляється постанова про центри комплексного проживання, мають бути  стандарти, належні санітарні і гігієнічні умови, щоб люди могли якийсь період там перебувати.

– У нас ще є люди, які живуть у садочках чи школах?

– Наскільки я розумію, ні. У школах точно ні, їх звідти переселили. Щодо садочків, загалом вже всіх переводять у більш облаштовані центри компактного проживання.

– Ми часто чуємо про це, що міжнародні організації виділяють кошти на допомогу ВПО? Куди вони йдуть і як освоюються?

І чи задоволені ви співробітництвом з Міжнародним комітетом Червоного хреста?

– Міжнародні організації збирають гроші за кордоном, але витрачають їх в Україні. Але вони не зобов'язані звітувати ані про кількість зібраних коштів, ані про те, скільки витратили.

Кожна з таких структур має можливість витратити частину на внутрішню організацію. І тут у нас питання – скільки кожна організація витрачає умовно на себе? Ми не можемо на це вплинути.

Наша співпраця з "Червоним Хрестом" добре себе показала. Ми розробили інструмент, який називається "Є допомога". У нас у міністерстві є найбільша кількість реєстрів, і ми знаємо, яка людина має інвалідність, яку пенсію отримує, допомогу, хто – багатодітний, а хто – малозабезпечений.

"Червоний хрест" допомагає пенсіонерам з малим доходом. Люди подають заяву, ми через нашу базу перевіряємо і передаємо ці списки "Червоному хресту".

У нас близько 10 організацій видавали так допомогу людям: ми їм видавали списки людей. І якщо людина вже отримала гроші в одній організації, її не подавали у списки в іншу.

– Нещодавно Кабмін вніс зміни у постанову про виплати ВПО – тобто кількість тих, хто має право на виплати зменшиться. Чому так і куди будуть перенаправлені кошти?

– Сьогодні увесь наш соціальний бюджет фінансується міжнародними донорами. Виплати по 2 і З тисячі грн ВПО – це програма, яка також фінансується міжнародними донорами. Тому постало логічне питання: якщо партнери дають для ВПО гроші, щоб люди могли вижити в Україні, а ці люди насправді живуть, наприклад, у Польщі і їх отримують? ЄС їм ще там платить допомогу. Наскільки це справедливо?

Тому справедливо тим, хто перетнув кордон України і хто перебуває там довше ніж 60 днів, виплати припинити. Тому що ми розуміємо, що ці люди з іншого джерела отримують виплати. Усього таких людей було близько 120 тисяч.

Також деякі люди подавалися на виплати у декількох  населених пунктах одночасно, верифікація це виявила і скасували подвійні виплати.

Куди підуть звільнені кошти? На нові виплати для ВПО та на програми для малозабезпечених людей. У нас бідність росте, війна, субсидії збільшилися на 9 млрд у цьому році, бо ціна на електрику піднялася.

– Через війну в Україні збільшилася кількість людей з інвалідністю. Однак, чесно кажучи, наша країна часто не є безбар'єрною. Навіть в таких питаннях, як пандуси, наприклад.

– У нас оновлені всі державні норми щодо будівництва, і нові будівлі без пандусів не приймаємо. Є проблема зі старими будівлями, перелаштовувати їх складно.

Бувають ситуації, коли будують пандус у будинку, сусіди виходять і кажуть, що він не потрібний, хай людина з інвалідністю в іншому будинку квартиру купляє.

З "Укрзалізницею" ми домовилися, і тепер простіше стало замовляти окреме купе для людей з інвалідністю. Раніше треба було робити це тільки через касу, а тепер і онлайн.

Однак кількість таких вагонів треба збільшувати, хоча "Укрзалізниця" постійно оновлює свій парк такими вагонами, все одно їх недостатньо.

Фото:IgorVetushko/Depositphotos

У чому полягає демографічна політика і чи збільшать вартість "Пакунків малюка"

– В одному з інтерв'ю ви казали, щоб для того, аби українці поверталися з-за кордону, треба запровадити в Україні такий же рівень соціальної підтримки. Що саме ви маєте на увазі? 

– Ми говорили про відбудову країни після перемоги, коли робочі руки будуть потрібні. Треба вже зараз формулювати комплексну програму про те, що ми запропонуємо людям, які повернуться у Бахмут чи у Херсон.

А це і житло, і доступна іпотека, і перенавчання, і робота. Ми якраз на етапі формування комплексної стратегії демографічної політики, яка включатиме повернення наших людей.

– Демографічна політика – це також і про заохочування народжуваності. Тому питання – чи будуть якось збільшуватися виплати на дітей, ціна пакунка малюка у зв’язку з інфляцією? Чи достатньо пакунків зараз?

– Пакунки малюка усі закуплені. У нас виникли проблеми з доставкою. Багато лікарень просто не повідомляли, що у них на складі немає пакунків малюка, вони на регіональному складі збиралися, а в лікарні не доставлялися.

Людям казали, що немає, і пропонували грошову компенсацію. Насправді батьки не залишалися ні з чим, бо є альтернатива: якщо людина не може отримати пакунки, вона отримує гроші. Однак пакунок, особливо, коли перша дитина, набагато краще.

Фото: GettyImages

Зараз ми почали робити моніторинги, переглядати звернення пренатальних центрів, питати їх, чому вони не замовляють.

Наголошую – пакунки є, вони укомплектовані, їх достатньо, ми провели закупівлі і готуємося закупляти на наступний рік. Щодо збільшення ціни – наш соціальний бюджет залежить від допомоги міжнародних партнерів, тому наразі важко щось обіцяти.

Чи спростять систему усиновлення і що робити із сиротами 

– Спершу під час війни всиновлення заборонили, але потім дозволили, однак не на територіях, де йдуть бойові дії. Як зараз відбувається цей процес? Скільки дітей потребують у батьківському піклуванні? І чи буде дозволено усиновлення іноземцями?

– Спочатку повномасштабного вторгнення процеси усиновлення були призупинені, тому що величезна кількість дітей з інтернатними закладами, в яких вони перебували, переїжджали за кордон чи на західні території. Треба було пильнувати за дітьми і їхнім переміщенням. Зрозуміло, що процедури усиновлення не могли відбуватися.

Міжнародне усиновлення взагалі зупинили, тому що зараз треба верифікувати документи міжнародних усиновлювачів і є внутрішній запит. Тому краще спочатку задовольнити його, бо все ж таки кожна дитина має право виховуватися у тій країні, де вона зростає.

Знаєте, ситуація не настільки критична, з точки зору піклування про своїх дітей. У нас більшість з 67 тис. дітей, які втратили батьків, виховуються у родинах. Тобто їх взяли до себе родичі: тітки-дядьки, дідусі-бабусі тощо. Тільки 5,5 тис. дітей перебувають у різних закладах.

– Як просувається  перехід з інтернатної системи на сімейні будинки, щоб діти могли відвідувати школи та жити у родині?

– Реформа триває. В інституціях здебільшого проживають діти, які мають батьків, не позбавлених прав. Тобто це соціальне сирітство.

Повних сиріт – 5,5 тис. – не так вже і багато. І зараз ми і для них шукаємо рішення, щоб вони перебували у прийомних родинах або у будинках сімейного типу.

– Однак по факту утримання дитини в інтернаті обходиться дорожче, ніж у такій родині.

– Так, на дитину, яка виховується в інтернаті, сукупно витрачається більше коштів, це кошти з обласних бюджетів. А ось родинам платить державний бюджет. І це немалі кошти. Ми виплачуємо 2,5 прожиткові мінімуми на кожну здорову дитину і 3,5 – на кожну з інвалідністю, якщо вона виховується у прийомній родині.

У ту ж родину йде пенсія по втраті годувальника, соціальні стипендії тощо. сумарно підтримка є, але нам зараз бракує популяризації прийомних родин, навчання і підтримки.

Ми провели опитування, і ті люди, що вже стали прийомними батьками, кажуть, що у громаді їх не підтримують. Немає служб, які допомагають.

Фото: Professor25/Depositphotos

– Але сама процедура всиновлення дуже важка, і багатьох людей, це зупиняє.

– Зараз ми її спрощуємо.

Перший крок – це можливість подати заявку на усиновлення і на те, щоб стати прийомними батьками у "Дії".  Далі ми будемо відстежувати процес на рівні держави.

Раніше просто подавали заяву у службу у справах дітей у своїй громаді, а по лінії держави не видно було, чи пропонують батькам дітей, чи ні. Коли це буде "Дія", ми бачитимемо усіх претендентів, які хочуть усиновити дітей, і зможемо їх супроводжувати, а також всіх дітей, що на обліку. Це має спростити обмін даними, і, думаю, процедура буде набагато простіше.

Однак сама послуга усиновлення не може бути абсолютно простою. Бо ти віддаєш дитину у родину і повинен розуміти, що ця людина зможе утримати цю дитину, що вона розуміє, що бере не іграшку.

Коли кажуть, я хочу собі дитину – це поганий підхід. Ця дитина травмована, вона жила в інституції, і у неї втрачені деякі навички соціалізації, з нею буде непросто. Тому перед усиновленням треба пройти навчання і бути психологічно готовим.

І ще така проблема – всі, хто звертається, хочуть маленьких і здорових дітей. Однак таких дуже мало.

– Як ви можете прокоментувати випадки, коли випускникам інтернатів при виході звідти у карті пишуть: розумова відсталість, тільки тому, що вона виховувалася у певному закладі? І взагалі якою ви бачите систему інтеграції цього випускника до соціуму?

– Наразі ми працюємо з Міністерством охорони здоров’я, щоб робити зовнішні оцінки здоров’я таких випускників і передивлятися діагнози. Сумісно з ЮНІСЕФ ми робимо проєкт, який передбачає перевірку усіх психоневрологічних інтернатів на предмет того, чи дійсно там діти з комплексними порушеннями і чи не потрапили туди такі, що не мають таких діагнозів.

В ідеалі всіх цих дітей ми плануємо перевести у прийомні родини, а тяжко хворих – на паліативні пакети до медичних закладів, або в так звані малі групові будинки. Тобто це просто квартира у громаді, де живуть до 10 дітей з вихователями. Це набагато краще, ніж коли їх 50 в інтернаті.

Однак тут необхідна робота з громадою, щоб не забороняли влаштовувати такі будинки. Бо наявний місцевий спротив, такі заклади нікому не вигідні. Особливо якщо ярлик, що діти з розладами психіки

Ось, наприклад, на Закарпатті громадська організація взяла під супровід 18-річну випускницю інтернату, їй хотіли винайняти квартиру. Однак ніхто з орендарів у маленькому місті не погодився здати житло.

– Питання закритих закладів, інтернатів для людей з інвалідністю, літніх – як ви контролюєте харчування, умови перебування тощо? Дуже часто чула, що люди там недоїдають і живуть в нелюдських умовах. Наприклад, остання історія з інтернатом на Буковині чи у Дніпрі, куди дітей привезли з Польщі в жахливі умови.

– Контроль будемо посилювати. Робимо спільні з Уповноваженим з прав людини моніторингові візити у такі заклади. Планові перевірки наразі заборонені, є тільки позапланові, щоб до них не встигли підготуватися.

Якщо вам надійшла інформація про порушення прав людей у закритих закладах, треба дзвонити на урядову гарячу лінію. Всі такі сигнали перевіряються.

Чому пенсії залежать від військових 

– І про пенсії. З чого вони виплачуються зараз?

– Ви не повірите, нас рятують наші захисники! У нас до війни було 13 млн застрахованих осіб, які сплачували внески, і є 11 млн пенсіонерів. Це означає, скільки ви сплатили – 2–3 тис. – стільки ми пенсіонеру і дали. Щоб йому заплатити 5 тисяч, треба, щоб кожний сплатив таке саме ЄСВ.

Сьогодні через те, що понад мільйона людей пішли в армію і отримують на передовій зарплати 100 і більше тисяч, ми можемо закривати потреби пенсійного фонду.

Так, ми не можемо збільшити пенсії в рази, бо і не всі ФОПи платять ЄСВ і бізнес зменшився, але завдяки нашим військовим і тим, що їхні внески сплачуються повністю "по-білому", ми маємо можливість системно виплачувати пенсії у тому розмірі, який є і навіть індексувати.

Фото: budabar/Depositphotos

Якби всі люди, які працюють чесно, декларували свої зарплати і сплачували податки, пенсії були б більші. Проблема у тому, що показують зарплату на рівні мінімальної, а насправді платять більше.

Чи не втомилися на заході допомагати Україні

– Коли ви їздите за кордон і спілкуєтеся з міжнародною спільнотою, ви не відчуваєте себе міністром соціальної політики бідної країни? І чи не змінилося ставлення до України за кордоном?

– Я не вважаю, що наша країна – бідна. Коли я їду за кордон, я бачу, що у нас не так все погано, як нам здається. Наприклад, у Португалії нам говорили, що у них з’явилася суперпослуга безкоштовного садочка, для дітей, які народилася у 2000 році, а до того часу їх у них не було. А у нас вони є давно, і ще цьогоріч ми сплачуємо кошти на оздоровлення дітей з малозабезпечених родин.

У Великій Британії не вистачає безкоштовних садочків. У багатьох країнах солідарна пенсія також дуже маленька, є тільки накопичувальна.

Соціальна політика за кордоном часто є жорсткою:  ніхто все всім не роздає. Навіть у Німеччині, яку вважають соціальною, наших людей, щоб вони отримували допомогу, відразу спрямовують у центри роботи і на мовні курси.

Будь-яка допомога економічно прораховується, і ми мусимо до цих стандартів прийти.

З іншого боку, я бачу, що в нас є багато сервісів, яких немає за кордоном.

Що стосується ставлення  до України, то я відчуваю безумовну підтримку. Якщо говорити чесно про те, що ти потребуєш і прописувати це в реальних цифрах, партнери відгукуються і відкриті до взаємодії. Ні в одній країні я не зіштовхнулася з тим, що нам не хочуть допомогти. Просто треба чітко доносити, що ти потребуєш і не створювати ефемерні замки.

– Ваша  заява про те, що українцям треба вийти із зони комфорту викликала резонанс. Прокоментуйте, що саме малося на увазі під зоною комфорту і звідки вона може взятися під час війни, коли більшість людей виживають? 

– Ми розпочали складну розмову про те, якою має бути нова соціальна політика в Україні. 

Сьогодні економічна стійкість є такою ж важливою, як і достатня кількість зброї на передовій. Разом з тим, не йдеться про позбавлення пільг та виплат.

Все, що гарантовано в Конституції, зберігається. Сьогодні ми говоримо про те, щоб оптимізувати ці виплати. Замість ста різних виплат, які передбачені для людей з інвалідністю, зокрема 34 грн, зробити одну допомогу, але суттєву. А там, де потрібна підтримка, забезпечити насамперед послугу – дати людині з інвалідністю можливість опанувати новий фах, працевлаштуватися, адаптуватися до нової роботи, зрештою – облаштувати її житло. 

Бо якщо людина постраждала від насильства, виплата не допоможе, якщо в людини алкогольна залежність, виплата нашкодить, а не допоможе. Якщо молодий ветеран отримав поранення, йому потрібна якнайшвидша реабілітація і поновлення функціонування. Скрізь є виплати і у нас вони будуть, їх не приберуть. Питання в тому, що це не основний інструмент підтримки. Основний інструмент – послуга, якої в нас нема і її треба розвивати. І на це ми збільшуємо ресурс.

Сьогодні сума видатків на соціальну сферу, а це в основному виплати, є більшою, ніж на охорону здоров’я, освіту і розвиток бізнесу та інновації. На одного платника податків є декілька утримувачів. У нас на 13 млн людей, що працюють, 11 млн пенсіонерів, 3 млн людей з інвалідністю, 3 млн родин, які отримують субсидію, ще 60 тис. сиріт тощо.  Скільки ще витримає бюджет і дохід платника?

До кожного потрібен індивідуальний підхід і різні послуги, а не всім однакова невелика виплата. Ми маємо відійти від патерналістської системи виплат і побудувати філософію спроможності. Змістити акцент з виплати на послугу.

Розмовляла Яна Осадча

Читайте також: Головне – не чути вибухів та мати дах над головою. Чому ВПО не мають віддячувати за гуманітарну допомогу