Чому "Маленький диктатор" Дмитра Бєлова сьогодні актуальний, як ніколи, — рецензія
У сучасній українській літературі з'являється дедалі більше книжок, що намагаються осмислити війну, імперську природу агресора та той світогляд, який робить насильство можливим. Але "Маленький диктатор" Дмитра Бєлова, що нещодавно вийшов у видавництві "Адаптації" — виняток. Не тому, що автор говорить про нові речі. А тому, що він говорить про страшні речі не так, як прийнято.
Бєлов відмовляється від трагедійної ноти, від болю як домінанти. Натомість занурюється в сати́ру — жанр, який у контексті війни майже ніхто не наважується брати до рук. І саме тому читач раптом усвідомлює: і сміх, і відраза, і абсурд — надзвичайно точні інструменти, коли йдеться про імперію, що десятиліттями трималася на страху та самозамилуванні.
Цар, який зійшов з розуму
Події розгортаються у державі, де час застиг, а влада зосереджена в руках одного чоловіка, який занадто довго сидить на своєму троні й давно не відрізняє бажання від імпульсу. У нього вже немає щирих емоцій, немає мети, немає страху втрати. Є лише нудьга — найнебезпечніший стан у політиці.
Диктатор Бєлова — це не лише карикатура на Путіна, хоча впізнаваність очевидна. Війна в романі не постає як трагедія чи геополітичний катаклізм. Вона — каприз людей, промитих (радянською) пропагандою.
Про сатиру та сміх
Сатира в Бєлова працює не як жарт над ворогом — він не сміється "з них", він сміється "з механізму". Це важлива різниця.
У романі немає "хороших" чи "поганих". Є люди, які настільки довго живуть у системі абсурду, що стали її продовженням. Це історія не про "звірства диктатора", а про суспільство, яке потакає своєму царю, яке десятиліттями погоджується жити в абсурді — і в якийсь момент узаконює його.
Небезпечна близькість до реальності
Втечі від реальності у цій книжці немає. Є лише збільшувальне скло, яке дозволяє побачити механіку імперського мислення без фільтрів.
Роман змушує замислитися над тим, що робить тиранію можливою: не феноменальний злочинець, а масова мовчанка. Не ідеологія, а звичка не думати. Не страх перед владою, а страх перед відповідальністю.
Саме тому "Маленький диктатор" виходить за межі антипутінської літератури. Це текст про будь-яку країну, яка одного дня вирішує, що свобода — занадто складна, щоб нею користуватися.
Чому варто читати саме зараз
Ця книга показує війну з іншого боку — з російського. І це сміливий вибір: роман, який виходить в Україні, але всі персонажі в ньому росіяни. Комусь це може здатися дивним або навіть відштовхнути ще на етапі анотації. Але саме в цьому і сила тексту: він дозволяє побачити абсурд і деградацію ворога зсередини, у їхніх власних думках, страхах і смішних ілюзіях.
У час, коли українська культура намагається проговорити досвід війни всіма можливими мовами, "Маленький диктатор" стає потрібною альтернативою: книжкою, яка переживається сміхом — і тому залишається в голові надовго.