Коли душить жаба: чому ми заздримо і як обернути ці почуття на власний саморозвиток

Заздрість присутня в житті багатьох людей. Дехто навіть насолоджується нею, думаючи: "У мене є завиди, отже я дійсно успішний". Проте для того, хто заздрить, це почуття рідко буває приємним. Частіше воно приносить страждання, ніж задоволення.

Визнати, що ви заздрите, буває дуже складно, однак це необхідно для перетворення цих почуттів на мотивацію до самовдосконалення.

Що таке заздрість, чому ми її відчуваємо та як використати це явище собі на користь – розповіла клінічна психологиня та психотерапевтка в напрямі клієнт-центрованої та експірієнтальної психотерапії Юлія Богаченко.

Звідки береться заздрість?

Заздрість – це реакція, яка виникає у людини при порівнянні себе з іншими. За словами психотерапевтки Юлії Богаченко, ми заздримо переважно тим, кого вважаємо кращими.

Заздрість є універсальною емоцією, яка пов'язана з локусом контролю – властивістю особистості приписувати свої успіхи та невдачі собі, або ж шукати їхню причину в інших.

"Людина має внутрішній і зовнішній локус контролю. Часто вона шукає причини хорошого і поганого всередині себе – тоді це внутрішній локус контролю. А є ще зовнішній локус контролю – люди звинувачують в усьому інших, порівнюють себе з ними", – пояснює Юлія Богаченко.

Людина, яка відчуває заздрість, зазвичай знецінює старання та зусилля інших, вважаючи, що їм просто пощастило. Це пов'язано з відчуттям несправедливості, яке може виникнути ще в дитинстві. Батьки часто порівнюють своїх дітей з їхніми друзями та однокласниками, дорікаючи, що ті в чомусь кращі.

"Важливо підкреслити, що заздрість виникає при дефіциті чогось. Якщо людина нещаслива, то вона, звичайно, буде звертати увагу на чиєсь щастя. Ми бачимо в іншого те, чого нам не вистачає, і так виникають заздрощі", – пояснює експертка.

Окрім того, з появою соцмереж у нас розширилась "референтна група" – кількість людей, на яких ми рівняємося та чиї цінності поділяємо. Однак збільшення соціальної групи призвело і до загострення порівнянь. Ми бачимо життя більшої кількості різних людей та порівнюємо себе з ними ще активніше.

"Можна сказати, що заздрість має соціально-культурні й сімейні корені. Як в народі кажуть – "жаба душить". Недаремно в нас було створено такий образ, бо в нашому менталітеті заздрість, тобто ця "жаба", є нормальною, якщо не переходить межі", – каже Юлія Богаченко.

Заздрість має різні причини – від відчуття, що ви нічого не робите (тому зіставляєте свої досягнення з тим, що мають інші) до порівнянь в дитинстві, коли батьки могли сказати: "А чому в однокласниці 12 балів, а в тебе 9?".

Однак не варто звинувачувати в усьому батьків, адже вони не здатні передбачити всі фактори, які можуть викликати травму.

"Це не звинувачення батьків, а радше акцент на впливі певних патернів поведінки. Спочатку ми чуємо голоси критики ззовні. Потім вони "поселяються" до нас в голову і продовжують звучати навіть тоді, коли біля нас нікого немає. Найчастіше внутрішнього критика "садять" в голову люди з нашого оточення", – каже психотерапевтка.

За словами Богаченко, важливим фактором, що впливає на формування заздрості, є невпевненість у собі. Людина не вірить, що в неї може щось вийти, вважає свої цілі недосяжними.

Я поганий друг, якщо заздрю?

Психотерапевтка каже, що часто ми сприймаємо заздрість як визнання. Однак у дружніх стосунках заздрість здебільшого заважає.

Якщо подеколи ви відчуваєте так звану "білу заздрість", тобто не бажаєте людині лиха, це є варіантом норми.

"Людина може і любити, і підтримувати свою подругу, але й одночасно відчувати заздрість. Ці почуття не суперечать одне одному. Заздрість не означає, що людина погана. Це лише її "таргани" в голові, які може мати кожен.

Тут важливо запитувати: "А чому мене це зачіпає?" Можливо, вас помічають не так, як ту людину. А може ви теж хочете чогось, що має інший, але не можете цього досягнути", – каже Юлія Богаченко.

За словами психотерапевтки, заздрість – це про нерівноцінність контакту, адже якщо ми відчуваємо себе нарівні з іншою людиною, то не заздримо їй.

Це почуття пов'язане не з обʼєктом заздрості, а з людиною, яка їй заздрить. Тому дуже важливо відділити реальну людину (якій нібито більше пощастило) від свого переживання.

Експертка не радила б розповідати подрузі або другу, що ви їм заздрите. На її думку, в цій ситуації найголовніше – визнати цей факт перед собою.

"На місці цієї подруги будуть ще три інших, і людина кожній буде заздрити. Причина не в подрузі, тому не потрібно проговорювати їй, що ви заздрите. Ця заздрість тільки ваша, і лише ви маєте з нею боротися, визнати і працювати. Варто усвідомити – це моя історія, яка не має нічого спільного з іншою людиною. Вона лише як дзеркало – підсвічує те, що зі мною не так", – вважає психотерапевтка.

"Червоні прапорці" заздрості: коли варто звернутися по допомогу?

Насамперед до фахівців потрібно звертатися за наявності власного запиту – тобто якщо вас турбує певна проблема і ви хочете її вирішити.

Юлія Богаченко пояснює, що заздрість є нормальною, якщо виникає ситуативно, тобто не поглинає думки кожного дня. Тоді людина здатна усвідомити свої переживання та проаналізувати, чому відчуває заздрість у певній ситуації.

Водночас експертка радить звернутися до фахівця, якщо ви:

• хочете радіти за когось, але не здатні на це, через що відчуваєте сором;
• постійно себе знецінюєте, не вірите, що зможете досягти чогось;
• проявляєте пасивну агресію, саркастично жартуєте, виправдовуючи образи тим, що людина не вміє сприймати гумор;
• знецінюєте досягнення інших, приховано конкуруєте з людьми;
• радієте чужим невдачам, адже тоді страждаєте не лише ви;
• постійно напружені, відчуваєте тривожність через те, що хтось кращий за вас;
• боїтеся починати нові справи, бо впевнені, що нічого не вийде;
• заздрість негативно впливає на ваші стосунки з людьми.

"Людина, яка постійно заздрить, не зможе побудувати гарні стосунки з іншими. У взаєминах з нею відчуватиметься холод, виникатимуть конфлікти", – каже експертка.

Важливо також аналізувати тілесні прояви заздрості. Наприклад, чи супроводжується ця емоція тривогою або безсонням.

"Наша психіка подаватиме сигнали, якщо вона перевантажена. Може бути прискорене серцебиття, неспокій, що переходить в тривожний стан. Це не обов'язково буде діагнозом, але потребуватиме уваги і роботи фахівця", – додає Юлія Богаченко.

Що робити з заздрістю до героїв соцмереж?

Психотерапевтка радить порівнювати себе лише з собою та не ідеалізувати людей у соцмережах.

"Варто пам'ятати, що соцмережі – це мильна бульбашка, де більшість показує життя, яке хотіли б мати, а не те, що є насправді. Соцмережі – це не реальність, а її ідеальний варіант, гарна картинка", – каже експертка.

Соцмережі можна порівняти з "фільтром на життя" – ідеалізованим, дуже гарним варіантом, схожим на вітрини в магазинах. Але в інтернеті, як і в магазині, не завжди можна побачити, що ховається за блискучим фасадом.

"Ми дивимось на вітрину, проходимо повз красиву сукню, але не бачимо процесу її створення й не усвідомлюємо, скільки зусиль у це було вкладено. В нормі люди порівнюють себе з соціальним оточенням, бо хочуть бути прийняті, перебувати серед людей. І це нормально з одного боку, але водночас дуже важливо порівнювати себе з собою", – підкреслює Юлія Богаченко.

Експертка радить відслідковувати свій стан після перегляду соцмереж. Якщо ви почуваєтеся гірше, ніж до того, це сигналізує про перенавантаження психіки. Воно може траплятися через швидке "перемикання" між короткими відео. Так само швидко під час перегляду соцмереж змінюються емоції, які ви, ймовірно, навіть не встигаєте усвідомити.

Друга порада – обмежити споживання тригерного контенту. До прикладу, ви починаєте слідкувати за людиною в соцмережах і дізнаєтеся, що вона раптово купила машину. Ви починаєте "копатися" в собі, щоб зрозуміти, що не так із вами, якщо хтось так легко досягнув своїх цілей.

Однак варто пам'ятати, що більшість демонструє лише результат своєї роботи, уникаючи розповідей про проблеми і труднощі на шляху до цілі.

"Важливо розуміти, що проблема не в соціальних мережах, а в тому дефіциті, який вони підсвічують в людині. Потрібно обмежити споживання тригерного для вас контенту, бо інакше це буде саморуйнуванням.

Уявіть: людина відчуває дуже негативні емоції, які її руйнують, і далі скролить соцмережі. Це ж знущання над собою", – каже Юлія Богаченко.

Що таке "біла" заздрість і як вона працює?

Фахівці розглядають заздрість як складне соціальне почуття, яке може мати як конструктивні, так і деструктивні форми прояву, розповідає експертка. Загалом терміну "біла заздрість" у психології не існує – це радше народний вислів.

"Заздрість може бути конструктивною і деструктивною. Перша форма – це так звана здорова заздрість, яка часом виникає у людей. Друга, деструктивна – це та, що нас руйнує", – розповідає експертка.

"Білу" заздрість можна ототожнювати із ситуативною, тобто конструктивною. Вона не руйнує самооцінку людини та її стосунки з іншими. Такі заздрощі мають меншу тривалість, аніж деструктивні.

"Конструктивна заздрість виникає як короткочасна реакція на чийсь успіх. Ми порівнюємо себе з іншими, бачимо їхні досягнення, але не закріплюємо в голові думку про те, що хтось кращий за нас. Ми не маємо стійких переживань з цього приводу", – каже Богаченко.

Людина усвідомлює заздрість, проте вже за декілька хвилин відпускає це почуття. Вона здатна проаналізувати його причини та визначити, що саме стало тригером у певній ситуації.

"Біла, конструктивна заздрість – це не відсутність болю, а здатність перетворити це почуття на інформацію про якісь свої бажання без певних руйнівних наслідків для себе або інших людей. Деколи вона може виконувати мотивуючу функцію – людина бачить успіх інших, розуміє, що також хоче його мати, та аналізує кроки для досягнення мети", – зауважує психотерапевтка.

Контруктивна заздрість мотивує нас діяти. Якщо ж вона деструктивна, то замість думок про власне вдосконалення людина принижує того, кого вважає кращим. Такі заздрощі руйнують стосунки з іншими та негативно впливають на стан людини.

"Деструктивна заздрість супроводжується хронічними порівняннями себе з іншими. Людина "застрягає" у цьому стані та постійно відчуває власну меншовартість. Вона буде знецінювати свої та чужі досягнення та житиме у почутті образи. Іноді в таких випадках може виникати агресія", – розповідає Юлія Богаченко.

Конструктивні та деструктивні заздрощі можуть співіснувати. Форма цих почуттів залежить від ситуації, життєвого досвіду тощо. Людина може бути байдужою до одних успіхів і водночас заздрити іншим, бо вони для неї є більш пріоритетними.

Також заздрість може бути пов'язана із відчуттям сорому, через що людина не дозволяє собі розвиватися в чомусь. Вона не може визнати свої заборони, адже тоді їй потрібно буде працювати з ними, щоб щось змінити. Натомість людина обирає критику та агресію до інших.

Як перетворити заздрість на мотивацію?

За словами психотерапевтки, заздрість може допомогти людині зрозуміти власні бажання.

"Ми заздримо, бо реагуємо на те, чого нам не вистачає. Ця емоція стане мотивацією тоді, коли її усвідомлять та перестануть витісняти. Людина може заздрити, але не руйнувати себе порівняннями з кимось. Тоді вона здатна на саморефлексію та має контакт із внутрішніми потребами", – розповідає експертка.

Психотерапевтка підкреслює, що найважливіше – визнати, що ви заздрите. Це емоція не робить вас поганою людиною, радше демонструє приховані почуття: "Мені боляче дивитися, що в когось щось вдалося, а в мене – ні".

"Якщо мені боляче, отже для мене це важливо. Потрібно дослідити цей біль, а не просто поверхнево розглядати заздрість. Ми починаємо досліджувати, звідки він в нас, чому це ранить", – каже Юлія Богаченко.

Наприклад, якщо ви заздрите успіху іншої людини, потрібно проаналізувати, чому це відбувається: можливо, ви теж прагнете визнання або реалізації, але боїтеся рухатися в цьому напрямку через власні комплекси, страхи, соціальні стереотипи.

"Часто ми кажемо: "Я їй заздрю". Але насправді ми задримо не людині, а певним моментам у її житті. В людях є багато як хорошого, так і поганого, тобто поєднуються плюси та мінуси одночасно. Але чомусь мінусам ми не заздримо", – додає психотерапевтка.

Заздрість варто перетворити у дії. Для цього потрібно визначити, що ви можете зробити, щоб отримати те, чого бракує.

Слід починати з невеликих кроків.

"Важливо прибрати токсичне порівняння і сказати собі: "Я не гірша, а перебуваю на своєму етапі досягнення мети". Порівнюючи свій початковий етап з фінальним етапом інших, ми потрапляємо в заздрість.

А маленькі кроки до мети повертають нам контроль і знижують відчуття, ніби ми безсилі", – додає психотерапевтка Юлія Богаченко.

Як працюють із заздрістю в терапії?

Експертка пояснює: у психотерапії саму по собі заздрість ніколи не розглядають як проблему або "погану емоцію", яку варто прибрати і більше ніколи не відчувати. Вона є маркером незадоволених потреб та внутрішніх конфліктів людини.

Першим кроком в аналізі заздрості є пошук вторинних емоцій, які за нею приховані. Психотерапевт допомагає усвідомити та легалізувати їх.

Юлія Богаченко зауважує, що заздрити – це нормально, адже ми всі маємо різні почуття. Не варто знецінювати себе через них.

Другий крок – дослідження тригерів, тобто потреб, які приховані за заздрощами.

"Такими потребами можуть бути бажання отримати любов, визнання. Наприклад, думки про те, що якщо я матиму щось, то мене почнуть любити.

Коли ми працюємо із заздрістю, то стикаємось із темою самооцінки та внутрішнього порівняння. Важливо зменшити жорстку залежність від стандартів успіху в соцмережах", – розповідає психотерапевтка.

Також у терапії опрацьовують ранній досвід, що зазвичай пов'язаний з дефіцитом уваги, прийняттям або порівнянням у дитинстві, коли ми були вразливими.

Щоб вийти з цієї вразливості, потрібно поставити собі запитання: "Яким чином, крім заздрості, я можу отримати те, чого мені не вистачає? Що я можу зробити для цього?".

"Заздрість буде супроводжувати нас протягом всього життя. Важливо сприймати її не як ознаку того, що ви погана людина, а як голос, який говорить про ваші потреби. Це почуття є індикатором того, що вам потрібні зміни у житті. Тоді заздрість перетвориться з руйнівної у ресурсну, яка допоможе людині стати кращою", – підсумовує Юлія Богаченко.

Ксенія Пушко, "Українська правда. Життя"