Чому нам здається, що минуле було кращим за сьогодення: як ностальгія відрізняється від деклінізму

Чи помічали ви, що майже ніхто не говорить про погане в минулому? Ностальгія за часом, який вже пройшов, і відчуття, що сьогодення гірше за те, що було раніше, – дуже поширене явище.

І це зовсім не нова тенденція. Письмові пам'ятки, що датуються ще часами Гомера, свідчать: так звані "наративи занепаду" супроводжують людство вже тисячоліттями.

Чому так відбувається і чи справді ностальгія за "старими добрими часами" передбачає розчарування сучасністю? Про це поведінковий науковець Університету Макао (Китай) Чже Хун і професор соціальної та особистісної психології Саутгемптонського університету (Велика Британія) Тім Вілдшут розповіли журналу Time.

Чому нам здається, що раніше було краще

"У багатьох людських суспільствах минуле міфологізується. Сучасний світ часто сприймають як результат поступового занепаду після міфологізованої "золотої доби", – каже вчений, який досліджує історичні приклади таких наративів.

За словами Хуна, існує кілька пояснень цього явища. Одне з них пов'язане з когнітивним викривленням, відомим як "рожеве ретроспективне сприйняття" (rosy retrospection). Воно полягає в тому, що люди схильні згадувати минулі події – навіть неприємні чи складні – позитивнішими, ніж вони були насправді.

"Коли ми думаємо про минуле, ми схильні применшувати негативні моменти. Водночас щодо теперішнього люди більше зосереджуються на недоліках. Поєднання цих двох упереджень і створює відчуття, ніби все поступово погіршується", – пояснює науковець.

Інші дослідження свідчать, що ностальгія особливо посилюється в періоди нестабільності та змін, адже допомагає людям психологічно впоратися зі складними обставинами.

"Люди й цілі спільноти часто звертаються до минулого як до джерела психологічного комфорту в часи глибокої невизначеності", – зазначають дослідники з Університету післядипломної освіти Клермонта (США), які у 2025 році опублікували роботу на цю тему.

На їхню думку, під час пандемії COVID-19, коли суспільство переживало численні соціальні та політичні потрясіння, ностальгія стала своєрідним колективним механізмом психологічної адаптації. Вона допомагала людям відчути зв'язок із минулим, яке здавалося простішим і стабільнішим.

Деякі науковці навіть назвали це "ностальгійним сплеском COVID". Вони виявили, що явище було настільки сильним, що змінило музичні вподобання багатьох людей, які почали частіше слухати старі композиції. Це також могло сприяти новій хвилі популярності телесеріалів минулих десятиліть, як-от "Друз".

Втім, дослідники наголошують: колективна ностальгія має не лише позитивні наслідки.

"Окрім психологічного комфорту, вона зміцнює групову ідентичність, посилює згуртованість усередині спільнот і водночас підвищує сприйняття зовнішніх загроз", – зазначають автори дослідження.

Вони також вважають, що політики нерідко використовують ностальгію як інструмент впливу. Апелюючи до "кращих часів", вони можуть посилювати невдоволення сучасністю та формувати спільне прагнення повернутися до минулого, яке часто ідеалізують.

Ностальгія не передбачає переконання в тому, ніби світ деградує

І хоч ностальгію за "старими добрими часами" часто ототожнюють із розчаруванням сучасністю, психологи вважають, що це – різні явища.

"Люди, які відчувають ностальгію, зазвичай не вважають, що життя невпинно погіршується", – пояснює професор соціальної та особистісної психології Саутгемптонського університету Тім Вілдшут.

Він є автором двох нещодавніх досліджень, у яких порівнює ностальгію з явищем, яке називає "деклінізмом" (declinism).

За його словами, ностальгія ґрунтується на особистих спогадах. Вона допомагає відчувати зв'язок із близькими людьми – навіть із тими, кого вже немає поруч.

"Важливі люди з нашого життя ніби оживають у ностальгійних спогадах, і завдяки цьому ми знову відчуваємо близькість із ними", – каже Вілдшут.

Такі спогади також створюють відчуття безперервності власного життя, допомагають знайти сенс і дивитися в майбутнє з більшим оптимізмом.

Натомість деклінізм – це, за словами науковця, нереалістичне ідеалізування минулого в поєднанні з переконанням, що суспільство постійно деградує.

"Він більше пов'язаний із образою, невдоволенням і песимізмом, а не з почуттям єдності чи особистісним зростанням. Це переконання, що світ стає дедалі гіршим", – пояснює він.

Чому ця різниця важлива

Дослідження Вілдшута показали, що ностальгія сприяє кращим соціальним зв'язкам і навіть позитивнішому ставленню до нових технологій, зокрема штучного інтелекту.

Натомість деклінізм пов'язаний із протилежними тенденціями – люди частіше чинять опір змінам та інноваціям.

"Ностальгія стає позитивним ресурсом, який допомагає рухатися в майбутнє, тоді як деклінізм породжує опір нововведенням", – пишуть автори дослідження.

Сьогодні, коли світ переживає стрімкий розвиток технологій на основі штучного інтелекту, політичну поляризацію та дедалі більшу кліматичну невизначеність, причин сумувати за "простішими часами" справді вистачає.

Однак, як зазначають дослідники, такі почуття є природною реакцією людини на періоди масштабних змін і нестабільності – і людство переживає їх уже багато століть.