"4 роки не знаю, чи живий мій син": що відомо про долю викрадених вихованців Олешківського інтернату
Родичі вихованців Олешківського психоневрологічного будинку-інтернату закликали повернути українських дітей та дорослих з інвалідністю, яких росіяни вивезли після окупації Херсонщини у 2022 році.
Під час пресконференції в "Укрінформі" організація Emile Foundation представила результати розслідування щодо долі вихованців інтернату та розповіла історії родин, які роками не мають інформації про своїх близьких.
На початок повномасштабного вторгнення в закладі перебувала 101 людина: діти та повнолітні вихованці з різними формами інвалідності. Більшість із них не були сиротами та не були позбавлені батьківського піклування, їх регулярно відвідували родичі.
У жовтні 2022 року російські військові почали вивозити частину вихованців: спочатку до окупованого Криму, а згодом – переміщували між різними закладами.
Загалом, за даними фонду Еміль, Росія вивезла 84 вихованців інтернату. 13 із них родинам вдалося повернути.
Щонайменше 4 – померли в депортації. Також фонд мав інформацію про ще двох померлих, однак ці дані потребують підтвердження.
Наразі 69 вихованців залишаються на окупованих територіях або в Росії. Правозахисникам вдалося встановити місцеперебування 46 із них.
15 вихованців перебувають у Скадовську (туди росіяни фактично перенесли діяльність Олешківського інтернату до місцевого закладу "Надія"), а ще приблизно 27 (точно підтверджено 6) – у закладі в селі Стрілкове на Лівобережжі Херсонщини.
На момент прибуття дітей цей заклад був не пристосований до життя: там було брудно і холодно, каже проєктна менеджерка польових операцій фонду Марія Лєбєдєва.
Троє дівчат перебувають у Пензі на території РФ, а один вихованець – у Криму в російській родині.
Також відомо, що вихованиця Каріна Демʼяненко потрапила до російської родини: її планує вдочерити окупант, який воював проти України.
У фонді Еміль наголосили, що Росія продовжує практику передачі українських дітей на виховання росіянам.
Правозахисникам відомо про випадки жорстокого поводження з дітьми в різних закладах: зокрема, двом дівчатам росіяни насильно поголили голови.
Також окупанти стирають ідентичність українських дітей: за даними фонду, росіяни заборонили вихованцям інтернату спілкуватися українською мовою.
За словами Марії Лєбєдєвої, росіяни вдаються і до шантажу та психологічного тиску на вихованців, які не мають когнітивних порушень.
"Деякі з них розуміють, що відбувається. Тобто вони усвідомлюють реальність, вони можуть формувати власну позицію, точку зору. На них можна впливати, і росіяни це роблять регулярно, бо ми маємо підтвердження.
Вони маніпулюють різними способами для того, щоб [вихованці] не поверталися. Інколи це доволі жорстокі ситуації, вони шантажують [людину] чимось (…) Фактично Росія привласнила цих людей з інвалідністю і не хоче їх повертати", – каже Марія Лєбєдєва.
Гендиректорка фонду Маріам Ламберт додала, що їй відомо і про випадки сексуального насильства щодо вихованців.
"Чотири роки я не знаю, чи живий мій син": історії вихованців Олешківського інтернату та їхніх родин
Анна Замишляєва шукає свого сина Антона вже чотири роки. Зараз чоловікові має бути 24.
Антон народився передчасно, пережив пологову травму і крововилив у мозок. Уже в перші місяці життя хлопчик переніс понад п'ять операцій. Він має тяжкі наслідки перенесеної нейроінфекції, порушення психіки та проблеми з опорно-руховим апаратом.
Хлопець потребував постійного медичного нагляду, а мати мусила працювати і самостійно забезпечувати молодшу доньку, тому влаштувала сина до Олешківського інтернату, коли тому було 14 років.
"Це була піврічна пошукова робота. Цей заклад дійсно унікальний. Цих закладів тільки два в Україні. Він повністю облаштований і дружній до дітей з інвалідністю і до родин. Олешківський будинок став другою родиною для Антона і для мене. 24/7 була підтримка: і психологи, і лікарі", – розповіла жінка.
Оскільки в шлуночках головного мозку Антон має два шунти, він весь час має бути під наглядом медиків. Також у хлопця остеопороз, і ще до повномасштабної війни він мав три переломи ніг.
За словами матері, у закладі її син регулярно отримував лікування, перебував під наглядом, йому коригували терапію. Мама регулярно відвідувала сина у закладі та кожні три місяці возила його на планове лікування в Херсонській обласній лікарні.
Та у 2022 році росіяни вивезли Антона з Олешок разом з іншим вихованцями. Донині жінка точно не знає, де перебуває її син і чи живий він взагалі.
"Чотири роки я просто не знаю, що з ним. Мені страшно, в якому він зараз стані. Я впевнена, що того догляду і нагляду [недостатньо].
Зараз я готова до будь-якого стану свого сина, у мене є алгоритми дій. Але я навіть не знаю, де він. Напевно, це найстрашніше", – сказала Ганна.
Мати іншої повнолітньої вихованки Анни Франчук, пані Оксана, також розповіла, що інтернат дав її доньці можливість отримувати медичну допомогу і соціалізуватися.
За її словами, заклад був максимально пристосований до потреб дітей з інвалідністю.
"Це було найкраще місце, найкраща школа, найкращі люди, найкращі діти, веселі… Вони одне одного знаходили (…)
Я багато часу потратила, щоб знайти те, що їй потрібно. Вона була онкохвора, перенесла багато операцій, ми лежали в Києві капалися, хімії [робили]. Вона дуже змарніла, але ми трималися, шукали виходу.
Олешки нам дуже підійшли. Там вона знайшла друзів, знайшла себе. Було дуже добре. Вона вже додому навіть не хотіла їхати, коли ми приїжджали за нею", – розповіла жінка.
Оксана постійно їздила до Анни, проводила в інтернаті всю свою відпустку. Та після початку окупації зустрічі з донькою стали неможливими.
Вихователі Олешківського інтернату намагалися підтримували контакт із батьками: Оксана бачила доньку по відео, спілкувалася з нею.
Та останні пів року жінка майже нічого не знає про стан Анни і дуже сподівається, що дитина перебуває в безпеці.
Єдине, що стало відомо матері: заклад у Стрілковому максимально не пристосований до холодної пори року, а доньку вивезли туди взимку.
Пані Лариса, бабуся вихованки Марини Враницької, має таку ж біду. З 16 років її онучка перебуває в інтернаті, оскільки від народження має ДЦП.
Жінка розповіла, що від самого народження Марина родина постійно займалася реабілітацією дитини. Вони проходили масажі, лікувальну фізкультуру, заняття зі спеціалістами, відвідували реабілітаційні центри та верхову їзду. Згодом, коли помер батько дівчинки, родина ухвалила рішення влаштувати дитину до інтернату.
"Дуже чутливі вихователі, завідувачка постійно спілкувалася, виходила на контакт. Цей інтернат облаштований повністю всім, дитину навчили їсти (…)
Дитина була завжди весела, спілкувалася з дітьми", – згадує Лариса.
За словами жінки, там Марина отримала необхідну підтримку та догляд, а рідні постійно відвідували дівчину.
Та після окупації росіяни перевезли Марину до Скадовська. Тоді одна вихователька, до якої дівчинка дуже привʼязалася, певний час писала бабусі, що з онукою все в порядку.
Коли ж Марині виповнилося 18 років, її перевезли до Стрілкового. Відтоді, з 2022 року, бабуся нічого не знає про її долю. Саму Ларису лише нещодавно вивезли з-під обстрілів у Херсонській області до безпечнішого регіону з допомогою фонду Еміль.
"Я хочу попросити спільноту, щоб почув весь світ... Ми, батьки, піклуємося про своїх дітей (…) Загарбники захопили наших дітей.
Це діти з інвалідністю, але все одно вони активні, вони дуже хочуть жити. І ми благаємо весь світ, всі організації, які можуть допомогти нам (…) Я хочу попросити, щоб вони знайшли мою дитину", – сказала жінка.
Що заважає повернути вихованців Олешківського інтернату
У фонді Еміль заявили, що одна з найбільших перешкод на шляху до повернення вихованців Олешківського інтернату – відсутність законного механізму повернення повнолітніх людей, який був би визнаний і Україною, і Росією.
Родичі роками звертаються до українських органів влади, міжнародних організацій та навіть російських відомств, однак не отримують жодної конкретної інформації.
Особливо складною є ситуація з повнолітніми вихованцями, які мають інвалідність. Через особливості законодавства родичам важко оформити опіку, а в багатьох випадках попередні документи втратили чинність або залишилися на окупованій території.
"Коли йдеться про опіку на дитину, цей момент регульовано. Тобто є механізм призначення опіки. Але коли йдеться про дорослих дітей, ситуація зовсім інша. Щоб призначити опікуна недієздатній або частково дієздатній особі, людину треба позбавити дієздатності або розглянути питання дієздатності. Зазвичай це робиться в суді. Але уявімо ситуацію, що людина, щодо якої треба встановити це питання, – відсутня (…)
У багатьох всі ці документи обнулилися й закінчилися (...) Але що саме робити і до якого органу треба звертатися – незрозуміло. За останньою наданою відповіддю, це питання розглядатися в судовому порядку. Проте я вже зауважила – це теж правовий глухий кут", – сказала Марія Лєбєдєва.
Маріам Ламберт вважає, що потрібно створити постійний міжнародний гуманітарний механізм повернення повнолітніх людей, який би працював за участі країн-посередників.
"Якщо світ не забезпечить відповідальність за ці воєнні злочини, авторитарні режими будуть переймати цей досвід один в одного", – додала очільниця фонду.
У фонді Еміль кажуть, що сприяли поверненню кількох дітей-вихованців Олешківського інтернату. Останній такий випадок відбувся у серпні 2025 року, коли повернули одну дитину.
