"Моя мотивація – учні". Як це – викладати у коледжі із зарплатою трохи більше, ніж 6 тисяч гривень
Молодим педагогам нині нелегко. У школі, коледжі чи в університеті – скрізь однаково: досвіду небагато, високі очікування, низькі зарплати, виснаження, купа паперової роботи й постійне відчуття, що ти маєш бути і педагогом, і психологом, і трохи супергероєм.
Та попри це чимало молодих учителів обирають цю дорогу свідомо – з любові до свого предмета і бажання передати її іншим. Саме такою є наша героїня – 22-річна Аліна Лялька, викладачка математики в одному з коледжів на Київщині.
Першу свою зарплату Аліна отримала в розмірі 4200 гривень. Зараз її оклад становить трохи більше 6 тисяч – сума, яка, за її словами, не відповідає ні навантаженню, ні відповідальності, яку несе вчитель.
Молода педагогиня зазначає, її мотивують зовсім не гроші – найбільше дівчину надихають зацікавлені очі студентів і моменти, коли складне стає зрозумілим.
До Дня вчителя, який цьогоріч відзначають 5 жовтня, для "УП. Життя" Аліна розповіла, як не втратити мотивацію до роботи в освіті, як знаходить спільну мову зі студентами, які лише трохи молодші за неї саму, і як зробити математику цікавою, а не просто обов’язковою.
"Я серйозно захопилася математикою лише у 10 класі"
З дитинства 22-річна Аліна мріяла працювати на телебаченні та бути журналісткою.
"Пам'ятаю, як дивилася на гарних репортерів по телевізору, і говорила, що колись буду однією з них. Однак мама якось зауважила, що для журналістської роботи необхідно володіти англійською мовою. Оскільки я тоді її не вчила і не любила, то мрію покинула.
У наступні роки у мене не було якоїсь однієї чіткої ідеї щодо майбутньої професії – мої інтереси постійно змінювалися", – пригадує героїня.
Наприкінці 10 класу Аліна серйозно захопилася математикою – дівчина почала її ґрунтовно вивчати для вступу до університету.
"Математика настільки мені сподобалася, що я почала роздумувати: чому ж вона не подобалася мені раніше? Я дійшла до висновку, що справа була у методиці викладання, яка не зацікавлювала учнів.
Я відкрила для себе, що математика може бути цікавою, зрозумілою, захоплюючою, і що її можна цікаво інтегрувати у повсякденне життя", – переконана Аліна.
В 11 класі, складаючи ЗНО, Аліна вирішила, що хоче пов'язати своє життя з математикою. Дівчина подала документи на кілька спеціальностей, пов’язаних з цією наукою. Серед них – середня освіта.
Дівчині подобається ділитися знаннями. Тож Аліна вирішила спробувати і пройшла на бюджет в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі.
"Я була дуже рада і відразу почала обдзвонювати родичів, вирішивши, що це, мабуть, доля, і повідомила: "У нашій родині буде вчитель математики!".
Мені дуже пощастило з університетом: там були класні викладачі з вищої математики. Вони пояснювали матеріал так цікаво, що завдяки їм моя думка про те, що я буду вчителем, остаточно закріпилася.
Я побачила на їхньому прикладі, якими можуть бути люди, по-справжньому захоплені своєю справою", – з усмішкою каже Аліна Лялька.
"Я прийшла викладати у коледж, коли мені було лише 20, а мої учні не набагато молодші за мене"
Ще з другого курсу викладачі помічали захоплення студентки математикою і пропонували Аліні спробувати себе у вчителюванні, наприклад, у школі. Проте до цієї ідеї дівчина не відчувала сильного ентузіазму і відмовилася.
"Усе змінилося після третього курсу. Мені зателефонувала заступниця декана і повідомила, що є вакансія вчителя математики в училищі (нині коледж). "Ми одразу подумали про тебе, не хочеш спробувати?" – запитала вона.
Я попросила час на роздуми. Це зайняло, мабуть, не більше 15 хвилин, після чого я вирішила, що готова. Ми домовилися про зустріч, і так я потрапила на цю роботу", – пригадує 22-річна викладачка.
Дівчина вже третій рік викладає у Переяславському професійному коледжі. Для себе обрала саме такий заклад, бо їй легше знаходити спільну мову з підлітками.
Аліна пригадує, що дуже хвилювалася перед своїм першим уроком.
"Це був перший курс. Я щойно прийшла на роботу, а вони – вчитися. Ми дивилися один на одного переляканими очима. Мені тоді було лише 19. Більшість моїх груп – хлопці, не набагато молодші за мене. Я хвилювалася, як вони мене сприйматимуть і чи будуть слухати.
На щастя, все швидко "налаштувалося на потрібну хвилю". У мене не було серйозних переживань після цього, урок пройшов добре, і мої страхи не справдилися. Я швидко знайшла спільну мову, і студенти мене слухають", – розповідає дівчина.
Траплялися моменти, коли учні порушували дисципліну чи погано поводилися. Тож педагогиня виокремила декілька основних правил для них. Каже, учні їх дотримуються.
"Не можна користуватися телефоном, говоримо чітко на тему, також не можна сідати за останні парти, якщо перші вільні. Гаджети не забираю, адже це порушення кордонів учнів, але прошу сховати у кишеню чи рюкзак. Правила допомагають учнів дисциплінувати.
Ставлюся до кожного справедливо, тому якщо отримують зауваження, то розуміють, що це заслужено. Не завжди буває так, що учні слухняні чи максимально уважні, бо можуть бути втомлені чи надто емоційні під час уроку, але я стараюся знайти потрібні слова, щоб змотивувати їх вчитися.
Я свідомо не програмувала себе на поганий сценарій, і це допомогло мені встановити авторитет з перших днів. Бути вчителем – доволі не просто, до цього не готують університетські методички", – запевняє героїня.
Чому не працює університетська підготовка та інші проблеми молодих педагогів
На думку Аліни, університетська підготовка повною мірою не відповідає реаліям роботи педагога в сучасних умовах – у вишах досі використовують застарілі методичні посібники та підходи, які не враховують сучасну психологію підлітків чи технологічний прогрес.
Зокрема в університетах приділяють надмірну увагу заповненню документів (планів, конспектів, звітів), а не практичним навичкам керування уроком.
"Мені доводилося писати детальні конспекти до кожного уроку. При цьому я не зустрічала жодного вчителя, який би фактично працював винятково за таким конспектом. Урок завжди містить елемент імпровізації: необхідно зважати на поведінку учнів і вже тоді вибудовувати подальший шлях уроку.
Звісно, на урок вчитель приходить з певними напрацюваннями та планом, але це не сліпе дотримання методички, де чітко розраховано, наприклад, три хвилини на один приклад чи п’ять хвилин на одну задачу. Такий підхід не працює на практиці, але його продовжують викладати в університеті", – скаржиться молода вчителька.
Аліна каже, щоб зробити урок справді сучасним та наочним, бракує технічного обладнання. Зокрема інтерактивної дошки – вона значно спрощує процес викладання математики.
"Оскільки я вела блог ще до початку роботи в коледжі, то ділилася у сторіз, що мені бракує такої дошки, наприклад, для наочної демонстрації розрізів геометричних фігур. Раніше нам доводилося це уявляти або ж я друкувала зображення, але це все одно не те.
Торік у жовтні мені на сторіз відповів акаунт із нульовою кількістю підписників із пропозицією придбати дошку. Спершу я сприйняла це як жарт, але все ж вирішила відповісти. У результаті, дійсно замовили та подарували дошку коледжу.
Людина побажала залишитися анонімною. Я пропонувала подякувати у блозі та згадати про благодійника на сторінках коледжу, але той відмовився, пояснивши, що це просто добра справа, щоб допомогти мені у викладанні", – зізнається Аліна Лялька.
Фактично брак сучасного оснащення додає вчителю ще одну проблему: компенсувати цю нестачу, витрачаючи власний час, сили та часто гроші на пошук або створення наочних матеріалів. Окрім того, у педагога є ще багато інших обов’язків.
"Щомісяця я перевіряю до 600 учнівських зошитів з алгебри та геометрії. Часто це роблю вдома або після уроків. Це не враховуючи самостійних, контрольних робіт та рефератів. За цей колосальний обсяг роботи я отримую доплату лише 800 гривень.
Зазвичай я працюю з 8:30 і проводжу 6-7 уроків, але значну частину роботи виконую у позаробочий час. Щодня я витрачаю мінімум 1,5 години на підготовку до уроку навіть маючи напрацьовані матеріали", – скаржиться Аліна.
Системне перевантаження та багатозадачність – одні з ключових факторів, які змушують молодих фахівців залишати освітню сферу. У той час як викладач вкладає свій час, сили та енергію у створення якісного освітнього процесу, держава, на жаль, це не компенсує.
Головним демотиватором, за словами Аліни, є критично низька заробітна плата, яка абсолютно не відповідає кількості обов'язків.
"Розмір моєї зарплати на другий рік роботи становив 6300 гривень. Впродовж першого року отримувала менше – 4200 гривень. Коли бачу зарахування на карті, виникають думки про звільнення. Якби я жила виключно на цю суму, мені не було б за що купити їжу. Тому маю ще дві роботи.
Треба підвищувати заробітну плату, щоб викладачі мали енергію та бажання не просто виконувати мінімум обов'язків, але й активно осучаснювати навчальний процес – створювати якісніші навчальні матеріали, опановувати нові цифрові інструменти і методи викладання", – сказала вчителька.
Окрім роботи у коледжі, Аліна веде свій блог у соцмережах, де часто знімає короткі відео з уроків і своїх вчительських буднів. Проте коментарі не завжди позитивні – їй можуть писати про те, що вона занадто молода, критикувати стиль одягу або висловлюють думки яким має бути справжній вчитель.
"Поширений стереотип, нібито вчитель має бути з хустиною, в окулярах та носити одяг із закритим верхом, більш такий консервативний.
Але незалежно від мого образу чи вигляду я можу пояснити, чому сума кутів трикутника на сфері може бути більшою, ніж 180 градусів, чому насправді не можна ділити на нуль, чому кількість чисел між нулем та одиницею і одиницею і нескінченністю є рівною, як вирішити потрійний інтеграл, але кому це цікаво.
Вчитель – це не про одяг чи аксесуари, а про ставлення до роботи і до учнів", – каже дівчина.
"Моя мотивація – мої учні"
Аліна каже, працює не заради грошей. У неї інша мотивація.
"Коли після уроку я чую: "Вау, я ніколи не виходив до дошки, мені вчителька казала, що я нездара, а ви в мене вірите. На ваших уроках я дійсно вчуся" – це надихає. Саме такі моменти доводять, що моя праця має сенс, і вони щодня дають мені сили залишатися і викладати.
Мій вибір працювати саме в державному закладі є цілком свідомим. Я хочу зламати стереотип, що якісна освіта – привілей приватних установ. Безоплатна освіта також може бути якісною, а учні тут можуть отримувати глибокі знання", – переконана викладачка.
Як Аліна навчає учнів вірити у себе та математику?
Часто студенти розчаровані у математиці, бо не бачать її цінності у реальному житті. Вони не розуміють, навіщо її вивчати. Тому Аліна викладає свій предмет, відійшовши від "сухих" формул та абстрактних прикладів, і перетворює уроки на практичні заняття. Окрім того, такий підхід допомагає й утримати увагу учнів під час уроку.
"Ми вивчали відсотки на прикладі податків – аналізували ставки в різних країнах і вираховували чистий дохід при різних рівнях зарплати та системах оподаткування.
Так само ми практично розбираємо арифметичну та геометричну прогресії, рахуючи, скільки можна заробити, якщо щодня подвоювати відкладену 1 копійку", – зазначила викладачка.
За словами Аліни, деякі учні приходять з прогалинами у знаннях, банально не знають таблички множення.
"Моя мета – не критикувати. Ми починаємо з простих завдань, і коли поступово доходимо до складних, я бачу, що учні вже вірять у себе.
А найбільша радість для мене, коли ми вивчаємо надскладну тему – наприклад, ступеневі та показникові функції – і вони спершу думають, що це неможливо. А наприкінці вже кажуть: "Та що там було складного?" Це і є найкращий показник того, що я все роблю правильно", – каже освітянка.
Аліна помітила, що учні бояться помилитися. На її думку, цей страх береться зі школи, де їх могли сварити за помилку або соромити перед класом. Цей попередній невдалий досвід породжує високу тривожність – учень може вийти до дошки і миттєво збліднути.
"Я проводжу учням цілу лекцію, що не страшно помилитися. Кажу, якщо ти неправильно розв'яжеш, ми все виправимо, разом знайдемо рішення і відповіді на всі питання.
Щоб зменшити тривогу та побороти невпевненість, щосеместру ми проводимо захист проєктів. Учні обирають тему, але їхнє завдання не просто принести реферат, а повністю розібратися в ній. Потім вони захищають його перед групою, відповідаючи на запитання.
Це довга робота, але намагаюся побудувати з ними настільки довірливі стосунки, щоб вони не відчували сильного тиску під час виконання звичайних завдань", – наголосила Аліна Лялька.
Героїня каже, головне для педагога – не знецінювати учнів. Окрім того, важливими є чесність і справедливість.
"Одне необережне слово може запам'ятатися на все життя, тому я ретельно підбираю слова і намагаюся не "обрізати крила". Я вірю в них та пишаюся кожним успіхом, наче вони виграли мільйон.
Для мене найкращий показник якості моєї роботи – це питання: чи хотіла б я мати такого вчителя, яким я є зараз? Якщо відповідь позитивна, значить, я все роблю правильно.
Моє головне бажання – не втратити вогник і запал до роботи. Ми не можемо змінити всю систему освіти, але можемо змінити сприйняття учнів та їхнє ставлення до навчання. І якщо я можу хоч якось позитивно повпливати на них, я буду це робити", – наголосила Аліна.
Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"
