Не можуть дочекатися другого новосілля. Історії харків'ян, у яких Росія ледь не забрала дім
На Північній Салтівці у Харкові є безліч розбитих будинків. Замість вікон та балконів – листи жовтої фанери; у дворах та на дитячих майданчиках – тиша, яку знову й знову розривають російські ракети.
Особливо складним для мешканців найближчої до окупантів околиці Харкова був перший рік повномасштабного вторгнення. Тоді по району постійно били у спробах захопити бодай один район міста. Чимало квартир згоріло до тла через пожежі від прямих влучань.
У 2023 році представники Всесвітньої лютеранської федерації (LWF – Lutheran World Federation) підписали меморандум про співпрацю з мером міста. Так волонтери LWF вже понад рік відновлюють квартири у Харкові. Це не лише заміна вікон – за потреби у знищених квартирах проводять капітальний ремонт та надають побутову техніку.
“УП.Життя” поспілкувалось з головою LWF та мешканцями відновлених квартир на Північній Салтівці. Вони поділилися спогадами, які пов'язані з їхніми квартирами, розповіли про втрату дому та своє друге новосілля.
“Реабілітація українських сімей, а не лише квартир”
Салтівський район – найбільш пошкоджена частина Харкова. Там нараховують тисячі зруйнованих квартир.
Щодня тут працюють волонтери Всесвітньої лютеранської федерації): вони відновлюють житло містян.
Голова LWF Марк Муллан – родом з Ірландії. Він зазначає, що його країна з нашою має багато спільних культурних цінностей. Наприклад, Ірландія майже 800 років боролася з Великою Британією – колоніальною державою – за незалежність, мову, культурну та національну ідентичність.
“Для мене є привілеєм стояти пліч-о-пліч з українським народом у цей складний час і робити все можливе для відновлення сімей та їхнього житла вже зараз”, – зазначає він.
Коли в Сомалі розпочався голод, Марк тільки-но почав волонтерити. Ця країна стала його першою експедицією допомоги, а згодом чоловік очолив гуманітарні місії Європейської Комісії в Руанді, Конго та Сирії.
“Коли почалася війна в Україні, в серці Європи, я зрозумів, що повинен зробити свій внесок у допомогу людям.
До війни я мало що знав про цю країну та її історію. Спершу вирішив поїхати туди на місяць-два, налагодити роботу LWF та повернутись додому. Як же я помилявся!”, – каже голова волонтерської організації.
У березні 2023 року Марк вперше побачив Харків – місто-мільйонник з десятками тисяч зруйнованих або пошкоджених квартир. Мешканці ставали вимушеними переселенцями, а чимало сімей потребувало гуманітарної допомоги.
“Ми зосередимося на реабілітації українських сімей, а не лише квартир, в яких вони живуть.
За потреби волонтерський фонд надає харків'янам побутову техніку, меблі та речі першого вжитку, щоб сім'ї могли повернутися до своїх рідних домівок з гідністю”, – розповідає Марк.
Відновлення житла
За 2023 рік LWF допомогла відбудувати 525 квартир в Харкові.
Відновлення житла умовно розділили на три типи: легкий (заміна вікон і дверей), середній (охоплює вікна, двері, стіни та стелі) та капітальний ремонт (включає вікна, двері, стіни, стелі, сантехніку та електрику).
“Я неодноразово повторював, що вважаю за краще зробити одну квартиру добре, ніж тисячу квартир погано. Я усвідомлюю, що ми несемо відповідальність перед сім'ями за виконану роботу. Вважаю, що вона має бути найкращої якості, якої б я побажав для своєї сім'ї в Ірландії, якби ми помінялися ролями”, – зауважив голова LWF.
Марк Муллан пояснив, що програма житла від LWF у Харкові зосереджена на задоволенні комплексних потреб сімей. Тобто крім ремонту помешкання люди також отримують психологічну та психосоціальну підтримку, а ще юридичну допомогу у відновленні втрачених документів. Зокрема – документів на право власності на житло.
Як-от, наприклад, у 69-річного пенсіонера Павла. Його квартири, в якій він прожив 35 років, не стало 1 квітня 2022 року.
“Будинок горів двічі, але рятувальники загасили полум'я. Коли я зайшов, то побачив у квартирі багато згорілих меблів та техніки. Дякую Богу, що хоча б квартиру лишив…” – каже він.
Житло 77-річної Тамари також знищив вогонь після влучання ракети. Жінка прожила у своїй квартирі 36 років.
“22 березня 2023 року сталася пожежа, яка знищила все майно – фотографії й спогади про батьків, чоловіка й сина.
13 вересня у мене був День народження – того дня волонтери почали заносити будівельні матеріали до моєї оселі. Я тоді відчула надію, що ще встигну пожити у своїй квартирі”, – оптимістично зазначає вона.
Квартира пенсіонера Миколи, в якій він прожив 37 років, була повністю зруйнована від прямого влучання снаряда у житловий будинок.
“В нашому під'їзді було 36 квартир – з них 22 згоріло повністю. Серед погорільців – наше з дружиною житло.
Наразі вже тут завершують ремонт, є електрика, опалення, водопостачання, стіни відштукатурили та зробили стяжку на підлозі. Вже не можемо дочекатись на друге новосілля”, – каже він.
Свої історії також розповів Сергій, Віра та Алла. Хтось із них прожив у квартирі понад 40 років, а хтось – лише придбав незадовго до вторгнення.
“Цілим лишися тільки унітаз”
1 березня 2022 року авіабомба зруйнувала багатоквартирний будинок, в якому жив 54-річний Сергій з дружиною. У 2021 році стан здоров'я чоловіка погіршився – прогресував цукровий діабет, і довелось ампутувати ногу вище коліна.
“Ми живемо в цій квартирі уже дев'ять років. Коли ми з дружиною купили її, ремонт робили власноруч. Повністю оздобили усі кімнати. Певний час з нами жила донька з онукою, тому спогадами просотаний кожен куточок”, – з теплом розповідає Сергій.
Але їхнє житло, в якому було так багато приємних спогадів, зруйнувала російська ракета.
“Того дня ми з дружиною були вдома, тільки пообідали. Я ще хотів вийти на балкон, щоб перекурити, але вона запропонувала трохи полежати після їжі. Це була 13.10.
За 5 хвилин пролунав вибух. Одна ракета прилетіла у завод, навпроти якого ми живемо, а інша – вибухнула у дворі багатоповерхівки. Вилетіли усі вікна, балкон. Це ще добре, що ми встигли накритися ковдрою, усі разом з собакою. Дружину контузило трохи, шкіру трохи посікло, але ми були живі! Бо багато людей того дня загинуло та були серйозно поранені”, – згадує Сергій.
Він каже, що жити у квартирі стало неможливо. Крім відсутності вікон та дверей, стіни також деформувались.
“Пам'ятаю, як було страшно. Я розплющив очі, а нічого не видно, мов вночі. Москітна сітка влетіла у квартиру та застрягла між стелею та стіною. Якби хтось із нас лишився на кухні – не вижив, бо знесло б голову.
Вхідні двері склалися навпіл мов з картону. Телевізор розбило, розірвало натяжні стелі, розгромило шафи… З усього у квартирі цілим лишися тільки унітаз, і той згодом вкрали”, – перераховує втрати чоловік.
Сергій додає, що з квартири згодом мародери винесли усе, що вціліло – стіл, табуретки, штучну ялинку, яка стояла в коробці в шафі.
Кілька тижнів чоловік з дружиною пожили у тещі, а у квітні – виїхали за кордон. Але “прижитись” там не вийшло – повернулися через 5 місяців. Сергій каже, що кожного дня було лише одне бажання – знову опинитись вдома.
Майже рік Сергій з дружиною жили в орендованій квартирі в Харкові. Паралельно намагались самотужки робити ремонт у власній квартирі.
Міська рада допомогла знайти підрядників, які зробили вже повноцінний ремонт у квартирі подружжя. Доброустроєм займались волонтери Всесвітньої Лютеранської організації. Тож за півтора місяця Сергій з дружиною святкували друге новосілля.
Відновили вікна й двері, вирівняли та потинькували стіни, виклали плиткою санвузол і поставили новий унітаз та умивальник. Подарували набір необхідної техніки – газову плиту, мікрохвильовку, пральну машинку, чайник та холодильник.
“Хоча квартиру нам відновили, відчуття, що життя розбомбило війною – лишається, бо обстріли продовжуються”, – з болем каже Сергій.
“Купили квартиру незадовго до вторгнення”
“Кілька років тому наша сім'я розширилась – донька вийшла заміж і ми всі разом жили в “однушці”. А потім народився онук, і місця стало катастрофічно мало. Тож ми з чоловіком купили двокімнатну квартиру незадовго до вторгнення – у 2020-му”, – з теплом каже Алла.
Жінка розповіла, що незадовго до початку повномасштабного вторгнення почали робити ремонт у новій квартирі.
“Майже встигли зробити одну кімнату”, – зі щемом уточнює вона.
Але 6 березня велика сім'я була змушена покинути свій дім не лише через обстріли, але й через відсутність комунікацій. Світло, газ та воду – теж відключили.
Осколками постійно сікло вікна, а вибухові хвилі вигинали віконні рами під новими кутами. Атаки ворога продовжувались: за кілька місяців вікна геть вийшли з ладу, а квартира стала непридатною для житла взимку.
“Про руйнації ми знали від сусідів – вони перевіряли нашу квартиру, бо ми поїхали на захід країни. Навідуватись особисто в оселю стали з жовтня 2022-го, але повертатись в неї не поспішали”, – зазначає жінка.
Алла каже, спершу винаймали житло в Харкові, але в безпечнішому районі. Лишили заявку на відновлення, і її підтвердили у другій половині 2023 року.
“Поміняли вікна та замінили унітаз, бо в ньому замерзла вода і через морози його “розірвало”.
Плануємо робити наступну кімнату, але поки не знаємо коли починати. Бо обстріли Харкова продовжуються, будинки навколо руйнуються, війна триває”, – говорить Алла.
Але жінка сподівається, що незабаром сім'я зможе повернутися додому, щоб кімнати наповнились дитячим сміхом та домашнім затишком.
Півтора року прожила без вікон
“Я за всю війну навіть з квартири жодного разу не виходила й у підвал не спускалась.
Це був мій перший справжній дім. Разом з чоловіком заїхали в цю квартиру, коли мені було 50 років. Ми його тоді облаштовували з такою любов'ю!” – згадує 84-річна Віра.
Наразі жінка живе сама – чоловік помер 22 років тому, а 11 років тому – поховала сина.
“У мене у квартирі з перших днів були розбиті всі вікна, бо навпроти мого будинку – трамвайне депо, куди стріляли росіяни. У депо були наші захисники, які інколи стріляли у відповідь, а ми тряслися між ними від вибухів.
Коли вікон не стало – завішала їх покривалами й ковдрами, почепила їх на карнизи. Пережила навіть сильні морози в березні – температура падала до -16°C, але у мене була стара перина, пухові подушки, тож я не замерзла”, – розповідає вона.
Віра каже, що так прожила 8 місяців. Восени 2022-го року вінка забили дошками, а через рік нарешті поставили склопластикові конструкції
“Вже кілька місяців у квартирі знову є денне світло – звикаю до нього, ніби вперше. Досі не можу повірити, що пережила цей жах. Не знаю, що там на фронті, бо телевізор не вмикаю від лютого 2022 року принципово”, – каже жінка.
Вона додає, що впродовж всього часу їй дуже допомагали сусіди – приносили продукти та воду. Водопостачання відновили відносно нещодавно – на початку 2023-го, а влітку до квартири повернулось світло та газ.
Віра оптимістично налаштована: каже, що з такими умовами з нетерпінням чекає на перемогу.
Вікторія Андрєєва, УП.Життя
