Ігор Диченко: колекціонер, який зберіг епоху
В київській галереї avangarden до 11 травня триває мультидісциплінарна виставка "Зібрати неможливо відмовитися", яка присвячена феномену колекціонування. В експозиції представлені твори як знакових українських митців, так і молодих талановитих авторів. Проєкт реалізований за підтримки AIDA Foundation від Havas Village.
Колекціонування — це спосіб фіксувати час, формувати контекст та залишати культурний спадок для майбутніх поколінь. Одним із найвпливовіших українських колекціонерів був Ігор Диченко — людина, чий погляд і смак допомогли зберегти унікальні сторінки українського мистецтва.
Його колекція стала справжнім архівом художнього процесу, який охоплює десятиліття. Яку роль він відіграв у збереженні українського мистецтва та чому його колекція є важливою сьогодні розповідає кураторка, мистецтвознавиця Тетяна Волошина.
Ігор Диченко
Ігор Диченко — знаковий український колекціонер, мистецтвознавець і дослідник, ім’я якого, на жаль, відоме не всім. Проте саме його приватна колекція стала справжнім надбанням держави. Він присвятив життя збиранню творів митців, чия творчість нерозривно пов’язана з драматичними періодами історії мистецтва, що відображають злети й випробування нашої країни.
Михайло Бойчук (1882-1937), портрет Василя Седляра, 1927, Мистецький Арсенал
Його колекція охоплює понад 600 творів, зокрема роботи представників українського авангарду, "бойчукістів", а також митців другої половини ХХ століття. Він не просто збирав твори мистецтва — він рятував їх від забуття, надаючи нового сенсу в контексті української культурної тяглості. У радянську епоху, коли імена багатьох художників замовчувалися, його колекція стала тихим, але потужним актом спротиву, альтернативною історією українського модернізму.
Ігор Диченко почав збирати свою колекцію на початку 1960-х років. Його колекціонерський шлях нагадував детективне розслідування: спілкуючись із родичами митців, він виходив на слід забутих творів і фрагментів їхніх історій. Молодий дослідник познайомився зі вдовою Василя Єрмілова, музою Велимира Хлєбнікова, а також учнями Михайла Бойчука, яким вдалося пережити репресії. Серед захаращених родинних архівів і занедбаних майстерень він відшукував не лише знакові твори, а й ескізи, замальовки, нотатки — ті дрібниці, що становлять справжню цінність для мистецтвознавців.
Єрмілов Василь (1894-1968), "Булка", 1914, Мистецький Арсенал
Викуповуючи ці твори спочатку за мізерну студентську стипендію, а згодом — за скромну зарплатню архівіста, викладача історії мистецтва та музейного співробітника, Диченко поступово зібрав одну з найунікальніших приватних колекцій радянської доби. Варто зазначити, що в СРСР існування приватних зібрань перебувало в правовій "сірій зоні" й могло стати причиною переслідувань.
Саме завдяки його колекціонерській пристрасті сьогодні ми маємо змогу побачити рідкісні роботи Олександра Богомазова, Василя Єрмілова, Давида Бурлюка, Анатоля Петрицького, Марії Синякової, Олександра Хвостенка-Хвостова, Михайла Бойчука та його школи, а також твори художників-шістдесятників і «неформалів» радянського періоду.
Марія Синякова, "Війна", 1910і, Stedley Art Foundation
Колекція зростала, і згодом Диченко зіткнувся зі складнощами її зберігання. Уже в незалежній Україні більша її частина зберігалася в Музеї історії Києва, однак сам музей змушений був покинути своє історичне приміщення, а Кловський палац передали Верховному Суду України. Тоді колекцію перемістили у фонди музею, розташовані в будівлі Українського дому, а пізніше — у Мистецький арсенал, куди після смерті Ігоря Диченка у 2015 році його вдова, Валерія Вірська, передала колекцію на постійне зберігання.
Сьогодні спадщина Диченка — це не лише музейні експонати, а й символічний жест: повернення історичної пам’яті, визнання значущості українських митців і їхнього права на власний голос у світовій культурі. Його колекція — це розмова про тяглість, про втрачені покоління і про тих, хто, попри все, зумів відстояти право українського мистецтва на існування.
Лесь Лозовський, "Богоматір", 1921, Stedley Art Foundation
Дата: 13.03. – 11.05.25
Адреса: вул. Січових Стрільців, 23а
Avangarden – це ресторан та галерея сучасного мистецтва поблизу Львівської площі у Києві, яку у 2021 році відкрили продюсерка культурних проєктів Каріна Качуровська та бізнесмен Антон Мазний. Щомісяця у просторі відкривається нова виставка українських митців, а різноманітні мистецькі події – відбуваються щотижня.
AIDA Foundation — це благодійна організація Havas Village, яка спрямована на забезпечення суспільних потреб в умовах викликів сьогодення. Створена навесні 2023 року, фундація займається гуманітарною допомогою тим, хто постраждав від війни, як цивільним особам чи спільнотам, так і військовим, втілюючи основні цінності Havas Village Ukraine — соціальну відповідальність та активну громадянську позицію.
Іван Падалка, "Українка", 1919, Stedley Art Foundation
