У нього – невиліковна травма, у неї – ревматоїдний артрит. Історія молодої пари, яка не здалася і самостійно будує своє життя
Діана і Василь – молода сім'я, яка скоро святкуватиме свої перші п'ять років. Вони називають себе особливими. І не тому, що їм так захотілося. А тому, що так вирішило життя.
Діана з 11-ти років хворіє на ревматоїдний артрит, а Василь з 17-ти років не може ходити.
Попри проблеми зі здоров'ям, Діана самостійно доглядає за Василем, веде весь побут і власну справу. Вони обидвоє наполегливо працюють і йдуть до своєї мрії: мати власне житло, яке буде пристосоване до їхніх потреб.
Про своє незвичне щодення, історію травм, зустрічі, спільного життя і мрії Діана і Василь розповіли "УП. Життя".
"Тобі треба за собою доглядати, а ти собі такого чоловіка знайшла"
Будильник Діани звучить о 7:00 – пора пити ліки, бо без них ніяк. А далі – можна ще відпочити.
День Василя починається о 8:30. Треба підготуватися до роботи: підняти ліжко у зручне положення, підготувати ноутбук, навушники – всю необхідну для роботи техніку.
Через травму, яку Василь отримав понад 10 років тому, він не відчуває ніг і у нього не працюють пальці рук. Василь усе робить з допомогою окремих м'язів кисті руки.
"Після падіння й операції мені говорили, щоб я зв'язував пальці дощечками, щоб вони виглядали красивіше. Але мені не треба, щоб пальці були рівними, мені треба, щоб вони були практичними", – розповідає Василь.
З лютого у нього нова робота – в ІТ відділі телекомунікаційної компанії.
"Останню посаду мені запропонували нещодавно. Я вагався, чи йти, чи ні. А Діана сказала: "Іди!" У мене тут збоку мотиватор", – каже Василь, усміхаючись.
Діана остаточно прокидається, коли він уже працює. Одягає ортези. Доглядає за собою, а далі за Василем: миє його, накладає пов'язки, годує. Далі щоденна рутина: виробництво бомбочок і SPA-косметики, яким вона займається вже більше п'яти років, готування їжі, прибирання – і постійний догляд та підтримка чоловіка.
"Тобі треба за собою доглядати, а ти собі такого чоловіка знайшла!" – казала мама Діані, коли та почала зустрічатися з Василем. Але Діана не відступила.
Якби операцію зробили вчасно, він міг би ходити: історія Василя
Йому було 17 років. Простий хлопець з Крилоса (село на Івано-Франківщині) навчався в одному з училищ Франківська. Того тижня Василь підпрацьовував вантажником – у п'ятницю руки вже просто не слухалися.
Він пішов з друзями на дитячий майданчик. Сидів на гойдалці, коли до компанії підійшов знайомий – явно напідпитку.
"Він почав розгойдувати мене з усієї сили. А ці нові гойдалки мають штопор, який не дає розкрутитися навколо них сонечком, – згадує ту п'ятницю Василь. – Я просив його зупинитися, але він мене не слухав. В один момент мої руки просто не витримали – я вилетів назад і залетів шиєю в насип біля майданчика".
Оговтавшись, Василь не відчував ніг, але руки працювали. Він одразу набрав брата і розповів, що сталося. Друзі почали викликати швидку допомогу.
"У нього просто шок. Зараз відійде", – відповіли там і не приїхали.
Пройшло хвилин 10, але Василь не відходив. Друзі раз за разом набирали номер швидкої. Медики прибули через 40 хвилин після падіння Василя.
"Пізніше хірург сказав, що мене мали прооперувати протягом трьох годин після падіння. Тоді було б 70% ймовірності, що я стану на ноги. Але мені зробили операцію через 72 години", – розповідає Василь.
Спочатку операцію відклали, бо чекали на інструмент, який відправили з Києва. Потім відтермінували ще на 12 годин, бо виявилося, що інструмент треба продезінфікувати.
Операція тривала довго: уламок від хребця перерізав артерію, через це медики дві години боролися з кровотечею. Уламок не дійшов до спинного мозку – він був не задітий, а лише перетиснутий. З того часу Василь перебуває ліжку чи кріслі колісному: він не відчуває ніг, пальці рук не працюють.
Одного ранку вона не змогла стати на ноги: історія Діани
"Мені було 11 років. Четвертий клас, здається. До того мене нічого не хвилювало: я була здоровою дівчинкою. Але захворіла на ГРВІ і ще не одужала, як мені зробили манту. Підозрюю, що це могло стало тригером, який розвинув артрит", – розповідає Діана.
Одного ранку вона просто не змогла стати на ноги. Покликала батьків. Ті відразу відвезли її до травматолога. Лікар сказав, що у дівчинки перелом і наклав гіпс.
"Після цього мене почали ще більше боліти ноги. Ми знову поїхали до травматолога – вже іншого. Він сказав, що у мене ніякий не перелом і гіпс дав запалення", – згадує той час Діана.
Вона лежала у дитячій лікарні Івано-Франківська, де їй довго не могли поставити діагноз. Щоб визначити, що саме з Діаною, лікарі вирішили взяти у неї спинномозкову пункцію. Але тоді вже батьки почали бити на сполох: забрали дочку і поїхали з нею до Києва. Там лікарі поставили діагноз "ревматоїдний артрит".
"Мені сказали, що я не зможу ходити до 21 року. Мені скоро 29. Я ходжу і не хочу про це зараз думати й говорити", – каже Діана.
У школі вона вирішила, що хоче стати неврологом, тому вступила в Івано-Франківський медуніверситет. Коли на 4-5 курсі зрозуміла, що її не візьмуть в інтернатуру на омріяну спеціальність, вирішила, що з медичною кар'єрою покінчено і почала пробувати себе в підприємництві. Під кінець 6-го курсу Діана зацікавилася виготовленням SPA-бомбочок.
"Я подумала тоді, що люблю приймати ванну з бомбочками. То ж інші, напевно, також люблять. А ще я слідкувала за однією блогеркою, яка жила у кімнаті у гуртожитку з мамою і там робила ці бомбочки. Згодом вона розкрутилася трохи і орендувала гарну квартиру, куди забрала з собою маму. Мене дуже надихнула ця історія. Я подумала: значить на цьому можна заробляти і рости", – згадує Діана.
Зараз у неї свій онлайн-магазин різноманітних SPA-засобів, які Діана робить сама, з великою і лояльною аудиторією.
Було страшно, але не відступила: історія зустрічі
Вони познайомилися онлайн у 2018 році. Тоді Василь оголосив черговий збір коштів на свою реабілітацію. Інформацію про це поширив його однокласник і водночас одногрупник Діани.
"Вона написала мені. Ми переписувалися кілька днів, а потім кілька місяців не писали одне одному. Через деякий час відновили переписку і я запропонував зідзвонитися. Діана нічого не відповіла і наша переписка знову зупинилася. Через деякий час вона написала, запропонувала зідзвонитися, але тоді вже я не відповів. Коротше: морозилися так по черзі десь років два", – з усмішкою розповідає Василь.
У 2020 році переписка ожила. Діана і Василь почали все частіше зідзвонюватися.
"Він мені каже під час дзвінка: "вийшов полежати на сонечку", "йду почитаю", "лежу в гамаку". І в мене в уяві це повністю працездатний мужик", – емоційно розповідає Діана.
Згодом вона приїхала до Василя в Крилос. Це була їхня перша зустріч. Коли Діна побачила Василя, то довго не виходила з машини.
"Сиділа і ховалася. Боялася мене", – усміхаючись, згадує той день Василь.
"Скотиняка такий. Казав мені: "Я вийшов на сонечко". На яке сонечко? Я приїхала – а там лише голова крутиться. У мене був шок спочатку: двометровий майже нерухомий мужик. Я подумала: "Серйозно?" Але таки вирішила дати шанс", – розповідає Діана.
"Зате не втече", – сміючись, каже про себе Василь.
Перший вечір вони провели біля джерела Княжа криниця у Крилосі – і почали зустрічатися.
"Мені було страшно. Мені досі страшно. Тоді батьки мене відмовляли", – ділиться Діана.
Але визнає, що має впертий характер і коли щось вирішила, то так воно й буде. Діана пів року боролася з опором батьків, а коли у її мами підтвердили COVID-19, то заявила, що їде перечекати в Крилос до Василя.
"Я скористалася моментом. Сказала, що приймаю гормони і не можу жити поряд з людиною, у якої ковід. Тому перебуду цей час у Василя", – розповідає Діана.
Вона таки поїхала до нього і вже не повернулася жити до батьків.
"То було так: її не було вдома кілька днів, а потім Діана повернулася за речима і вивезла пів хати до мене", – сміється Василь.
Наприкінці 2020 року він їй освідчився, а у 2021 році Діана і Василь офіційно стали чоловіком і дружиною.
Сім'я, де працюють і заробляють обидвоє: і чоловік, і дружина
Майже рік молода сім'я жила в Крилосі. Вони називають той період кризовим.
"Він думав, що через свій стан не може працювати. А у моїй голові формат сім'ї – це коли працюють і заробляють обидвоє: і чоловік, і жінка. Так є у моїх батьків", – каже Діана.
Тому вона буквально змушувала Василя шукати роботу. Казала прямо: або підеш працювати, або ми розходимося.
Влітку Василь почав пошук. Спочатку натрапляв на підозрілі вакансії продавців-консультантів. А під кінець осені Василя взяли на навчання до аутсорсингового контакт-центру Global Bilgi: він почав працювати консультантом на головній лінії lifecell.
Василь і досі працює в цій компанії, проте вже на зовсім іншій посаді: він пройшов шлях від консультанта, документальної підтримки інших консультантів, розробки процесів і продуктів до роботи в IT відділі.
Зараз сім'я живе у Івано-Франківську. Орендує квартиру, на яку переїхали напередодні повномасштабного вторгнення.
Василь згадує, що їм важко було знайти житло: багато орендарів відмовляли, коли чули, що він має інвалідність.
"Одні навіть сказали: "Ні, бо ви подряпаєте паркет кріслом колісним". Я тоді відповів, що у мене резинові колеса", – згадує Василь.
Теперішня квартира зовсім не пристосована для людини з інвалідністю, тому сім'я мріє про своє житло. Обидвоє працюють і йдуть до своєї цілі. У власній квартирі зроблять все так, щоб вона була пристосована до потреб і Василя, і Діани.
"Я не хочу відкривати на це збір. Для мене це тригерна тема. Коли ми переїхали до Франківська, то оголосили збір на підйомник Васі. Коли назбирали 10 тисяч гривень, з нами зв'язався чоловік з Чехії, який сам купив підйомник і відправив нам його адресною доставкою. Я потім ще довго збирала чеки і показувала людям, що ми купили Василю за ті зібрані 10 тисяч, – розповідає Діана і додає: – Поки маємо сили і здоров'я, то даємо собі раду самі".
